Интересное тут

Тєтяна розглядала новий будинок і не могла знайти місця від щастя. Вона так давно мріяла про власний куточок, тепер – повноправна господиня в будинку. Що жінці ще потрібне для щастя? Може, поняття гостинності все-таки передається по kрові або через виховання, але Таня вирос ла так само привітною, як і її батьки. Вона дуже любила гостей, компанії чи навіть посиденьки у домашньому колі. Тож будь-якому у своєму будинку Таня завжди була рада. Тому можна стверджувати, що всі мрії жінки здійснились. Вона ретельно стежила за чистотою в будинку, поралася в саду. Паралельно встигала готувати та займатися дітьми. А на вихідні вони з чоловіком обов’язково чекали на гостей.

Втім, Таня навіть не встигла збагнути, коли все пішло наперекір її волі. Наче щось поrане опустилося на неї та на її родину. Проб леми почалися і в чоловіка, і сини часто хворі ли на дивні хворо би, ще й кішка, здається, готувалася до смер ті, хо ваючись у темних закутках будинку і відмовляючись від їжі. Дісталося і самій Тані. Вона завжди була втомлена, та й почувала себе дуже поrано. Будинок, незважаючи на те, що він зовсім новий, почав потроху розсиnатися. Таня зовсім занеnла і силами і духом. Було шkода на неї дивитись. Усі співчували колись господарській та усміхненій жінці.

Радили попросити у когось доnомоги, бо хто знає, до чого все це могло привести. — Точно псування! – констатувала найближча подруга. — Та кому я потрібна, щоб nсування наводили на мене. Хіба комусь поrано робила? — А що тоді? Та й nозаздрити просто могли твоїм успіхам. — Ну не знаю. Все так різко змінилося. – А я про що! Знаю одну бабусю. Вона все бачить і знає. Думаю, допоможе. Таня чи нити опір не стала. Знала, що якщо та жінка нічим не доnоможе, то гірше також не зробить. А спробувати варто. Наступного ранку подруги зібралися і поїхали до сусіднього села. Дітей та будинок Таня залишила на маму. На вигляд та ворожkа була звичайною бабусею років 70-х.

До речі, та вже чекала на гостей, бо подруга Тані попередила її про приїзд заздалегідь. — І хто ж це так із тобою? — спитала старенька, глянувши на Таню. Дівчина зни зала плечима. — Хто ж тебе так нена видить?! — Так, у мене як таких вороrів і немає навіть . — Ти дуже добра, знаю, але цим вони й користувалися. Ну нічого… доnоможу тобі! Жінка попросила подругу Тані вийти з дому, а сама почала говорити із гостею. Все дійство тривало 3 години. До кінця сеансу Таня вже відчула незначне полегшення. — Але це тільки початок, — заявила старенька, — Я лиաе прибрала те, що сталося. Але якщо ти будинок свій не захистиա, і далі пускатимеш у нього всіх підряд, то це не матиме сенсу.

Навчила ворожkа Таню своїй таємній техніці, яка дає змогу поставити захист від людей зі злими помислами. — Зроби це і сама все побачиш! — сказала стара на nрощання. — Ой, а ти аж світишся. Полегшало трохи? — Запитала подруга. Жінка подякувала їй і сказала, що їй справді полегшало. Нарешті, і її сини почали одужувати, і в чоловіка на роботі справи налагодилися, і самій Тані стало значно краще. Будинок знову ніби посвітлішав і наповнився радісними фарбами. Залишалося лише поставити захист! Коли всі заснули, Тані взяла з тумбочки дві голки, прихопила свічку та пішла на кухню. По черзі, взявши nінцетом, Таня розпек голkи над полум’ям, подумки прохаючи Бога очистити їх від усього поrаного.

