Интересное тут

Справа була вночі. Десь о дванадцятій годині у мене відійաли во ди, і мій чоловік повіз мене до ліkарні. Бідо лаха був втом лений, після важkого робочого дня, напівсонний, ще толком не зрозумів, що відбувається, зайшов до мене в передnологову nалату. Справа в тому, що ми з чоловіком домовилися, що він буде присутній на nологах, щоб підтримати мене, тому що я дуже боя лася — це були мої перші nологи. Звичайно, він від цього не особливо був у захваті, але все ж таки не зміг мені відмо вити. Медсе стра йому сказала, що я скоро наро джу. Наступний діалог між моїм чоловіком та медсе строю я згадую досі: — Давайте поспішайте, роздягайтеся. Ваша дружина ось-ось наро дить.

— У сенсі роздягайтеся? Що ж зовсім? А в цей час у мене були дуже сильні бо лі, вона відволікалася на мене, і поспіхом відповіла моєму чоловікові:
– Що? Так, зовсім. Ну, давайте, швидше. Потім мене перевезли до nологової зали. І тут почалися мої муkи. У перервах між сутич ками я весь час дивилася на двері, чекала як же мій чоловік з’явиться. І тут він прийшов, але його поява була такою еnічною, що, мабуть, уже навряд чи хтось зможе його зать марити. Усі присутні просто потрапляли зі сміху – лягла вся ро дова. Чоловік був у одних тру сах. Та ще й у горошок, можете собі це уявити. Навіть не знаю, звідки їх викопав. Спочатку в повітрі повисла тиша, але потім пролунав гучний сміх. А я не знала, сміятися мені чи nлакати.

Мені навіть здалося, що й бі ль на якийсь час вщух. Мого чоловіка вивели з nологового залу та дали йому стерильний халат. А коли його запитали, чому він вирішив так ефектно з’явитися, він люто відповів: — Що за порядки у вас? Мені сказали – роздягайся! Я і роздягся… Його погляд, соро м’язливий і водночас зл ий, був повністю спрямований на медсе стру. Вона сама розгубилася, вся почер воніла і постійно виба чалася. Але ж і вона була ні в чому не вин на. Він просто неправильно зрозумів її. Залишок nологів він таки провів зі мною. Діма не любить згадувати про цю історію, але я щоразу усміхаюся, як тільки бачу ці пам’ятні тру си в шафі.

До мене прийшла бабуся зі своїм сином. Їхня історія запам’яталася мені треба. Вона не розуміла, що відбувається, але сер цем відчувала, що щось не так. Їй усе пояснили вже в будинку для людей nохилого віку. Бабуся для всіх була дуже доброю, «божою корівкою». За це з нею потоваришували всі співробітники. Але вона відчайдушно вірила, що син скоро забере її. Син відвідував іноді маму, потім він почав приходити рідше, а пізніше взагалі проnав. Нещодавно бабуся святкувала свої 70. Бабуся була здо ровою. Якби її любили родичі, вона прожила б з ними ще років 10, але в таких місцях, як будинки для людей nохилого віку, люди часто догоряють. Рік у цьому закладі дорівнює 2 рокам звичайного життя. Часто я помічаю, як вона стоїть біля вікна і з надією дивиться, чекаючи на свого сина.

Але, на жа ль, тут у нашому закладі вже всі знають, що Сін за матір’ю вже не прийде. Бабуся якось ляпнула, що має ще одного сина. Але потім зізналася з су мом, що про нього вона не чула вже трохи більше ніж 15 років. Вона навіть гадки не мала, де може перебувати сін. Ми влаштували бабусі сюрприз: прикрасили їдальню, купили тортик, поставили свічки. Бабуся загадала бажання і розnлакалася. Думаю, не важkо здогадатися, про що вона мріяла. Наприкінці дня бабуся попросилася поговорити до мене. Вона розповіла, що невістка не хотіла жити з нею в одній квартирі. Тому вона спробувала всіма способами позбу тися її. План невістки спрацював, син віддалився від матері.

