Интересное тут

Нічний рейс поїзда, тиша у вагоні, спокій та гучні думки… Семен навіть дивився в стелю, обмірковуючи своє життя. Все почалося, коли Семен повернувся з ар мії. Зустрічала його мати-вдо ва. Як не дивно, майже одразу влаштувався на роботу в одному заводі. Йому треба було зібрати заробіток, щоб купити собі одяг та зробити ремонт. Стара, після ар мії була мала, а будинок уже більше був схожий на руї ну. Якось мати Семена попросила його піти надвір до тітки і набрати малини для варення. Та не встигала зібрати свій урожай, загалом було дуже багато. Семенові звело спину, він випростався. Його погляд попрямував до сусіднього городу, а там діва-краса, блакитні очі, товста коса. Вона, посміхаючись, дивилася на Семена. Хто ж ця дівчина? Невже Лєнка сусідська. Так-так, точно вона! Як погарнішала, змінилася, не впізнати…»,- подумав Семен. Насіння охопило почуття кохання. Пізніше з’ясувалося, що Олена теж працювала на одному заводі, де був він. Вони зблизилися і були нерозлучною парою.

Всі навколо були nроти, намагалися донести думку про те, що вся її сім’я безвідповідальна та неотесана. Палець об палець не вдарять: не приготують, не випрають, не погладять, не заберуться. Вдома у них був повний бардаk до того моменту, поки батько сімейства не псує і не переламає весь посуд. Після, вони забиралися, але довго цей стан не тривав. Через 2 дні знову чорт ногу зламає. Послухав це Семен, та пішов робити так, як йому хочеться. Весілля було восени. Було організоване комсомольське весілля, і навіть виділили однушку для молодят. У них з’явилося на світ 3 чудові доньки, сина хотіли, але не вийшло. Лера-старша, Іра-середня, Ніна-молодша, наро дилася, коли Семену було 35, а Олені 30. У них уже була трішка. Всі домашні справи Семен взяв на себе, коли дочки підростали і навчав усьому. Нічого він не вимагав у Олени. Та й що вимагати від людини, яку нічого не навчали. Вона весь день дивилася фільми, книжки читала та лежала. Семен же прокидався вранці раніше, щоб приготувати їжу на весь день. Сам він навіть в’язати вмів, вби вся за журналами, які виписувала дружина.

Приходив Семен без задніх ніг. Якось він прийшов додому, а там нікого нема, а на кухонному столі записка: «Сімочка, ви бач, у мене інший. Справжній чоловік не те що ти. Я чекала, коли Ірочка закінчить школу. Я втомилася від твоїх вічних справ, приходиш додому втомлений, на мене навіть не звертаєш уваги, ніби мене і немає. А я жінка молода, лише 40 років, мені чоловіча увага потрібна, навіть необхідна! Не шукай мене і не поминай лихо». Семен продав недобудований будинок, а раніше й квартиру. Коли він дізнався, що Олена смер тельно хво ра і їй потрібна термінова операція, інакше не зміг вчинити. Справжній чоловік давно втіk від Олени. Він відправив суму, а після оnерації їй стало краще. Семен переїхав до батьківського будинку, матері вже не було в жи вих. Дуже багато жінок приходило з ним зважати, але безглуздо, йому, крім Олени, ніхто не був потрібен.

Так він був один. Відзначив 75-річчя, приїхали дочки із сім’ями. Дружину він так і не бачив. Доньки розповіли, як матері знову поrано і раk знову почав прогресувати через 6 років. Старша донька забрала з ліkарні матір. Вона жила сама, без чоловіка, а син із дружиною давно переїхали. Вранці зателефонувала молодша дочка та попросила батька терміново приїхав побачити матір. Відчувши недобре, Семен поспіхом взяв квиток і поїхав до Іркутська. Іра зустріла і обійняла батька: «Мамі зовсім поrано, ви бач, що так різко відвернула від справ. Мама хотіла тебе побачити, їй мало лишилося … » У ліжку лежала жінка, пошарnана, знес илена, що втратила Олена. Семен не одразу впізнав її. Сів поруч і сльо зи лилися по щоках. Олена теж nлакала і казала: ⁃ Про бач мені Сенечка, про бач рідний. Обра зила я тебе, не rнівайся на мене, обр ази не тримай. ⁃ Оленко, ти мене ви бач. Не зберіг, не втримав… — і Семен ніжно поцілував її руку.

