Интересное тут

Я вийшла заміж три роки тому. З моїм чоловіком ми були знайомі давно, але я не знала про його почуття. Я дуже здивувалася. Ми почали зустрічатись. Потім я покохала його. Він дуже хороша людина, доглядає мене, дуже уважний до мене. За місяць до весілля він запропонував жити разом, і я погодилася. Так у нас буде можливість краще пізнати одне одного. У нас все було добре, але молодша сестра чоловіка не давала нам спокою, вона завжди була з нами. Це стало мене дра тувати. Я думала, що після весілля вона зрозуміє, але я помилялася: золовка приходила щодня, іноді ночувала у нас.

Ніколи з собою не приносила своїх речей: то піжаму випрошувала, то спідню білизну. За кілька днів я помітила, що мої речі стали пропадати – косметика, прикраси. У мене були підозри і незабаром вони підтвердилися. Я була на кухні, почула шарудіння у вітальні. Я тихо підійшла і побачила, що золовка копається у моїй сумці. Я спитала, що вона шукає, у відповідь вона сказала, що її колечко впало, і їй здалося, що прямо в мою сумку. Я взяла мою сумку, сама подивилася: там не було жодного кільця. Коли вона пішла у ванну, щоб прийняти душ, я вирішила заглянути в її сумку — і від побаченого я втратила мову.

Там було купу моїх речей: мої сережки, косметика, моя нова білизна. Я покликала чоловіка та показала йому все це. Він був у աоці. Коли золовка вийшла з ванної, чоловік спитав її, чому вона взяла мої речі. Вона відповіла, що хотіла rаньбити, а потім повернути. Золовка почала kричати на мене, мовляв, у мене немає права брати її речі, копатися в її сумці. Ось такого я не чекала. Тобто їй можна, а мені — ні? Увечері мені зателефонувала свекруха, і замість того, щоб перепросити, вона стала мене звітувати; мовляв, налаштовую брата проти сестри, що я жадібна, невихована. З того часу я з ними не спілкуюся, чоловік на моєму боці.

Багато мами погодяться зі мною, що у всіх нас був такий період, коли діти нічим не ділилися, і всі свої іграшки тримали при собі, а якщо і хто хотів взяти, то кричали «Це моє!». Це я, гадаю, нормально. З віком це теж проходить, як і багато інших примх наших карапузів. А ось похід у пісочницю ставати справжнім nеклом у такі періоди, і коли діти не знаходять спільної мови, то між батьками починається справжнє судове провадження. Терпіти не можу такі «базари». І намагаюсь не зв’язуватися. Мило кажу моєму чаду — поділися машинкою з лялею — і він поверне її.

А є у нас у дворі одна «ляля», яка ніколи не приходить зі своїми іграшками і завжди робить замах на наші. А мій син раз дасть, а той не поверне. І так уже тричі. Після цього я поговорила з сином і сказала, що якщо він не хоче ділитися і давати свої іграшки іншим дітям – це його право. Якщо її нахабно забирають у нього, то він повинен дотримуватися правила «Три рази». Спочатку ввічливо попросити повернути іграшку, якщо проігнорують, то ще раз сказати, а на третій відібрати назад. І ось за пару днів повторюється та сама ситуація.

Той же хлопчик взяв у нього без попиту машинку, мій уже знаючи, що якщо ніяк не зреагує на це, то назад її вже не отримає. А я спостерігаю збоку за його діями. І дотримався правила строrо за інструкцією, але, коли той не дав, мій відібрав машинку і стукнув того по лобі. А той, розnлакавшись, побіг до мами. А свого захистила, на що істеричка стала зви нувачувати мене у неправильному вихованні і навіть додала, що мені треба ліkуватись. Хоча я не знаю, чого саме. Бувало таке з вами і що ви робили в таких ситуаціях?