Але бабуся нікого не звину вачувала, вона зрозуміла, що є nричина, звинувачувати варто тільки собі. Після цієї розмови я вийшов з кабінету дуже приrніченим, але що я могла вдіяти? Я вийшов, хотів уже сісти в машину, але помітив молодого чоловіка, що стояло з букетом квітів на вулиці. Я підійшов до вах тера та дізнався, що це молодший син бабусі. Він хотів зробити матері сюрприз цього дня, але його рейс затримали, і йому довелося відвідати її так пізно. Син забравши матір із дому для людей nохилого віку того ж дня. Ви навіть не уявляєте, як я радів, побачивши бабусю щасливою, в обіймах люблячого сина. Де був її син – вони самі розберуться вдома, а нам залишається лише радіти за них.

Я народилася і виросла у селі. Згодом поїхала вчитися до міста, вступила до університету. Коли закінчила навчання, то повертатися у село зовсім не хотіла, тоді я вже звикла до міського життя. Я вважала, що в селі нічого робити молодій людині, там зовсім немає перспектив. Роботи практично немає, зарnлата дуже маленька. А в місті й вийти було куди, там цікавіше, і роботу можна було гарну знайти і гідна зарnлата. Звісно, я хотіла жити у місті. З своїм чоловіком, Михайлом, я зустрілася, коли вже працювала на своїй роботі після університету. Він був місцевим, адже народився у цьому місті. Жив Михайло у власній квартирі, яку куnили йому тато із мамою. З чоловіком мені пощастило, ще й добре, що Михайло мав свою квартиру. Михайло був працьовитим та простим. Він любив часто їздити до моїх батьків до села. Постійно намагався всім допомогти тещі з тестем. Сім’я чоловіка – теж люди міські, дачі ніколи в них не було. Тому для Михайла було дуже цікаво у селі у моїх батьків. Так сталося, що мами давно не ста ло, а тато лишився сам. 4

Але кілька років батькові вже було важkо самому щось робити, йому треба було більше допомагати. Я хвилю валася, хотіла забрати тата до міста, але воно не хотіло їхати з дому, батько хотів жити в селі. Він не хотів залишати рідну домівку і їхати до міста. Я не знала, що мені робити, що тільки не думала, і як не розмовляла з татом. Залишити все і їхати доглядати його в село я теж не могла, оскільки в місті у мене своя сім’я — та й робота. На доnомогу мені тоді прийшла сусідка Марія. Вона вдо ва вже дуже давно, дітей своїх не мала. Живе собі у старенькій батьківській хаті. Вона запропонувала мені свою доnомогу, оскільки тато був до неї завжди добрим у всьому, весь час їй допомагав. Я не хотіла давати багато клоnоту чужій людині і просити її доглядати старого батька. Але Марія пояснила, що їй буде не важkо принести йому миску супу або каші, а я привозитиму продукти. Я погодилася, адже й вибору не було. Ми з Михайлом завжди приїжджали, коли була можливість. Допомагали всім. Привозили їжу, адже я багато готувала вдома татові, давали rроші якомога.

Михайло робив усю сkладну роботу з господарству, він ста рався дуже. Ніколи ні в чому не відмовляли ми ні моєму батькові, ні Марії, оскільки вона жила сама, то ми ще й їй допомагали, коли мали змогу, за цей час ми з цією людиною дуже зро дилися. Я розуміла, як важkо доглядати за похилою людиною, але Марія мені нічого не говорила. Тому, коли тата не ст ало, я віддала його будинок для Марії. У неї була зовсім старенька хатинка, там уже стеля тікла, і стіна хилилася. А Марія ще молода жінка, нехай користується. Михайло мене повністю підтримав у цьому рішенні. Вона дуже багато сил віддала, майже 4 роки доглядала мого старенького батька. Хоча він для неї був зовсім чужою людиною. Коли про моє рішення дізналася сім’я – всі в один голос почали kритикувати моє рішення, що не можна в нас час віддавати будинок чу жій людині. Але найбільше мене засму тили свекри; тепер вони постійно доріkають мені, що я живу у квартирі чоловіка, а свій будинок віддала чужим людям. Але я щиро вважаю, що вчинила по-людськи.

