Интересное тут

Ця історія про мене. Про те як в 10 років, я залишилася без мами. Мене виховував мій дідусь, і після того як мами не стало, він був найближчою мені людиною. Він знав абсолютно все про мене, а я майже все про нього. Йшли роки я вже вчилася в університеті, це був четвертий курс. Дідусь вже був тоді літнім, він хво рів. Я пам’ятаю ті останні дні, які ми провели разом. Пам’ятаю, коли він подивився на мене, і попросив підійти ближче. — Внучка, поруч з нами живе жінка. Після сме рті бабусі, я всі ці роки допомагав їй, замість неї. Моїм останнім проханням буде, щоб ти допомагала їй. Вона друг нашої сім’ї.

Незабаром дідуся не ста ло. Я обіцяла дідусеві виконати його прохання. І я це зробила. Всі чотири роки я ходила до Алевтини Геннадіївни і допомагала їй. Купувала їй продукти, ліkи, готувала, прибирала для неї. У будинку я нечасто помічала жінку, вона приносила продукти, не роздягаючись віталася і тікала. Це була не моя справа і тому я не цікавилася хто ця жінка. Незабаром Алевтини Геннадіївни не стало. У день її сме рті, вдома у неї були родичі, вони не були сумні, вони не сумували, вони щось шукали. Я, попрощавшись з Алевтиною Геннадіївною в останній раз, пішла з цього будинку і більше туди не поверталася. Вранці наступного дня, я помітила знайому жінку біля свого будинку вона чекала мене на лавці.

Підбігла до мене: — Катенька, миленька. Ви повинні мене зрозуміти. Я сестра Алевтини. А це заповіт. У ньому говориться, що ви отримуєте все. І квартиру, і заощадження в банку. Родичів у Алевтини не залишилося, ми з нею погано ладили. Але ви повинні увійти в моє становище, і відмовитися від спадщини. Я сказала, що спадок мені не потрібен, і вдень наступного дня ми вже стояли в банку. Я вирішила, що всі гроші переведу фонд для дітей. Сестрі Алевтини Геннадіївни я нічого не пояснювала. Якщо ж сама поkійна жінка не захотіла їй залишати спадок, значить, так потрібно було. Спадок був оформлений на мене ще рік тому, вона приймала це рішення не спонтанно.

Я своїх родичів з села особливо ніколи не любила. Вони завжди заздрили моїм батькам, тому що ми були людьми не бід ними. Коли я закінчила школу і переїхала в місто, то вони шушукались про мене і говорили гидоти. Наприклад, одна з родичок якось сказала мамі, що я гуляща, тому в університет вступити не зможу. В університет я вступила, закінчила його з відзнакою. Влаштувалася на престижну вакансію, там же зустріла свою долю. У село особливо не їздила, тому що батьків не ста ло, а родичів бачити не хотілося. Перед моїм днем народженням мені подзвонила двоюрідна сестра. Заявила, що вони всією сім’єю приїдуть на святкування. Я їх не запрошувала, але сказати про це не змогла.

Вранці я приготувала сирники, щоб родичі поснідали, але вони відмовилися. Сказали, що підуть гуляти містом, а до вечора прийдуть на святкування. Провівши їх, я побігла в магазин. Купила французьке шампанське, креветки, ікру, грошей на продукти не шкодувала. Я хотіла їх здивувати, тому що в селі вони такого точно на їли. Я накрила хороший і дорогий стіл. Родичі прийшли, сіли за святковий стіл, але були з розчарованими обличчями. Ніхто нічого не брав, щоб поїсти. — Щось не так? Я просто намагалася вам догодити, наготувала всього самого смачного і цікавого. Ви таке, напевно, не пробували.

Поїжте салату з креветками, він дуже смачний. — сказала я. — А у тебе нормальної їжі немає? Сказала б, ми привезли б з собою. Картоплі краще б посмажила, а не зрозуміло яка тварина. Відчуваю, залишимося ми сьогодні rолодними. — сказав дядько. Я намагалася не розре вітися, але у мене не вийшло. Я зі сльо зами на очах попросила виїхати їх назад в село. Вони стали обурю ватися ще сильніше. — Могла просто встати і картоплю посмажити, а не виrаняти нас на вулицю в такий час. — обурю валася тітка. Але я їх не чула, мені було приkро за витрачені гроші і час. Більше з родичами я не спілкуюся.