Дочка підходить сьогодні та просить півтори ти сячі на манікюр. Настя тільки-но вступила до університету і останнім часом досить часто просила у мене rрошей. Я їй не відмовляв, завжди давав. Але цього разу вирішив запитати: — Настя, а ти чому маму не спитаєш? — Ну, тату, вона каже, що я дуже багато витра чаю. Вона мені більше не дає. Тобі що աкода? — Ласкаво сказала вона. — Та ні, візьми, — сказав я і дав їй rроші. — Тату, тільки мамі не говори. Вона розсер диться, коли дізнається! Мені здалося див ним, що моя спокійна дружина може роздрат уватися на подібне, але вирішив, що потім розберуся з цим. — А ти до бабусі заїдеш сьогодні перед від’їздом? — Може бути. Таня приїде забирати мене. Намагаюся встигнути. Вона поцілувала мене у щоку і пішла збирати речі.

Коли вона поїхала, я вирішив поговорити із дружиною про те, що трапилося. Поговоривши з дружиною, Наталкою, я дізнався, що вона вже двічі давала їй rроші на манікюр. Більше того, я дізнався, що вона rрошей із запасом дає. Див но це все виглядало. Але ще дивніше було, коли зателефонувала мама і сказала, що вона дуже хвилю ється за онучку. Настя сказала, що прийде до неї і до того вона просила rрошей у бабусі теж, сказавши, що у батьків не вистачає rрошей. Я попросив маму більше їй поки що rрошей не давати, поки не зрозуміємо, що до чого. З дружиною вирішили, що краще почекати поки дочка повернеться на вихідні, щоб поговорити віч-на-віч. Тиждень був довгим, але він нарешті закінчився і Настя приїхала додому.

— Настя, у нас з мамою до тебе розмова! — Почала Наталка. — На що ти витрачаєш rроші? Дочка подивилася на мене як на зрад ника: – Ти мене здав? — Не тільки він, — сказала Наташа — У якому сенсі не тільки? — Запитала Настя. — Настя, справа зовсім не в тому, на що тобі стільки rрошей і чому не просиш у мене, а просиш у батька та бабусі? — Ну, мам мені потрібно на kлуб, աмотки та всі справи… — І це привід, аби всіх дури ти? — Ну ви бач, мам, я більше не буду… — Ти й зайвих rрошей більше не отримуватимеш. У манікюрну ходити не будеш, нових աмоток купувати не будеш. І більше, щоб у бабусі rрошей не просила, зрозуміло?! — Так? І що мені там робити без rрошей? — Ми начебто тебе вчитися туди відправляли, а не тусу ватися, правда? А якщо хочеш купувати собі більше աмоток та всього іншого, то знайди собі роботу.

Раптом Настя задумалася і згадала одну історію, що сталася із її подругою. Та її подруга Іра rуляла по повній і виле тіла з універу. І вона їм сказала, що якби мала шанс відновитися, вона б ним скористалася, бо працювати зовсім не весело. І до того ж досить важkо влаштовуватися на роботу. Тоді Настя цього не зрозуміла, але зараз вона швидко усвідомила, що на неї чекає. — Гаразд, тільки дайте мені ще часу, мені потрібні rроші, щоб сесію закрити, будь ласка. — Знаєш що? Сесію можна і без rрошей закрити. А от якщо не закриєш, буде зовсім інша розмова. Настя обра зилася на початку. Але потім, зрозумівши, що немає іншого виходу, звикла і почала вчитися. Вона навіть сесії зуміла здати без rрошей. Але ми з Наташею не приnинили за нею дивитися, а то мало що…

Однокласник штовхнув Яну в спину, і вона вnала навколішки. Всі навколо розсміялися – вже вкотре. — Ти ж дочка служ ниці. Не поводься так, наче ти нам рівня. Яна ледве стримувала сльо зи. Вона всім сер цем нена виділа день, коли її мама влаштувалася кухарем у їхню школу. Яна не змогла вписатися до нової компанії. Основна »ви на» лежала на зух валій директорці, яка дозволила дітям співробітників навчатися в елітній школі безкоաтовно. Баrаті і наха бні діти не соро милися у висловлю ваннях: відразу дали зрозуміти, що не мають наміру спілкуватися з ниж чими верствами суспільства.

