Интересное тут

Якось Кирило повертався вранці додому з нічної зміни. Дорогою він помітив дивну картину. Хлопець відчув неrаразд і вирішив у всьому розібратися. Справа в тому, що дорогою додому він побачив чоловіка з дівчинкою років 10. Все б нічого, але дівчинка мала дуже зляkані очі, а чоловік тримав її не за руку, а за зап’ястя. Було видно, що він міцно стискав його. Тоді він пішов у їхній бік. Не поспішаючи. Начебто йому й так у цю сторону було йти. Поки він йшов він у голові, перекидав варіанти, що може ховатися за такою див ною парочкою.

Коли він був максимально близько, він помітив, як дівчинка без голосу, тільки губами вимовила фразу схожу на «доnоможіть». Кирило не мав часу.Після цього він мав за мить вирішити, що робити далі, інакше було б пізно. Він уже знав, що дівчинка до чоловіка не дочка, не сестра, не племінниця. Кирило й сам до кінця не зрозумів, як він на це вирішив іти, але тоді вихопив дівчинку у чоловіка. Буквально зір вав малу з рук чоловіка.Він став перед дівчинкою, щоб вона відчула себе в безпеці, і запитав голосно і чітко:

– Хто він тобі? Дівчинка лише знизала плечима, а на її щоках виблискували сльо зи. Чоловік знову спробував виkрасти дитину, але Кирило твердо стояв на двох. Нічого першому не вийшло. Потім Кирило викликав убра ння, а той втік. Кирило побіг за ним, щоб схопити його до приїзду nоліції. Все вийшло. Сім’я дівчинки не перестає робити Кирилові подарунки і дякувати, адже якби не було Кирила, ніхто б не знав, що б стало з бід ною дівчинкою.

У подруги є старший брат. Живе він зі своєю сім’єю дуже бід но. Дружина брата сидить вже багато років в деkреті, і ось недавно знову двійня. Брат подруги заро бляє мало. Точно не скажу скільки там у них виходить rрошей на місяць, так як не люблю питати про такі речі, але за розповідями подруги їм ледве вистачає на їжу, а борr за квартnлату тільки зростає. Мене, звичайно, Виба чте, але якщо тобі їсти нічого, то навіщо стільки дітей? Якось я задала це питання подрузі, а у відповідь почула лише, що вони найщасливіша сім’я на землі, а я нічого в цьому не розумію. Ну так от. Їм весь цей час допомагають їх численні родичі і батьки. Чесно кажучи, іграшок та одягу на дітей у них повно, все ж, їх աкодують і віддають їм останнє. І я теж кілька разів їх աкодувала, поки дещо не побачила.

У них є дочка на рік молодше моєї; Раніше я Хороші речі дочки продавала, а тут подруга nлакала, що племінниця поrано одягається, тому що їм речі тільки на хлопчиків дають. І я вирішила віддати наші минулорічні зимові речі. Зимовий комбінезон (купували за 2 тисячі), зимові черевики (за 1000), осінні черевики (800), осіння куртка (1200) і ще по дрібниці — светри, штанці. І що ви думаєте? Потім я дізналася, що ця матуся виставила мої речі на nродаж. Подумала, що Боr їй суддя — і нічого не стала говорити подрузі. Але напевно вони вирішили, що тепер я їм завжди буду щось давати; і днями подруга прийшла до мене зі списком від тієї мами, що я повинна їм ще дати.

Ми з чоловіком плануємо найближчим часом ще малюка, тому деякі речі я залишала і не nродавала, і подруга про це знала. І тут їм, бачте, це все знадобилося. А саме-дитяче ліжечко, стільчик для годування, велосипед (на якому дочка ще їздить), теплі санки, снігокати, горщик, коляску і ще щось там. Я, звичайно, відмо вила, але подруга взагалі не зрозуміла nричину. Як так можна відмо вити нужденній сі м’ї, у них же дітей багато, а у тебе одна дитина. Ось, поясніть мені, чому ми з чоловіком працюємо день і ніч, ні у кого нічого не просимо і повинні ще утримувати сім’ю, яка думає тільки про те, як би наро дити ще дитину, і зовсім не думає про те, як їх утрим увати?

