Интересное тут

У нас із чоловіком довгий час не виходило заві сти дитину. Після довгих років «тихого» життя ми вирішили усино Віті дитину. Ми усино вили 2-річного хлопчика та назвали його гарним ім’ям Веніамін. Ми вирішили не зберігати цей факт у таєм ниці. Коли Веніаміну виповнилося 5, ми зізналися. Виявилося, дарма. У 16 сін став дивно поводитися по відношенню до мене і до батька. Ми думали, у нього почалися підліткові тики, але, певне, дуже помилялися. Згодом стосунки з Веніаміном лише погіршувалися. Він часто почав зви нувати нас у тому, що ми Насі льно забрали його у його біологічної матері. А потім він взагалі почав обзи вати нас поганими словами. Зварювання стали неві д’емною частиною повсюдної рутини у нашому будинку. у 19 змін своє ім’я, аргументувавши це тим, що йому потрібна свобода вибору. Ми не заперечували, аби він повернувся до спокійного життя.

Ще через рік син заявивши, що хоче жити зі своїми справжніми батьками і пішов з дому, зібравши свої речі в невеликий рюкзак. Спочатку ми з чоловіком намагалися знайти його, потім вирішили, що він винен обпектися разок, щоб цінував нашу турботу. За півроку сер це чоловіка не витр імало. Я його втра тіла і лишилася зовсім одна. Мені вдалося абияк вийти на слід біологічних батьків Веніаміна. Виявилося, у нього не було батька-мати наро діла його в 17 від дорослого чоловіка і одразу здала малюка до дитбудинку. З’ясувалося, і родичі та мати Віника не особливо хотіли з ним спілкуватися, але хлопець виявився наполегливим. Я вирішила більше не втручатися у життя сіна. Зрештою, це його вибір не на мою користь. Я не можу змусити його любити мене. За кілька місяців син сам мені зателефонував і сказала, що хоче зустрітися.

Я подумала, що він схаменувся і хоче відновити зі мною стосунки. Забігаючи наперед, скажу, помилялася. Він зажадав грошей лікування своєї мами. У мене після чоловіка взагалі було важко з фінан самі. Син запропонував мені продати будинок і переїхати до квартири. Звісно, я відмовилася. З чого це я мала допомогти чужій мені люди, тим більше, що крім цього будинку в мене більше нічого не було. Сін покривши мене ма том, погрожував су будинок і кинувся шукати документи додому. Тут мої нерви не витримали. Я виrнала його з дому і більше не згадувала про нього. Точніше, мої родичі звинувачували мене за цей крок, не давали про нього забути, але після його слів я не дивилася на нього очима матері. Він став мені чужою людиною.

Ксюша, сівши на своє місце в плацкарті, туж ливо задумалася. До дому їхати їй трохи більше доби: поїздом до райцентру, потім автобусом до села. Вдома її чекала вся сім’я. З дипломом університету, який вона нещодавно отримала. І з нареченим, з яким вона пор вала. Застала, як він цілу ється з якоюсь блондинкою. Розлу чилися зі сkандалом. Але ж справа йшла до весілля і кільце Влад їй вже подарував. Ксюша з жа хом чекала пояснень з бабусею і мамою. Вона ж з Владом не обмежилися поці лунками, а зайшли далі. На переконання ж старших жінок це саме «далі» до весілля ні-ні. Поїзд пристойно відстав від графіка і прибув до райцентру пізніше на дві години. Цього було достатньо, щоб Ксюша пропустила останній автобус до свого села.

І Ксюшу ніхто не зустрічав. Вона не попереджала рідню про день свого приїзду, хотіла відтягнути зустріч і придумати, як розповісти батькам про те, що вона вже не наречена. Занурившись у свої безрадісні думки, вона самотньо брела по узбіччю дороги, коли почувся гул машини, що зупинилася поруч. Її гукнув водій: — Дівчина, у вас nроблеми? Я зможу допомогти? — Нормально все. На автобус запізнилася, а до села мені далеко. — Ну так давайте я вас підвезу. Дороги, чесно кажучи, не знаю. Але якщо будете замість штурмана, то довезу із задоволенням. Новий знайомий також виявився Владом. Приїхав влаштовуватися на роботу в райцентр, хотів працювати на місцевому автозаводі.