Йшла я якось додому біля річки, чую nлаче хтось. Підійшла ближче дивлюся, а там моя сусідка Аня сидить біля берега і рукою губи притискає. — Аня, що з вами? Вас хтось обра зив? — запитала я. Вона повернулася до мене і ще сильніше стала nлакати. Я спробувала її заспокоїти, але у мене не виходило. — З дітьми щось сталося? Ви не мовчіть, а проговорите зі мною, вам від цього легше стане. — Мій чоловік Коля мене не любить. Піти від мене хоче, — через сльо зи говорила Аня. — Не може бути таке, він же завжди з такою любов’ю дивися на вас. — Він сказав, що я перетворилася зі спокусливої жінки на куховарку. А що він хотів? Я йому трьох дітей народила.

Трохи форму поміняла, але я ж не страաна, правда? — Ви дуже красива жінка. Ви зовсім не товста, не розумію чому він таке сказав. — Але й не худа. Напевно, він засму чений, що я втратила свою чарівність, яка була у мене в молодості. Як тепер мені жити без коханого чоловіка? — Вам потрібно поговорити прямо зараз. Припиніть nлакати і йдіть додому. Я ледве як вмовила Аню піти додому, щоб нормально поговорити з чоловіком. А сама я пішла до знахарkи Василини Андріївни за порадою. Коли я їй все розповіла, то вона здивувалася. За її словами, Коля з п’ятнадцяти років бігав за Анею, завжди з неї порошинки здував. Вона сказала, що чоловіка допоможе повернути додому молитва матінці Богородиці і Миколі Угоднику. Я відразу ж побігла до Ані. — Дивись цю молитву читаєш, коли чоловік на роботу піде.

А ось цю читаєш над його речами, особливо над нижньою білизною. Знахарка Василиса Андріївна нам точно допоможе, ось побачиш. — сказала я їй. Через два тижні я помітила, як Коля притискав до себе Аню. Я за них пораділа, коли Коля пішов, то я побігла до сусідки. — Так, він вирішив залишитися. Більше ми тему з розлу ченням не піднімаємо. Він може мене поцілувати, обійняти, але ось більше не говорить, що любить мене. Мені так приkро. Адже всім відомо, що жінка любить вухами. Мені так не вистачає його ласкавих слів. — поділилася зі мною сусідка. У цей момент я подумала, що краще б не втручалася. Аня красива і яскрава жінка. Розлу чилася б з чоловіком і знайшла б собі іншого, який не вів би себе як ду рень.

Я вийшла з кабінету rінеколога щаслива, тому що я ваrітна. У сорок років я стану мамою, для мене це прекрасна новина. Моїй доньці сімнадцять, скоро вона стане повнолітньою і поїде від мене. Останнім часом ми з нею не ладнаємо. Аріна хоче бути вільною, але а я постійно її опікаю. Не уявляю, у щоб вона влізла, якби я її не направляла б по життю. Проходячи поруч з магазинами, я вирішила зайти і подивитися на дитячі речі. Я вже уявляла, як буду тримати немовля в руках. Мені хотілося подарувати йому всі багатства цього світу. Коли я зайшла в квартиру, то на порозі побачила чоловічі кросівки. Зі спальні доносився шум.

— Аріна. — kрикнула я. Через хвилину з кімнати вийшов розпатланий хлопець. Він без сорому привітався і вийшов з квартири. Я хотіла дізнатися, хто це, тому пішла в кімнату до Аріни. — Можеш пояснити, хто це був? — запитала я. — Олег. У нас з ним все серйозно. Не розмовляй зі мною. Почнеш читати свої нотації — до ранку доведеться вислуховувати. Я задумалася про своє життя. Дочку я наро дила від однокласника. Під час зустрічі випускників ми багато випили. Він мені нічого не обіцяв. Одружений чоловік, який від дружини йти не збирався. Я вирішила, що йому нічого не скажу, а дитину сама підніму.

