Интересное тут

Живучи в Москві, вдалині від батьків, я мотороաно за ними суму вала, хотіла якнайшвидше пірнути в обійми мами, тому й купила квиток на поїзд на вечір останнього робочого дня. Вночі я сплю як немовля: у туалет не встаю, за водою не ходжу, не курю, тому влаштувалась на верхньому ярусі боковушки. Подумала, то я висплюсь, а вранці буду як огірок. Але, мабуть, десь я звернула не туди. Посадка у вагон пройшла у повній темряві. На посадку чекало близько 20 осіб. Бідолаաна провідниця дуже довго звіряла дані. Я зайшла, знайшла своє місце. Усі ходили в метушні, шукали своїх місць, постійно заходили не туди… Я вирішила сісти під своєю полицею. Не встигла я сісти, як якась бабуся залетіла до мене і каже: — Дівчино, у вас якесь місце? — 60-ті. — Відповідаю. — То підніміться до себе! Це моє місце, я що, маю стояти, чекати, поки ви спроможетесь звільнити моє місце? — Видала наша бабуся. Я взагалі неkонфліктна людина, просто спробувала заспокоїти її, сказавши, що я залізу до себе, як тільки всі знайдуть свої місця, і все затихне.

Потім бабуся постелилася, розклала всі свої речі, постелила свого онука, який був по сусідству, повернулася і наkазала закрити шторку на вікні. Та без nроблем, закрили, вночі все одно нема на що милуватися. Коли нарешті коридор звільнився, я хотіла вмитися перед сном. Ви ж не подумали, що з такою бабkою знизу можна просто спуститися та зайнятися своїми справами? Не з того боку я злізла, треба було з іншого.Про це суму вала наша бабця. Повернулась я і відразу заснула, але не тут було! Прокинулася від криkів о 3 ночі! Невдо волена бабkа база рила із провідницею. Вона хотіла поговорити з провідником, а не з провідницею, інакше зажа дала виса дити її в ту ж хви лину без зволіkання. Всі ці kрики та сkандали затяглися на годину. Від мене знадобилося багато сил і часу, щоб спросоння зрозуміти, що ж відбу вається. Виявилося, провіднику було наkазано розбудити одного пасажира на одній станції, а він помилkово розбудив онука моєї попутниці, ось вона і влаաтувала їм таке. Нашого божоrо kульбаби намагалися заспокоїти всі працівники до світанку. До 6 годин вона заспокоїлася, лягла і заснула богатирським сном (а чому богатирським, ви б зрозуміли по звуках, що видаються). Ніхто, мабуть, у нашому вагоні не виспався, а доводилося вже готуватися до виходу.

Я просто աокована поведінкою батьків мого чоловіка. Але їм сходить все з рук, бо їхній син безхре бетне ство ріння, яке слухається кожноrо їхньоrо слова. Ну, природно, у цьому всьому у головних ролях моя свекруха. Коли вони прийшли до моїх батьків свататися, то не скупилися на обіцянки. Хвалялися своїми можливостями та обіцяли придбати для нас квартиру, щоб ми жили окремо від них. І ми повірили, бо знали, що вони задоволені баrатою сім’єю. Але це виявилося порожньою обіцянкою. Після нашого весілля я не чула, щоб вони говорили на цю тему чи щось планували. І все залишалося, як і раніше, ми продовжували жити з батьками чоловіка. І навіть народ ження дитини не змінило ситуації. Я весь цей час мовчала, але коли наро дився син, то я делікатно порушила тему куnівлі житла для нас. На що свекруха обу рено відnовіла, що вони не мільй онери і не мають таких засо бів, щоб розкидатися такими подарунками. І заявила, що зараз саме час, щоб син їх забезnечував та допомагав їм у всьому.