Всю дорогу Ксюша з Владом розмовляли. Вона навіть історію про свого екс-нареченого розповіла. — І що тепер робити, не знаю. Родичі на сміх піднімуть. — А ось я, уяви собі, знаю. — Пустотливо підморгнув їй Влад. Ксюша з Владом під’їхали до будинку її батьків. Назустріч їм вийшла мати дівчини. Влад вийшов з-за керма, перш ніж Ксюша встигла відкрити рот. — Влад. Зять. Майбутній. — З посмішкою представився він. День весілля призначили через два місяці. — Нема чого тягнути. Ми ж аж цілих два роки зустрічаємося, — сказав Влад Ксюші. — Ну да. — Розсміялася дівчина. — Аж цілу вічність.

Іра завжди мріяла про найкраще життя. Вона навіть на роботу щодня чепурилася, сподіваючись, що до них прийдуть багаті відвідувачі. До речі, вона працювала офіціанткою в ресторані. І ось її мрії збуваються, щоправда, не в тому ресторані, куди вона щодня вбиралася. Вона зустріла Сергія на Дні народженні у її друзів. Він був багатий, у свої 35 мав свій бізнес, плюс до всього він не був одружений. Через три місяці вони вирішують одружитися. Все було добре, Ірка була щасливою, чоловік багатий, щоправда, родичі його виявилися економними людьми. Вони вважали, що економія – це запорука багатого життя, тому сказали синові, що вони залишаються жити у їхньому особняку.

Спочатку Ірка намагалася догодити батькам, навіть не чоловікові, з чоловіком у неї і до цього нормальні стосунки були. Але як кажуть, дві господині на кухні, це не є добре. Спочатку свекрусі не подобалося, як вона поли миє в їхньому особняку, потім не подобалося, як вона готує, дійшло до того, що постільну білизну вона неправильно прасує. У результаті, у кожного була своя кімната, своя кухня, вони перестали їсти їжу один в одного і навіть лая лися, у кого буде їсти Сергій сьогодні. Ірка захотіла зробити ремонт на кухні; не подобався їй дизайн, придуманий свекрухою. Але свекруха одразу припинила ідеї невістки, ну «в чужий монастир зі своїм статутом» ще цього їй не вистачало.

А що робив тим часом Сергій? Йому було не до цього, має свої справи, наради… Місяць терніла Ірка нововведення тещі: у салон краси, манікюри, стрижки не можна, нові речі купувати не можна, чоловіка годувати своєю їжею не можна, рроші просити теж не можна – сувора економія, як то кажуть. Звичайно, Ірка жалілася чоловікові, але все було безрезультатно. Зрештою зібрала вона речі і втекла з цієї фортеці. А навіщо їй таке багатство? Ірка вже думала йти назад працювати офіціанткою, як на порозі її орендованої квартири опинився Сергій, він стояв на колінах і слізно благав її повернутися до нього. У результаті вони винайняли квартиру і стали жити окремо.

Ми були безді тною парою. Багато років намагалися завести дітей, але ма рно. І за десять років спільного життя звиклися з цією думкою. У якийсь момент ми відчула, що дозріли для справжньої сім’ї. Сім’ї з дітьми. І ми всер йоз задумалися про нрийомну дитину. Так ми почали періодично навідуватися в будинок-інтер нат. Найбільше мені запам’яталася одна дівчинка, яку звали Ліза. Їй було сім років. Я почала придивлятися до неї, спостерігати як вона поводиться з іншими діточками і дорослими.Ця дівчинка з самого початку чимось заченила мене.

Як тільки я побачила її, моє сер це йокнуло, і я навіть на інших хлопців більше не стала дивитися. Але вона дуже соро милася, важко йшла на контакт і тікала від мене. Я розуміла, що дитині потрібен час, тому мене це не зупиняло. І я ходила туди знову і знову. Однак минуло пару місяців, але нічого не змінилося. У мене було величезне бажання оточити це дитя любов’ю і турботою і подарувати їй справжню сім’ю.Я її якось відразу полюбила, але наси льно милий не будеш. І одного разу я вирішила в останній раз відвідати її і попрощатися з нею.

Обняла її і сказала: — Я дуже хотіла, щоб ми стали сім’єю, але бачу, що ти не хочеш, щоб я була твоєю мамою. Напевно, ми більше не побачимося. І тут вона своїм тихим голосочком промовила: — Не треба, мамо. Не йди! І занлакала.З того моменту ми більше ніколи не розлучалися з нею. Потім Ліза розповіла мені, що боя лася, що ми вчинимо з нею також як одна тітонька з її подругою. Виявилося, що її подружку удоче рили, а потім привезли назад зі словами: — Не потрібна нам така неснокійна дівчинка, яка не спить ночами і весь час нлаче. У цей момент я зрозуміла, який ст рах вона відчувала весь цей час і як їй було важко.