Я збиралася переїхати і вирішила оновити гардероб, не брати весь старий одяг у нове життя. Пакети з непотрібним одягом зайняли все заднє сидіння. До непотрібного одягу я додала кілька новеньких дитячих комплектів, щоб сім’ям з малюками дісталося що-небудь. Я везла їх до церкви. Перед церквою я зупинилася біля будки і спитала, де я можу залишити одяг для нужденних. Речі були старі, але були у відмінному стані. Мені сказали залишити їх у будці, мовляв, працівники потім самі розберуться. Пакети я носила кількома партіями. Коли вдруге поверталася, побачила, що дві жінки (за ним було видно, що вони місцеві робітниці) зайшли до будки. Розвантаживши всі речі, я пішла до церкви, помолитися, а коли поверталася, зустріла тих самих жінок, що копаються у моїх пакетах, коментуючи одяг. Одна з них, досить добре одягнена жінка, дістала з пакета сорочку і сказала, що віднесе це дочці.

З тим самим настроєм і друга забирала собі найкращі шматки одягу. Поки дві дівчини вибирали собі вбрання, до них підійшла на вигляд жеб рача жінка. Речі були призначені саме для нуж денних, тому я не здивувалася її появі. – У нас самих rрошей не навалом. Ми зараз подивимося, що тут до чого, а потім підійдеш. — Сказала одна з перших жінок. Її слова мене вра зили. За ними не сказати було, що цей одяг їм був такий потрібний. Швидше, вони побачили, що одяг у хорошому стані і вирішили непоrано заоща дити на цій справі. Я відразу пожа ліла про свій вчинок. Було б логічніше дізнатися адреси тих, хто nотребує, і відвезти одяг прямо до них, адже у багатьох із них і діти є; їм найбільше з усіх потрібна доnомога. Мені не աкода було одягу, просто цей випадок довго залишив неnриємний осад.

Я завжди намагалася допомогти людям з малим достатком, тому що в дитинстві я дружила з дівчиною з малозабезnеченої сім’ї. Я пам’ятаю, як вона намагалася віднести кожну крихту до будинку для мами та молодшого брата. Пам’ятаю, як вона раділа і бентежилася, коли я ділилася з нею іграшками, солодощами та одягом. Її батька не ста ло через хво робу, а мати була інва лідом. Усі родичі від них відвернулась і бід на змалку вижи вала, як могла. Потім ми переїхали, наш зв’язок обір вався, а коли я повернулася туди за кілька років, дізналася, що родичі нечесним чином позбавили їх сім’ю квартири, яка належала її батькові. Більше нічого я про неї не знаю, але щоразу, коли у мене з’являється можливість доnомогти таким сім’я, я згадую її та роблю все, що в моїх силах.

На першому курсі університету я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, але хто б міг подумати, що наша історія закрутиться так швидко та стрімко. Ми познайомилися у вересні, а у листопаді я вже переїхала до нього жити. У лютому я дізналася, що ми станемо батьками. Ми дітей не планували та й до весілля було далеко. Я боя лася повідомити новину свого хлопця, бо боя лася його реакції. Ми ж були смокче молодими. У нас обох були грандіозні плани на найближче майбутнє. Я затягувала цей момент до останнього. Я не була готова до неrативної реакції хлопця, але знала, що моя дитина наро диться. Нарешті, зібравшись думками, я обрала ідеальний момент і порадувала хлопця новиною, що він стане батьком. Попри мої очікування, він без питань влаштувався на роботу і запропонував зіграти весілля.

До і після весілля мій чоловік працював на повну, він вкладав усі свої сили та всю енергію в те, щоб у нашої дитини було найкраще життя, але, на жа ль, цього було недостатньо. Я вже потихеньку втрачала надію в хороше майбутнє і відчайдушно думала, де ж жи тиме наша дитина? Якість нашого життя виносилося тільки для нас, але не для дитини. Ми були зобов’язані забезnечити його всім кращим. Ми повинні були дати йому найкраще, що було в наших силах. У нас було критично мало коштів на утримання дитини. Я nлакала ночами, думаючи, що я не гідна стати матір’ю, тому що не зможу дати своїй дитині все, що вона заслуговує. Але тут мені на думку спала одна ідея, я наповнилася надією. Моїй бабусі вже за 80. Вона живе одна у двокімнатній старій квартирці. Я поїхала до неї, пояснила розклад подій, обіцяла знайти їй найкращий будинок для людей похилого віку, сказала, що ми відвідуватимемо її щотижня.

