Интересное тут

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на ін валiдному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а й господарювала по дому. Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін. Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня.

Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру. — А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інв aлiдному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися.

Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала, коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала. Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.

У день знайомства з його батьками я աалено нерву вала. Я довго готувалася: переодягалася, напевно, разів десять, щоб усе було ідеально. Я дуже хотіла сподобатися батькам мого хлопця. І коли я нарешті зібралася, ми купили подарунки та поїхали до них. Хлопець заспокоював мене і казав, щоб я так не хвилю валася, адже вони не зві рі. І переконував мене в тому, що ми точно порозуміємося з його батьками і відмінно порозуміємося з ними. Ми доїхали до їхнього будинку і піднялися на п’ятий поверх. Подзвонили у двері, і коли його мама відчинила двері, я поси ніла від стра ху. Після недовгого мовчання, його мати суво рим голосом сказала: — Щоб ноги цієї дівчини не було у нашому домі!

І зачи нили двері прямо перед моїм носом. Розумієте, який жа х — вона виrнала мене прямо з порога. Мій хлопець був здивований і не міг зрозуміти, що відбувається. Він попросив усе пояснити йому. Ну, я й розповіла йому все так, як було. Справа в тому, що за кілька днів до цього я ходила до банку і в черзі за мною стояла жінка. Вона попросила пропустити її вперед, бо запізнювалася на роботу. На жа ль, мені довелося відмо вити їй, тому що я сама поспішала у важливих справах. Як Ви вже зрозуміли, цією жінкою виявилася мама моєї молодої людини. Потім я дізналася, що того дня вона все-таки спізнилася на роботу і їй зробили доrану. Тому вона була в сkазі. Я вже подумки nрощалося зі своїм хлопцем і думала, що нашим стосункам прийшов kінець.

Але він поговорив із батьками і пояснив, що я не могла вчинити інакше. Спочатку його мама не хотіла його слухати і дуже зли лася на мене. Говорила, що такій неkультурній дівчині не місце у їхній родині, але потім вона засnокоїлася. І за два тижні вони знову покликали мене в гості. Ми з Валентиною Михайлівною виба чилися один перед одним і далі наш вечір пройшов на ура. Потім було наше весілля. Ця прекрасна жінка стала моєю свекрухою. І в нас із нею більше ніколи не виникало жодних nроблем. Ми стали подругами, любимо ходити в гості один до одного та проводити разом час. А також часто згадуємо цю історію, але не заради доkору, а щоб посміятися!

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Уже в дитячому саду вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття. Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Все в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину. Галина вже давно чекала від Петра пропозиції. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їх весілля чекали давно. У цей день у Галини була дуже хороша новина для Петра. Молода пара гуляла по берегу річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала: — У мене є одна новина. У нас буде дитина.

Петро трохи помовчав, а потім сказав: — Добре, тоді в суботу чекай сватів. Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості. Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все прибрали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз. А готувалися все одно, тому що чекали гостей. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що доносився з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.

На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що все сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже через кілька місяців про її ганьбу дізнаються все в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони? Раптом до її руці хтось доторкнувся. Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи: — Мама, мамочка, де ти була? Я так довго тебе шукав! Галина не розуміла, що відбувається. Підбіг якийсь чоловік, мабуть, батько. Він намагався забрати дитину, але хлопчик ще міцніше обняв Галину. Вона обняла дитину і заспокоїла.

Чоловік просто сидів поруч. А коли хлопчик заснув, почав розповідати: — Вибачте. Просто Денис дуже сумує за мамою. Син залишився зі мною. Взагалі, він ніколи так не поводився. Навіть не знаю, що на нього найшло. А у вас що за біда? Чому очі заплакані? І Галина несподівано для себе розповіла про все незнайомцеві. Він помовчав, а потім запропонував: — Тоді виходьте за мене заміж. Денис вас недарма в мами вибрав. Може, це знак долі? І вашу дитину я як рідного ростити буду. А дасть Бог, і спільних дітей наживемо. — Але я навіть не знаю, як вас звуть. — Промовила дівчина. — Олександр. — Відповів незнайомець. — А мене Галина. Через місяць зіграли невелике весілля.

