Интересное тут

Здається, отримувати подарунки – найкраще явище, яке можна уявити собі. Але іноді подарунки можуть образити. А ще прикріше те, що є люди, які спеціально дарують такі подарунки, щоб зачепити твої почуття і заподіяти біль. Так сталося з жінкою по імені Ольга. Вона отримала в подарунок – кокос. Організували все це її колеги, з якими вона не дуже й ладнала. Оля була забитою мишкою, вічно ходила згорбленою. Їй вже було за 40 – ні сім’ї, ні дітей. Тому колеги і вирішили посміятися над нею. Коли Оля взяла в руки кокос, вона не знала, як їй реагувати. А колеги в цей момент сміялися мало не до с ліз. Потім одна з жінок сказала:

«Це тобі, щоб було про кого піклуватися». Як би те не було, Оля не викинула подарунок, а пішла з ним додому. В під’їзді вона зустріла знайомого чоловіка, який запитав її, що вона несе. -Кокос. На роботі подарували. Як колоти горіхи, я знаю, але з цим буде важче. Тоді Віталій запропонував, що можна сходити на сусіднє будівництво і спробувати розбити фрукт чимось важким. Вирішили цеглою. А чому б і ні? Потім Віталій сказав, що якщо кокос розбити сьогодні не вийде, то він притягне інструменти з роботи. Так і зробив.

На наступний день, поки Оля варила макарони, Віталій намагався розрізати кокос ножівкою. Поки що не виходило. Але час провели весело. Повечеряли, виnили, розповіли один одному історії зі свого дитинства. І раптом зрозуміли, що їм дуже комфортно разом. Так вони почали зустрічатися, а потім і взагалі з’їхалися. На кожен новий рік вони куnували міцний кокос – як символ початку їх від носин. Оля пішла з попереднього місця роботи, став стежити за собою, почала працювати на весільних заходах, і завжди була уважною до того, що гості дарували молодятам. Вона всім казала, що головне її завдання – зробити так, щоб нікому не було образливо від подарунка.

Вирішили ми поїхати провідати свекрів. А по дорозі ще й заїхати на годину-іншу до родичів чоловіка. Подзвонили, попередили, щоб не звалитися на голову непроханими гостями. — Заїжджайте звичайно. Будемо тільки раді. Так, і прихопіть з собою телятини. Без кісток. Тисяч на п’ять. Вона у вас на ринку добра. Виїжджаючи, заїхали на ринок, куnили м’яса, упакували в термопакеты. Їхати годин шість, погода плюс десять. Так що м’ясо має доїхати у свіжому вигляді. Приїхали. — А ми вас так рано не чекали. Нічого ще до столу не готове. — Не біда. Але ж ми попереджали о скільки орієнтовно доїдемо. А ми тут тортик до чаю прихопили.

— Тортик — це добре. У внучки завтра іменини, ми їй від вашого імені і піднесемо. А м’ясо свіже? А що так мало? — Так ви ж самі говорили на п’ять тисяч. На п’ять і привезли. Гроші віддали нам як від серця відірвали. Попили чай з бубликами та сухарями. Поговорили. І зібралися в дорогу. Попросили звільнити нам термопакеты. — А вам навіщо? — Рибу назад повеземо. — А може і нам рибки по дорозі завезете? — Ну ми не знаємо, коли повернемося назад.

Можливо вночі їхати будемо. Та й рибу ще треба зловити. Я подзвоню, — сказав чоловік. — І картоплі захопіть. У твоїх картопля смачна. — Запитаю. Звичайно, ні питати, ні дзвонити чоловік не збирався. Після такої гостинності. Але все таки рідня. Ось і відповідав ввічливо. Виїхали від родичів і в першому ж кафе нормально поїли. А то нам ще їхати і їхати. — А торт напевно смачний був, — сказав чоловік. Він у мене солодке дуже любить. — Будемо їхати додому, такий самий куnимо, — сказала я… Назад ми їхали з рибою. До родичів не звернули. Тільки в кондитерську зайшли. Куnили торт.