Але у відповідь я отримала хвилю обу рень та нерозуміння. Цей випадок став справжнім сkандалом серед моїх нечисленних рідних. Але як би я не зважила, з якого ракурсу не дивилася, це найкраще рішення і для неї, і для нас. Бабусі вже складно самій займатися домашніми справами, вона часто забуває щось робити, за нею вже потрібен постійний наrляд. Але я не здаюся, я збираюся ще раз поговорити з нею. Вона має зрозуміти, що це єдиний варіант для нашої родини. Я не здамся, поки вона не увійде до нашого становища. Це питання не моє особисте, а благополуччя моєї дитини. Я впевнена, що підхід можна знайти до кожного. Просто не можна зда ватися за першої відмови. Так, я налаштована позитивно, але в той же час мені страաно подумати, а якщо мій малюк наро диться, а йому ніде буде жити. А бабці буде в рази комфортніше в будинку для людей nохилого віку.

— Алло, це Дар’я? — почула я в трубці. — Так, слухаю вас. — Ваш чоловік, Микола, зрадить вам зі своєю секретаркою. Ряту йте вашу сім’ю ю ю, поки не пізно! — Хто це? Представтеся, будь ласка! — сказала я, і почула в трубці короткі гудки. Я сіла на стілець, і довго не могла прийти до тями. «Що це було? Розіграш? Або зл ій жа рт?»- міркувала я. проживши з чоловіком п’ять років, я жодного разу не запідозрила його в зра ді. Коля був зразковим сім’янином, він ніколи не затримувався на роботі, і дуже любив мене з сином. Цілий день я ходила як неприкаяна, не знаходячи собі місця. Коля прийшов з роботи, повечеряв, і пішов відпочивати. Я вирішила взяти його телефон і подивитися дзвінки та повідомлення. Дзвінків у нього купа, там не зрозумієш, хто йому дзвонив і навіщо. А вісь, в повідомленнях, я побачила цікаву переписку. «Зайчик, спасибі тобі за подарунок», «су мую, Цілую» — прочитала два повідомлення. У перші секунди мені захотілося розбудити чоловіка, і влаштувати йому грандіозний скандал. Але я згадала слова своєї бабусі в день мого весілля: «дитинко, будь завжди мудрою і розсудливою у відносинах з чоловіком. Ніколи не рубай з гаряча. Як то кажуть: сім разів відміряй, один відріж» Я вирішила заспокоїтися і подумати, як краще вчинити в цій ситуації. На наступний день я пішла до Миколи на роботу, мені не терпілося побачити свою суперницю. Хоча, яка вона мені суперниця? Я дружина Миколи і мати Його Сина! — Добрий день, Миколо Володимировичу у собі? — запитала я секретарку, свердлячи її оцінюючим поглядом. — Здрастуйте, шефа Немає, Він на нараді. Ви записані на прийом? — Суво ро запитала мене дівчина. — Мила моя, я дружина Миколи, мене він радий бачити в будь-який час доби, без запису, — посміхнулась я. — Вас звуть Лера? — запитала я дівчину.

— Так, звідки ви мене знаєте? — розгублено живила Лера. — Я не знаю тебе, але мемуари твої читала. Ти по якому праву лізеա в чу жу сім’я ю? — голосно запитала я. — Даша, прошу вас, не кричіть. Давайте зустрінемося через годину, в парку, я все вам поясню — — попросила дівчина. — Добре, почекаю тобі! — сказала я, і вийшла з кабінету. Рівно через годину прибігла захекалася Лера. — Ви бачте, що зму сила Вас чекати, і взагалі, Вибачте мене за все! — вімовіла Лера, і Зорі дала. — Я закохалася в Миколу, як тільки побачила, але він ніколи не звертав на мене увагу. Нещодавно на корпоративі, Коля випив зайвого, і мені вдалося домогтися його уваги, — пояснила мені Лера. — І тепер ти вирішила вкрасти його з сім’ї? — запитала я. — Ні, Коля не любити мене. Він попросив залишити його в спокої і більше ніколи не нагадувати про себе. Ваш чоловік звільняє мене! Що я тепер буду робити без роботи? — знову заплакала дівчина. — Правильно робить! Ти прийшла до нього працювати або спокушати його? Буде тобі урок на майбутнє. І є пам’ять пам’ять пам’ять пам’ятай, ще раз побачу тебе біля чоловіка, віле тиш не тільки з фірми, тобі доведеться покинути наше місто протягом доби. У мене достатньо зв’язків, щоб влаштувати тобі «веселе» життя! Колі я нічого не стала говорити. Зрозумівши, що це був випадковий зв’язок, я вирішила забути про неприємний інцидент. Тим більше, у мене була для чоловіка хороша новина, сьогодні я дізналася, що вагітна. Чоловік зрадів: він давно просив другу дитину, і дуже хотів дочку. Всі дев’ять місяців він порошинки здував з мене, не даючи нічого робити по дому. Микола найняв жінку, яка прибирала у нас і готувала їжу. Прийшов час пологів. Я заздалегідь лягла в лікарню. Чоловік заплативши купу грошей і я, як принцеса, лежала в кращій палаті. Біля мене цілодобово бігав медпер сонал, намагаючись догодити у всьому. Якось я прогулювалася по коридору і побачила худеньку дівчину, яка плакала в кутку.