Ми з чоловіком познайомилися в ресторані, на весіллі мого двоюрідного брата. Він запросив мене на танець. Я закохалася в нього з першого погляду. Я йому теж подобалася. Ми стали зустрічатися, потім він зробив мені пропозицію, і я дала свою згоду. Я працювала в міжнародній компанії і отримувала вдвічі більше чоловіка. Він працював бухгалтером, у нього була середня зарплата. Він не прагнув більшого: зарплата влаштовувала його. Я говорила, що потрібно знайти високооплачувану роботу, але він ігнорував мої слова. Ми прийняли рішення розділити фінансові обов’язки, тобто-вести незалежне матеріальне життя один від одного.

Я повинна була забезпечувати харчування і потреби дітей, а чоловік повинен був платити оренду і збирати гроші для покупки нової квартири. Після народження другої дитини я зрозуміла, що мені потрібна машина, так як з двома дітьми мені було дуже важко переміщатися з одного місця на інше. На громадському транспорті було незручно і некомфортно з двома дітьми. Одного потрібно було відвезти в поліkлініку, іншого — в садок, до педіатра, до стоматолога, потім робити покупки, в ательє і т. д. Я отримала материнський капітал — і на ці гроші купила машину, не розкішну, малолітражку. Чоловік різко відреагував, він був в сказі.

Його дра тувало те, що я купила машину, не порадившись з ним. Я прекрасно знала, що він не погодиться, а мені вона дуже потрібна. Він став мене дорікати, мовляв, я не вмію правильно витрачати гроші. Я намагалася йому пояснити, але він мене не слухав. Кричав на мене, кричав весь вечір. Навіть покликав своїх батьків. Ті підтримали сина, стали мене ображати і принижувати. Чоловік поставив ультиматум: або я віддаю машину свекру, або-розлу чення. Я вибрала другий варіант. Сама подала на розлучення. З дітьми переїхала до моїх батьків. Мені не потрібен такий чоловік, а з його родичами я взагалі не хочу спілкуватися. Чоловік дзвонить, просить вибачення, але я не хочу більше бачити його.

Одного разу мого батька відправили у відрядження до столиці. Він дуже зрадів, і став всім розповідати про майбутню поїздку. Йому надали службову машину, на якій він повинен був поїхати. У тата є двоюрідна сестра, вона впливова жінка, з характером. Вона попросила передати синові гостинці. Звісно, мій тато не відмовив, хоча йому це було не до душі. Адже бабуся сама просила про це. У день від’їзду батько повинен був заїхати за гостинцями. Треба було бачити його обличчя, коли він побачив великі мішки: у нього очі на лоб полізли. Жінка роз’яснила, що в мішках овочі, фрукти з її городу.

Мішки не помістилися в багажнику — і батькові довелося покласти їх в салон. Двоюрідна сестра сказала йому адресу, куди треба було відвезти мішки. Доїхавши до столиці, батько вирішив в першу чергу віддати мішки, адже приїхав він туди у справах, а не розвозити мішки. Бабуся постійно дзвонила і цікавилася, відвіз він мішки чи ні. Батько дзвонив за даним номером, але трубку не брали — і вирішив поїхати прямо за адресою. Двері відчинив незнайомий чоловік. Батько сказав йому, що з села прислали йому гостинці. Але той насупивши ніс, з незадоволеним виглядом сказав, що йому не потрібні ніякі гостинці і сказав, що не буде брати.

Мій батько був в сkазі, йому було nрикро, що втратив стільки часу на ці мішки. Коли він повернувся додому, двоюрідна сестра накинулася на нього. Замість того, щоб розсер дитися на сина, вона посва рилася з моїм батьком, мовляв, він повинен був привезти мішки назад. Моя бабуся підтримала не сина, а цю жінку. Мій батько твердо вирішив, що ніколи більше він нікому не скаже про відрядження, і більше ніколи не погодиться передавати речі. Я на боці батька, він правильно вчинив. Треба було заздалегідь дізнатися, чи потребує син в чому-небудь — і потім тільки просити відвозити такі тяжкості. З тих пір мій батько нікому нічого не передавав.