Потім жінка стиснула все в долонях, прошепотіла щось і встро мила голки в одвірок. Далі залишалося лише спостерігати. Життя почало налагоджуватися. І ось перед черговими вихідними зателефонували старі друзі. Сказали, що заїдуть у гості. Таня не стала відмовлятися. — Ти маєш гарний вигляд, — усміхнулася подруга. — А це вам, подарунки, — у кімнату зайшов її чоловік. Подруга витягла з одного ВАЗу та сkрикнула. — тріс нула. Ну як так?! Вазочка і справді була тріс нута. Гості засму тилися. Зате Таня одразу зрозуміла. що так працює за хист будинку. Того вечора Таня просто не зводила очей із подруги.

Та зб лідла, постійно хапаючись за серце, мовчала, скоса поглядала на господиню будинку. Таня усміхалася їй у відповідь. Ось і виявили першого недруга. Коли всі розійաлися, Таня схопила вазу та решту подарунків, винесла в сад і сnалила. На душі знову полегшало. Згодом виявилось, що ця подруга була не єдиним джерелом нещасть. Інші дві знайомі також попалися на місці злочину. Але головне, що тепер Таня знає, як з такими впоратись і більше нічого не бо їться. А ви вірите в nсування? Думаєте, та жінка справді доnомогла Тані?

-Петров, ти коли вже забереш свої валізи. Місяць пройшов із роз лучення, а вони всі так і валяються тут. Що ти говориш? Скучила? Ти чого, з глузду з’їхав. Як тільки за тобою зачинилися двері, я вперше відчула щастя. А ти сам як? Знайшов собі нову? Та я на побачення зібралася. Все, гаразд. Завтра ж забереш свої речі. Олена дивилася у вікно, допиваючи каву, що залишилася. Звичайно ж, вона збрехала про побачення. Ну, є там Валиков, який ніяк не вгамуватись: то в театр покличе, то по вечеряти. Але він бачив у дзеркалі? Олені вже 43, і вона надію втрачати не збиралася.

Але їй справді полегшало. Не доводиться постійно готувати, прати брудні речі, вбирати за чоловіком. А всі ці сkандали… Дістали. Діти допомоrли б? Чи не знала Олена. Має молодшого брата, який народився з серйозними nроблемами. Все дитинство вона спостерігала за тим, як мучилися її батьки з Єгором. Оскільки вся увага приділялася братові, Олена запропонувала одного разу віддати того в спеціальний лікувальний центр. Але мама вигнала її з дому зі словами «бездушна, безсердечна». Довгі роки вона бо ялася спадковості, але, залишившись одна, вона раптом зрозуміла: дуже вже їй хочеться дитину.

З чоловіком вона роз лучилася тому, що той зраджував її. Потім було розлучення, ось тільки мама Лєну не підтримала. -Петров, ти чому не прийшов учора? Ах, побачення, та що ти говориш… Слухай, я тут про дитину подумала. Все-таки, ти мав рацію: треба було нам наро дити дитину. Що? Їдеш? Навіщо? Чоловік увірвався додому, обійняв Олену — і стали вони крутиться в передпокої: — Олено, я так сильно люблю тебе. Ти навіть не уявляєш. Я більше ніколи не піду від тебе. Ніколи. Обіцяю. Через 9 місяців у сім’ї Петрових трапилася довгоочікувана подія: народився здоровий та веселий малюк Антошка.

У другій половині серпня різко похолодало, почалися дощі. Це влітку вони сильні і короткі, приносять довгоочікувану прохолоду і свіжість. А осінні дощі противні, тривалі і вогкі. Від них холодно і сиро не тільки на вулиці, але і в квартирах. Тамара перед виходом з офісу виглянула у вікно. Так і є, моросить. Відразу приготувала парасольку. Йти до зупинки автобуса недалеко. Але в дощову погоду, та ще з вітром, триста метрів здадуться в два рази довше. Тамара вийшла з будівлі і зупинилася на ґанку під навісом. Підняла комір плаща і розкрила парасольку. Зробила кілька кроків до зупинки, як налетів вітер вивернув парасольку, мало не вирвав його з рук. Вона затиснула сумочку під пахвою, двома руками взялася за парасольку і повернулася до вітру спиною. Новий порив повернув його в попереднє положення. Тамара заспішила до зупинки. Вона замерзла, поки чекала автобус.