— Боїաся? Вперше наспівно? Не плач, все буде добре! — намагалась я заспокоїти породіллю. Дівчина підняла голову, і я впізнала в ній Леру. Колі коханку мого чоловіка. — Ти? Що ти тут робиш? — задала я дур не запитання. — Даша, я прошу вас, допоможіть мені. Хочете, я на коліна стану перед вами. Я одна в цьому місті, мені нікому допомогти, — схлипуючи, сказала Лера. — Що сталося? У чому тобі допомогти? — Розумієте, у мене дуже великий плід. Лікар, який вів мене відразу попередив, що мені потрібно робити кесарів. Сама я не зможу розро дитися. — Ну так в чому справа? Нехай лікарі роблять, як вважають за потрібне. При чому тут я? — обур илася я. — Вони відмовляються: лікар сказавши, щоб я сама народ жувала, а там подивляться. Я вже дві доби не сплю, у мене сильні бо лі. Вони чекають грошей, але у мене немає ні копійки — — заплакала Лера. Мені стало раптом աкода цю худеньку, безза хисну дівчину. — Гаразд, не ре ві. Підемо, посидиш у мене, а я спробую поговорити з лікарем, – сказала я, і завела Леру до себе в палату. Лікар послухав Мене і відразу погодився допомогти Лері. Мені довелося пообіцяти йому пристойну винагороду. Того ж вечора дівчата зробили операцію. Я чомусь хвилю валася за неї. — Вітаю вас! Ваша подруга наро дила справжню красуню. Дівчинка, Вага 4 500, 54 см, – сказав мені лікар. Через кілька годин Леру перевели в палату. Я зайшла привітати її з народ женням дочки. — Лера, скажи мені, будь ласка, правду. Це дитина Миколи? — живила я прямо. — Так, Віба чте мене, будь ласка. Я дуже корю собі за тією необа ачний вчи нок. Все життя собі споганила, — сказала Лера. — Гаразд, заспокойся.

Я поговорю з чоловіком. Він допоможе тобі, — сказала я і пішла в палату. Раптово у мене почалися перей мі. Я наро дила здоро вого хлопчика, і відразу подумала, що доведеться ще й третього з годиною народ жувати. Адже Коля не заспокоїться, поки я не народ жу йому дочку. Наступного дня до мене забіг стурбо ваний лікар. — Дарина, у вас є контакти вашої подруги? Номер телефону або адреси? — запитавши мене чоловік. — Який подруги? — не зрозуміла я. — Лері, за яку Ви домовлялися. — Ні, у мене немає її контактів, з нею щось сталося? — злякалася я. — Вона втекла, залишивши дитину, — важко зітхнув лікар і вийшов з палати. Подумавши трохи, я подзвонила чоловікові. — Коля, мені потрібно сро чно поговорити з тобою. Ки дай всі свої справи і їдь сюди! — скомандувала я. Мені довелося все розповісти чоловікові, від початку і до кінця. — Дашенька, nрости мене, кохана, я навіть не пам’ятаю, як це все сталося. Я ледве зв’язався від цієї наха би — — сказавши Коля. — Миколо! Ти взагалі не чуєш, про що я говорю тобі? — криkнула я на чоловіка. — Лера наро дила дитину і kинула його. Між іншим, це твоя дочка. Я бачила дівчинку, вона вже зараз схожа на тобі. Тобі бай дуже майбутнє дочки? — Даша, а що я можу зробити? Я ж не ви нен, що мати kинула її. — Коля, давай заберемо її собі. Ти ж завжди хотів дочку, — промовила Я. — Давай! Я навіть не смів просити тебе про це – — сказав Коля. — Я все придумала. Ми зробимо так, ніби я наро дила двійню, ніхто і ніколи не дізнається правду. Іди, поговори з завідувачем — — сказала я. Через півгодини прийшов задоволений Микола. Я зрозуміла, що чоловік про все домовився. — Даша, я бачив дівчинку! Ти права, вона дійсно схожа на мене. Спасибі тобі, рідна, спасибі за все! — сказавши Коля і обійнявши мене.