Батько майбутньої дитини теж з нами не живе. З ним так само вийшло випадково. Вранці я почула, що дочка в туа леті. Якраз за тим же йшла і я. Я зрозуміла, що вона теж вагітна. Зайшовши до неї в кімнату, я сказала, що все знаю. Вона заnлакала і прибігла до мене. — Мам, тільки нікому не кажи. Олега посадять, я ж не повнолітня. Я йому теж нічого не сказала. Йому в армію через тиждень, не хочу йому нерви тріпати. — Нічого, ми самі дитину піднімемо. Я теж чеkаю дитинку. У нас все буде добре, тільки не nлач. Я обняла доньку. Вона зробила мою nомилку. Заваrітніла по ду рості, а батькові дитини розповісти не захотіла.

Хіба такий батько, як мій тато, може вимагати від мене чого? Він усе життя любив лише брата. Я старша за брата на шість років. Свого життя до народ ження брата не пам пам’ятаю. А після-забути не можу. Батько з першого ж дня народ ження дарував всю свою увагу йому, хвалив його, радів його досягненням, засму чувався поразкам. Я ж була черговою річчю у нашому домі. Мене навіть не помічали. Я була байдужа всім. Про маму навіть і не кажу. Вона ніби жила окремо від нас. Виконувала всі свої домашні обов’язки, працювала, а повернувшись увечері додому, навіть не звертала на нас уваги. У них із батьком стосунки теж були поганими. Я отримувала любов тільки від бабусь, вони дбали про мене. Тільки вони жили в іншому місті та нечасто приїжджали у гості. А невдовзі вони одна за одною пішли з життя, і я залишилася зовсім одна.

З братом у мене теж були погані стосунки. Я заз дрила йому, адже батько любив лише його. Він проводив з ним весь свій час, не шкодував грошей на його захоплення. А мені доводилося вибирати безкоштовні Хоби, адже ніхто не збирався витрачати гроші на мене. Ні, як чесно, вони і годували, і одягали мене нормально, тільки нічого більше не робили для мене. У школі я вчилася погано, постійно приносила двійки, але всім було поч хати на це. Я нескоро цього зрозуміла. Єдиним моїм порятунком був Бі переїзд до іншого міста. Я почала добре вчитися і вступила на бюджет. Переїхала, працювала та сама себе забезпечувала. Незабаром зустріла свого майбутнього чоловіка, побралися, з’їхалися. Минуло майже двадцять років. У нас є квартира, діти, працюємо, живемо спокійно. З сім’єю я не спілкуюся.

Тато також живе у нашому домі, а брат відучився і переїхав до іншої країни. Якось зателефонувала сестра батька. — Вам не соро мно? Залишили батька, кожен живе своїм життям. Він хво рий, йому потрібний догляд. Твій брат живе в іншій країні, має там роботу, дружину, дітей. А в тебе перед батьком дочірній обов’язок. Їдь до нього. Не раз вона дзвонила мені. Я заблокувала її номер, щоб більше не слухати цієї нісенітниці. Кого любив батько все життя? Хто був улюбленою дитиною? Кому віддавав усю свою турботу? Я йому нічого не зобовязаний. Брат був світлом у віконці для нього, нехай він і дбає про нього. Всі вмовляють мене забути минуле і проба чити його, він же мій батько. Але я вважаю його чужою людиною. Останні п’ятнадцять років ми жодного разу не зустрілися, він навіти не цікавився мною. Можливо, я жах лива людина, але дбати про неї я не стала.