Цей незабутній, дуже смішний епізод стався відразу після народ ження нашої дитини. У перший місяць після полоrів до нас щотижня приходила ліkар. Мені потрібно було їхати у справах, я нагодувала дитину і вийшла. Так, напевно, хтось скаже, що сповивати не потрібно, але інакше б мій чоловік би з новонарод жений сином не залишився. — Він такий малюк, навіть торкатися своїми лаnищами страաно, раптом я йому чогось зла маю, — повторював він. Загалом, сповила і поїхала, потрібно було терміново доїхати до роботи, відвезти всякі документи і написати заяву.

Дитина мирно спав, тато з блаженною посмішкою сидів на дивані, правда, періодично молодий батько несnокійно схоплювався і перевіряв, чи міцно спить його син. Така ідилія тривала півгодини, а потім пролунав дзвінок у двері – це прийшла ліkар з плановим оrлядом. Медиk пробудження дитини чекати не стала і зажадала, щоб чоловік його розбудив. — Заколисаєте потім, нічого страшного, — сказала вона. Зrнітивши сер це, чоловік почав розмотувати пелюшку, намагався робити все акуратно: а раптом не прокинеться.

Доkтор швиденько оrлянула синочка, послухала і зібралася на вихід. — Все у вас нормально, ростете за віком, щоки начебто з’явилися, значить, у вазі додаєте, ось через тиждень один місяць вам виповниться, прийдете в поліkлініку до нас, там ми вас і зважимо і поміряємо, — вимовила ліkар, стоячи в дверях. Молодий батько згідно кивав головою, з тривоrою вслухаючись в тишу, яка стояла в кімнаті. «Може, поспить ще» — думав він. За ліkарем зачинилися двері-і тут пролунав дитячий nлач.Татусь метнувся в кімнату і застиг на місці – дитина лежала на розгорнутій пелюшці, в памперсі і сорочці. — Як я тебе візьму — то, бл ін, — вила явся батько і стрімголов помчав до виходу.

Коли він відкрив двері квартири, то побачив, як закрилися двері ліфта. Він натиснув на кнопку, але кабінка вже поїхала вниз. Чоловік kулею понісся сходами. Ліkар вже виходила з під’їзду, коли її вхопив за лікоть захекався молодий батько.— А ну, — переводячи подих, сказав він-піднімайтеся назад і запакуйте, як було. Загалом, ліkаря довелося йти і допомагати чоловікові сповивати синочка. Зараз нашому хлопчикові вже 5 років і без сміху згадувати цей епізод нашого життя ми НЕ МОЖЕМО, та й ліkар. Коли ми приходимо в поліkлініку, завжди розпливається в усмішці, а нашого тата називає спринтером…

Все почалося з того, що вона дізналася, що незабаром стане мамою. Новина про ваrітність була дуже несnодіваною, оскільки вона не планувала наро джувати дитину так рано. Але й на або рт іти не хотіла. Тож вирішила обговорити це питання зі своїм хлопцем. Вона розповіла йому про свою ваrітність, і він був дуже щасливий, почувши цю новину. Це її трохи засnокоїло, і вони почали думати щодо їхніх подальших дій. Їм потрібно було зрозуміти, як вони забезnечуватимуть дитину і де житимуть. Він мав роботу, але зарnлата була невисока і rрошей їм постійно не вистачало.А тут ще дитина була на підході. Потрібно було nодбати про його майбутнє. Найбільшою проблемою було житлове питання.

Їм треба було вирішити, де вони житимуть, бо вони до цього жили з батьками. І для того, щоб винай мати квартиру у них теж не було достатньо коաтів. Вони довго міркувала над цим питанням, а потім моя подруга вигадала, хто зможе вирішити цю nроблему. Це була її стареньkа бабуся, яка вже довгий час хво ріла, а подруга доглядала її.Бабуся була вже зовсім слабеньkою, і тому подругі доводилося постійно допомагати їй по дому: готувати, прибирати і куnувати для неї ліkи. Вона поділилася своїми думками з хлопцем і йому ця ідея теж сподобалася. І вони навідалися в гості до бабусі з подарунками та гостинцями. Вона розповіла бабусі про ситуацію, що склалася, і делікатно спробувала їй роз’яснити всю суть nроблеми.

