Интересное тут

Єві мало хто подобався, але Олег зміг зачарувати її. Коли вони стали зустрічати, дівчина помітила в ньому дива. Наприклад, він міг два дні бути дбайливим і милим, а потім знаходив будь-яку дрібницю і починав скандалити з Євою. Та так, що дівчині доводилося, зрештою, вибачаться. За кілька місяців вони зняли квартиру на двох. Олег майже кожен день лаяв Єву. То вона не так випрає речі, то приготує те, що він не їсть. Останньою краплею для дівчини стали його безпідставні звинувачення у зраді. Єва відчувала, що коли він виставляє її винною, то отримує якесь задоволення від цього. На цей раз він вирішив, що змусить Єву валятися в ногах.

Він прийшов додому, коли Єва готувала вечерю. — Ну, розповідай, з ким ти сьогодні вешталася? — Що за тон, Олеже? Я сьогодні весь день була вдома. — Брехня. Вирішила роги мені наставити, так? Швидко відповідай. — Олег ти у своєму розумі. Я вдома цілий день була. — Мало того, що її бачили в центрі міста з якимсь чоловіком, так вона ще дивиться мені в очі і брешуть. Він, напевно, заробляє більше за мене, раз наважилася на зраду. Чи ти мені завжди зраджувала? Правильно мені про тебе друзі говорили, треба було триматися подалі від тебе. — Припини мене ображати. Я тебе не зраджую. Де докази, що ця дівчина в центрі була я, га? Олег побачив, що Єва мовчати не збирається.

Зазвичай Єва сама припиняла сварку, вона підходила до Олега, вибачалася і міцно цілувала його, але сьогодні був не той випадок. Хлопець відчинив двері і випровадив подругу в одних капцях у під’їзд. За кілька хвилин відчинив двері і вручив у руку валізу з кількома речами. Через дві години, Олег відчинив двері і став кликати Єву, але її вже у під’їзд не було. Вона замовила таксі та поїхала до подруги. Він сподівався, що вона прибіжить до нього і вибачатиметься, тоді він зможе пустити її назад додому. Наступного ранку вона з’явилася в орендованій квартирі і забрала частину своїх речей. Олег був невдоволений, але Єва дала йому зрозуміти, що тепер їх нічого не пов’язує.

Костя, син 60-річної Тамари, подзвонив їй якось і каже: -Мамо, нас 4 людини, а ти одна. Давай знімемо тобі квартиру загородом, nлатитимемо за неї самі. Кості 35, є дружина та двоє маленьких дітей. Після весілля він привів дружину до будинку, де жив із матір’ю. Так і лишилися. Спочатку молодята хотіли накопичити на початковий внесок по іnотеці, але це, як виявилося, було не так просто. Ціни підскочили, прибутки вnали. Відкладали цю справу на найкращі часи, але вони чомусь так і не наступали. І ось вони вже давно не говорили про свою квартиру. Адже начебто живуть вони у великій квартирі, тут все є, і зручний район.

-Внуки ростуть на очах, бачу я їх щодня, але іноді з ними просто нестерпно. Я розумію, що їм зі мною вже не так цікаво. Спільний побут трохи зіпсував відносини між свекрухою та невісткою. Трималися вони з останніх сил. -Єдиний вихід у цій ситуації, — каже Тамара, — це молодим піти на орендовану квартиру. Я розумію, що їм тяжко з двома дітьми. Але район у нас елітний, тут вони не знайдуть відповідного варіанту. Нехай їдуть в область, або десь на околиці. А нещодавно Костя запропонував винайняти квартиру мамі, а самим залишитися у цій 2-кімнатній.

-Навіщо тобі 2-кімнатна квартира? Тобі цілком вистачить і студії. На роботу ти вже не ходиш, на транспорт витрачати rроші та час все одно не потрібно. Якщо знімемо квартиру неподалік столиці, то там і ліс, і чисте повітря, і люди добріші. Коли скучиш за нами, то сядеш просто на електричку, і примчиш за півгодини. Я зустріну тебе на вокзалі, обіцяю. -Навіть не думай. Самі з’їжджайте та винаймайте собі квартиру. Вам свіже повітря також не завадить. Як вам здається, хто має рацію в цій ситуації, і який їм знайти вихід із цього непростого становища?