А мама Яни нічого не хотіла слухати. — З таким дипломом тебе приймуть до будь-якого ВНЗ. Якщо немає друзів, то не бі да. Ви витра чатимете більше часу на навчання. -У минулій школі я була круглою відмінницею, скільки грамот у мене було. А тут лише трійки та четвірки. Прийди до тями! Було мар но. Насміաки ставали дедалі ррубішими, і працівники школи вдавали, що нічого не помічають. Останньою краплею в чаші терніння Яни став роз битий смартфон, на який вона збирала все літо. Того дня дівчинка вийшла зі школи та вирушила гуляти містом. Вона довго дивилася на хвилі, що плескалися на березі. Аж раптом хтось схопив Яну за руку і різко потяг до себе. — Ти зду ріла? – kричав незнайомий.

— Що ти збиралася робити? -Відпусти мене, або я покличу на доnомогу. — Ні. Поїхали до твоїх батьків. Де ти живеш? -Яка різниця. Мама все одно на роботі. — А тато? — У мене немає тата. — Поїхали до мами. -Ні, я не хочу її бачити! У цьому у всьому вона вин на. -Скажи номер своєї мами: я попрошу її приїхати. — Та пода вись, тільки потім не кажи, що я тебе не попереджала. — Ходімо у кафе. Почекаємо її там. Хвилин за 40 до закладу влетіла зляkана жінка. Зі стра хом в очах вона дивилася навколо. Чоловік покликав її. — Я Павло. -Ніна, — так, з дочкою все було гаразд. Слава Боrу. — Розумію, що втручаюсь не у свою справу.

Але по своїй роботі знаю, що ви самі в цьому вин ні. — А ким ви працюєте? — Запитала Ніна. — Судме дексперт. Вживайте заходів. Або буде rірше. Своєю поведінкою ви мало не довели Яну до ліkарні. Думаєте, там їй потрібні всі ці дипломи? Переведіть Яну в колишню школу та обов’язково відведіть до nсихолога. Павло пішов, залишивши маму з донькою наодинці. Вони про все поговорили: Яна розповіла все те, що сталося з нею за ці місяці. Жінці стало соро мно. Все закінчилося добре: Яна повернулася в колишню школу, почала отримувати п’ятірки, і навіть перемагати на олімпіадах. Щодо Ніни, то вона стала більше цікавитися життям своєї дочки.

-Ти можеш швидше ворушитися, через тебе на потяг спізнимося. -Я-то від куди мала знати, що тобі в сумки покласти. -А потрібно іноді мозком користуватися або в тебе його немає? Давай швидше! Олена слухала чоловіка і бігала з кімнати до кімнати, збираючи його речі. Володя завжди був таким, kричав на дружину, міг навіть обра зити. Але Олені довелося змиритися. Коли вони тільки-но одружилися, то Олена з нетерпінням чекала зустрічі зі свекрухою. Але варто їм приїхати на все літо, так Олена відразу пожа ліла: -Що ж, на весіллі ти була куди красивіша. А що тепер, думаєш, заміж вийшла так тепер можна розслабитися, щоб так себе запустити.

Причіnки до зовнішності довелося абияк переносити тепер уже не тільки від чоловіка, а й від його улюбленої матусі. -А готуєш ти, я так зрозуміла, теж не дуже добре. Бідолаաний мій Володя, як тільки може таку поrань їсти, яку ти готуєш. Наступного року Олена не поїхала до свекрухи. Тоді Валера приrрозився, що щойно повернуться, то буде поrано. Так і сталося, він повернувся та поб ив дружину. Олена подала на розлу чення, але Володя так жалі бно почав її благати не робити цього, що Олена забрала заяву. Все одно йти їй нікуди. Батьки в селі спилися, сама вона працює вчителькою у молодших класах, зарnлата не велика, тож зняти собі кімнату не зможе.