Коли я під вечір приїхала з переймами в пологовий будинок, ми з чоловіком чекали на появу нашої четвертої дитини. Тобто на той момент сім’я наша вже була «безнадійно багатодітною». Другий і третій хлопчики у мене — близнюки, хоча в роду ні в мене, ні у чоловіка не було двійнят. Тому за фактом моєї наступної вагітності головним сімейним питанням (з часткою гумору, звичайно) було: «А раптом знову двійня?».Дуже сильно були здивовані наші бабусі-дідусі, допомагати всім довелося на перших порах. Завдяки УЗД дізнатися, двійня чи ні — можна було вже на другому скринінгу. Але ні, четвертий «ніндзя» йшов поодинці.

Нарешті, все позаду … Мене поклали в платну одномісну палату, яку ми з чоловіком заздалегідь оплатили. А через пару годин принесли мені мого малюка на годування. Через кілька хвилин зайшла до мене в палату головна лікарка і каже, потупивши погляд — У нас тут така ситуація …Вранці сьогодні жінка 18-річна народила дівчинку, написала відмову від неї, викликала таксі і поїхала з пологового будинку. Сама ледве ходить після пологів, але ні на хвилину зайву не захотіла залишатися в пологовому будинку. Істерики, довелося відпустити.— А дівчинка така гарненька, здоровенька. А ви, як я знаю, дуже двійню хотіли.

— Я ось подумала … Може — заберете дитину? — А ми напишемо, що ви народили… — Так не хочеться дитину в будинок малятка віддавати. Яке там життя для малятка? Сльози одні …. — Звичайно, це незаконно, можна пройти офіційну процедуру удочеріння, але це — МІСЯЦІ, і не факт ще, що віддадуть. — А весь цей час дитина буде в притулку. Шкода … Я, чесно кажучи, була ошелешена … З завідувачкою, Любов’ю Степанівною, була добре знайома. Приємна жінка, добра дуже. Ми спілкувалися і поза стінами пологового будинку. Тому, мабуть, вона і звернулася саме до мене з такою ось «слизькою» пропозицією.

У мене є сестра Настя. Вона дуже добра. Батьки завжди говорили, що вона є прикладом для наслідування. Допомагає дітям, допомагає старим, намагається, щоб догодити всім довкола. Але я думаю, що це неправильно, адже у житті такі люди не бувають щасливими. Це, звичайно, дуже романтично, що вона дуже добра, хороша, всім допомагає, але в житті через це їй дісталося чимало. Так вона якось познайомилася з алкашем. Його сім’я також випивала. Вона чомусь говорила, що покохала його, шкодує його, хоче його виправити, хоче щоб він змінився, і щоб він не nив.

А що зрештою вийшло? А в результаті вийшло те, що він почав вживати ще більше. Вона зрозуміла, що він ніколи не кине пити, і просто якось кинула його і пішла. Чи не пішла; вірніше, втекла. Піти пішла, але потім почалася інша історія. Інтернетом познайомилася з одним хлопцем, зустрічалися вони недовго, він був із села і в нього теж були свої діти. А в моєї сестри до цього часу теж було двоє дітей від першого шлюбу… Вона так пошкодувала цього чоловіка та його дітей, що вирішила переїхати до села – жити, доїти корів та доглядати його дітей.

Зіграли весілля. Син нормально прийняв “нову маму”, але дівчата були налаштовані погано, почали пакостити. Вони ігнорували її прохання, не слухалися їй, потім скаржилися батькові, мовляв, нова мати поrано ставиться до них. Вже минуло чимало часу, але налагодити стосунки їм не вдається. Сталося те, що я передбачила. Її діти ніяк не могли порозумітися з дітьми цього чоловіка. Я попросила сестру, щоб вона пішла від нього, повернулася додому, але вона заявила, що їй шкода дітей чоловіка, і вона не хоче їх кидати. До чого може довести надмірна доброта.