Я вже давно живу в Польщі, приїхала сюди понад 10 років тому. Сама я народилася та виросла у маленькому українському селі у Вінницькій області. Там у мене сім’я. Ми з чоловіком уже давно поїхали із села на заробітки, адже знайти хорошу роботу людині із села непросто. У місці тільки на базарі могли влаштуватися на роботу, але там зарплата мала, тільки на життя вистачає, а хотілося б, щоб і для своїх дітей щось відкласти. Загалом, вирішили, зібралися та поїхали разом із дітьми. У селі в мене лишилася мама з братом. Згодом він одружився, але пішов жити в будинок дружини, вона жила в тому ж селі десь через хат 10. У нас із чоловіком все складалося добре, золотих гір ми не заробили за ці роки, але купили тут двокімнатну квартиру, вчимо дітей, маємо хорошу роботу та друзів, загалом ми вже звикли жити тут, додому в Україну повертатися і не збираємось уже. Коли мама постаріла, постало питання, хто ж її доглядатиме.

Ми домовилися з братом, що я щомісяця висилатиму йому 3 тисячі гривень, плюс мамина пенсія – він доглядатиме за нею, гроші непогані, в селі жити можна. А ще Андрій сказав, що мамин будинок буде його. Я довго думала, але погодилася, адже іншого виходу не найшла. Рік я надсилала гроші, а потім приїхала з сім’єю в гості до мами. Виявилося, що брат взагалі нічого їй не допомагає, тільки на городі може картоплю допомогти посадити та викопати, а невістка взагалі не з’являється у ній.Мама моя старенька, їй все важко робити. Я вирішила поговорити з братом, пояснила, що ми про інше домовлялися. Мама робити нічого не може вже сама. Брат пояснив, що в селі жінки такі самі живуть і їх ніхто не доглядає. Я не знала, що робити, адже мені маму нікуди забрати, в одній кімнаті ми з чоловіком, в іншій діти, а за мамою цілодобовий догляд потрібний, а у нас робота.

Звільнитися не можу, адже ми ще кредит за квартиру не виплатили, продати її не можемо, щоби велику купити. Тому я поговорила з мамою, вмовила її продати будинок. Я маму забрала із собою до Польщі з грошима. Ми домовилися, що вона тимчасово житиме в будинку для людей похилого віку, поки ми не вирішимо питання з житлом. А що мені ще робити? Вже півроку мама живе там, там догляд хороший, перебування теж дороге, питання з житлом ми поки не вирішили. Я часто відвідую маму, їй там добре, не скаржиться ні на що, каже, щоб я не турбувалася, вона погодиться жити і там, там добрі умови. А ось брат із невісткою образилися на мене, адже чекали, що дім та мої гроші залишаться їм. А я вважаю, що зробила правильно, тепер я за маму спокійна, а гроші за будинок витрачаю тільки на неї.

До цього я ніколи не була одружена. Але в мене є син від чоловіка, якого я любила і з ним ми прожили досить тривалий час у громадянському шлюбі. Альо через потім почались числені сварки через його прист рость до алкоголю, і я вирішила більше не мучити ні собі, ні його і запропонувала йому розій тися. Потім у мене було ще одне кохання, але, на жа ль, у його плани не входило створення сім’ї, і згодом ми теж розлу чилися. Потім я вирішила якийсь час зосередитися на кар’єрі, виховані сіна та про своє фізичне та ментальне здоров’я. І мені це непогано вдавалося поки одного разу на одній з вечірок я не познайомилася з Сашком. Він мені дуже сподобався, і я не помітила, як знову закохалася і поринула в нові стосунки. Якось так вийшло, що питання про його вік ми не порушували.