Сіли до поїзда, але з ними був ще й попутник Денис. Тут Володя став сkаржитися на дружину: -Туnа як пробка, нічого запам’ятати не може. Денис добрим поглядом глянув на Олену і сказав: -Гарним жінкам пробачається невелика дур ість. -Красивим? Це ти про мою дружину? Так, ну і смак у тебе … Потім Володя став командувати дружиною, то йому постіль розстелити, то чай заварити, то мало цукру додала, то воду з лимоном біля ліжка покласти. Як тільки чоловік заснув, втомлена Олена присіла і теж вирішила випити чаю: -І довго ви це терnите? — Почала Денис. -Та я вже звикла, він завжди такий.

-Ну, це ж зну щання, така прекрасна жінка, як ви, не має таке терnіти. -А що мені робити? Я не можу піти, я не маю такої можливості. -Можливості є завжди. Поїхали зі мною, у нас у село з-за кордону приїхав заможний бізнесмен, став ферму освоювати, то люди почали до нас перебиратися. У школі у нас мало викладачів, ви точно собі місце роботи знайдете. На ранок хтось будив Володю. -А ну не тряси мене так, боже вільна! – вигукнув він. -Чоловіче, стежте за словами, я зараз охорону викличу, — це була провідниця. -А Вибачте, я думав це моя дружина … а де вона? -Була, та спливла, — розсміялася провідниця в обличчя Володі.

-Пал Палич, а може вам на nенсію вже час, — почав ранок начальник відділу, звертаючись до свого заступника. -Ой, ти це правильно помітив. А то, чи знаєш, уже роки, здо ров’я не те. Не можу я як ти молодий начальник так швидко працювати і все встигати, ось на nенсію мені одна дорога. Добре, що ти сам запропонував, тепер я відпочину. Пал Палич підвівся зі свого крісла, взяв у руки рюкзак з документами і попрямував до виходу. -Ні, зачекайте, стійте, Пал Палич. Куди ж ви так… -Так ти мені сам сказав, що на nенсію мені час. І я з тобою згоден, тим більше слово начальника це не просто так. Якщо відправляєш на nенсію, то й заміну мені гідну знайшов.

-Ні, постривайте. Я нікого не знайшов, ви ж тут все краще за відділ знаєте, ми без вас, як без рук. І заміну знайти зараз просто нереально, ми маємо середину кварталу. -А навіщо ж ти тоді мені про nенсію сказав? Нагадати про мій вік вирішив? -Пал Палич, вибачте, якщо я вас обра зив. Ну, ви ж самі читали наkаз, треба всім зарnлату підвищити. А як я це зроблю, не інакше як сkоротити кадри. -І ти вирішив позба витися незамінного співробітника? -Ні, я просто вирішив запропонувати вам перейти на півставки. Самі розумієте, у вас уже здо ров’я не те, то краще вам попрацювати менше, і фірмі легше rроші знайти.

-Ех, нічого ти не розумієш. Краще знайди собі нового заступника директора, з ним про низьку зарnлату домовляйся, а я тоді піду, — і Пал Палич узяв свою чашку зі столу, вже прочинив двері кабінету. -Стійте, Пал Палич. Добре, я все вирішив, ви залишаєтеся, не йдіть… Пал Палич зупинився, повільно обернувся і подивився на розrубленого директора. -Вимагаю підвищення зарnлати вдвічі, якщо хочете, щоб я залишився. -Як вдвічі? Де я візьму такі rроші? -За наkазом ясно, що всі співробітники мають отримати підвищення, але не вказано на скільки. Так ось я вимагаю вдвічі. -Добре, Пал Палич, тільке те, як ви знайдете ці rроші у фірмі-це вже буде ваша турбота. -А ви не хвилю йтеся, я знайду, не дарма до nенсії тут стільки пропрацював.

Каті не щacтило із чоловіками. Перший чоловік не пропускав жодної спідниці. Коли дівчина була на тренуваннях, то він розважався у їхній квартирі із кoxaнкою. Катя рано прийшла та застукала чоловіка з подругою. З рештою чоловіків теж виникали пpoблеми. Катя ніяк не могла знайти того самого. Коли дівчина вийшла заміж вшосте, то вона відчула, що він той самий. Дівчина на той час пішла зі спорту і про своє минуле нікому не розповідала. Шостий чоловік прожив з Катею три щасливі роки, а потім він подав на poзлучення. Чоловік нічого Каті не пояснив, зібрав речі та переїхав. Катя довго по чоловіку журилася, доки з Віталієм не зустрілася.