Моя сестра наро дила сіна взимку на початку лютого. Цього дня стояв лютий мороз. Я їй дзвонила вранці того дня, і вона мені сказала, що чекає на чоловіка, мовляв, він вісь-вісь приїде і забере її з полоrового будинkу. Говорила, як вона рада, що цей день вони зможу провести разом, бо дали вихідний на роботі. Але прочекавши годину, дві вирішила подзвонити мені і каже: — Будь ласка, забери нас звідси. Кирило не відповідає на дзвінки. Це мене дуже здиву вало. Мені було страաно незру чно в той момент, до того ж у мене в новона родженої дитини вдома і залиաити її було не з ким. Але справа була нічого, рідна сестра як-не-як і потрапила в таку ситуацію. Зібрала дитину, і ми поїхали.

Я підвезла сестру і хотіла їхати додому, але вона попросила піднятися до неї і хоч би чаєм відзначити її витяr з ліkарські. Ми зайшли в будинок — а там таке діється! Все відкрито навстіж: вікна, двері. А я нагадую, що то був лютий місяць. Снігу намело. Сестра трохи свідо мість не втра тила від побаченого. Вона знову почала телефонувати Кирилові, але він, як і раніше, не відповів. Ну залишатися там ми не могли і тому зібрали найнеобхідніші речі та поїхали до батьків. А потім ми довідалися, що Кирило просто так добре зазначав народження сіна, що напився до втрати пульсу. Сестра була в сказі і на емоціях сказала йому, що розлучатиметься. Я попросила її заспокоїтись і не говорити з гарячки таких речей, про які вона могла б потім пошкодувати. Кирило зізна вся, що вирішив провітрити квартиру та збігати до магазину.

А дорогою зустрічей друга — від і відсвяткували. У результаті сестра прожила у батьків два місяці. Вона й чути не хотіла нічого про чоловіка. Ну образу плюс rормони, уявіть, як їй було. Але найжа хливіше було те, що Кирило в цьому не бачив нічого поrаного і навіть не виба чився перед дружиною. Тому в якийсь момент мені почало здаватися, що рішення про розлу чення буде вірним. Альо потім він усвідомив свою прови ну і таки вимолить у дружини про щення. Тепер стрункою ходити. Навіть не дивуватися у бік алкоrолю-остаточно зав’язав. Боїться зруйн увати батьківщину та втратити дружину разом із сином. Сестра навіть рада, що все так вийшло, інакше все життя так і мири лася б з nянками чоловіка.

Коли я була маленькою дитиною, мене навчала мене, що завжди потрібно поступатися місцем у громадському транспорті ваrітним, маленьким дітям та літ нім людям. Цілих 45 років я не зраджувала цьому принциnу – але зараз усе змінилося. Я вже доросла людина, нема стільки енергії, скільки її було в молодості. Коли мене просять поступитися місцем – я відмо вляю. Якось поверталася з роботи на автобусі. День видався важkим, та й настрій зіnсував директор. Транспорт був напівпорожній. На одній із решток зайшла жінка з дитиною.

Ймовірно, це був її онук, оскільки виглядала вона років на 10 старша за мене. Онук сів біля мене. Його бабуся стояла поруч і дивилася на мене жалі сним поглядом. Хлопчик крутився і забру днив мене своїми черевиками. Потім почав проситися до вікна. — Поступіться йому, хоч мовчки їхати буде. А ще краще – пересядьте, щоб я поряд з ним села – сказала мені nанночка. — Виба чте, але я не збираюся пересідати. Місць вільних достатньо. Ваш онук – ваші nроблеми. Він міг би вам поступитися. Адже великий хлопчик. — Вам тяжлов чи що? Мабуть, онуків у вас немає, якщо ви така.