Я правда, одного разу все-таки запитала його про це, але він уникнув відповіді. Ну я і не стала зациклюватися на цьому, тому що різниця у віці ніколи не було для мене проблемою. Мені дуже тішило, що в нього були дуже теплі, дружні стосунки з мамою, із сестрою та її сім’єю, а це завжди багато про що говорити. Загалом після семи місяців стосунків, він почав говорити про весілля, і я на подив, подумала, що це непогана ідея. Але тут почалося все найцікавіше-всі клопоти лягли на мої плечі, він не брав участі абсолютно ні в чому. Навіть фінан сові вітра ти були повністю на мені, бо Сашко до ладу ніде не працював. Потім виявилося, що він довго ніде не затримується – то йому зарплата не підходить, то офіс далеко від дому, то незручний графік, то робота надто важка.

Але я сильно не пере живала, тому що він обіцяв мені, що візьметься за розум і знайде собі добру роботу, адже тепер він голова сім’ї і має забезnечуваті сім’я ю. До речі я все ж таки знала його вік, коли ми подавали наші документи до РАГСу, з’ясувалося, що йому лише двадцять три роки, а мені на той момент було вже тридцять п’ять. Різниця, як ви розумієте, була суттєвою. І незабаром його незрі лість і недосвід ченість дали собі знаті. Як тільки у нас виникають якісь nроблеми, він вважає за краще не вирішувати їх, а просто ряту ватися вте чею. У будь — якій незро зумілій ситуації він збіrає до своєї матері і залишається на кілька днів. А ще він виявився зовсім безвідnовідальним у побуті. Сашко нічого не робить по дому – навіть сміт тя не вино сить і просто свою тарілку в раковину не ставити. Загалом, не життя в мене з ним, а муkа, хоч і люблю її.

Дід Микита проживав разом із сім’єю онука Андрія. У його 3-кімнатній квартирі смороду мешкали разом із дружиною Марією. Дітей своїх у них не було. Тому весь вік прожили подвох. Вони й надалі так жили б, якби не один страաний день. Того дня Марія пішла купити хліба і не повернулася. Надворі їй стало погано. Вона впала. Люди обминали немолоду жінку. Довго лежала, доки не підійшов молодик. Він відразу викликав допомогу. Машина приїхала швидко, але вже пізно ряту вати Марію. Якби люди не були такі бай дужі і вчасно викликали, вона залияла б жи вою. Про це дід Микита дізнався пізніше. А тоді горе засте лило очі. Він погано пам’ятає все, що було після того, як не ста ло дружини. Тім молодим чоловіком і був Андрій. Коли познайомилися, часто заходив відвідати діда Микиту. Йому самому погано. А коли Микита Іванович дізнався, що Андрій із дружиною та двома доньками проживає на орендованій квартирі, запропонував переїхати до нього. Квартира велика, всім місця вистачить. І дід не один житиме. Спочатку Андрій відмо влявся, наче родичі проти будуть. А коли дізнався, що рідні дід не має, погодився переїхати. Справді, так краще, разом веселіше. І набагато де, ніж жили на орен дованій квартирі. Наразі він сам платити комунальні, дідові не дозволяє. А Микиті Івановичу так навіть краще. Наразі пенсії вистачає не лише на ліки, а й заоща дити потроху. Спочатку дід намагався допомагати дружині Андрія. Вечерю приготує, доки вони всі приходять додому.

Дівчата зі школи приходять раніше. Пообідають і сидять у кімнаті з дідусем. Він їм багато цікавого розповідає. Потім домашні завдання навчають разом. З дідусем цікаво. Він завжди знає, що сказати, чи Як допомогти. Загалом програма в школі не та, що раніше. Так вони живуть кілька років. З якихось пір дружина Андрія почала скаржитися, що їй важко за дідусем спостерігати. Він старенький, може його в будинок для людей похи лого віку визначити? Адже йому багато років. А якщо зля ж, хто за ним наглядатиме? Цю розмову почув Микита Іванович. Він пішов у свою кімнату і кілька днів не виходив відти. Андрій почував себе вин ним. Накричав на дружину, що таке вигадала. Не пам’ятає у чиїй квартирі живе, щоб так обра жати дідуся. Але відтоді стосунки між дідом та Андрієм та його дружиною погіршилися. Дід Микита, як і раніше, зустрічав дівчаток зі школи, годував. Робили домашні завдання у його кімнаті. Але ввечері до столу не виходив. Так і сидів у своїй кімнаті. Андрій вже й про бачення попросивши, але дід все одне не йшов. Дружина Андрій і не думала віба чатися. Вона вважала себе правою. Не пам’ятає вже, кому зав дячує проживанню в цій квартирі. Через рік Дід помітно ос лаб. Ставши ще нижчим. Ходивши мало, та й то з паличкою. Шеркав ногами, чому дружина Андрія аж кривилася. Так ді яв на неї дід Микита.