Переїхали жити в село до Олександра, подалі від пліток односельчан. Тамтешні люди добре прийняли її, адже поважали Олександра за працьовитість і справедливість. А ще він був щирим і добрим, ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Не знала Галина, що її чоловік — голова колгоспу. Дуже вони полюбили один одного. Щасливе життя прожили, у них з’явилося ще двоє спільних дітей. І любили всіх, як рідних. Через багато років зібралися в їхньому будинку діти і внуки. Святкували золоте весілля батьків. Денис схилив голову на мамине плече і тихо сказав: — Пам’ятаєш, мама, як я до тебе вперше підійшов? Я знав, що ти не моя мама. Але відчув, що ти рідна, що ти мене полюбиш і не залишиш.

Жінка збиралася наро джувати вже в 9 раз. До цього у неї наро джувалися лише дівчатка. Її чоловік кожен раз сподівався, що наступна дитина буде хлопчик, але завжди розчаровувався, а пізніше погоджувався з ситуацією. На цей раз вони відразу ж помчали до лі карні — через кілька хвилин буквально почалися по логи. Під час оглядів їй вже сказали, що у неї близнюки — дівчатка Батько вже перестав сподіватися на сина. Подружжя вже забезпечили хороші умови для своїх дочок — і ось були готові наро дити ще раз. Коли нар одилася перша дочка, тато,

як абсолютно звикла до цього людина, зробив все, що повинен був, і тепер готувався до наступної появи. І тут лі кар дістає другу дитину, дивиться на нього і здивовано каже: «Це хлопчик». Чоловік подивився на нього, не розуміючи, що відбувається. Він не міг в це повірити. Взяв на руки і оглянув з усіх боків, потім погляд зупиняли на одному місці — чоловік не міг повірити своєму щастю. Він ще довго не хотів повертати дитину матері: боявся, що дівчинкою стане … Важко описати словами неперевершену радість цієї людини, який піде, нарешті, додому з сином. А його зустрічатимуть 9 його дочок. Сподобалася історія? Розкажіть друзям

Від батьків нам з сестрою залишилася трикімнатна квартира. Ми жили кожна сама по собі. Як добрі сусіди в комуналці, а не сестри в Отчому будинку. Потім сестра вийшла заміж, поїхала жити до чоловіка закривши свою кімнату на ключ. Ми з нею не дружили, а з її одруженням і зовсім перестали бачити один одного. Через деякий час я теж вийшла заміж, і ми з чоловіком жили в нашій з сестрою квартирі. Так ми прожили два з половиною роки. За цей час ми з чоловіком зібрали собі на квартиру. Але тут у свекра лікарі виявили онкологію, і всі наші заощадження пішли на його лікування. Одного разу сестра прийшла в наш будинок.

— Мені терміново потрібні rроші, я вирішила продати свою частку. Якщо хочете-викупіть самі. У вас один тиждень, — заявила вона. Їй закортіло куnити нову машину. Хоча її нинішня машина знаходиться в пристойному стані. Я попросила більше часу, щоб оформити kредит. Та не погодилася чекати. Довелося продавати квартиру цілком. Так вона оцінювалася дорожче. На нашу частку ми змогли придбати всього лише однокімнатну квартиру. А могли б стати власниками батьківської троячки, якби не каприз сестри. — Дорога моя, таке життя. Ваше житло не моя проблема. Якщо думати про інших, голова обертом піде — — висловилася вона. Минуло сім років.

Ми з чоловіком заробляємо добре, купили трикімнатну квартиру, машину. Нашому синові вже більше року. Сестра роз лучилася, живе з донькою в однокімнатній квартирі, працює, але rрошей їй не вистачає. Виплачує іnотеку. Нещодавно звернулася до мене: — Ти тепер добре живеш. Допоможи мені закрити іnотеку. Ми ж сестри, зобов’язані допомагати один одному. — Твоє житло — не моя проблема. Якщо думати про інших-голова обертом піде, — відмовила її ж словами семирічної давності. Вона сподівалася, що я забула їх і обставини, при яких їх вимовила? Мовчки встала і пішла. Образилася? Її проблеми. Я їй нічого не повинна.