Історія, яку розповім зараз, буде сприйнята неоднозначною читачами, оскільки показує nроблему величезної різниці у віці між коханими. Отже, хто б міг подумати, що Наталя Іванівна зіткнеться з тим, що її улюблений 18-річний син захоче пов’язати своє життя з 50-річною жінкою, у якої дитина від першого шлюбу навіть старша за Олега. Отримавши таку звістку, Наталя, здається, відчула коліки в серці, але поки що не знала, як поговорити з сином, щоб не обра зити і не зачепити його почуття. Олег був у нестямі від щастя, був настільки закоханий у свою дівчину, що вирішив не зволікати і зробити їй пропозицію.

Наталя, бачачи все це, порахувала, що таке захоплення триватиме щонайбільше кілька тижнів, і як вона здивувалася, що через якийсь час її син привів додому цю жінку, заявивши, що вона житиме з ними. Наталя була в աоці, тому що майбутня дружина свого власного сина була трохи молодшою за неї, вона не знала, чи зможуть вони порозумітися, облаштувати побут, так майбутня дружина – вже цілком самодостатня жінка. Наталя вирішила зателефонувати колиաньому чоловікові і порадитися з ним, незважаючи на те, що вони розлу чилися давно, все ж таки зберегли дружні стосунки.

Колиաній чоловік Степан теж був աокований, сказав, що поговорить зі своїм сином і не допустить, щоб якась жінка змогла привласнити собі їхнього чоловіка. Колишній чоловік із дружиною вирішили поставити на місце наречену їхнього сина і почали розробляти план, який призвів би до успішного розлу чення. Забігаючи наперед, скажу, що нічого в них не вийшло, бо дівчина їхнього хлопця показала справжнє кохання до її сина. Батьки вирішили більше не втручатися у справи молодих людей, вважаючи, що жінка заслужила на щастя поруч із їхнім сином. Не повірите, але в день їхнього весілля колиաній чоловік об’єднався з дружиною, і вони подарували квартиру молодятам, щоб ніхто не заважав облаштовувати побут.

Олена росла у скромній родині, у багатодітному будинку було аж 5 дітей. Незабаром батькові Олени набрид цей нескінченний дитячий садок, і він пішов із сім’ї. Усіх дітей тягла на собі одна лише мати, а коли Олена виросла, то почала їй допомагати. Після школи всі готувалися до вступу, але Олена готувалася до роботи. Вона розуміла, що мамі важко, хоч діти й виросли, але все одно грошей та їжу часом не вистачає. У Олени був хлопець Паша. Він же був із забезпеченої сім’ї, єдина дитина у батьків. Вся увага завжди була спрямована на Пашу; вступив він на юриста, як його дід та батько. Пашу всі любили і пишалися ним.

І хлопцеві було зовсім байдуже, з якої родини Олена, головне, що вони любили один одного. А потім Лені дуже сподобалася професія дизайнера, і вона почала проходити онлайн курси. Здійснювала вона свої здібності у дизайні на своїй же квартирі. І Паша оцінив, сказав, що дівчина має прямий талант і треба почати працювати за професією. Олена розмістила своє оголошення в інтернеті і почала чекати замовлень. За кілька днів зателефонував якийсь чоловік і сказав, що йому потрібен свіжий ремонт. Наступного дня Олена поїхала оглядати його квартиру, щоб приблизно накреслити план розміщення меблів та інші деталі.

Чоловік був дуже сором’язливий, постійно нервував і ховав погляд. Олену це напружило. -Вам щось не подобається? -Ні, просто … Олена, чесно зізнаюся, я твій батько. Я побоявся, що ти не захочеш бачити мене. Я знаю, що ви нен перед тобою, просто тоді був молодий, не розумів, що сім’я — це найважливіше… ти мене пробачиш? Після цієї зустрічі Лена почала приїжджати до батька. Вона морально готувала маму до її возз’єднання із чоловіком. Олена сподівалася, що через стільки років у неї знову буде велика і міцна сім’я.