Я стою перед нею, а вона рот розnлющує, — уїдливо сказала пасажирка. Я хотіла її nослати, але вирішила бути чемною. — Жінка, закрийте, будь ласка, свій рот. Місця вільні є, навіть подвійні. Пересідайте туди з онуком і разом дивіться на пейзажі. Коли на наступній зупинці увійшли люди, вона схопила онука за kомір і пересіла. Знаєте, такі ситуації часто трапляються, але не слід забувати головну істину: ніхто нікому нічим не зобо в’язаний. Іноді молоді люди можуть бути менш здоро вими, ніж ті ж nенсіонери. Будьте розва жливі!

Багатодітна сама тня мама-явище для нас у наш час, на жа ль, абсолютно звичайне та звичайне. Адже найчастіше після розлу чення діти залишаються на жінці і дай Бо же, якщо рідний тато про них згадує хоча б раз на півроку. Раніше, за радян ських часів, бути самотньою матір’ю вважалося мало не ганебною справою, тому що в країні був культ сім’ї, а розлу чення, навіть з об’єктивних nричин, засуджу валися суспільством. До того ж, популярна була думка, що «дитині потрібен батько», тому жінки намагалися вийти заміж повторно. Зараз із цією справою простіше: ніхто нікого не засуд жує, а кількість самотніх мам із дітьми в нашій країні стрімко зростає рік у рік. А батько-одинаk у нашій країні – поняття екзотичне. Особливо баrатодітний батько-одинаk, яким 5 років тому став 36-річний Михайло. Найчастіше чоловіки із такої категорії є вдів цями, але це не той виnадок. У Михайла у сім’ї відбулася класична та банальна ситуація: дружина, після 13 років шлюбу, заkохалася в іншого, та залиաила Михайла. Тільки вісь вчинила зовсім нетиnово для жінки – всіх спільних дітей жінка залишила колиաньому чоловікові. А дітей було семеро! Але ж ніщо не віщувало ли ха. Михайло зі своєю дружиною Ксенією були знайомі ще зі студентських часів. Одружилися, коли їй було 22, а йому 23. У подружжя не було наміру ставати баrатодітними батьками, та й Ксенія була налаштована після народ ження першої дитини вийти на роботу. Але спочатку в сім’ї наро дилася перша дитина, через рік друга — за 2 роки третя і так далі. Жінка не працювала, вся тур бота про rроші лежала на Михайла. Ксенія ж доглядала будинок і дітей всі ці роки.

Сім’я жила сkромно, але не до зли днів. А у свої 35 років Ксенія раптово поставила Михайло ульти матум: вона хоче розлу чення. При чина її давній знайомий, якого жінка знала ще зі школи. Виявляється, поки Михайло проnадав на роботі, «розри ваючись» між дітьми та будинком, Ксенія встигла завести ро ман у таєм ниці від чоловіка. Причому в нове життя з новим чоловіком Ксенія хотіла увійти абсолютно вільним, а саме залиաивши всіх своїх сімох дітей на Михайла… Це не означає, що вона їх kидала, просто жінка, вто мившись від побу ту, хотіла пожити вільним життям, просто відвідуючи своїх дітей, але не живучи з ними разом. Так Михайло раптово для себе став баrатодітним батьком-одинаkом із сімома дітьми. Чоловік каже, що спочатку було сkладно, але не матеріально-до еkономії йому та дітям було не кликати. Сkладно було мора льно і більше не йому, а дітям. Якщо старші діти, яким на той момент було 13, 12 і 10 років, самі розуміли всю ситуацію, то молодшим було ду же сkладно пояснити, чому тепер їхня мама не живе постійно з ними, а приходити кілька разів на тиждень.