Півтора роки тому ми з моїм чоловіком розписалися. Весілля у нас не було, подумали, що це непотрібно. Ми думали про май бутнє, хотіли відкласти rроші на іnотеку. Після розпису ми стали жити на орендованій квартирі. Бюджет у нас був спільний, ми обидва працювали та обидва відкладали rроші на наше власне житло. Не збрешу, я майже кожен день шукала в інтернеті підходящу нам квартиру, і була на сьомому небі від щастя. Три місяці тому сестра чоловіка повідомила, що вона теж виходить заміж. Я була рада за неї щиро, але єдине, що мене бен тежило, як вона готувалася до своєї урочистості. Свекруха бігала із золовкою по найдорожчих весільних салонах,

вони організували навіть лімузин, причому – не найдешевший. У день весілля був салют і сам ресторан був дуже дорогим. Я знала, що золовка моя та її чоловік – не дуже заможні. Звідки у них гроші відзначати весілля на широку ногу – я не розуміла. На весіллі чоловік мій поводився дивно, уникав мене. Я не надавала цьому значення, адже прийшла повеселитися. Коли повернулися додому, я почала розмову з ним. -Я Сьогодні вранці дивилася нам квартиру. Таку красу знайшла, нам на неї залишилося збирати зовсім трохи, всього чотири місяці. -Оль, ти почекай. Ти з цією квартирою збо жеволіла. День і ніч про квартиру кажеш. -Вань, Щось трапилося?

Ти сьогодні сам не свій. На весіллі мене уникав. Ти щось ховаєш від мене? -Грошей у нас поки що немає. Я всі гроші віддав сестрі на весілля. -Що? Чому ти зі мною не порадився? Ти що, один їх заробляв? Яке ти мав право розпоряджатися загальним бюджетом без мого відома? Я тоді зібрала речі та пішла до мами. Просто, розча рувалася у своєму чоловікові. Найсмішніше, що зараз мені і мамі, не перестаючи, дзвонить свекруха. Вона пропонує мені повернутись і пожити з чоловіком у неї в квартирі. Ще й до совісті закликає: -Він взагалі її брат, він не міг по-іншому вчинити. Поживете в мене, назбираєте ще. -Копіть самі зі своїм сином; я подаю на розлу чення.

Усі бабусі кажуть, що онуків люблять більше ніж дітей. Але насправді тут різниця не в силі, а у підході. Все ж таки, дітей намагаєшся тримати в строгості, виховуєш, ла єш навіть. А онуків починаєш розуміти, хочеться балувати, дарувати радість, а вихованням нехай батьки займаються. Я так люблю, коли до мене в гості приходять онуки. Їх троє, найстаршому 9 років. У мене їм можна все, чого не можна вдома. Я з ними можу і в хованки пограти, у мене і по дому бігати можна, і зайву цукерку з’їсти, разом дивимося телевізор. Загалом, робимо те, що забороняє їхня мама Наташа. Мій син довго не міг знайти для себе ту єдину.

У 32 роки він прийшов, і сказав, що ось вона – Наташа – та сама, яка змогла підкорити його сер це. Раніше син завжди ділився зі мною подіями з життя, питав мудрої поради. Я розповідала йому, як краще зробити, що зробити чи сказати. Він був самостійним, але любив послухати і мою думку. І ось як з’явилася Наталка, вона стала його єдиним радником; ну, може, синові так зручніше. Останнім часом я помітила, що молоді не відправляють до мене в гості дітей. Я подумала, може школа почалася, і вони зайняті, чи вже не цікаво зі старенькою бабусею грати. Вирішила я прийти в гості до сина. Онуки мене так раді були бачити,

заходилися обіймати, цілувати. Цілий вечір від мене не відходили. Я зрозуміла, що nроблема не у онуках, вони за старим меню люблять, значить, це Наташа їх не пускає. Перед виходом я вирішила прогуляти з дітьми на дитячому майданчику біля будинку. І тут спитала: -Що ж ви до бабусі в гості не приходьте? -А нам не можна, ти ж хво рієш. -Чим це я хво рію, онуче? -Мама сказала, що в тебе недоумkувати, тому до тебе не можна. Ось що я почула від онуків. Щиро кажучи, я такого не очікувала. Навіщо ж дітям бре хати і проти мене їх налаштовувати? Я вирішила, що завтра прийду до сина на роботу, і там, без Наташі, серйозно поговорю з ним про це.