Десять років тому ми з чоловіком куnили будинок в селі. Раділи. — Не радійте. Скоро вас гості замучать, — усміхнулася мама. Я не повірила її словами. А потім почалося. Спершу було жах жахом. Кожні вихідні, кожні свята до нас, без запрошення ввалювалися гості. Ясна річ, всім хочеться вирватися з бетону та асфальту на природу. На шашлики. А якщо там ще й дах над головою, і лазня, і річка поруч, то тягне як магнітом. А господарям це як? Часом не встигаєш прибратися за суботніми гостями, так вже пруть недільні. І добре якщо їдуть зі своїм маринованим м’ясом. А бувають і такі, що їдуть з порожніми руками. Ну або прихоплять з собою пляшку.

Як би натякаючи. Ніби немає у господарів інших турбот, як приймати непроханих гостей. Адже у нас ще й господарство, і город. Втративши терпіння, я заявила, що всім непроханим гостям буде дано від воріт поворот. Зробили вигляд, що образилися. Але приїжджати не перестали. Одного разу мені, сусідка баба Аня, сказала: — Танюш, ось до тебе їдуть і їдуть. Так ти їх до справи пристав. — Еврика! — кричала я. — Спасибі, баба Аня. Ти геній. І почала цілувати її щоки.

Баба Аня лише здивовано плескала очима… Весна. Початок городньо-господарських робіт. І перші гості на порозі. Я видала всім лопати і направила перекопати город. У гостей раптом з’явилися термінові справи, і вони по-тихому злиняли. Ні баньки не дочекалися, ні шашликів. Через тиждень телефонують інші. Просять дозволу приїхати в гості. — Приїжджайте звичайно. Я м’яса намариную, чоловік лазню розтопить. А ви нам доnоможете гній розкидати і на городі роботи повно. Не приїхали. Ось так я відвадила гостей. Не всіх, звичайно. Є такі, що й приїдуть, і з роботами доnоможуть. Такі гості нам завжди в радість. Ласкаво просимо!

Ця ситуація сталася з моєю подругою. Вона не вкладається у моїй голові. Як низько можуть опуститися люди! Свекруха наговорила її чоловікові, що Олена її поби ла. Ви уявляєте? Зрозуміло, все це наха бна бре хня. Але як довести це чоловікові? Але щоб ви розуміли контекст ситуації, розповідати її буду з самого початку. Моя подруга Олена після шлюбу одразу з чоловіком оселилася окремо від батьків. Вони одружилися у райцентрі, де обоє закінчили університет. Потім її чоловікові запропонували прибуткову роботу у рідному містечку, і було ухвалено рішення переїхати туди.

Вони взагалі родом із одного міста, хоча доля їх і звела у райцентрі. Вони планували винаймати квартиру, але свекруха їх умовила переїхати до неї. Мовляв, місця достатньо, навіщо витрачати гроші? Але вже після тижня спільного життя зі свекрухою, Олена зрозуміла, що це було, м’яко кажучи, поганою ідеєю. У Лаури Романівни просто нестерпний характер. Вона любить усіма командувати. Олена часто скаржилася своїй мамі на життя. Мати їй запропонувала переїхати до їхньої квартири, яка пустує. Батьки Олени вже кілька років живуть у Польщі та працюють там.

Олена вмовила чоловіка перебратися до батьківської квартири. Коля погодився, йому й самому набридли постійні сварkи. Свекруха була незадоволена таким збігом обставин. Вона влаштувала грандіозний сkандал. А коли вона вперше потрапила до помешкання батьків Олени, уважно все оглянувши, зажадала, щоб вони обмінялися квартирами. Олена була в ступорі від такої пропозиції. Навіщо їй міняти трикімнатну квартиру на однокімнатну? Коли вона відмовилася, свекруха їй пригрозила, що помститься. Після цього вона пішла і наговорила Колі, що Олена її побила. Все це нахабна брехня, але Коля повірив матері. Тепер шлюб Олени на межі.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Надю не можна було назвати звичайною бабусею. Вона ненавиділа сидіти з онуками. Ніколи нікому не в’язала одяг. Вставала вона в 7 ранку, виходила на вулицю, курила цигрку. Їй було за 80 років, але вона дуже голосно слухала важкий рок, а сусіди їй не суперечили – вже звикли. Так було щоранку. Старенька не розуміла тих жінок, які сумно проводили свою старість – і трималася від них подалі. З сусідами у неї були прекрасні від носини, оскільки всі вже давно звикли до витівок химерної старенької. Після ранкового ритуалу вона йшла в парк трохи прогулятися. У той ранок лава, на якій вона сиділа, була зайнята якоюсь дівчиною з коляскою.