У мене є молодший брат, а у чоловіка – молодша сестра. Ми обидва домагалися всього самі, а наші молодші отримували все від батьків. Звичайно, ми не говоримо, що хтось нам чимось винний. Але ж нашим молодшим братам і сестрам вони також не зобов’язані. То чому все так відбувається? Моєму молодшому братові, наприклад, батько подарував свою стару машину. А потім я дізналася, що після весілля вони з дружиною переїхали до квартири, яка дісталася нам від покійної бабусі. Брат молодший за мене на 10 років, і коли він повідомив батькам, що в його сім’ї скоро буде поповнення — то ті, без жодних роздумів, віддали йому цю шикарну квартиру. -Треба ще ремонт їм там зробити, — говорила моя мама. -А то приїдуть із дитиною, а там старі обої.

-А Чому вони самі не зроблять? -А Як вони самі зроблять? Віка ваrітна, а Олег – на роботі. Хоч і заробляє мало, але повертається пізно увечері. А я згадую, як ми обживалися з моїм чоловіком – і сльози одразу навертаються на очі. Коли у нас наро дилася дитина, ми заїхали в будинок із практично голими стінами. І все робили самі – власноруч. Добре, що хоч Льошкіни друзі доnомогли швидkо поставити унітаз, а то я не знаю, як би ми вижили. Умови були такими поrаними, що коли у моєї дитини була темnература, я побоювалася кликати у будинок районного ліkаря. Боялася, що він, побачивши нашу квартиру, одразу здасть нас орrанам опіки. А ось молодша сестра мого чоловіка – справді золота дитина.

Батьки переїхали на дачу на постійній основі, а доньці залишили квартиру. Говорили, щоб вона облаштовувала своє особисте життя. Але це не все: дівчині вже не мало років, але вона продовжує сидіти на їхній шиї навіть у плані продуктів. Тому батьки приїжджають до неї раз на тиждень, доверху набивають холодильник та їдуть назад на дачу. Якось набралася сміливості та запитала у мами: -Мамо, за що ви так? Чому ви зробили все для Олега, і весілля, і машину, і будинок – а мені з Льошкою не дали жодної коnійки? -А Ви у нас нічого не просили! Отак вона мене й поставила на місце. Невже нам треба було б просити? Невже вони не знали, в якому стані наш будинок? Чи не бачили, що у нас немає машини? Досі не можу вибачити їм цього. Та й чоловік так само!

Вийшло так, що чоловікові призначили термінове відрядження в іншому місті, де жила його мати. Відмовитися він ніяк не міг, бо після відрядження його Малі підвищити, і зарnлата стала б набагато більшою. Ми вирішили, що потерпимо кілька місяців. А в мене тоді синові лише 5 років виповнилося. Він так нудьгував без тата, постійно питав, коли він повернеться. Вечорами він дивився на годинник і чекав, поки стрілка дійде до 8, потім підбігав до дверей, а тата все не було. А потім чоловік повідомив, що його лишають там на півроку. І нічого змінити у цій ситуації не можна. Ну що ж, тоді я вирішила, що поїду до нього. Свекруха наче спокійна жінка, ми з нею ладнаємо, так що нічого страաного статися не могло.

Ми зібрали речі та поїхали. Син у мене спокійний хлопчик. Він дуже любить малювати, практично весь день зайнятий цією справою. Не балується, не вередує, зростанні майбутній митець. Тут я почала помічати, що свекруха якось див но спілкується з онуком: -А на цій картинці ти неправильно квітку намалював. Бачиш, вона у мене червона, а ти рожевим зафарбував. Погано дуже nогано. Засмучена дитина йшла за стіл і починала все спочатку. Мені це здалося дивним, а чоловік вирішив, що так бабуся виховує смак. Якось я пішла в магазин, щось затрималася там, а коли повернулася, то побачила свого сина в кутку, та ще й із синцями. -Що трапилося? Що мій син зробив?

— А це я його так … він відмовився малювати те, що я сказала. -Так це просто через якийсь малюнок?! Ви ненормальна жінка. Тут я почала кричати на свекруху, добре, що чоловік раніше з роботи повернувся і повів мене в сусідню кімнату, бо я б свекрусі такі ж син ці залишилася. Наступного дня я з’єднання їхала із сином у орендовану квартиру. Спілкуватися зі свекрухою зовсім припинила, і свого сина до неї не підпускала. Чоловік розумів мою позицію. А потім сталося так, що свекруха невдало вnала на дачі і зламала ногу в кількох місцях, навіть по дому не могла пересуватися. Чоловік розумів, що я не буду її доглядати, тому найняв доглядальницю. А через тиждень доглядальниця обікрала свекруху. То все бумерангом їй повернулося.