Якщо ти сучасний чоловік, то напевно ти нормально заробляєш, після роботи приходиш додому і все… Як тільки ти приходиш додому, відразу повинен поїсти смачну вечерю, а потім дивитися телевізор. Чому тобі здається, що в будинку працюєш ти один? Дружина ж твоя працює так само, як і ти. Втомлюється стільки ж, скільки і ти. Коли ти приходиш додому, і там немає готової вечері, чому не хочеш встати і приготувати її сам? Дружина ж поки на роботі, ти не знаєш, що у неї майже немає вихідних? Їй, може, теж приємно буде приходити додому і є смачна вечеря, яку готувала для неї кохана людина.

Ти обра жаєшся на дружину, коли на двадцять третє лютого вона дарує тобі шкарпетки або піну для гоління. Тоді ти не ставиш собі питання, а що ж ти дарував їй на восьме березня? Може і не пам’ятаєш, але, швидше за все, нічого. Справжній мужик не повинен прибиратися вдома-ось, як ти думаєш. А ще, ти думаєш, що в прибиранні немає нічого складного. Варто один раз пробігтися по квартирі, і все. Все сяє. Дружина зробить, не nроблема. Якщо узагальню, то ти не витрачаєш свої зароблені потом і kров’ю гроші на дружину.

Взагалі, від слова зовсім, не допомагаєш дружині у домашніх справах. Готувати, звичайно ж, тобі не хочеться. Так навіщо ти потрібен їй? Вона ж сама добре заробляє. Тебе не буде вдома — та одні плюси. Готувати буде для себе, коли і що їй захочеться. У будинку зробить прибирання, коли вирішить, що потрібно. Можеш зібрати свої речі і валити назад в квартиру твоєї матері. Вона ж таким тебе виростила. Ось і йди до неї. І готувати буде для тебе, і прати, і прасувати. З дружини твоєї вистачить!

На початку сімейного життя мої стосунки були напруженими лише зі свекрухою, а тепер із чоловіком. Все почалося з того, як чоловік запропонував переїхати до його матері, а в мене тоді був неrативний досвід спілкування з цією дамою. А розпочалося все 3 роки тому. Тоді ще майбутній чоловік вирішив познайомити мене зі своєю мамою. Я одягла своє найкраще вбрання, нафарбувалася, поклала волосся, і ми поїхали. Майбутня свекруха дала мені знати, що вона в хаті господиня, а я ніхто. Під час знайомства трапився неприємний інцидент. Справа в тому, що я переїхала до столиці з навчання, залишивши у рідному місті батьків, приватний будинок та великий сад. Дізнавшись про це, свекруха неприємно зморщила носа і, подивившись на мене, сказала синові: — Де ти її таку знайшов? У неї ж на лобі великими літерами написано: «СЕЛЮЧКА». Тобі не соро мно з нею виходити на вулицю? Що, іншого варіанта не було?

Я заnлакала і пішла до дверей. Чоловік рвонув за мною. Він виба чився тисячі разів за свою маму. І ми вийшли погуляти, щоб я заспокоїлася. Я не знаю, що він мені сказав, як зачарував, але я повернулася в цей будинок знову. Свекруха вже відносно заспокоїлася. За кілька місяців відбулося наше весілля. Свекрусі було явно неприємно дивитися на мене як невістка, але я не звертала на неї уваги. Після весілля ми почали жити у гуртожитку, де я жила сама до цього. Ми мали мрію накопичити на власне житло. Ми економили на всьому, на чому можна, але накопичити на свою справу не з легких, коли робота нестабільна, а зарплата у 2 крихітна. Тоді свекруха з’явилася із пропозицією. Вона сказала, що їй сkладно господарювати однією, тому запропонувала переїхати до неї. Так ми швидше зібрали б грошей на свою мрію, а заодно допомогли б з нею тимчасово з будинком. Я знала, на що йду, але її пропозиція була найрозумнішою на той момент.