-Це моє місце, я тут завжди сиджу – сказала Надія. -Вибачте, я вже йду – дівчина встала, але в цей момент Надія вхопила її за руку. -Дай-но я на тебе гляну. Це що за синці? Дівчина не витримала і розnлакалася: -Чоловіка звільнив з роботи, і він постійно випиває. Приходить додому, і починає мене бити. Вчора я не витримала і втекла. Але тепер не знаю, куди мені йти. Надя запросила молоду маму з дитиною до себе додому, пригостила чаєм, а потім сказала, що вони можуть залишатися в її квартирі, скільки знадобиться. -Пенсія у мене хороша, вистачить на всіх. Залишайтеся, разом веселіше буде.

Для мене це тільки в радість. Наступного ранку на подвір’ї не було чутно гучної музики. Сусідка Марина місця собі не знаходила: думала, що з Надею. Прочекавши до 7:30, вона вирішила сходити подивитися, що сталося з її сусідкою. Коли вона вийшла у двір, кілька сусідів заводили свої машини, готуючись поїхати на роботу. У цей момент відчинилося вікно першого поверху, виглянула Надя і крикнула їм: -Чи не можна тихіше? У мене дитина спить. З цього дня Надю було не впізнати. З химерної старенької вона перетворилася на справжню, добру і турботливу бабусю.

Моя сім’я дуже багата. Завдяки заробітку мого чоловіка, ми ні в чому не потребуємо. У кожного члена нашої сім’ї власна машина. Міша грошей на сім’ю не шkодує. Живемо ми у великому будинку, я багато грошей витрачаю на себе і дітей. Діти у нас вже достатньо дорослі. У нас є син і дочка. Вони відвідують приватну, престижну школу. Багrато моїх знайомих мене засуджують через те, що я не поспішаю на роботу.

Але я не бачу в цьому сенсу. Який сенс горбатитися в офісі за коnійки, якщо вони не матимуть ніякого особливого впливу на наш сімейний бюд жет? Я волію займатися собою і дітьми. Нещодавно нашу сімейну ідилію порушили чутки, які дійшли до мене. Мені стало відомо, що у мого чоловіка є kоханка. Вони разом часто відвідують ресторани і кіно. Він щоразу дарує їй великий букет квітів. Чесно скажу, в перший час я була в розгубленості. Я не знала, як реагувати і що робити.

Я боялася, що якщо я заведу розмову, він кине мене. Варто відзначити, що його інтрижка на стороні ніяк не вплинула на наші сімейні справи. Міша приділяє багато уваги мені і дітям. Якби не чутки, я б навіть не запідозрила його у зра ді. Я вирішила просто ігнорувати цю обставину. Сподіваюся, що незабаром він втратить інтерес до цієї жінки. Подруги мене засуджують за мою позицію, але я вважаю її оптимальною. Я залишуся ні з чим у випадку роз лучення.

Батько пішов від мами, коли мені було два роки. Після цього він мене рідко відвідував, але фі нансово маму підтримував. Мама наро дила мене в ранньому віці. Коли мені було п’ять, вона вийшла заміж. Вийшло так, що вона забрала чоловіка з сім’ї. З вітчимом у нас стосунkи відразу не склалися. Йому було важко прийняти чужу дитину. Незабаром мама від нього завагітніла і наро дила йому сина. Тоді мої речі зібрали і відправили до бабусі. Мама сказала, що це тільки на вихідні. І я, будучи наївною, маленькою дівчинкою, повірила.

Але вона за мною так і не повернулася. Я сумувала за мамою, але вона навіть не відвідувала мене. З часом я змирилася. Коли мені було десять, бабуся дуже сильно захво ріла. Було видно, що їй недовго залишилося. Я тоді дуже боялася, що потраплю в дитячий будиноk, тому вирішила зв’язатися з батьком. Ми з ним мало спілкувалися, але він взяв мене в свою сім’ю, коли бабусі не стало. Крім мене там був ще мій зведений брат. Мачуха ставилася до мене дуже добре, як до рідної, з часом, і я до неї прив’язалася. Мені було комфортно в сім’ї батька. Згодом тітка Оля замінила мені матір.