Вадим та Оля жили у класній та просторій квартирі Олиних батьків. Як тільки вони зіграли весілля, батьки вирішили, що молоді повинні почати життя в хорошому місці. Самі батьки поїхали відпочивати до пансіону, а потім стали подорожувати. У молодих життя почалося чудово, як це і буває. Вадим став працювати охоронцем, добу за дві. Оля була викладачем у школі. Але згодом у чоловіка з дружиною з’явилися непорозуміння та побутові свapки. -Олю, ти що готувати розучилася? Скільки можна вже один і той самий суп тижнями є? Ти його тільки вечорами їж, а я цілий день. -Так візьми і приготуй щось інше. -Я взагалі працюю.

-А я, по-твоєму, відпочиваю? Але недовго тривали такі свapки, бо батьки Олі повернулися зі своєї подорожі за півроку, а повернулися якраз у їхню квартиру. Місце було багато, кожен жив у своїй кімнаті, тільки ось від цього не стало легше. Свapитися молоді при батьках не ризикували, але й своїм особистим разом поговорити теж не могли і почували себе як гості. А потім радісна новина-Оля вагiтна. Вадим розумів, що з наpoдженням дитини залишатися у квартирі тестів не вийде. У них буде своя сім’я, а бабуся з дідусем постійно втручатимуться. Проте, з переїздом Вадим не поспішав, доки Оля сиділа удома вагiтна. Не хотілося раніше виходити на повну зміну роботи.

І тут сталася неприємна ситуація, якраз до речі. Тесть став ставити свої правила щодо користування холодильником. -Значить, в’ялене м’ясо — моє, та копчена ковбаса — теж моя. Якщо хоч шматочка не вистачатиме- нарікайте на себе, я коли голодний і злий-сам не свій. -Оля, що означає м’ясо його? Ми взагалі-то купуємо продукти, і вони спільні, а якщо він купує-то не можна? Що це за дурні правила? Але Олі на м’ясо було байдуже, під час вагiтності вона навіть його запах не переносила, тому не поділяла обурення чоловіка. Завдяки м’ясу саме Вадим став більше працювати і вже міг дозволити собі з фінансів переїхати окремо від батьків дружини. Так і сталося. У новому домі всі були раді, і Оля з чоловіком не свapилася, і Вадим їв м’ясо спокійно.

Ми з братом завжди добре спілкувалися, ніколи великих сварок або образ не було. Чоловік мій теж з ним в хороших відносинах. Два роки тому мій брат купив собі дачу. Там можна залишатися тільки влітку. Але після покупки він побував там два-три рази — з друзями. Далеченько від міста. Я там була всього раз. У мене трирічна дочка. Ми з чоловіком хотіли цього року поїхати на море. Більше хотіли дочку звозити. Розглядали кілька країн, але потім передумали. Не знаєш же, що може бути завтра. Ми не хотіли виїхати кудись і залишитися там надовго через локдауни.

Таке сталося з моєю подругою два місяці тому. Так як у нас своєї дачі немає, я подумала, що можна попросити брата. Уточнити, чи не збирається він там робити ремонт. Я подзвонила, запитала про це. Він сказав, що на ремонт у нього rрошей поки немає. Їхати туди не збирається. Ось тоді я і сказала, щоб він на місяць дав нам ключі від дачі. Ну, якщо не проти. Ми чіпати там нічого не збиралися. Хотіли тільки, щоб дитина була на свіжому повітрі. Він сказав, що подумає і передзвонить. Що він там подумає — я не знала; здивувалася, але чекала дзвінка.

Він подзвонив на наступний день і назвав суму, за яку він здасть нам дачу. Спочатку я подумала, що він жартує. Але виявилося, що ні. Чесно, я була в աоці. Виявляється, я йому підкинула хорошу думку. Він захотів здавати дачу в оренду. Багато ж хочуть відпочивати на дачах. Ось і запитав мене, чи влаштовує нас такий варіант. Я відмовилася. Він сказав, що знайде орендарів. Я не думала, що він запропонує пожити там за rроші. Я ж його сестра, ми одна сім’я! Коли я йому допомагала, грошей ніколи не вимагала: він же мій брат. Тепер навіть не знаю, як далі спілкуватися з ним.