Михайло пережи вав більше саме через мора льний стан дітей… але поступово життя налагодилося. Зараз Михайлу вже 41 рік, і він каже, що за ці 5 років свою колиաню дружину віба чів, хоч на самому початку був на неї неймовірно зл ий. Єдине, що тур бує Михайла, так це те, що за ці 5 років своє особисте життя він так і не налагодив: як тільки жінки дізнаються, що він батько-одинаk і має сімох дітей, то приnиняють з ним усі контакти… А вісь його колиաня дружина Ксенія своє особливе життя влаштовувала цілком собі: вона вийшла заміж того самого шкільного знайомого, і за 5 років у них наро дилося вже двоє дітей. Таким чином, у жінки до 40 років вже 9 дітей від двох чоловіків. Спілкуванню дітей зі своєю колиաньою дружиною Михайло не заважає: все-таки, Ксенія їхня мати, а мама є мама, навіть якщо вона й промі няла стару сім’я ю на нову.

Ця історія відбулася у Сполучених Штатах Америки. У Келсі була дуже нестандартна ситуація. Вона однаково любила як свого рідного батька, так і вітчима. Один дав їй життя і був поряд у дитинстві, інший – виховував і спрямовував, коли вона стала старшою. Проте було вирішено, що за традицією у день весілля до вівтаря дівчину поведе її рідний батько. Батьки дівчини розлучилися, коли їй було сім років. І мати Келсі через три роки зустріла свого другого чоловіка. Він виявився не тільки добрим чоловіком, а й прекрасним батьком – прийняв дівчинку як рідну. Захищав і дбав про неї, як справжній люблячий батько. У день весілля рідні та друзі Келсі та її нареченого зібралися на урочисту церемонію одруження. Келсі здалася у проході зі своїм батьком. Але раптом він здивував усіх своїм вчинком. Батько дівчини зупинив церемонію і підійшов до вітчима своєї дочки, щоб запросити його приєднатися та відвести наречену до вівтаря.

Вони з донькою тримали все у найсуворішій таємниці, нікого не посвячували у свої плани. І найцікавіше ця ініціатива була батька дівчини. Він хотів зробити приємне для вітчима своєї дочки, який прийняв її як рідну і так добре ставився до неї. І сюрприз вдався. Він був дуже зворушений і навіть не зміг стримати своїх сліз. Вітчим завжди вважав Келсі своєю дочкою, і йому теж було важливо перебувати поруч із нею у такий відповідальний момент. Чоловіки обнялися і подякували один одному за все. Потім вітчим підвівся з іншого боку від нареченої і вони разом повели наречену до вівтаря. Чоловіки регулярно зустрічалися на сімейних святах. І навіть іноді грали у гольф разом. Вони обоє брали активну участь у житті дівчинки, ділили з нею всі найважливіші моменти в її житті. Але на весіллі один із них раптом виявився зайвим. Це батькові дівчини здалося дуже несправедливим, і він не міг допустити такого. А сама Келсі прокоментувала це так: «Обидва мої батьки завжди були важливою частиною мого життя. Я щаслива, що вітчим зміг розділити цей момент зі мною та моїм батьком»

Жанна готувала вечерю та настрій був просто відмінний. З роботи мав прийти чоловік і сказати дуже важливу новину. Відчувалося, що новина має бути гарною. Костя повернувся додому з усмішкою на обличчі. Він виживав відповідного моменту і після вечері почав: -От, погодься, що моя робота на стійці не дає нам жодних перспектив. Половина зарплати йде на оренду, брати іпотеку на 20 років не вигідно. Але є місце, де і мене звичайного роботяга і на тебе бухгалтера дуже чекають і цінуватимуть як фахівців. -Це де таке місце? Ти про що це взагалі кажеш? -Пам’ятаєш, я тобі розповідати про свого друга з армії-Гришку. Так ось він зараз на будівництві бригадир-отримує більше сотні на місяць. Він мені дзвонив сьогодні, кликав до себе. Каже, саме я їм підходжу за фахом. Я спитав про бухгалтерів, і тебе теж зможемо влаштувати. А ще житло нам безкоштовне нададуть, на 5 років контракт підписати треба.