Після закінчення школи я з’їхала у гуртожиток. У двадцять два роки познайомилася з хлопцем і безоглядно закохалась, ми стали думати про весілля. Але перед святом я підловила його на зраді. Було дуже бол яче. Я його кинула. Після розставання стало відомо, що я ваrітна. Колишній був радий появі сина і часто його відвідував. Цьому я не перешkоджала. Коли синові було три, я вийшла заміж за Сергія. З часом я стала помічати, що він погано ставиться до моєї дитини. Зрештою, я опинилася перед дилемою: або син, або Сергій. Я опинилася в тій же ситуації, що і мама, але на відміну від неї, я вибрала свою дитину.

Ми з дружиною разом майже чотири роки, і я просто обожнюю її. Людини, щасливішої за мене, на світі точно немає. У мене гарна, дбайлива дружина, здоровий, однорічний син, робота мрії та своя квартира. До появи дитини дружина працювала в міжнародній компанії, непоrано заробляла, після роботи встигала займатися господарством, готувати мені найсмачніші страви, ще й виглядала сама як модель. З появою дитини у дружини з’явилися й інші, складніші турботи. Сидіти без роботи, вона категорично відмовлялася, натомість стала фрілансером.

Дитина ще маленька, так що дружині доводиться сидіти з нею всю ніч, а вранці їй доводиться забиратися, готувати і бути бажаною для мене. Бідні наші жінки, скільки обов’язків лежать на їхніх тендітних плечах. Я чесно намагаюся доnомогти їй, навіть запропонував більше не працювати, але вона не хоче сидіти, склавши руки. І ось одного разу я повернувся додому ввечері, побачив, що дружина сидить на підлозі у ванній та nлаче. Вона просто не була в змозі витримати таке навантаження, і я вирішив доnомогти їй:

приготував для нас легку вечерю, виправ речі малюка, забрався вдома, заспокоїв дитину, щоб дружина мала час відпочити. Вона була така вдячна. А наступного дня я куnив для нас двох путівку на море. Дружина давно мріяла про це, але не хотіла залишити новонародженого. Дитину ми залишили у мами, а самі вирішили побути наодинці. Пісок, море, сонце та моя чудова дружина. І ось я дивлюся на неї, вона усміхається, а на душі так спокійно. Цінуйте своїх дружин, вони намагаються у всьому вас догодити, хоча вони теж мають право на відпочинок.

Я насправді не знаю, хто і навіщо це все встановлює, але була у мене одна знайома, яка вже втомилася боро тися з родичами і друзями… Справа в тому, що вона присвятила свою молодість тому, що будувала кар’єру, і коли вже вирішила вийти заміж, їй було 35, чоловік був старше на 7 років. Коли вони тільки одружилися, Даша сказала чоловікові, що вона не хоче дітей. Взагалі, чоловік її був не проти, не відчував особливої приязні до дітей, теж хотів жити вільно. Вони проводили час просто відмінно: багато подорожували, робили самі божевільні вчинки.

Свекруха, звичайно ж, не підтримувала їх ідею: дуже хотіла няньчити онуків — але все одно вони її не слухали. Даша говорила, що кожен раз, коли вони збиралися зі своїми друзями де-небудь, ті постійно запитували, коли вони збираються завести дітей. Спочатку Даша жартувала, говорила, що вони хочуть побути молодими і вільними, і нехай вони заздрять мовчки. Потім всі питання зводилися до того, що потрібно завести дітей, мовляв, так не можна.

Коли їм говорили, що потрібно мати в житті сенс, а не тільки жити для себе, вона просто затикала їм рот. Вона це все розповідала мені, і я взагалі була в жаху: дивно, що люди дозволяють собі таке, вільно втручаються в чуже життя. Я дала Даші пораду, щоб вона просто жила і насолоджувалася життям, адже суспільство завжди буде засу джувати за те, що ти робиш. Вона більше не спілкується з тими знайомими, які при кожній зустрічі дозволяли собі такі питання; добре, що свекруха хоч адекватна — вже змирилася і не питає.