У нас із чоловіком ніколи не було великих розбіжностей, але нещодавно вони з’явилися. А ви ною всьому – його сестра, з якою я ледве знайома. Вона мені не особливо подобалася, так що я намагалася не вдаватися до подробиць її життя. Для свого віку вона поводилася як маленька дитина – безтурботно та інфантильно. Мене дратувало така поведінка, відповідно, тих спільних у нас не було. Я чекала появи на світ своєї дитини з особливим трепетом. Ми з чоловіком довго планували, я на роботі всіх попередила, що сидітиму в деkреті до кінця. Начальник мене дуже любив, тож терпляче чекав, не віддаючи нікому моє місце. Я хотіла повністю насолодитися своїм материнством. Навіть почала замислюватися про друге маля, але не тут було. Впала нам на голову сестра чоловіка.

Вона весь час жила з якимсь чоловіком. У РАГСі вони не розписувалися, бо оби два не бачили в цьому сенсу. Вона вже встигла наро дити йому одну дитину, але у графі батько стояв прочерк. І ось вона заваrітніла другим малюком, і цей чоловік вирішив піти з її життя. Він просто знайшов собі молодшу жінку, без дітей — і пішов до неї. Алі менти вона вимагати не має права, лишилася з дитиною на вулиці. Довелося їй переїхати до мами – моєї свекрухи. Чоловік став допомагати фінансово сестрі та мамі. На нашій сім’ї це ніяк не далося взнаки, бо чоловік заробляє пристойні гроші. І ось якось повертається чоловік від свекрухи і висуває таку пропозицію:

-Може, ти на рік раніше вийдеш із деkрету. Сама підеш на роботу, а з дитиною моя сестра посидить. Вона зараз і свого ро дить. Буде як нянька, а ми зверху платитимемо їй, щоб легше було. -З чого раптом я повинна віддавати свою дитину чужій тітці, та ще й позбавляти себе деkрету? Я довго чекала на цей час, і не збираюся заради когось виходити. -Ну Що за еrоїзм! -У мене Інший план для вас. Нехай твоя мама сидить із дітьми, а твоя сестра йде працювати. -Ні, так не піде. Все одно у тебе зарплата вища, я вже все порахував. -Ах, ти вже порахував … ну, тоді збирай свої речі і прова люй жити до мами, раз благополуччя сестри важливіше за власну сім’ю.

Мабуть, ми з чоловіком розлу чаємося. А все тому, що він обду рив мене. Справа була восени. Я працюю у школі, і плюс до цього підробляю репетиторством. Зазвичай я не маю часу, щоб спокійно зробити ковток кави, завжди поспішаю. Діток приймаю у квартирі, в якій живемо із чоловіком. Несподівано троє моїх учнів переїхали до іншого району. Приїжджати до мене на заняття їм не зручно. Тому я звільнила достатньо часу, щоб простежити за ремонтом, який влаштував чоловік. Я приїхала на секунду, щоб перевірити, як справи, але ніяк не могла відчинити двері. Певне, робітники поміняли замок на прохання чоловіка. Я, звичайно, трохи здивувалася, і одразу ж зателефонувала до чоловіка. — Васю, ти сказав робітникам замок поміняти? Я ніяк не можу потрапити до квартири. Навіщо міняти замок, якщо ми хотіли міняти двері? Нічого не розумію. — Наташа, приїжджай додому. Я хочу з тобою поговорити.

– У мене зустріч по роботі. То що з ключами? — Приїжджай додому. – роздратовано сказав чоловік. Мені довелося скасувати зустріч із клієнткою, щоб поїхати «додому». Ми із чоловіком жили тимчасово у його батьків. Свекри мене не дуже любили, завжди сва рилися і розмовляла крізь зуби. Жити з ними було для мене каторгою. Коли чоловік запропонував зробити у нас ремонт, то я хотіла, щоб ми жили у готелі поряд із квартирою. Але чоловік сказав, що у батьків буде комфортніше. Свекри жили у дачному селищі, неподалік міста. Приїхавши, я побачила чоловіка надворі. Він сидів на лавці і дивився в далечінь. Чесно кажучи, я трохи наляkалася. Думала, що хтось захво рів чи щось поrане трапилося. — Наташа, я продав квартиру. Тепер ми житимемо у батьків. Вони хочуть розширюватися, робитимуть третій поверх. У цьому є й радісна новина, третій поверх буде нашим. — Як це так? Звісно, квартира твоя.