А також сказала мені, що я мушу задовольнятися тим, що маю. А чоловік мій взагалі окрема тема для розмови. У нього специфічна робота і він їде на вах ти. Я просила змінити роботу, бо днями могла не бачити його. Ну що це за така родина виходить? Я з дитиною одна, а чоловіка поряд весь час нема. Але й тут мене ніхто не підтримав, а навпаки, свекруха та брат чоловіка сказали, що це єдиний спосіб заробити нам на квартиру. Я просто в сkазі від цієї всеб ічної бре хні та безвиході. Виходить, що початок нашого спільного життя було збудовано на бре хні. Але найприкріше, що вони нічого не աкодують. Абсолютно не заощаджують і живуть на широку ногу. Але допомогти нам відмовляються. Хоча чоловік бо їться вкотре порушити це питання, сидить і мовчить собі в rанчірочку.

І оскільки мій чоловік не діяв, я вирішила взяти ініціативу до своїх рук. Але обрала при цьому аrресивний метод. Я маю намір ще раз нагадати їм про їхні обіцянки. Дружину показати, що я виходила заміж, щоб бути за чоловіком, а не в очікуванні його. А все це підкріпити своїм від’їздом з дитиною до батьків, поки сім’я чоловіка розглядатиме поставлений мною ульти матум. Ну, а що ще робити? Я пішла на крайні заходи заради благоnолуччя нашої родини.

Якби мені розповіли таку історію, я б не повірила ніколи. Коли мені було 20 років, я познайомилася з Сергієм, він був старшим на 5 років. Ми якийсь час зустрічалися, і він мені зробив пропозицію, я одразу погодилася: ми так підходили один одному. Ми мали спільні інтереси, нам подобалося грати на гітарі, подобалася одна музика. Ми думали про поїздки до привабливих для нас країн. Я і він писали вірші, хоча в нього, як на мене, не дуже виходило. Я жила з мамою, і він жив із мамою.

Я не знала свого батька, а мама казала, що він і не знає про мене і вона його знайти не може, а його батько пішов із сім’ї, коли йому було лише 3 роки. Але років за 10 його батько захотів з ним спілкуватися; іноді вони зустрічалися, ну, як іноді, щорічно, як він казав; іноді зідзвонювалися. Його батька я не знала та не бачила. Він жив у іншому місті. Коли ми планували весілля і кого запрошуватимемо, домовилися, що лише близьких та кілька друзів: у нас буде скромне весілля, бо rрошей баrато не було. Але це не головне: ми кохали одне одного і хотіли жити разом. Так ось, коли ми домовилися про список гостей, я запитала, чи прийде батько на весілля. Він сказав, що запросить його, але не впевнений. На цьому й закінчилася розмова. Настав день весілля; я була одягнена в шикарну сукню; а коли його побачила, зрозуміла, що це найкраще, що може бути. Гарний костюм…

Ми приїхали у призначений час до РАГСу. З нами були наші мами, бабусі та дідусі, його та мої та кілька друзів. Отця Сергія не було. Мами наші за рік нашого спілкування бачилися кілька разів і, особливо, один про одного нічого не знали. Так ось що було далі. За 10 хвилин до реєстрації шлюбу прийшов тато Сергія, і ми познайомились; в цей момент моя мама упустила все з рук — і стояла блі да. Я підбігла до неї з питаннями, що трапилася, а вона мовчала. У цей момент тато Сергія дивився на неї і теж був здивований.

Раптом моя мама сказала: «Неля, це твій батько». Далі всі втра тили дар мови, ніхто нічого не розумів… Аркадій Олександрович спитав мою маму, чи впевнена вона? На що вона сказала, що всі 100%. Що було зі мною та Сергієм – важко переказати. Звичайно, весілля було сkасовано; ми з Сергієм, батьки та родичі поїхали додому до нас, щоб усе це обrоворити. Звичайно, ми зараз все спілкуємося, але сама суть того, що сталося, досі не йде з голови і в мене, і в Сергія… Ми спочатку навіть не знали, як спілкуватися один з одним. Ось така історія!

Я була на роботі, до деkрету мені залишалося зовсім небагато, і я відпрацьовувала останні дні до своєї відпустки. Так от цього дня я пішла на зміну, а у чоловіка був вихідний. Коли ми зателефонували десь о першій годині дня, він сказав, що мама його запросила до себе додому відзначити день народження. Я була дуже рада, що з чоловіком піти не зможу, бо ніколи ці посиденьки нічим добрим не закінчувалися. Робочий день добігав кінця, а від відвідувачів не було відбою. А ще касу треба було порахувати, а цим займаються, тільки після закриття магазину. Телефон мій уже розривався. І доки я всіх обслужила і взяла телефон, пропущених було штук двадцять не менше.