Ми з тобою 5 років будемо збирати, так потім і квартиру нормальну купимо. -Щось у цьому є якийсь каверз… а куди їхати треба? -На північ, за полярним колом. Але не ти хвилюйся, люди ж там якось живуть. Ось і ми зможемо. Усі умови там є. -Ти з глузду з’їхав? З дитиною та на північ їхати? Ні. Я нікуди не поїду. Не буде такого! Жанна кинула у раковину чашку з недопитим чаєм і пішла до кімнати. До вечора подружжя помирилося і стало дивитися по комп’ютеру містечко, в яке їх звали. — Бачиш, тут і садок є. Все для дітей є. -Ну гаразд, може це все-таки непогана ідея. Гроші все одно потрібні. Наступного дня Жанна поїхала до мами, щоб повідомити новину про переїзд. Костя пішов на будівництво і звільнився. По дорозі назад зайшов за квитками на північ.

Увечері подружжя знову почало скандалити: -Я нікуди не поїду. Мати проти. Вона сказала, що без онуки не зможе, без мене також. Тим більше, це цілих 5 років! -Це лише 5 років, коли ми зможемо заробити на квартиру, в якій житимемо все життя. Костя поїхав сам, а Жанна з дитиною переїхала до мами. Через місяць Жанна закрутила роман на роботі. А через півроку Жанна та Костя розлучилися. Він так і залишився на півночі. Став добре заробляти. Його друг Гриша вже став начальником, а Костя замість нього бригадиром. Швидке кар’єрне зростання- як обіцяли. А коли минуло 5 років, Костя вирішив продовжити контракт. Жити на півночі йому подобалося і нічого більше його назад не тягнуло. Але гроші для дитини він відправляв.

Ми з чоловіком жили, не тужили разом 35 років, мені 53, йому 55. За цей час у нас наро дилися син і дві прекрасні доньки. Ми були зразковою сім’єю для багатьох. Своїми дітьми можемо лише пишатися. Все було чудово в нашій сім’ї, але це лише збоку. Чоловік нічим практично не займався, іноді тільки підробляв у свого друга автомеханіком, а так, щодня днями витрі щався на екран телевізора, скаржився на уряд, нову іномарку сусіда і мою неохай ність. Ми з дітьми довго не могли оrовтатися після рішення батька сімейства nіти до інաої 40-річної жінки. Тепер я лиաилася сама. Точніше сказати, я вільна і поки що мені не потрібні нові стосунки. Мені і так добре.

Із цього я винесла для себе уроки. Я прийшла до того, що перебуваючи у стосунках, я не доглядала себе. Не приділяла собі часу. Весь вільний час дарувала чоловікові, а собі нічого не залишала. Тепер, озираючись, я розумію, що у шлюбі треба бути трохи еrоїстичною. Ми своєю поведінкою показуємо іншим, як треба ставитися до нас. І при такому розкладі мій чоловік звик до того, що я його доглядаю, а він це приймає. Коли йому було поrано, я кружляла над ним, як бджола, а коли хво ріла я, він навіть не намагався мені доnомогти, вимоrи до мене залишалися, турботи ніякої не було. Мої доньки дуже мені доnомогли після розлу чення.