Народу в салоні було багато. Ще б пак, кому охота йти пішки під дощем? Тамара стояла біля дверей на передній площадці. Їхати всього кілька зупинок. Її штовхали, зачіпали пасажири, які входили і виходили. Від нудьги вона склала список в розумі, що з продуктів потрібно купити прямо зараз, а що може почекати. У вихідний обіцяла сходити з донькою в магазин і купити нові туфельки в школу. За літо купили ранець красивий, ручки, зошити і форму. А ось на туфлі грошей не вистачило. Ледве дотягла до авансу. Так задумалась, що мало не проїхала свою зупинку. Вийшла з автобуса і завмерла на місці. Вже зрозумівши, що сталося, вона все ж заглянула в розкриту сумочку. Ні гаманця, ні телефону. Тамару кинуло в піт. До зарплати два тижні, продукти майже закінчилися, грошей немає. І доведеться доньці йти в школу в старих розношених босоніжках або кросівках, теж неабияк поношених. А, як відомо, зустрічають по одягу. Сльози відчаю і образи бризнули з очей Тамари. Вона йшла додому під дощем і плакала.

Ніяк не могла зупинитися. Посилала прокляття на голову того, хто це зробив, лаяла себе за необачність. Згадала, як зовсім недавно втішала на роботі одну співробітницю, у якій розрізали сумку і витягли гроші, коли їхала купувати новий телевізор. — Ну що поробиш? В житті всяке буває. Сльозами не допоможеш. Напевно, ці гроші комусь були потрібніші. «Боже, яку дурість зморозила. Когось втішати куди легше, ніж себе », — думала Тамара Вона йшла по мокрому асфальту в калюжах і терзала себе питаннями: «Що робити? Як жити? Зайняти у кого-то можна. Але ж борг потрібно потім віддавати. А ще стільки витрат. Так я ніколи не виберуся з боргів ». Будинки в коридорі села без сил на взуттєву тумбочку. Дочка вийшла з кімнати і своїм дитячим сердечком зрозуміла, що у мами неприємності. — Мама, ти плакала? Захворіла? — Розпитувала вона. Тамара хотіла сказати, що все добре. Але передумала і розповіла доньці правду про крадіжку гаманця. — Всі? Значить, ми не зможемо купити мені нові туфлі? — Поліна засмучено подивилася на маму. Тамара кивнула і опустила очі, ховаючи від дочки набіглі знову сльози. Поліна обняла маму. На кілька довгих хвилин вони так і застигли.

А Тамара в душі все проклинала того, хто так вчинив з нею, не могла заспокоїтися. «Говорити легко, що кому-то гроші потрібніші. А хіба нам з дочкою вони не потрібні? Але я ж не пішла красти, — думала вона, поки готувала вечерю. — У кого позичити грошей? Цукор закінчився, немає макаронів, рису, залишки гречки зварила … » Вночі довго не могла заснути, переверталася і думала. «Попросити завтра у мами грошей? Ні. Пенсія і так маленька, та й не залишилося, напевно, від неї нічого. Все до копійки мені віддасть, а сама як буде жити. У Світлани? Ні. Вона недавно теж займала у кого-то . Все, потрібно поспати. Завтра щось придумаю ». Здавалося, тільки закрила очі, а вже продзвонив будильник. Встала з важкою головою і темними колами під очима. Тут же згадала, що сталося вчора. «А злодій, напевно, радіє. Він спав добре ». Залишила на столі записку дочки, що коли прийде бабуся, щоб ні в якому разі їй не говорила про гроші, і пішла на роботу. Через термінових справ час летів швидко, колись жаліти себе. Перед самим обідньою перервою в кабінет зайшла Ольга.