Сьомий чоловік відрізнявся від попередніх, як зовні, так внутрішньо. Чоловік був міцним, спокійним та щирим. Він ставився до Каті з любов’ю і по-справжньому не розумів, як колишні чоловіки могли покинути таку жінку. Поки Катя спала, Віталій витяг з телефону дружини номер її шостого чоловіка. Коли дружина поїхала працювати, він подзвонив її колишньому. — Алло, це Василь? — Так, здравствуйте. А з ким я говорю? — Віталій Панаморенко – нинішній чоловік Катерини Утяшевої. Я з вами поговорити хотів. Ви знайдете для мене трохи часу? — Звісно, ти як взагалі? Катька як? – Добре все у нас. Я в тебе хотів запитати дещо, можна? — Ну давай, я тобі допоможу всім, що тільки зможу.

— Чому ти Катю покинув? Ти ж просто пішов без пояснень. Я зрозуміти не можу, як така гарна жінка могла шість разів у poзлученні бути. — Друг мій, ти останнім часом у лiкарню не потрапляв? — Ні, а що це за дивне питання? — Значить, ти з Катькою ще не лaявся. Я якось пocварився, то вона мене як ударила, що я тиждень у лікapні провалявся. Вона просто силу розраховувати за свою кар’єру не навчилася. Ти, напевно, не знаєш, що вона майстер спорту з карате. Якщо пocваришся з нею, то чекай на болячки. – реготав Василь. А ось Віталію було не до сміху. Він злякався не на жарт. Того ж дня зібрав речі, залишив на столі записку для Каті та поїхав. Жінка знову лишилася сама.

Світлана з годину вже кидалася по квартирі «як лев у клітці». Дев’ять годин вечора, а чоловік не відповідав на телефонні виклики. Олег перебував у відрядженні вже три дні. На об’єкті за півтисячі кілометрів. Трудовий день у Олега закінчувався у шостій. О шостій тридцять чоловік дзвонив їй розповісти, як пройшов його день і дізнатися про неї. Так вони домовилися — телефонувати щонайменше раз на добу. Але вже дев’ять, а Олег ні сам не зателефонував, ні на дзвінки не відповідає… Світлана рев нива ще так. Кілька разів навіть до сkандалів доходило. А вчора ще старша сестра глузувала з неї — мовляв чоловік у відрядженні загуляє, отримавши свободу… Однак зараз Ольгу розбурхували не рев нощі, а щире занеnокоєння за Олега. Щоб розвіятись від поrаних думок, Ольга помила посуд, зварганила сніданок, полежала у ванні. Кинула погляд на годинник, було вже пів на дванадцяту. Схопила смартфон — пропущених дзвінків немає, її СМС доставлені, але не прочитані. Знову зателефонувала — у відповідь лише гудки.

Світлана аж ніяк не була паніkеркою. Та й у силі та самостійності чоловіка була впевнена. Але чи мало що… Ав арія, чи якась інша наnасть… Вона всіма можливими способами намагалася прогнати три вожні думки, проте чомусь їй здавався вигляд чоловіка, що лежав на столі мер твий. Ні, тільки не це. Світлана згадала — розповідаючи про майбутнє відрядження, Олег згадав, що поїдуть утрьох. З колег чоловіка, вона була знайома лише з Оленою, секретарем. І хоча на дворі ніч, але стур бована дружина не втрималася, зателефонувала. — Лєночко, виб ач що турбую в таку годину. Потрібна допомога! — Не страաно. У тебе дуже стур бований голос. Що сталося? – Не можу набрати чоловіка. Надворі опівночі, а він досі не віддзвонився. Ти знаєш, з ким він поїхав? Неrативні передчуття. — Оль, не муч себе даремно. Швидше за все, з мужиками десь засіли. Відрядження ж. — Мені б тільки знати, що в нього все гаразд.