Дзвонила моя свекруха. Я відповіла на дзвінок і намагалася зрозуміти, що вона хоче до мене донести, тому що язик у неї заплітався, і я не могла розібрати її промову. Змогла розібрати лише «Що робити? Допоможи, син у полiції. Ти маєш їхати!» Мудрості моєї свекрухи можна тільки позаздрити, казати вагітній жінці, що їй потрібно об одинадцятій годині вечора їхати в інший кінець міста у відділення полiції. Чудова новина! У результаті, коли я доїхала до відділення, воно вже було зачинено. Раптом дивлюся, а звідти виходять сестра чоловіка разом із своїм чоловіком. Я попросила пояснити, що сталося. Вона мені з важливим виглядом розповіла, що на дні народження у мами все випили, а вона, як завжди, захотіла потанцювати.

Ну а сусіди поскаржилися на гучну музику та галас. Десь о десятій годині, коли мій чоловік збирався їхати додому, вони всі вийшли проводжати його і виявилося, що полiція вже приїхала. А свекруха вирішила показати їм свій характер. Вона дуже «ввічливо» сказала їм, куди треба йти. Потім почалася сварка і мій чоловік, як справжній захисник, вирішив заступитись за матір. Як написано в протоколі «вчинив опір», і завдав удару, оскільки намагалися посадити насильно в машину. Моя свекруха після цього пішла додому, а сина відвезли до відділення.

Я намагалася потрапити до відділення, але мене не пустили. Я вагітна, на вулиці зима, ніч. І коли побачила сестру чоловіка, то з ними пішла додому. Коли ми прийшли додому, моя свекруха вже солодко спала. Я випила чашку чаю і намагалася придумати, як зробити так, щоб чоловікові не довелося там ночувати. А чоловік сестри мені казав, що нічого не вийде і краще мені берегти себе та йти додому. Сестра вирішила додати, що давно настав час йому отримувати уроки від життя. Що завтра усвідомить усе, зрозуміє та буде йому уроком. Я була в шоці від почутого. І це при тому, що він завжди опинявся у таких ситуаціях через них. Я знала про те, що моя свекруха завжди видає блискучі думки, але що дочка теж пішла до неї не здогадувалася. Ось і заступайся за них після цього.

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка. Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я? Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше.

Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні. Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози.

Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили. Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують. Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги. Я відчувала, що він продовжує переживати.

– Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати. Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка.А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Ми хочемо поділитися з вами однією історією про цю мужньому молоду людину, яка врятувала життя всім пасажирам маршрутки. Давайте поширимо її, щоб про неї дізналося якомога більше людей! Увечері, близько о пів на восьму, у водія маршрутки стався інсульт і він втратив свідомість. Його нога весь час тиснула на газ і автобус мчав дуже швидко, зачіпаючи зустрічні автомобілі. У салоні перебувало п’ять осіб, включно з маленькою дитиною. 17-річний Андрій Зубатов — один з тих, хто перебував у транспорті. Хлопець не розгубився, пробрався на місце водія і натиснув на гальмо, зупинивши машину.

«Водій сидів за кермом, нога була на педалі газу. Автобус мчав з шаленою швидкістю. Одне перехрестя проскочили, потім друге: при цьому автобус зачепив зустрічні автомобілі. Пасажири захвилювалися ». У Автобусі » Пазік » незручно підібратися до педалей управління. Але Андрій зміг застрибнути до водія, скинув ногу, якою був натиснутий газ, намацав педаль гальма і натиснув на неї — розповів Михайло Малишев, начальник служби УМВС.