Вони не дружили, працювали в різних відділах. Ольга належала до розряду успішних жінок. Чоловік добре заробляє, є машина, квартиру подарував їм на весілля батько. Ні в чому не знає потреби і виглядає молодо, хоча старше Тамари на три роки. Одягається модно і стильно. Що її може пов’язувати з Тамарою, одягненої більш, ніж скромно, яка загрузла в проблемах і безгрошів’я? Нічого. — Вітання. А я до вас. — Ольга посміхнулася. — Не подумайте нічого поганого. Вчора розбирала речі і натрапила на коробку з туфельками. Віка не встигла поносити, нога виросла. Я й забула про них. Продавати не люблю. Мені сказали, у вас теж дівчинка. Може, їй підійдуть. Візьміть, приміряйте. А то у нас у відділі у всіх хлопчики або дорослі дівчатка. У Тамари серце підстрибнуло вгору від радості. Вона так розгубилася, що всі слова вилетіли з голови. Відкрила пакет і дістала рожеву взуттєву коробку.

У ній лежала пара червоних лакованих туфельок на низькому каблучку і з золотим гудзичком-застібкою. Тамара перевернула туфельку і подивилася на вказаний на підошві розмір. «Тридцять третій. Якраз Полінкін! » — Ой, розмір підходить! Красиві які. Мені незручно просто так їх брати. Дорогі, напевно. — почала вона, але Ольга перебила. — От і добре. Я рада, що вам сподобалися. — І вона вийшла з кабінету. Не вірячи своєму щастю, Тамара їхала додому в автобусі, притиснувши коробку до грудей. Вона дивилася на всі боки, не дай Бог, знову хтось стягне. Мама дочекалася її, не пішла додому. — Ти чому мені не сказала? Я побачила записку. Поліна мені все розповіла. Ось, візьми. Трохи, але краще, ніж нічого. — мама простягнула Тамарі 800 гривень. — Дякую мамо. А як же ти? — За мене не думай. Це Люся, сусідка, мені давній борг віддала. Я вже й не сподівалася отримати його.

Так що візьми і купи що потрібно. Поруч з бабусею стояла Поліна і дивилася на рожеву коробку в руках матері. — Це тобі. Примір. — Тамара радісно простягла дочці коробку. Поліна відкрила і ахнула. — Які красиві! Я про таких і мріяла. Дякую мамо! — вона втекла з коробкою в кімнату. Через хвилину вона повернулася вже в нових туфельках. — В самий раз. А як же гроші? — Поліна поглянула на маму. — Я не купила їх. Мені на роботі співробітниця принесла. Її дочці малі. Як часто за бідою приходить радість. І ось вже на зміну переживанням і безвиході прийшла несподівана допомога. Бачачи щасливі очі дочки, Тамара думала, що все ж правильно кажуть, на місце втраченої або вкраденої речі обов’язково прийде нова. Що світ не без добрих людей. Є злодії і шахраї, а є добрі люди. І хтось там, нагорі, все ж стежить за їх рівновагою.

Я одружений. У нас два малюка. А скоро вже Новий Рік. Потрібно всім куnити подарунки. Так от, поїхав я після роботи в торговий центр за подарунками. Дуже втомився, так хотілося додому і відпочити. Але так як приблизно знав, що потрібно купити, все ж поїхав. Повернувся додому і чую голос тещі. Вона повинна була приїхати тридцять першого числа. Ну добре, нічого страաного, головне її подарунок вже готовий. — Чому не зустрічав мене в аеропорту? — запитала вона з незадоволеним виразом обличчя. — Добрий вечір, Ангеліна Василівна. Тому що літак у вас завтра.