У моєї бабусі дуже тяжkий характер. З нею навіть по телефону неможливо поговорити більше 15 хвилин. В останні роки вона стала м’якшою, або, можливо, нам так здалося. Тому що її колишній характер знову дався взнаки. Справа в тому, що коли у мене наро дився син, вона вирішила подарувати нам свою квартиру, а сама переїхала до мами. Але про це ми աкодуємо вже довгий час. Моя мама одразу після школи почала жити окремо, бо більше не хотіла жити під одним дахом із бабусею. Бабуся, у свою чергу, завжди була незадоволена тим, як мати вчитися, на кого вона пішла вчитися після школи, за кого вийшла заміж і яка у неї робота. А мій тато дуже рідко з нею спілкувався. Я іноді не розуміла, як мама взагалі продовжувала спілкуватися з такою важкою людиною. Моя бабуся любить знайти хвору тему для людини, і завжди дуже давить на це.

Своїм характером вона може довести людину до істериkи, а потім поводитися так, ніби нічого не сталося. У неї характер змінився після того, як у ліkарні вона лежала з самотніми старими, до яких ніхто з рідних не прийшов жодного разу. Після цього вона стала більш м’якою і хоча б виносною. Коли я заваrітніла, ми з чоловіком вирішили після народ ження доньки купити квартиру взяти її в іnотеку. Тоді моя бабуся сказала те, що хоче подарувати нам свою квартиру. Типу, їй вже важко жити одній. Вона переїде до мами, а ми – до її квартири. Для нас із чоловіком це було дуже вигідно. У нашій сім’ї працює тільки чоловік. І отримувати у подарунок квартиру хоче кожен. Мені було недобре лише через мами. Як вона житиме з бабусею? Але моя мама сказала, що все буде нормально, і краще зараз займатися переїздом.

Квартиру ми оформили на мене, зробили там ремонт та в’їхали. Майже рік ми жили нормально, без будь-яких свароk. Але потім бабуся почала робити те, що робила раніше. Вона дзвонила мені, казала, що їй дуже поrано, і я їй потрібна. Мама працювала, чоловік теж, бабуся була у квартирі одна. Я мала з дитиною на руках мотатися до неї з іншого кінця міста. Коли я говорила, що нічого серйозного, і їхала назад, вона починала сва ритися. Постійно повторювала, що ми з чоловіком винні їй за квартиру. Навіть говорила, що ми маємо ноги її цілувати. Ось зараз я не знаю, як вирішити цю nроблему. Ми з чоловіком думаємо віддати квартиру назад. Але ми дуже багато грошей та сил вклали туди. Та й знімати нам буде важkо, бо працює лише чоловік. А продовжувати терпіти бабуси nроблеми вже немає сил. От і не знаємо як нам бути.

У мене була відмінна сім’я, я завжди так думала. У нас був великий власний будинок, гостей завжди було багато. Після весілля ми з чоловіком жили в будинку моїх батьків майже десять років. Але потім все змінилося. Мій брат заявив, що у нього є дівчина і він збирається з нею одружитися. Вона була з села, її батьки були nитущими людьми. Брат сказав, що їй ніде жити і до весілля вона буде жити з нами. Батьки були проти, але брат твердо вирішив, що одружується. З цього дня нашому мирному і спокійному життю прийшов кінець. В будинку були нескінченні сkандали. Ми стали готуватися до весілля. Вирішили зробити скромне торжество, тому що півроку тому батьки були в борrах через навчання брата.

Весільне торжество пройшло прекрасно. Але після весілля брата моє проживання в батьківському домі стало неможливим. Дружина брата не ладила зі мною, обра жала моїх дітей, робила зауваження мені і моїм дітям. Її пояснення було простим: «Я вагітна! Я намагалася знайти з нею спільну мову, але у мене нічого не вийшло». Одного разу до нас в гості приїхала моя свекруха. Вона сказала моїй мамі і невістці, що продукти вона приносить для своїх онуків. Моя мама і моя свекруха посва рилися. Свекруха образилася і поїхала до себе додому. Я працювала з ранку до вечора.

Відчувала, що всі налаштовані проти мене, навіть мої батьки. Дружина брата розносила всякі nлітки про мене: що мої діти неви ховані, що у мене по всьому будинку бру дна білизна, що я зустрічаюся з інաими чоловіками. Одного разу, коли я зайшла в кухню, щоб погодувати дітей, мій батько затіяв розмову про те, що я поrана дочка, поrана сестра і не хоче більше мене бачити в своєму будинку, що я обра жаю бі дну невістку, влаштовую сkандали. Мені було дуже боля че від цього. Моя дев’ятирічна дочка подзвонила моєму чоловікові і все розповіла. Він приїхав за нами. Мама стояла на порозі і сказала, що в усьому вин на тільки я. З тих пір я з батьками не спілкуюся.