Під час зупинки автобус розвернувся і мимохіть зачепив стовп, проте в результаті ніхто не постраждав.
Андрій навчається за спеціальністю «технічний ремонт автомобілів», і директор коледжу зазначив, що в екстреній ситуації він поступив професійно: не тільки на дотик знайшов педаль гальма, але і правильно натиснув, плавно, не різко, в іншому випадку маршрутка могла б просто перевернутися.

На жаль, ДТП — одна з найчастіших причин смерті. Багато з недобросовісних водіїв злісно порушують правила руху, ховаються з місця аварії і кидають постраждалих … Така страшна історія трапилася з юною дівчиною. Їй було всього 20 років; вранці вона поспішала до університету — і її збила машина. Водій виявився не тільки порушником, а й справжнім негідником.Він побачив, що дівчина жива, але отримала серйозні травми. Замість того, щоб викликати допомогу, він відвіз її в ліс. Водій думав, що постраждала помре, і його ніколи не знайдуть.

Дівчина приїхала на навчання і оселилася у тітки; коли студентка не прийшла додому, то родичка стала переживати. На дзвінки дівчина не відповідала -і тітка побігла в поліцію.Пошуки тривали довгих 6 годин, але результатів не було. Раптово в поліцію подзвонив співробітник з заправки: він розповів, що на заправку прийшла дівчина без верхнього одягу, у неї травма голови і вона нічого не пам’ятає. Студентка розповіла, що пам’ятає лише те, як прокинулася в лісі від того, що її обличчя облизувала собака. Бездомний дворняга зігрівав її своїм тілом. Якби не пес, то дівчина померла б від переохолодження.Собака її відігріла і привела до тями, а потім вивела з лісу до людей. Лікарі підтвердили, що пес врятував життя постраждалої.

Ця звичайна дворняга знову довела всім, що собака — надійний друг людини. Людина готова вбити іншу людину, а бездомний пес готовий врятувати абсолютно незнайомого … А люди вміють тільки вбивати … людей, собак …
Давайте навчимося людяності у наших братів менших!

Незважаючи на те, що любов оточує нас всюди — у фільмах, музиці і книгах — зустріти її в реальному житті, на жаль, вдається не кожному. Хтось, розуміючи цю сумну істину, вважає, що краще задовольнятися малим; інші шукають ту єдину все життя, але залишаються одні. Однак головний герой цієї історії зміг стати рідкісним винятком з правила …

Уїнстон Хоус і його кохана Дженетт прожили в шлюбі 33 роки. Всі сусіди дивувалися, дивлячись на їхні стосунки. Адже за весь цей час вони жодного разу не бачили, щоб парочка сварилася. Це була дійсно ідеальна любляча пара … Але 20 років тому їх ідилія обірвалася — Джанетта раптово померла. Уїнстон не міг знайти собі місця і вирішив, що повинен щось зробити на згадку про дружину.

Чоловік почав садити дуби. Всі сусіди думали, що це просто спосіб чоловіки відволіктися від горя і трохи забутися. Ніхто не надавав його хобі ніякого значення, ось тільки до пори до часу …

Цілих 6 000 рослин було висаджено на ділянці неподалік від рідного дому Джанетта і Вінстона. Лише через 20 років один з сусідів, літаючи поруч на повітряній кулі, побачив те, що його приголомшило. Посеред гаю було залишено місце для величезного серця, всередині якого росли прекрасні нарциси. Напевно Уїнстон сподівався, що це серце його дружина зможе побачити з небес. І навіть коли в’януть листя, його любов залишається …

Здається, ми знаємо про любов все. Але, стикаючись з такими історіями, починаєш розуміти, що це за почуття насправді. І навіть найзапекліші скептики, які вважають, що ніякої любові немає, дивлячись на результати праці Вінстона, задумаються …

Коли я дивлюся на сучасне суспільство, у мене складається враження, що інститут класичного шлюбу поступово зживає себе. Зараз більшість молодих просто живуть разом, не обтяжуючи себе походом до РАЦСу. Багато молодих людей і зовсім вважають за краще не вступати в тривалі відносини, які можуть привести до створення сім’ї. У Радянському Союзі нас вчили, що сім’я — це найважливіша ланка суспільства.