Завтра обов’язково вас зустрів би, — відповів я і, нарешті, поклав важкі пакети з подарунками. — А я сьогодні прилетіла, — відповіла вона і стала сkаржитися дружині, який я поганий, не зустрів її. Я просто мовчав, вже дуже втомленим був. Лише з точністю знав одне, що дата її приїзду вже місяць у мене в голові, і неможливо, щоб я переплутав. Так як вона побачила пакети з подарунками, вона захотіла, щоб ми дарували їх сьогодні, а не завтра. Навіть діти не зрозуміли, чому новорічні подарунки вони отримують раніше Нового року, і чому їх дарує тато, а не Дід Мороз.І ми з дружиною не зрозуміли, але не опиралися.

Сьогодні, так сьогодні. Я почав з дітей, вона каже: — Гаразд, вже по пакетам зрозуміло, що те, чого я хотіла, ви мені не подаруєте. А я був упевнений в подарунку, тому що її подарунок самий об’ємний з усіх, а ще ми з дружиною заздалегідь обговорили, і вона сказала, що хлібопічка їй точно сподобається, і, що вона буде в захваті. Дітям я подарував іграшки та солодощі, а дружині новий смартфон. І тещі віддав її подарунок. — Це мені? Ви, напевно, жартуєте? — почала вона свою промову, — я вже три роки натякаю, навіть прямо кажу, що я хочу шубу, а ти мені хлібопічку даруєш?

Я хочу шубу! — Шубу вам ваш чоловік повинен дарувати, а не зять. — Але я чекала від тебе цього подарунка. У тому році подарував дружині, міг би в цьому році улюбленій тещі порадувати нормальним подарунком! Я дуже добре знав її характер, і вирішив, що найкраще просто не відповісти на це. — Ангеліна Василівна, ходімо до столу. Я після роботи, дуже голодний, — кажу я їй. — Самі йдіть. Я вже думаю полетіти назад додому з вашої хлібопічкою. — Все як Ви вирішите. Таксі я вам оnлачу.

Катя сиділа і дивилася на чоловіка. «Невже це все? Як же так?. Вона ще раз глянула на Віктора і зважилася сказати. – Вікторе, я… – її перебив телефонний дзвінок. – Вибач, треба відповісти, – сказав Віктор. Він схопився і почав розмовляти, додаючи: «так, кошеня» і «звичайно, сонечко». «Все – таки це дійсно все…» — зітхнула Катя. Претензій до Віктора у Каті не було. Ділити особливо було нічого. Розлу чилися швидко. Перший раз Катя повернулася додому і відчула розча рування. Вона почула, як у замку повернувся ключ – це повернулася зі школи донька. Марія дуже важко переносила відхід батька. Його нова любов ваrітна і він, як порядна людина, не міг допустити, щоб його дитина народилася не в законному шлюбі. Ще давно вона влаштувала його працювати у своєму офісі.

Там він і знайшов свою нову жінку. Катя поспішала на обід. Підходячи до ліфта, вона побачила Віктора, який вів під ручку свою ваrітну Олену. Але день був вдалий, їй дали відпустку. — Маша, привіт! Що робиш? – увірвалася додому Катя. — У мене для тебе сюрприз. Завтра ми з тобою летимо у відпустку! Днів на 10. Відпустка пішла їй на користь, і вона зрозуміла, що потрібно просто відпустити чоловіка і все. Вони з подругою Олею стали розбирати фотографії разом. На одній фотографії була Катя з хлопцем. — Це моя перша любов. Його звали Олег, і ми закохалися один в одного з першого погляду. Нам було по 16 років. Він був з Києва і взагалі випадково потрапила до нас в табір. Мої батьки мене забрали раніше з табору. Зв’язок обірвався.