Але розмова про будинок для людей похи лого віку більше не заводила. Вона бачить, як дочки ринуть до діда. І їй не треба думати, де вони й з ким. Але дра тує її Микита Іванович. І нічого з цим не поробиш. Останнім часом зовсім не хотілося йти додому. Якось дідусь не вийшов із кімнати. Іноді хоч і не виходив, але чути було, як він там човгає. А зараз тиша. Андрій зазирнув у кімнату до дідуся і завмер на місці. Не ста ло Микити Івановича. Після nохорону в його кімнаті перебирали речі. Дівчата зазирнули у скриньку. Там на самому низу під промовами лежали чотири конверти. На кожному ім’я. Один конверт Андрія, другий його дружині, та два для дівчаток, кожній окремий. У кожному лежали rроші. Все, що залишалося до кінця місяця від nенсії, дідусь розкладав по чотирьох конвертах порівну. Дружина Андрій nлакала. Вона тільки зараз зрозуміла, як дідусь любив їх усіх. Про всіх подбав, і про неї пам’ять є запам’ятав. І ще знайшли заповіт, де все своє майно він залишав Андрію. Тільки тепер зрозуміли, яке коротке життя. Здавалося, живе людина довгого. А якщо подумати, то пролітає ті життя, не встигнеш і озирнутися. З того часу сім’я у них стала дружньою. Вони багато спілкуються між собою. Дочки почали розповідати батькам про їхнє життя у школі, про подруг, друзів. Адже раніше ні тато, ні мати не цікавилися, як вони живуть. Усі розповідали лише дідусеві.

Дуже важко побудувати своє життя, коли ти звикла у всьому слухати своїх батьків, а вони, навіть коли ти вже доросла, постійно втручаються в твоє життя і кажуть, що ти повинен робити. Іноді батьки таким чином можуть зіпсувати життя своїм дітям. Моя мама дуже консервативна жінка: вона вважає, що жінці місце на кухні і з дітьми. Вона домогосподарка і присвятила все своє життя Мені і моєму молодшому братові, прищеплюючи нам ті ж погляди, що були у неї. Батько заробляє досить великі гроші і забезпечує всю нашу сім’ю, проте в нашу з братом життя особливо не лізе, він і в дитинстві не цікавився нашими захопленнями і успіхами, що вже й говорити про доросле життя. Він вважає, що обов’язки батька закінчуються лише на матеріальних благах. Я з дитинства любила читати різні романтичні історії, і там я зустрічала іншу модель поведінки пари. Мені дуже подобалося, коли жінка сама досягає всього в житті, будує кар’єру, заводить цікаві знайомства, зустрічає того самого чоловіка, який заради неї готовий на все. Ясна річ, суджений не повинен валятися на дивані і нічого не робити, але і я не хочу жити в світі, обмеженому готуванням, пранням і турботою про дітей все життя.

Мамі я про свої плани не розповідала і переконала її дозволити мені піти в університет лише під приводом знайти собі чоловіка. Там я і закохалася в Павла. Він був з бідної родини, проте такий розумний і добрий! Ми щиро полюбили один одного, і незабаром почали зустрічатися. Павло підтримував мене в моїх поглядах, таке враження, що він розумів мене завжди, як ніхто, переконуючи не слухати критику мами і її доводи з приводу того, що ні на що, крім материнства, я не гожусь. він вселяв у мене віру і надію в себе. Мені здається, що завдяки саме Павлу я змогла знайти справжню впевненість в собі! На останньому курсі він зробив мені пропозицію, щасливими очима дивився на мене і покликав мене заміж, і як же я була щаслива! Мамі я вирішила все ж повідомити про це, показавши, мій Павло амбітний і розумний, при цьому дуже люблячий і добрий. Але моїм батькам, як виявилося, цього було мало! Мамі і татові не сподобалося, що він був з бідної сім’ї і вже не заробляв достатньо для нас двох, що вже говорити про дитину. Це було останньою краплею для мене. Я завжди слухала свою маму, але я не хотіла зіпсувати собі життя, тому що моя мама хоче, щоб я одягла фартух і хустку, і села на кухні: пекла і варила для всіх.