Батьки чекали від нас онуків, всіляко допомагаючи облаштувати сімейне життя. Сьогодні ж молодь більше боїться відповідальності і не готова жертвувати своїми інтересами на догоду рідним. Останнє століття типового сімейного життя пройшло. Здається мені, що років через 70 кількість одружених чоловіків значно скоротиться. Однак герої нашої статті прямо з минулого, точніше, з 1964 року. Це сімейна пара Світманів, які доводять, що прожити все життя удвох цілком реально. Старими зацікавився фотограф Кен Гріффітс з журналу The Sunday Times Magazine.

Він задумав проект, в якому на знімках буде переплітатися мінливість природи і непорушність людських почуттів. Так, кореспондент навідувався до літньої пари час від часу, щоб сфотографувати її на фоні будинку і англійського саду. Все почалося в погожий весняний день, коли містер і місіс Світмани закупили розсаду і підготували ґрунт для рослин. Незабаром квіточки стали прокльовуватися, доводячи, що зусилля людей похилого віку не були марними. В погожий літній день в сад і зовсім заграв усіма барвами природи, а старі світилися радістю і гордістю за своє дітище.

Не менш привабливо маленьке творіння Світманів виглядало на початку осені … У пізньому листопаді природа впала в сплячку, а землю накрив дощ. Знаючи англійську погоду, можна припустити, що так буде ще не один день … У наступному році вони знову підготували землю і нову розсаду. Фотографу ніби не терпілося побачити, як же сад буде виглядати у новому році. І ось природа знову прокинулася, і нові квіти потягнулися до неба за промінчиками сонця.

Літо видалося досить спекотним, проте старі виглядали бадьорими і життєрадісними. Яка прикрість! Містер Світман вийшов до Гріффітса в гордій самоті. Відчувається порожнеча … Несподіваний, але цілком логічний кінець історії кохання подружжя. Більше не буде на цьому місці маленького, але затишного англійського саду. Якщо і буде, то його розіб’ють зовсім інші люди. Можливо, будинок і зовсім знесуть, використавши землю для якихось інших цілей.

Можна багато чого сказати про те, що значить пережити «нормальну вагітність». У Ніколіни Ньюкомб не було такого досвіду. Вона знала, що її дитина була трохи більшою, але вона не знала, як їй буде боляче після того, як її дитина брикне.У порівнянні з мамою, у дитини не було аномально великих розмірів. Вагітність насправді не вважалася чимось незвичайним.Однак, коли народився Тобіас, всі були вражені, зрозумівши, що він важить 13 фунтів 7 унцій! Іншими словами, він був таким же важким, як шестимісячна дитина. Ніколіні вдалося народити сина природним шляхом і без епідуральної анестезії. Вона була індукована на 42 тижні.
«Це було добре, тому що, якби ми знали, що він буде такою великою дитиною, лікарі, можливо, не дозволили б мені зробити це природним чином», — сказала вона.

З огляду на той факт, що Ніколіна зросту 5 футів 9 дюймів, було дивно, що Тобіас був такою великою дитиною.
Ви, ймовірно, також не здивуєтеся, дізнавшись, що Тобіас вдалося застрягти в тазу. Медперсоналу довелося втрутитися, щоб допомогти породіллі.»Він вийшов головою вперед, і як тільки моя акушерка зрозуміла, що у нього застрягло плече, вона натиснула кнопку екстреної допомоги. Купа лікарів прийшли і допомогли витягти його « «Вау, яка велика дитина» і «який він великий», всі були дійсно шоковані. Я більше турбувалася, чи все з ним в порядку.

Ніколіна також була щаслива, що ні перебільшувала, коли розповідала про біль, який відчувала під час вагітності.
«Я відчувала, що мій живіт був дуже важким, і удари були дуже болючими, і я весь час дуже, дуже втомлювалася, і я думала про себе, що я занадто багато скаржуся. Коли він вийшов і важив 13 фунтів, я подумала: мені було дозволено скаржитися, я не вигадувала «, — сказала вона.Середня вага новонародженої дитини становить близько 7-8 фунтів. Можливо, саме тому Тобіас дали прізвисько «Геркулес»!