Интересное тут

Відчуття, що весь свій шлюб я провела у рожевих окулярах. Була впевнена, що мій чоловік на зраду нездатний, що він так само, як і я, дорожить сім’єю. Думала, що у нас з ним міцні від носини, взаємоповага і довіра. А одного разу він повернувся з роботи і каже: -Надь, я йду. -Куди? До друга? А я тобі пиріг спекла, ти хоч би поїв. -Ні. Я йду назавжди. У мене інша жінка є, і я її люблю. Я так і завмерла на місці. А він, як ні в чому не бувало зібрав речі першої необхідності і на прощання каже: -За іншим потім прийду. От так все просто. Я не відразу прийшла в себе. Мене дзвінок «розбудив». Дзвонила подруга.

Зазвичай ми з нею разом забираємо дітей з дитячого саду. Наступні кілька днів я прожила, як уві сні. Все, що сталося, здавалося поганим сном. Сім років шлюбу можуть ось так безглуздо закінчитися? За іншими речами він повернувся через тиждень, але не один. Коли він сказав, що пішов до іншої жінки, то сильно перегнув. Швидше до дівчини. Я навіть засумнівалася, що вона повнолітня. Головне, що на хабства їй не позичати. Подивилася на мене, пирхнула:

-І як ти ось з цією жив? У мене в руках тоді було яйце, я як раз збиралася приготувати синові яєчню, коли вони зайшли в будинок. Тож воно полетіло прямо на голову цій дамочці. А потім і вона полетіла за поріг квартири. Розлучення було гучним, він у мене квартиру намагався відсудити. За підсумком її поділили навпіл. Я вже переживала, куди з дитиною подінуся, адже грошей на нову не вистачить. Тут мене свекруха підтримала. Вона вчинок сина не схвалила, і все своє майно прописала на мене і онука: будинок, квартиру, дачу. Іван залишився з носом, але зате з молодою стервою.

Під час дек ретної відпустки Ольга повністю жила за рахунок чоловіка. Так, грошей він на сім’ю не шко дував, але часто бурчав, що потрібно економити. Ользі таке положення справ не подобалося. Вона не звикла гроші у когось на щось просити. А тут доводилося навіть на дрібниці. Про догляд за собою мова навіть і не йшла. Сім’я виплачувала кре дит, зайвих грошей не водилося. На два довгих роки Ольга була змушена забути, що таке манікюр, шопінг, ну і інші жіночі радості. Після того, як донька пішла в садок, Оля вийшла на роботу в одну компанію. Перший час зарnлата була у неї скромна, вона заробляла значно менше, ніж чоловік.

Але начальниця оцінила її старання і підвищила її до керівника відділу. Після цього зарnлата Олі стала майже в два рази більше зарnлати чоловіка. Вона про це чоловікові вирішила не говорити. Вважала, що він тоді буде почувати себе ніяково, якщо дізнається, що дружина заробляє більше. Це може вплинути на його самоповагу. Він спокійний, коли впевнений, що є основним годувальником сім’ї. Зайві гроші вона витрачала на догляд за собою. Стала ходити в престижні салони краси, модно одягатися, куnувати брендовий одяг, дороrу білизну, дороrу косметику.

Чоловік в цінах на такі жіночі штуки зовсім не розбирається, тому нічого не запідозрив. Певну частину грошей Оля стала так само відкладати. Ну, а чому б ні, всяке може статися. Все було тихо і спокійно, рівно до того моменту, як в гості не приїхала сестра чоловіка. Вона погостювала у них три дні. Вона відразу примітили у Олі дороrий одяг і косметику і поспішила про все розповісти братові. Вона вважала, що в Олі є коханець. Тоді Олі довелося розкрити свої карти. Чоловік стра шенно образився, коли дізнався, що вона приховала від нього зарnлату. Сім’я тепер на межі роз лучення, відносини дуже напружені.