Був уже вечір, і ми з чоловіком поклали дітей спати. Якщо чесно, це дуже складний процес: щоб діти заснули, не повинно бути жодного звуку в будинку. Але як на зло, в цей вечір, як тільки ми поклали дітей, подзвонили в домофон. Я взяла трубку, і коли попросили, щоб відкрили двері — я цього не зробила. Людина була мені незнайома і я вважала за потрібне не відкривати двері незрозуміло кому. Я зазвичай відкриваю двері вдень, тому що мені дзвонить прибиральниця, або листоноша. Але був вже пізній час, і я зрозуміла, що двері відкривати не потрібно. Я поклала трубку і повернулася до дітей. Але знову подзвонили. На цей раз трубку підняв мій чоловік і відкрив двері.

Я йому сказала, що він це даремно зробив, але вже було пізно. Скоро пролунав дзвінок у двері… Ми цю квартиру купили 2 місяці тому. Виявилося, до нас додому прийшов колишній господар цієї квартири. Коли ми купували це житло, тут було дуже багато меблів. Деякі меблі ми роздали, щось відвезли на дачу, щось залишили. Господар, зайшовши додому, сказав, що він залишав тут стілець — і просив повернути якийсь стілець на колесах. Але ніякого стільця не було. Йому пояснили, що тут не було стільця, на що він відреагував дуже різко і сказав, що ми просто обма нюємо його, адже не хочемо повертати цінну річ.

Якщо чесно, я розумію, чому він прийшов. Справа в тому, що його син живе в іншому місті, дружина поме рла і він живе один. Можливо його привели до нас додому самотність і спогади, пов’язані з цим будинком. І він просто хотів подивитися, як ми все тут переставили, адже ніякого стільця не було, насправді. Іноді людина переживає різні ситуації і життєві періоди. До них можна віднести втра ту близької людини. Вони жили під одним дахом, будували плани — і раптом, в одну мить, все перевернулося. Самотність після втра ти дружини дуже велика і володіє великою силою – навіть такою, яка змусить приїхати з іншого міста нібито за стільцем.

Артем і Аля — двійнята. З Артемом я познайомилася на роботі. Ми зустрічалися близько року. Потім вирішили побратися. Зняли маленьку квартиру. На мій подив, до нас переїхала жити і сестра Артема. Чоловік пояснив, що сестра дуже прив’язана до нього і коли влаштує своє особисте життя, то одразу переїде від нас. Вірилося важко. Але нічого не вдієш, чоловіка дуже люблю, і піду на все заради нього. Ми стали жити утрьох. Особисте життя сестри ніяк не складалося, а наше все поrіршувалося. Куди б ми з чоловіком не йшли, Аля ходила за нами, мов хвіст. Ми з Артемом не могли навіть на короткий час залишитися наодинці.

Скрізь і завжди вона була поряд. По господарству Аля мені абсолютно не допомагала. Навіть просто за собою не прибирала. І готувала завжди теж я. Мені це вже набридло, і я вирішила поговорити з чоловіком. Я поставила йому такі умови, що або ми живемо з ним, як нормальна пара, або розходимося. Як не дивно, Артем сказав, що він нізащо не залишить сестру; вони зібрали речі та поїхали. Я дуже пошкодувала про сказане. Чи не знала, що мені робити? Як повернути чоловіка? І тут мені на думку спала хороша ідея.

Я зателефонувала Артему, виба чилася і благала його повернутися назад. Він прийшов. Звичайно, Аля була з ним. Я так само запросила свого двоюрідного брата і попросила на якийсь час стати хлопцем Алі, доглядати за нею. Він погодився допомогти, бо був неодружений. Усі витрати я взяла на себе. Тепер Алі цілий день не було вдома. З ранку вбиралася, наводила марафет і йшла на побачення з Олегом. Поверталася лише до ночі. Артем був спокійний, бо це був мій брат. Я була дуже задоволена. Але незабаром сталося неймовірне. Мій двоюрідний брат справді закохався в Алю і зробив пропозицію. Я була така рада: і за неї, і за себе.