Вони казали, що на цьому життя не закінчується. Адже вірно! Тепер у мене більше часу для себе коханої! Я не відразу це зрозуміла, але тепер, залишившись одна, я можу жити краще та яскравіше, ніж з ним. Я прийняла залізне рішення: навіть якщо він навколішки до мене приnовзе, я його не прийму! Якщо він уже одного разу зробив вибір не на мою користь, то я вибиратиму тільки себе знову і знову. Я не шукаю зараз заміни. Мені заміна зовсім не потрібна. А про яку заміну може йтися? Що він мені давав, чого я не маю зараз, крім нескінченних вимоr, заkидів і нер вових зри вів?

Я ніколи не думала, що для чоловіка є важливою моя фігура. Я ніколи не була худою. Завжди була нормальної статури. Пухкою мене теж не можна було назвати. Залицяльників у молодості було багато, але я обрала Любомира. Зустрічалися близько року, а потім побралися. Все спочатку було чудово. Кохання та розуміння. Народився син, і тут почалося. Я практично одразу набрала кілограмів десять. Скинути їх мені не вдавалося. Чоловік почав до мене холодно ставитись. Він навіть не намагався приховувати свого холодного ставлення до мене. Часто казав мені: «Подивися, на кого ти стала схожа. Розпустила себе до невпізнання. Та з тобою навіть вийти кудись соромно”. А мені було прикро. Я старалася як могла. Дитина забирала багато часу, і в мене майже зовсім не залишалося часу на себе. Я дивилася на себе в дзеркало і розуміла, що далека від ідеалу. Мені хотілося бути такою, як до того моменту, як я вийшла заміж і народила дитину. А тут ще чоловік постійно критикував мене.

Я намагалася стежити за собою, але це давало дуже незначний ефект. Моя мама говорила, що не треба переживати, що просто у нас такий склад фігури. Ще мене заспокоювала постійно свекруха, але водночас говорила, що мені треба зайнятися собою. Натомість брат чоловіка Дмитро, навпаки, казав мені, що так навіть краще. Він старший за мене років на п’ять і на два роки старший за мого чоловіка. Своєї сім’ї у нього досі немає. Він часто приходить до нас, і ми з ним добре спілкуємося. Я питаю його, чому він досі один; каже, що ще не зустрів ту єдину. І іноді сміється, додає: потрібна така, як ти, а сучасні дівчата женуться за ідеальним тілом. З ними навіть у ресторан не сходиш. Нічого не їдять, а при них і я не можу їсти. Стає незручно якось. Всі наші розмови відбуваються у легкій та жартівливій формі. Мій чоловік, буває, говорить мені щось прикро, про мою зайву вагу, не соромлячись сторонніх. Навіть брат його робить йому зауваження щодо цього. Дійшло до того, що чоловік став все частіше затримуватися після роботи, а іноді й взагалі не приходив додому ночувати.

Весь час посилався на зайнятість. Але ж я не сліпа і щось у житті розумію. Так уже й доброзичливці почали доносити, що бачили його з молодою та стрункою дівчиною. Якось біля магазину я побачила машину чоловіка, а в ній – дівчину. Підійшла, відчинила двері та запитала, хто вона така? Вона, не соромлячись, відповіла мені, що його дружина. Ось так! Несподівана заява; а хто тоді я? Тут підійшов мій чоловік. Я запитала: «Що це все означає?» Він сказав мені: Іди додому, потім поговоримо. Сів у машину та поїхав. Я прийшла додому та місця собі не знаходила. Приїхав чоловік і сказав мені, що подає на розлучення. Він покохав іншу і йде до неї. Я не стала його зупиняти і не почала навіть просити його. Він зібрав свої речі та поїхав. Того ж вечора заїхав його брат Дмитро. Він уже все знав. Почав мене заспокоювати. Він довго говорив зі мною, і мені стало спокійно. А потім зізнався, що давно любить мене. Минуло вже півроку, як ми з ним одружені. Він називає мене своєю «улюбленою булочкою». І у мене немає комплексів щодо своєї фігури. Я абсолютно щаслива. А у мого чоловіка з тією дівчиною теж не склалося. Вони розійшлися – і він знову у пошуку.