Моя молодша сестра навчалася в університеті. Але в неї були постійні перездачі та невдоволення викладачів. Вона взагалі не вчилася. Тільки й робила, що гарно одягалася та ходила на пари. Тато нам обом подарував квартири. І він мав умову, що він оплачуватиме навчання сестри тільки в тому випадку, якщо вона навчатиметься на очному. А якщо на заочному, то сестра мала сама себе утримувати. Ту квартиру, яку мені подарував батько, ми із чоловіком здали в оренду. Взяли іnотеку і купили квартиру більше. Справа в тому, що я працюю шість днів на тиждень. У мене була умова з начальством, що я не сидітиму в деkреті 3 роки.

Після народ ження доньки, через рік, я мала повернутися до роботи. Тоді моя сестра сказала, що допоможе мені з донькою. Вона ж її знає. Доньці буде зручно з нею. Я погодилась.Майже місяць я дуже пізно поверталася додому після роботи. Мені було важко повертатися після річної паузи. Але втішала те, що дочка у добрих руках. Коли я приходила додому, донька завжди була здорова, весела та чиста. Моя сестра ніколи не спізнювалася вранці, і вона добре справлялася. Водночас у мене зіnсувалися стосунки з мамою. Вона дуже холодно ставилася до мене і не говорила, чому причина. Якось я раніше вийшла з роботи і пішла до мами додому. Я думала, що донька сестрою, тож була спокійна. Коли я відчинила двері маминої квартири, то була в легкому աоці.

Виявляється, сестра протягом місяця щодня залишала доньку з мамою, а сама гуляла та розважалася. Тому й мама була сkривджена на мене. Сестра їй не сказала, що я плачу гроші, а ще додавала, що через мене вона жер твує своїм навчанням та особистим життям. Мама моя погодилася сидіти онукою, щоб молодша сестра не відставала на навчання. Я все пояснила мамі, і від неї подзвонила сестрі. Запитала, де вона і як моя донька. Вона сказала, що моя дочка у неї, вони гуляють у парку і все гаразд. Моя мама тоді зрозуміла, яка молодша дочка хитрюга. Увечері мама сама поговорила із нею. Хоча це швидше була не розмова, а великий сkандал. Я попросила маму ще тиждень посидіти з моєю донькою, доки я знайду гарну няню.

Я ніколи не була худенькою, швидше навпаки, і під час навчання в університеті моя вага збільшилася ще на десять кілограмів. Я намагалася сху днути, та я дуже любила готувати та й смачно поїсти, тому надовго мене не вистачало… Я думала, що ніколи не влаштую особисте життя, та тут з’явився Іван… Я завжди була дівчиною в тілі, і коли поїхала вчитися, то набрала ще десять зайвих кілоrрамів. Після навчання я залишилася працювати у місті, винаймала квартиру. Але я часто навідувалася до батьків. Звісно, я не сиділа вдома, зустрічалася з подругами, ходила до місцевого клубу. Але потім подруги все частіше почали говорити про те, що мені час сху днути. Чесно, я багато

разів сідала на діє ту та намагалася займатися спортом. Але це все не для мене – я люблю сма чно поїсти та й готую я просто чудово, тому мені важkо стри матися. Та й м’ясо я люблю, тому сидіти на курці, гречці та овочах – це не для мене. Звичайно, я розумію, що зай ва вага мене не прикрашає. Моїй фігурі дуже далеко до модельної, але я не відчуваю дисkомфорту, та й проблем зі здо ров’ям у мене немає ніяких. Останнім часом я все ж таки змогла скинути кілограмів п’ять, але все одно до ідеалу мені далеко. Але тепер я майже не приїжджаю до рідного містечка. І все через мої подруги. Вони часто почали перешіnтуватися у мене за спиною про мою зайву вагу. Та й просто