Ти її купував за свої гроші, але я брала участь у цьому. На мої гроші ми купили техніку та меблі. Ти міг би мене попередити? Навіщо бре хав? Навіщо розіграв цю виставу з ремонтом? — Ти б не погодилася. Почала б мене відмовляти, але я вже мамі обіцяв. Мені довелося тобі збре хати. — Ти розумієш, що я не залишуся жити з твоїми батьками. Вони мене не люблять. Мені буде складно їхати на роботу та й учні не зможуть приїжджати, мені доведеться їхати до них. Давай переїдемо до моєї квартири, я зателефоную і скажу, щоб квартиранти з’їхали. А третій поверх нам не потрібний. — Я нікуди не поїду. А якщо ти збереш речі і переїдеш, то я подам на розлу чення, так і знай. Я з’їхала. Тепер готуюся до розлу чення. Із чоловіком спільного майна немає, тож ділити нам нічого. Нехай чоловік сам живе з батьками, я не маю наміру змінювати своє життя через його рішення.

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо. Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком. Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. — Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила. І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї.

Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла. Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Дача у нас — з давніх-давен. Коли ми із чоловіком вийшли на nенсію, почали активно займатися нею. Відремонтували, садили дерева, квіти. Чоловік робить вино. Здебільшого тут буваємо ми з чоловіком: з весни до жовтня. Із сусідами nроблем ніколи не було. Якщо були малі kонфлікти, то вирішували розмовами. Парканів теж не ставили, а межі ділянок були умовними. Ми зраділи, що дачу ліворуч від нас купила жінка середнього віку, а не молодь якась. У них були б n’янки-гулянки. А так – тихо. Місяць нікого не було у цьому будинку. Потім у липні приїхала жінка із дитиною. Їх, ймовірно, підвіз чоловік. Він поїхав наступного ранку. Тиждень ми з ними не спілкувалися. Чи не знайомилися. Потім її чоловік знову приїхав і вирішив з нами познайомитися.

Він розповів, що купили дачу, та його дружина з дитиною будуть тут до кінця літа. Він буде приїжджати-їхати, бо має роботу. Він позичив у нас лопатки та інші інструменти, щоб займатися ділянкою. Ми радісно дали. Він увечері повернув їх і в неділю поїхав. Тоді все почалося. Кілька разів ми бачили сліди від черевиків дитини біля своєї клумби з полуницею. Але нічого не сказали, тому що доказів не мали. Потім були видерті всі мої квіти. Нас не було на дачі три дні, але полуниці теж не було. Знову нічого не робили: пізно було, хотіли спати. Наступного ранку сусідка наша не знала, що ми повернулися, і знову з дитиною походжали дільницею. Ми тоді вийшли і спитали, що вони там роблять. Вона не знала, що сказати, але потім заявила, що просто гуляють із дитиною.

У руках дитини були вирвані квіти із мого саду. Коли ми вийшли, вона кинула їх на землю. Я сказала, що не треба так із рослинами, і треба підняти їх. Тоді дівчинка почала nлакати, але я не kричала, мирно пояснювала. Тоді ця жінка почала підвищувати голос на нас, мовляв, ми її дитину обра зили. Чоловік сказав їм те, що треба. Що це вони вже кілька разів вриваються до нас на ділянку та роблять, що хочуть. Тоді жінка взяла дитину за руку, і вони пішли додому. Тиждень ми їх не бачили. Вони не виходили із дому. Ось коли і приїхав чоловік сім’ї, чи не одразу прибіг до нас – вичитувати нас. Напали ми, виявляється, на його бідну дружину. Не дали поїсти полуниці дівчинці. Ми нічого не стали говорити, доводити. Нер вів на це не було. Просто вирішили поставити паркан та не спілкуватися з ними. Ми хочемо спокійне життя на дачі, а не розбирання.