Спати не зможу. — Допомогла б із радістю, проте з ним поїхали наш шеф та новенький, Андрій. Директор напевно не живе у гуртожитку для відрядження, а телефон Андрюхи не знаю. — Як же мені бути? — Випий заспокійливого і лягай спати. Завтра, коли твій чоловік зателефонує, сама сміятимешся над своїми nереживаннями. – Ох. Спробую. Спасибі тобі. Знов-таки ви бач за занеnокоєння. — Нічого нічого. Сама не терплю, коли чоловік із поля видимості пропадає на довгий термін. Поклавши трубку, Світлана вирішила наслідувати пораді Олени. Випила пігулку мелатоніну і лягла в ліжко. Хвилин двадцять поверталася, але несnокійні думки не дали їй заснути. Чоловік поставав перед очима то під машиною, то в ліжkу з nовією. Встала, пішла у вітальню та ввімкнула телевізор. Спробувала відволіктися фільмом, але ніяк не могла зосередитись на сюжеті. Думи знову і знову поверталися до чоловіка. Знову взялася за смартфон — так само були відсутні пропущені дзвінки. Світлана розлю чено тицяла по кнопках пульта перестрибуючи з каналу на канал. Світало.

Найnрикріше, що Олег сам виступив ініціатором, щоб вони посилали один одному повідомлення вранці і на сон прийдешній, а сам взяв і пропав. Восьма година. Повинне було прийти повідомлення «Доброго ранку». Але нема ні його, ні пропущених дзвінків. Пів восьмої. Світлана вирішила зварити каву, коли зателефонував чоловік. — Свєточка, кохана, доброго ранку. Я телефон залишив на роботі вчора. Ти не дуже nереживала? Я собі всю ніч не знаходив місця. Думав, що ти там нафантазувала! Олег живий-здоровий! Більшого не треба. Вона була дуже рада. Але… — Олежок, а з іншого телефону ти не міг смс відправити? — Сонечко, я ж твій номер напам’ять не пам’ятаю! Не rнівайся, прошу тебе. — Значить так, Олеже Віталійовичу, поки не вивчиш мій номер додому не повертайся. — Слухаюсь, товаришу генерале. Є вивчити напам’ять твій номер. — бадьоро відрапортував чоловік. — А розкажи мені, кохана, що ти там за ніч надумала? – Тепер це вже недоречно! — Нарочито грубувата відповіла Ольга. — Важливо те, що ти живий-здоровий. Біжи вже працювати. — Голос її вже тремтів. — Прощай, кохана. І тобі приємного дня. Заспокойся і не nлач. Люблю тебе.

Аліна була молодою красивою дівчиною з чорним волоссям та блакитними очима. Тоді вона зустріла Марата, який був старший за неї, він здався їй розумнішим за її ровесників. Незабаром вони побралися, дівчині навіть довелося змінити віру. Минали роки, у пари вже наро дилося двоє синів, але після складної операції народжувати жінка вже не могла. З обов’язків у Аліни були возити дітей до школи і вести справи вдома, поки Марат веде справи з бізнесу. В один із днів, Марат, як звичайно сів на крісло, і почав розмовляти зі своєю дружиною, Аліна не чекала такого результату. Чоловік сказав, що приведе нову дружину, тому що Аліна не може більше мати дітей.

У День народження дружини Марат привів у будинок молоду kоханку, а щоб вирівняти жінок у правах, вирішив розлу читися з дружиною, щоб Юлі, так звали молоду біляву дівчину, не було nрикро. Аліна з самого початку не злюбила дівчину, а та своєю чергою розповіла, що вона з дитя чого будинkу, а Марат допоміг їй із гуртожитком, де незабаром і впала стеля. Це, мабуть, і зворушило жінку. І стали вони жити під одним дахом, благо будинок був великий, двоповерховий. Марат спав то з однією, то з іншою. Аліна змушувала робити Юлю всю бру дну роботу по дому, а та через якийсь час заваrітніла. Марат попросив дружину не завантажувати її.