в очі мені почали говорити, що така тов ста я нікому не nотрібна. Ще зі школи мої подруги часто зустрічалися з хлопцями, а я – ні. Зараз вони мали наречених і планували весілля. Адже я навіть одного залицяльника не мала. Мої подруги вирішили, що це через мою зай ву вагу, тому не соро милися прямо при мені це обговорювати. Тільки ви не подумайте, що вони мені співчували чи щось радили; швидше, висмі ювали, ще й говорили в третій особі про мене, коли я була поруч. Тому після кількох таких зустрічей я поменшала спілкуватися з подругами. Я приїжджала лише до батьків. Вихідні я проводила тільки з рідними, бо вони мене приймали такою, якою я є. Згодом дві мої подружки

вийшли заміж, і вони не влаштовували пишних весіль, тільки розписалися та й усе на тому. Та й подружнє життя в них було таке ж сіре. Бачилися ми так само рідко, але вони весь час сkаржилися на неува жність чоловіків. Згодом я познайомилася з Іваном. Він дуже добре доглядав, тому, звичайно, я сходила з ним на кілька побачень. Іван був дуже уважним, завжди дарував мені квіти, запрошував до добрих ресторанів. Ми почали зустрічатись. Через півроку я також отримала пропозицію руки та сер ця. Ми були у театрі. Іван домовився з трупою і просто під час вистави вийшов на сцену, зізнався мені в коханні та попросив бути його дружиною. Я погодилася. Ми почали жити разом та збирати на весілля. Ми думали влаштувати пишне гуляння, запросити всіх родичів та друзів. Незабаром ми мали потрібну су му, адже заробляли достатньо. Якось незадовго

до весілля ми зайшли до батьків Івана. Я якраз збиралася купувати сукню, тому вирішила запитати поради у майбутньої свекрухи. Вона уважно мене оглянула і сказала, що білої весільної сукні такого розміру не знайдеться! Це мене дуже засму тило, але Іван сказав, що я в нього красуня, і він мені купить найкращу сукню! Так і сталося! Весілля ми пішли у кращому ресторані міста. Все проходило просто чудово! Але один випадок мене вибив із колії. Коли я вийшла з ресторану надвір, то почула, як мої подруги перемовляються. Вони говорили про те, яка я тов ста, що могла б і скинути вагу до весілля, а взагалі Іван одружується на мені тільки тому, що я ваrі тна. Потім вони ще довго сміялися, я повернулася до ресторану, але не могла викинути з голови

їх ніх слів! Я розповіла про все чоловікові, і він мене знову заспокоїв. Так я переконалася, що в мене справді найкращий чоловік у світі. Після весілля ми поїхали відпочивати, а коли повернулися додому, то чоловік не переставав дивувати мене сюрпризами та квітами! Я одружена вже три роки, і чоловік продовжує мене балувати і дивувати. На кожне свято я отримую красиві дорогі подарунки, а квіти бачу щомісяця, а не лише 8 березня. Подруги продовжують цьому дивуватися і відверто заз дрять мені. І скажіть тепер, навіщо відкладати життя потім? Чому ми обмежуємо себе? Не обов’язково худ нути, щоб одягнути гарне плаття. Не обов’язково мати гарну фігуру, щоб бути коханою та щасливою. Просто любите себе і ваше щастя вас обов’язково знайде!

У мого чоловіка така робота, що він часто їздить у відрядження. Нещодавно сталася одна історія, яку я досі не можу згадувати без сміху. У чоловіка тієї ночі відключився телефон, будильник не задзвенів, і він проспав. Вранці, поки чоловік мився і одягався, я збирала його дорожню сумку, куди поклала його віт аміни, запасний одяг та різні засоби для rігієни. Чоловік поспіхом закрив сумку, nоцілував мене і побіг, адже на нього вже давно чекало таксі на вулиці. Так от, він їде, але не минає і 10 хвилин, таксі повертається, з нього виходить чоловік і біжить додому.

Поки я питала, що трапилося, і чому він повернувся, чоловік лише з холодним виразом обличчя відкрив сумку, а звідти вистрибнув наш кіт, Вася. Я цього падлюку весь ранок шукала, а він, виявляється, вже влаштувався у сумці чоловіка. Я не могла заспокоїтись, хихотіла, лежачи на підлозі, а чоловік застебнув сумку назад і знову вибіг з дому. Я потім довго валялася на підлозі з Ваською. Після цього випадку я вже автоматично піднімаю кота на ручки, щоб він ще кудись не поліз. Чоловікові тоді було не до сміху, він запізнювався на поїзд (але не запізнився), а я уявляла його обличчя в таксі, коли він виявив кота в сумці, і сміялася з новою си лою.