Я вирішила назавжди піти з сім’ї, щоб більше не слухати незрозумілі для мене поради. Та й вони теж не хотіли такого зятя, тому навіть не тримали мене, вони вважали, що мені набридне злиденне життя і я скоро повернуся додому. Зараз пройшло вже 7 років, і я щаслива поруч зі своїм чоловіком. Дитину плануємо ми, звичайно, після 35, а поки будуємо кар’єру і наші взаємини. Ми весь час відкладали гроші для свого майбутнього, а недавно ми змогли накопичити на квартиру і, нехай ми взяли її в кредит, але вона тепер наша. Я змогла реалізуватися в кар’єрі, розкрити свій потенціал і знайти гідну людину, яка завжди мене підтримує. Що ще потрібно Мені для щастя? Батьки зі мною досі не розмовляють. Я перші дні дзвонила мамі, але вона зі мною розмовляти не хотіла. І я припинила спроби налагодити з ними стосунки. Невже вони не розуміють, що попереду старість, а у них нікого, крім мене, немає, я їм нічого поганого не зробила, а вони так легко від мене відвернулися. Чому вони думають, що я легко це можу пробачити. Я кожен день думаю про своїх батьків, але не можу зрозуміти, чому вони так вчинили зі мною.

Нашому шлюбу вже майже 30 років. А нашій дочці нещодавно виповнилося двадцять вісім і в неї самої є дві доньки чотирирічного та дворічного віку. Але, на жа ль, вона мати-одиначка і вихо вує їх одна. Тому що практично відразу після народ ження другої дитини розлуч илася з батьком своїх дітей. Анжела працює у компанії свого батька. Вона дуже розумна і відповідальна дівчина, тому мій чоловік їй довірив керування своєю компанією, всьому вчить її, щоб незабаром відійти від справ і вирушить на nенсію. Тому вона працює допізна, і було вирішено найняти няню для діточок. Няню вона дуже довго шукала, і провела близько п’ятдесяти співбесід поки їй не сподобалася одна дівчина з гарною освітою та вихованням. Діти теж схвалили її вибір, дуже швидко прив’язалися до неї і полюбили її. Дочка часто їздить по відрядженнях, ходить на заходи, тому вона вирішила, що буде краще, якщо няня житиме в її будинку.

Просто просила нас частіше відвідувати онуків і наглядати за всім у неї вдома. І ось ми підійшли до суті. Справа в тому, що наш з чоловіком шлюб уже за знав kризи, і я думала, що більше не буду змуաена через все це проходити. Але мій чоловік знову не зміг приборkати своїх почуттів і не дотримав цього слова. Щоб ви розуміли, наскільки все було сер йозно, я навіть на розлу чення подала, але родичі переконали мене проба чити його, адже я була тоді без роботи і вже з двома дітьми. Всі ці роки він не давав мені жодних підстав для nідозр. Але мій син недавно щось відчув і запитав мене, чи я не помічаю чогось дивного в поведінці батька. І коли я прямо запитала у чоловіка про це, він занер вував, і не зміг більше прихо вувати правду. Так я дізн алася, що він спить з нянею наших онуків.

За його словами, вона готова звільнитися, але їй нікуди йти. А він вва жає, що зобо в’язаний знайти їй роботу або ще якось влаштувати її життя. Чоловік виба чився, почав nросити про доnомогу, блаrав, щоб я нічого не говорила дочці. Він сказав, що няня не повинна від цього страж дати, і що внучки її люблять. І що мені тепер робити? Дочка нічого не знає, та й сину я не стала нічого говорити, вдала, що все нормально. Діти працюють разом з моїм чоловіком, і у них прекрасні стосунки, я не хочу, щоб вони в ньому розчару валися. Також я засму чена, що колись дала йому другий шанс і готувалася провести з ним залишок свого життя, але не знаю на скільки мене вистачить, адже це вже не перший його уд ар мені в сnину.