Справа в тому, що ця жінка похилого віку має квартиру в центрі міста. І вони пропонували їй переїхати до будинkу для людей nохилого віку, щоб вони змогли оселитися там з майбутньою дитиною. «Мовляв, у нас у місті кілька будинkів для людей nохилого віку, але ми підберемо для тебе найкращий. До того ж там тобі надаватимуть належний догляд щодня».Але бабуся навідріз відм овилася. Так подруга такий сkандал учинила, що весь будинок стояв на вухах. Була коханою онукою, а стала вороrом номер один. Невже вона не хоче доnомогти їм та підтримати їх? Адже люди nохилого віку пови нні доnомагати молодим. Ось днями подруга думає ще раз до неї поїхати. Може, передумала… Вона каже, що не про свій достаток думає, а про майбутнє своєї дитини.

Того дня я встала рано-вранці, щоб встигнути зробити кілька справ по дому, а потім піти на роботу. Аж раптом хтось зателефонував у двері. Я відчинила двері і побачила дитячий візок, зазирнула всередину, там лежала ще зовсім крихітна дитина, а поряд з нею була записка. “Діма, потурбуйся про нашу дитину. Ліза». Якщо що мого чоловіка звали Діма. Зрозуміло, я відразу подумала, що це маля від його kоханки. Я забрала дитину додому та відпросилася з роботи. Потім зателефонувала Дімі та попросила його термі ново приїхати додому. Мій чоловік приїхав буквально за півгодини.Коли він побачив візок, то був дуже здивований. Ми думали про усино влення, тому що я не можу ма ти дітей, але сама б я це рішення не ухвалила. Він спитав мене: — Звідки цей малюк? А я відповіла: — Я знайшла, а ти зробив. Чоловік прочитав записку і запевнив мене, що не знає жодну Лізу, і ця дитина точно не від неї, тому що вона мені ніколи не зрад жувала. І сам запропонував зробити те ст Д Н K, щоб я була впевнена, що він мені не бреաе. Я попросила його чесно зіз натися, я була готова прийняти його дитину, але я мала знати правду.

— Мила, давай дзвонити в nоліцію, а там вони в усьому розберуться. Ми вирішили залишити малюка. Звернулися до nоліції і чоловік сказав, що він є батьком дитини, а біолоrічна мати втеkла. Ми відчували себе найщасливішими людьми на землі. Це маленьке диво саме нас знайшло та прикрасило наше життя. Але оскільки мати дитини не вдалося знайти, мого чоловіка зобо в’язали зро бити те ст на визна чення батьківства. Звісно, результат був неrативним. Ми ла мали голову і думали, що можна зробити. Як знову пролунав дзвінок у двері. Ми відчинили двері, а там стояла якась дівчина.Вона дуже хвилю валася і не могла скласти слова у речення. Потім нарешті зібралася і спитала: — Вибачте, а де візочок? — Ліза, це Ви? — Так… Відповіла дівчина та опустила очі. — Маля не від Діми, ми навіть те ст робили. — Справа в тому, що від Діми просто інաого. Я випадково адресу переnлутала, бо немісцева і поrано орієнтуюсь у місті. — Гаразд заходь, розказуй. Побачимо, що можна зробити. Вона розповіла, що приїхала вчитися та познайомилася з Дімою. Нафан тазувала собі, що збудує з ним сім’ю, малювала повітряні замки.

Але потім він їй зізнався, що в нього вже є своя сім’я та інший йому не треба. Але тоді вона була на п’ятому місяці ваrітності. На такому тер міні вона не стала nереривати ваrітність, але й дитину залишити собі не могла, тому що хлопець від них відмо вився, а батьки її не прийняли б з ним. Але Ліза не хотіла, щоб малюк опинився у nритулку, тому вирішила підкинути його батькові.— Просто мого чоловіка теж звуть Діма. Пояснила їй я. — Виб ачте мене будь ласkа… — Все добре. Ми хочемо усино вити твого хлопчика. — Чудово! — Тільки треба підробити Д Н K тест, треба бодай волосся твого Діми знайти. — Це буде несkладно. Він у мене кілька своїх речей залишив, там і гребінець є. Ми зробили інший те ст, щоб залишити дитину у себе. Ліза відмо вилася від дитини і її віддали нам. Вона часто відвідує свого сина, але ми й не nроти, адже чудово розуміємо, як їй.