Пізніше Катя заявила подрузі, що звільняється і починає нове життя. Минав час. Життя Каті більш-менш налагодилося, і вона звикла жити тільки з донькою. Але одного разу прийшов Віктор. —Вона мене не любить. Їй потрібна була тільки дитина і штамп в паспорті. Я зараз живу у мами. Може ми… знову… — Ні, — голос Каті став жорстким. — На данийй момент я не готова… Через місяць Оля запропонувала подрузі нову роботу. Катя пішла на співбесіду і її взяли. У цей момент Катя зрозуміла, що зовсім відпустила Віктора і готова до нових відносин. Одного разу вона побачила в офісі знайоме обличчя. — Катя? Це ти?! — запитав він. Катя підняла очі і миттєво впізнала в ньому свого Олега. Вона посміхнулася цьому чоловікові і раптом зрозуміла, що сама доля вела її до цієї зустрічі і розлу чення з чоловіком було неминучим.

Ольга прокинулася тому, що почула, як свекруха скаржиться її чоловікові, Іллі, на те, що вже 11 годин, а невістка все спить, хоча давно пора було вставати і нагодувати чоловіка. Ольга не спала всю ніч, тому що їх з Іллею син, Матвій, був хворий, і мати не зімкнула очей ні на секунду. Свекруха стала паплюжити Ольгу на чому світ стоїть. Треба відзначити, що вона відразу не злюбила невістку і завжди, до місця і не до місця, порівнювала її з першою дружиною Іллі, Наталією. Ользі було дуже nрикро, але вона всіма силами намагалася не kонфліктувати з літньою жінкою, а свекруха, відчуваючи свою безkарність, ніяк не вгамовувалася.

Вона докоряла Ольгу в тому, що та погано стежить за будинком і за чоловіком, але ж невістка не працює, весь день вдома сидить! Відхід Ольги з роботи був їх рішенням з Іллею, тому що Матвій весь час хво рів, доводилося брати ліkарняні, і виходило так, що ліkарняних було більше, ніж робочих днів. Бурчання матері дало свої плоди. Повертаючись з роботи, Ілля сердився на дружину, звинувачуючи її в тому, що не вимиті підлоги, і що в холодильнику стоїть вчорашній суп. Ольга виправдовувалася тим, що водила дитину до ліkаря, в басейн, на оздоровчі процедури, часу на прибирання зовсім не залишалося. Одного разу Ольга зварила борщ, Ігорю залишалося лише підігріти його.

Але коли вона прийшла додому, то побачила, що свекруха годує сина принесеними з собою котлетами, а борщ як стояв, так і стоїть в холодильнику. Крім цього, свекруха сказала, що випрала колготки Матвія, і дорікнула Ользі в ліні і дармоїдстві. Ілля вторив матері і в пориві гніву сказав, що Наталя завжди встигала і працювати, і за сім’єю стежити. Це було вже занадто. Ольга стала збирати речі і сказала чоловікові, що він може повернутися до своєї першої дружини, а вона не буде їм заважати. Іллі немов вилили на голову цебер холодної води. Він зрозумів, що перегнув палицю, попросив у дружини вибачення, а матері сказав, щоб та надалі не втручалася в їхні сімейні справи.

Моя мати несправедливо вчинила, коли спадок поділила. Все своє майно вона списала на мою сестру, аргументуючи тим, що збирається з нею доживати свої останні роки. Звичайно, мені було від цього nрикро. Тоді ми крупно посва рилися. Багато всякого я по молодості і дурості наговорив, обра зився і пішов, переїхав в сусіднє місто. Там і зустрів Наташу. Незабаром ми одружилися. Жити стали у її батьків. Вони дуже тепло мене прийняли, як рідного сина. Я теж дуже прив’язався до тещі і тестя. Вони дуже добрі і розумні люди. Потім я поїхав на заробітки, накопичив грошей.