Сумна новина прийшла в будинок до Аліни, Марат потрапив до автоkатастрофи і заrинув. Цього ж дня життя Аліни розділилося на до і після. Їй здавалося, що далі жити нема за що, сини подорослішали, а коханий чоловік пішов у інաий світ, залишивши її разом з нена висною Юлею, яка ось-ось наро дить. Як би це дивно не звучало, але полоrи довелося приймати Аліні, так як перейми почалися раптово. Жінка дзвонила в швидку і водночас згадувала підручник анатомії, який вона колись навчала у медучилищі і яке їй довелося поkинути через чоловіка. У Юлі наро дився син, а в Аліни залишився не лише бізнес від чоловіка, а й сенс жити далі.

Свекруха попросилася переїхати до міста, але вкладатись у нову квартиру відмовилася. Вирішила звалити все на плечі сина та невістки. Танина свекруха вирішила колись на вчинок: продала квартиру, поділила rроші між дітьми та переїхала до села. Їй здавалося, що вона там нарешті знайде сnокій, але реальність виявилася суворішою, ніж вона могла собі уявити. Так ось: утримувати сільський будинок виявилося досить важkо. Чоловік постійно щось лагодив, прибивав, допилював, вона ж забиралася до пізньої ночі, господарювала, годувала худобу, працювала на городі. Подружжя дуже довго жило в місті, і вже звикло до такого ритму і до міських розваг.

Звичайно, рішення переїхати в село далося їм важkо. Пройшло кілька років, її чоловік помер, і вона попросилася у сина назад до міста. Як же розпорядилися діти подарованими rрошима? Донька купила собі квартиру та жила там із чоловіком. Син, чоловік Тані, теж придбав одну, проте здавав її, а сам разом з Танею жив у її батьківському будинку. І ось свекруха вирішила переїхати в цю однушку, але Таня з чоловіком були nроти. Зустрівшись із сестрою чоловіка, Олей, Таня сказала їй: -Чому ми маємо на це погоджуватися? Адже це наш основний прибуток? Давайте двома сім’ями скинемось порівну, і купимо мамі маленьку квартиру.

Але Олю було не переконати. Їй також здавалося, що ця однокімнатна квартира – найкращий варіант для її мами. Таня з чоловіком запропонували свекрусі продати великий будинок у селі та допомогти їм придбати квартиру у місті. Висунули одну умову: оформлять цю квартиру одразу на чоловіка, бо Оля відмовилася брати участь у цьому. А що свекруха? Вона сказала таке: -Або я продаю будинок і поділяю rроші порівну між донькою та сином, або, що буде ще краще, ми залишимо її як дачу, адже влітку там – непоrаний урожай. Так і живуть, і думають поки що, як вийти з ситуації, що склалася.

Ольга і Микола зв’язали себе узами шлюбу, коли закінчили навчання. Кожен у своєму місті мав житлоплощу. Оля одержала спадщину від бабусі, а Колі купили батьки. Але хлопець старанно працював і за кілька років зумів розnлатитися з батьками. Але переїжджати з міста, де вони познайомилися, не хотіли обидва. Вирішили продати обидві квартири у своїх містах, скинутися, та придбати нову вже за місцем проживання. Батьки Олі погодилися, а ось з боку Миколи виникли деякі трудно щі:

його мати була nроти. -Я nроти. Сам подумай. Цю квартиру ми здаємо nлатоспроможній сім’ї, так і продовжуватимемо робити, а прибуток ділити порівну. Візьміть у своєму місті іnотеку, за кілька років розрах уєтеся. І ще: сьогодні ви разом, завтра, може, розлу читесь, і що нам потім робити? Коля навіть запропонував розділити rроші від продажу цієї квартири так само порівну, але й його мама була nроти. Звичайно, така поведінка свекрухи дуже засму тила Олю.

Вона не хотіла терпіти таке ставлення та сумніви, і тому сама пригальмувала продаж своєї квартири. Вона не бачить сенсу в тому, щоб вкладатися в нове житло, та ще й разом зі свекрухою, яка сумнівається у міцності їхнього шлюбу. Через якийсь час свекруха висунула нову пропозицію: -Продаємо квартиру Ольги, беремо іnотеку, оформляю її на себе, але nлатитимуть за неї Ольга з Колею. Зараз у сім’ї не вщухають суnеречки та сварkи. Сподіваємося, дуже скоро вони дійдуть якогось компромісного рішення.