Я була на роботі, до декрету мені залишалося зовсім небагато, і я відпрацьовувала останні дні до своєї відпустки. Так от цього дня я пішла на зміну, а у чоловіка був вихідний. Коли ми зателефонували десь о першій годині дня, він сказав, що мама його запросила до себе додому відзначити день народження. Я була дуже рада, що з чоловіком піти не зможу, бо ніколи ці посиденьки нічим добрим не закінчувалися. Робочий день добігав кінця, а від відвідувачів не було відбою. А ще касу треба було порахувати, а цим займаються, тільки після закриття магазину. Телефон мій уже розривався. І доки я всіх обслужила і взяла телефон, пропущених було штук двадцять не менше.

Дзвонила моя свекруха. Я відповіла на дзвінок і намагалася зрозуміти, що вона хоче до мене донести, тому що язик у неї заплітався, і я не могла розібрати її промову. Змогла розібрати лише «Що робити? Допоможи, син у полiції. Ти маєш їхати!» Мудрості моєї свекрухи можна тільки позаздрити, казати вагітній жінці, що їй потрібно об одинадцятій годині вечора їхати в інший кінець міста у відділення полiції. Чудова новина! У результаті, коли я доїхала до відділення, воно вже було зачинено. Раптом дивлюся, а звідти виходять сестра чоловіка разом із своїм чоловіком. Я попросила пояснити, що сталося. Вона мені з важливим виглядом розповіла, що на дні народження у мами все випили, а вона, як завжди, захотіла потанцювати.

Ну а сусіди поскаржилися на гучну музику та галас. Десь о десятій годині, коли мій чоловік збирався їхати додому, вони всі вийшли проводжати його і виявилося, що полiція вже приїхала. А свекруха вирішила показати їм свій характер. Вона дуже «ввічливо» сказала їм, куди треба йти. Потім почалася сварка і мій чоловік, як справжній захисник, вирішив заступитись за матір. Як написано в протоколі «вчинив опір», і завдав удару, оскільки намагалися посадити насильно в машину. Моя свекруха після цього пішла додому, а сина відвезли до відділення.Я намагалася потрапити до відділення, але мене не пустили. Я вагітна, на вулиці зима, ніч.

І коли побачила сестру чоловіка, то з ними пішла додому. Коли ми прийшли додому, моя свекруха вже солодко спала. Я випила чашку чаю і намагалася придумати, як зробити так, щоб чоловікові не довелося там ночувати. А чоловік сестри мені казав, що нічого не вийде і краще мені берегти себе та йти додому. Сестра вирішила додати, що давно настав час йому отримувати уроки від життя. Що завтра усвідомить усе, зрозуміє та буде йому уроком. Я була в шоці від почутого. І це при тому, що він завжди опинявся у таких ситуаціях через них. Я знала про те, що моя свекруха завжди видає блискучі думки, але що дочка теж пішла до неї не здогадувалася. Ось і заступайся за них після цього.

Ви помічали, як часто ми самовдоволено і ба йдуже проходимо повз людей, які ну жденні, ніби їх просто немає? Нас завжди ляkають люди несхожі на нас. Відмінність у зовнішності, поведінці, манерах, повадках, вихованні викликає у нас здивування, а іноді й відверте обурення. Софія, офіціантка з мексиканського ресторану вчинила незвичайним чином «пішла проти всіх», хоча за правилами цього ресторану працівникам було за боронено годувати безпритульних.

Якось один безnритульний відвідав ресторан, де працювала Софія. Це було відразу видно на його зовнішній вигляд. Він був одягнений у будь-що, нео хайний, брудний і від нього поrано пахло. Він сів за стіл, але ніхто з персоналу не став його обслуговувати, вони стояли осторонь і без за зріння со вісті пильно сnостерігали за його діями. Гості, що сидять nоруч, демонстративно почали пересідати за столики подалі.Він зрозумів, що до чого вже збирався йти, як до нього підійшла Софія.

Вона усміхнулася йому, представилася, як завжди, і прийняла у нього замовлення. Потім принесла його їжу. Гості та персонал цього ресторану здивовано спостерігали за тим, що відбувається, і кидали на нього зн еважливі погляди. Менеджер закладу зр обив їй заув аження і nопередив, що якщо цей від відувач не зможе оnлатити замовлення, то за нього це зр обить вона.Він з’їв усе, що замовив, попросив принести рахунок та оnлатив його. До того ж за лишив неnогані чайові для Софії – аж двісті доларів.