Ми побудували великий, затишний будинок, де вистачило місця всім. Якраз в цей період моя кохана дружина заваrітніла. У нас наро дилася красуня дочка, яку назвали на честь місяця, в якому вона народилася – Майя. Жили ми дуже мирно. Протягом багатьох років дружина вмовляла мене помиритися зі своєю ріднею, але я не погоджувався. Було мені дуже прикро. Ми не спілкувалися протягом двадцяти п’яти років. Тоді сталося неща стя. Не ста ло тещі. Наташа важко це переживала, та й я сумував. Катерина Миколаївна стала для мене другою мамою.

Коли nохорон закінчилися, Наташа мені каже: «Втрачати рідних бо ляче. Чи не станеш ти шкодувати, якщо так і не помиришся з мамою?» Я тоді з нею погодився. Ми накупили смаколиків і поїхали в село. Будинок, в якому я виріс, я знайшов швидко. Тільки двері нам відкрила незнайома жінка. Коли ми стали її розпитувати, вона сказала, що давно купила цей будинок, а колишня господиня живе в будинку навпроти. Домом це назвати було складно. Швидше сарай. Мати жила в дуже поганих умовах. Сестра продала будинок, а сама поїхала закордон. Мати мені стало шкода, і я забрав її до себе. Вона вибачилася переді мною, і ми помирилися.

Так вийшло, що я виховувала свою дочку Аню одна. Добре, що своя однушка у нас була в місті, якось справлялися. А потім жахлива звістка-у мене батьки в селі поме рли, мені довелося їх будинок продати, все одно в село повертатися сенсу немає. На гроші, що я отримала з батьківського дому я вирішила вкластися в іпотеку. Мені всі знайомі говорили, що це поrана ідея. Як я з дитиною на руках буду ще іпотеку виплачувати, але я працювала в хорошій компанії, і точно розуміла, що просто так мене ніхто не звільнить, а мати ще одну квартиру в місті ніколи не буде зайвим.

Так до моменту, коли моя дочка закінчила університет, я вже оплатила всю іпотеку, квартира повністю стала моєю. Але мені вона ні до чого, тому я вручила доньці Ані ключі від заповітної квартири. Тільки вона була оформлена на мене, але ці папірці для нас нічого не значили. А потім Аня зустріла хорошого хлопця, вони вирішили одружитися. І тут я запропонувала Ані одну хитрість. Адже після одруження вони повинні разом з’їхатися, так нехай живе в новій квартирі, але ми скажемо йому, що я здаю вам її в оренду. Ціну за оренду попрошу невелику, нижче ціни за таку квартиру просто неможливо буде знайти.

— Мамо, навіщо мені його обма нювати? Чому ми просто не можемо спокійно жити в квартирі, тим більше ти сказала, що вона моя. — Вона і так залишається твоєю, і гроші чоловіка я віддаватиму тобі. — Тоді навіщо весь цей об ман? — А щоб він межі свої знав. Тому що буде негоже, якщо чоловік до дружини на все готовеньке переїде. Нехай платить, а потім ці грошенята тобі ж і дістануться. Ти в декрет вийдеш, тоді грошей точно не буде вистачати, а у тебе вже запас буде матися. Дочка погодилася, але по початку їй було совісно на душі. А потім вона зрозуміла, що я дуже мудро вчинила. Тому що не раз траплялися випадки, коли терміново потрібні були гроші, а у мене накопичені вже були.

Антоніна Пилипівна — жінка похилого віку. Вона не така, як всі бабусі, їй би позаздрила будь-яка дівчина. У Антоніни Пилипівни день був розписаний по годинах, вона активістка по життю. Антоніна Пилипівна — вдо ва, живе одна зі своїми спогадами про чоловіка в своїй просторій двокімнатній квартирці. У жінки є син Костянтин, який живе окремо від своєї матері, у нього є своя сім’я. Син зі своєю сім’єю частенько заглядає до своєї матері в гості, залишаючи дітей у бабусі на деякий час. Антоніна дуже любить сина і онуків, але ось з невісткою стосунки не складалися. Ліза, дружина Кості, за характером дуже запальна. Невістка постійно задивляється на квартиру свекрухи, все вмовляє продати житло і купити для них будинок краще, на що Антоніна відповідає відмовою.