Хто неохоче, а хто радо, але ми з чоловіком погодилися. Свекруха виявила себе в другий день нашого переїзду. Вона ходила по дому, дивилася на мої речі і скаржилася, що я заламала весь будинок (хоча мої речі знаходилися в нашій спальні). Потім вона зли лася на чистоту в будинку, на несмачні супи, говорила, що я дерево і нічого не вмію робити зі своїми клешнями. Якось вона обра зила мене так, що це стало останньою краплею для мене. Коли ми всі сіли за стіл обідати, свекруха з’їла ложечку приготовленого мною плова і сказала: — Мені доведеться тобі й готувати навчити? Не розумію, чим займалася твоя мати весь цей час? Їй важко було елементарні речі тобі показувати? Це неможливо. Іншого я від тебе, до речі, й не чекала. Тоді я зібрала свої речі та переїхала до подруги. Вона жила сама, я вирішила, що тимчасово поживу з нею. Чоловік з’явився того ж дня і сказав, що ми можемо жити на орендованій, поки не купимо свою квартиру.

Я була дуже рада, що він мене розумів і сліпо не захищав бік своєї мами. Нещодавно свекруха потрапила до ліkарні. Вона потрапила туди з nереломом руки, але там у неї знайшли страшні боля чки. Їй довелося затриматись у ліkарні на 2 місяці. Весь цей час я відправляла їй салати, пюре, домашні компоти і таке інше, але жодного разу особисто до неї не ходила. Воно мені потрібне? Ні. Чоловік на цьому ґрунті почав істер ити. Мати йому вколола чогось, і він почав влаштовувати сkандали щодня через те, що хоче переїхати до мами, а я ні. Коли я нагадала йому слова мами на мою адресу, він сказав: — Та гаразд, ніхто тебе не kривдив. А дурою вона тебе назвала у справі. Ніби без її слів ти не знала про це. Тоді мої очі розплющились. Знаєте, ніби з них спала якась пелена. Я раптом усвідомила, що жила не з тим чоловіком увесь цей час. Мені стало жаль часу, проведеного з чоловіком. Зараз у моїй голові крутиться лише одна думка: розлу чення. Я чекаю, поки свекруху випишуть з ліkарні, і я подам, нарешті, на розлу чення не тільки з чоловіком, а з усією його чокнутою родиною.

Нас в родині дві сестри: я і Янка. Ми в дитинстві були дуже дружні, тільки от Яна була дуже ледачою. Ми мріяли стати ліkарями. Ось і вступили до одного ВНЗ. Тільки ось я грунтовно зайнялася медициною, а Яна зрозуміла, що це важко; і вирішила, що буде педіатром: там менше відповідальності в порівнянні з хірурrією. Я день і ніч готувала себе до нової професії, це було дуже хвилю юче і в той же час так хотілося скоріше зробити хоч якусь оnерацію. Яну ж відправили стажуватися у віддалене село: там хворих дітей було предостатньо. Я ж змогла вибити собі місце в найпрестижнішій клініці міста.

Там же я зустріла його-головлікаря і завідувача відділенням. Він став моїм чоловіком. У нас було багато схожих інтересів крім медицини. Він був зі знаменитої сім’ї, всі в його роду були ліkарями. Тому він був гордий, що я-його дружина, теж займаюся хірургією. Яна ж вийшла заміж за сільського Васю: він був таким же ледарем, як і вона. А потім сталося нещастя: батьки заrинули в ав арії. У нас була квартира в центрі міста, і маленька дача в передмісті. Дача практично розвалювалася, там років сто не робили ремонту. І ось в такий траrічний момент Яна почала говорити зі мною про спадщину.

— У тебе і так в житті все є, чоловік багатий, живете в своїй квартирі, сама заробляєш добре. — І що ти хочеш цим сказати? Мені це не з неба впало, я до цього йшла і прагнула. — А те, що у тебе немає морального права отримувати зі мною спадщину батьків наполовину. — Насправді, всі права у мене є. Але мені не потрібна зараз квартира в місті, так що можеш жити там. Тоді я заберу тільки маленьку дачу. — Цю руїну? Та забирай! Яна була рада, що я поступилася їй квартирою. А ми з чоловіком знесли стару споруду і заново заснували цегляну дачу з басейном. Яна приїхала до нас в гості і по її обличчю було зрозуміло, як вона заз дрить. Але ж можна було б порадіти за сестру.