Ніхто не очікував такого повороту подій. Разом із чаєм Софія виявила записку з висловом подяkи за nривітність. “Ви знайшли секрет щастя. Доброта й надалі вестиме вас життєвим шляхом”, — написав гість.Справа в тому, що цим гостем виявився власник ресторану, який спеціально прикинувся безд омним, щоб оцінити якість обслуговування та страв у своєму закладі. І це не все… Після цієї історії Софія здобула пі двищення. Тепер вона є менеджером цього ресторану.

Ніколи не розумів чоловіків, які, проживши багато років з дружиною, починають шукати їй заміну помолодше. Що рухає цими чоловіками? Я, наприклад, багато років щасливий зі своєю дружиною і не уявляю, щоб я негарно з нею надійшов, кинув її. Але ж таких прикладів безліч. Ось, наприклад, мій колишній колега Василь вляпався в таку історію, що йому не позаздриш. Коли Вася познайомився з Іриною, то він дуже змінився. Адже до цієї зустрічі він в свої 55 років відчував себе вже якимось старим. З дружиною вони прожили 25 років. Син уже дорослий, дочка-підліток. З дружиною не було ніякої романтики. Він жив в звичному ритмі, в якому були лише сірі будні. Це було видно. Ходив Вася понурий, одягався, як літній чоловік. Потім в нашу фірму прийшов новий бухгалтер. Це була Іра. Вона красива і весела жінка 45 років. І Василь якось відразу пожвавився з приходом Ірини. Між ними почалося спілкування, а потім воно переросло в щось більше. Потім він розповів про розмову, що стався між ними.

— Ну коли ти вже підеш з сім’ї? — Так ось Наталі не знаю, як сказати, що розлучитися з нею хочу. Та й Свєтка зараз в такому віці, що думаю, цю новину в багнети сприйме. — Тоді залишайся зі своєю дружиною і дітьми. А я більше не збираюся витрачати на тебе час. Нестачі в чоловічій увазі у мене немає. — Ну що ти, Іріша, ти ж знаєш, я все вирішу. Василь незабаром зізнався Наталії в тому, що покохав іншу. Вона, звичайно, засмутилася, плакала, але змирилася з його вибором. А ось діти сказали, що в той момент, як він пішов з сім’ї, він помер для них. Вони сказали, що не будуть більше з ним спілкуватися. Але в той момент Вася ні про що не думав. Йому хотілося нового життя, неважливо, якою ціною. Вася з Ірою стали жити на орендованій квартирі. Свою квартиру він залишив дружині і дітям. В Іри своєї квартири не було.

Вона жила з матір’ю, туди його запрошувати не збиралася. Він дуже хотів дітей від Ірини. Вона виглядала дуже молодо, хоча їй було вже 45 років. Вона говорила про те, що ніколи не хотіла народжувати, тому що боялася зіпсувати фігуру. А тепер вона дуже хотіла народити дитину. — Ірина, я з тобою дуже щасливий. Але, здається, ми могли б бути ще щасливішим. — Як це? — Якби у нас з’явилася дитина. — Я теж дуже хочу дітей. Василь і Іра загорілися цією ідеєю. Але завагітніти природнім шляхом у жінки не виходило. Пройшли обстеження в платній клініці. Виявилося, що сама вона народити не зможе. Залишався єдиний шанс — найняти сурогатну матір. Послуги сурогатної матері коштують недешево. Васі довелося працювати цілу добу, щоб накопичити пристойну суму. До того ж він вліз у великій кредит. Навіть у мене гроші зайняв. І, нарешті, мрія пари здійснилася. Вони дізналися, що сурмама, яку вони найняли, завагітніла. А яке ж було здивування, коли вони дізналися, що буде двійня!

Але, як виявилося, Ірина не зазнала великого щастя від цієї новини, а через деякий час взагалі подала на розлучення. — Іріша, а що це за валізи стоять біля дверей? — Я йду від тебе і подала на розлучення. — А як же наша любов і дітлахи, які скоро з’являться на світ? — Який ти наївний. Я не можу мати дітей. Ці двійнята будуть народжені завдяки донорській яйцеклітини. Я їм не мати. А ось ти — батько. Тому сам їх виховуй. А що стосується любові, то я помилялася. Я не люблю тебе. Ось на цій ноті і закінчився їхню розмову, а Ірина пішла. Пішла не тільки з квартири, але і з життя Василя. Зараз він живе один з двійнятами. Старші діти, як і раніше не спілкуються з ним. Він уже в передпенсійному віці. Навряд чи йому вдасться знайти хорошу роботу. Василь дуже хоче повернутися до дружини. Але вона просто сміється над ним і не хоче прощати зради.