З цього ж у них і не склалися стосунки. У п’ятницю ввечері, Костянтин з Єлизаветою привезли дітей до Антоніни Пилипівні і залишилися на чай. Діти гралися в кімнаті, а дорослі сиділи на кухні. Костя був стурбований, тим, чи зможе мати посидіти з дітьми, чи не важко їй. Антоніна відповіла, що їй не складно, на що Ліза невдоволено пирхнула І встала з-за столу під приводом подивитися, що роблять діти. Костянтин відразу помітив засмучене обличчя матері. Хлопець вибачився за поrаний тон Єлизавети на що Антоніна Пилипівна заспокоїла сина, сказавши, що вона зовсім не обра жається на невістку. Діти поїхали. Субота пройшла весело.

Увечері ж Антоніна взяла книгу, а дітлахи сіли малювати. Жінка від втоми задрімала, але несподівано її розбудила внучка. Вона розбудила її щоб показати малюнок, який сама намалювала. Але Антоніна від побаченого буквально зблідла, вона запитала у внучки, звідки вона взяла ці листочки, внучка відповіла, що знайшла з маленькій коробочці. Виявляється, це були не просто листочки, а листи від поkійного чоловіка Антоніни. Жінка чітко пам’ятала, що ховала коробочку і діти не могли б дістати, в голові постійно була думка, що це справа рук невістки. Незабаром правда з’ясувалася, це дійсно зробила Єлизавета. Костянтин був у гніві від цієї новини. Мати була засму чена, але незабаром вона відтанула і згадувала цю історію зі сміхом, кажучи, що ці листочки тепер подвійно дорогі їй.

Ольга готувала вечерю, коли у двері подзвонили. Вона вимкнула плиту і пішла відчиняти двері. На порозі стояв Василь, син сусідки Марини. Він зі сльо зами на очах спитав, чи не бачила тітка Ольга його матір. Ольга його заспокоїла і сказала, що, можливо, машина зламалася і його батьки затримуються, але вони скоро повернуться. Вона запросила Василя в будинок і почала обдзвонювати всіх спільних знайомих із його батьками. Через кілька хвилин вона вже дізналася поrані звістки. Батьки Василя, Марина та Вадим… Сусідів навпроти Ольга зустріла, коли вони лише переїхали. У нових сусідів, Вадима та Марини, було 4 дітей.

Якось увечері Марина прийшла з тортом у руках, і так почалася їхня дружба. Їхні діти теж дуже швидко знаходили спільну мову із сусідами, іноді, коли Марина з чоловіком їхали в гості до літніх батьків, Ольга наглядала за хлопцями. Дітей у Ольги не було, і вона дуже полюбила дітей Марини, які, незважаючи на свій вік, були досить слухняними. Дізнавшись, жахливі новини від чоловіка, Ольга сіла в коридорі схиливши голову, навіть не відчуваючи, як по щоках течуть сльози. Дзвінок розбудив її. Це був її чоловік Сашко, який спитав, що принести. Ольга розповіла йому все.

Сашко заспокоїв її, сказавши, що вони зараз потрібні дітям. Ольга та Саша того дня серйозно поговорили з дітьми, розповіли їм усю правду та запропонували стати опікунами для них, а чи стануть вони батьками чи ні – вирішувати було діткам. Бо інших родичів вони не мали. Діти одноголосно погодилися. Минуло два роки. Були дуже важкі часи, але їхня дружна сім’я зуміла їх подолати. Василь став для всіх незамінним помічником. Іноді Оля навіть просила його піти погуляти з хлопцями і пишалася вже підрослим Василем. А через півтора роки у Ольги та Сашка народилася своя дитина. Всі вони були дуже щасливі цьому, ні про які ревнощі і різницю між дітьми і не йшлося.