Вранці до Томи постукали родичі чоловіка. Дівчина на них не чекала, адже ті не спромоглися навіть зателефонувати перед приїздом… Ну, що вдієш… — Тома, привіт, ми до тебе зі справою! — свекруха обійняла Тому і пройшла у вітальню, за нею і дочка її потопала. Тома швидко сховала листівку до шафки і пройшла до непроханих гостей. — Як тобі? — золовка хвалилася своїм новим телефоном, — позавчора купила. Знаєш скільки коштує? Цілих 35 тисяч! — Маша, годі! — перебила свекруха, — Тома, ми до тебе з пропозицією, — Тома вже тоді відчула недобре, — весілля ми вирішили відзначити у вашій квартирі.

Із твоїми батьками я вже поговорила. Вони не проти. — Тобто ви пропонуєте зіграти весілля тут? – у Томи очі на лоба полізли, – у нашому домі? — Так, організацією займешся ти, але не хвилюйся. Я допоможу. Я навіть списки склала за всіма критеріями. Тобі просто потрібно пройтися всіма пунктами. Я впевнена, що ти не відмовиш. Ти ж знаєш, ми зараз у складній ситуації. Справді, у складній. Свекруха займалася перепродажем одягу із китайських сайтів. Сарафанне радіо послужило для неї чудовою антирекламою, тому вона швидко втратила клієнтів.

Коли свекруха з золовкою пішли, Тома кинулася до телефону. — Мам, ви дали згоду на те, щоб відзначити наше весілля вдома? Ти знала, що свекруха вирішила зробити мене організатором? Як ви на це погодилися, я не зрозумію? — Дочко, ми розуміємо, що у них складні часи. Ну, і таке в житті буває… Що робити? Я впевнена, ти зі своєю роботою впораєшся на відмінно! — Мамо, я ваr ітна! Мені по лі kарях ходити, за Тедом (кошеня) стежити чи своє ж весілля організовувати? Для цього є спеціалісти. Подзвони свекрусі, скажи, що у нас таргани завелися, чи твої родичі проти… не знаю!

Тільки про ваr ітність жодного слова! Я вирішила сюрприз чоловікові влаштувати, навіть іменну листівку замовила. Наречений Томи стрибав від щастя, побачивши напис «Тато, я скоро.» у листівці. Він уже ні про що не думав. Хлопець навіть не помітив, як образилися його батьки, дізнавшись, що батьки дівчини вирішили скинутись їм на весілля у ресторані.

Кілька днів тому Марусі виповнилося 13. Але вона залишилася зовсім одна. Ніхто з р одичів не захотів дати при тулок у себе вже досить-таки дорослу дівчинку. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки — ось тільки забрати до себе не хотіли. Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат Папи жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає. Марусю привезли в пр итулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старший, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату. Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Кожен раз рот зрадницьки кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сль ози.

Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна. Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в при тулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала пла кати в подушку по мамі з татом. Одного разу старші дівчатка стали дражнити її. — Тебе р одичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха! — Це не правда — зап лакала Маруся, — вони загинули. — Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, — сміялися дівчинки. — Ні, вони загинули, розбилися на машині, — кричала Маруся. Далі вона почала пла кати сильніше, потім раптом настала темрява. Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті. — Прокинулась? Що-небудь болить? — запитала медсестра. — У голові паморочиться — прошепотіла Маруся. — Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, — ласкаво погладила її по голові жінка. — Я пам’ятаю, що плак ала, — сказала дівчинка. — Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, — сказала медсестра і пішла. Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.

— Прости нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, — винувато сказала одна з них. — Нічого, — прошепотіла Маруся. — Тебе як звуть? — запитала інша дівчинка. — Маруся. — Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, — сказала перша дівчинка. — Так. Я вас пробачила — сказала Маруся. Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу. В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися. — Привіт, у мене для тебе сюрприз, — сказала вона. — Який? — запитала Маруся. — Я підгледіла в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з при тулку. — Правда?

Дядя Міша за мною приїде? — зраділа Маруся. — Так! — посміхнулася їй дівчинка. Дні Маруся тепер були скрашени очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала. — Маруся, до тебе прийшли. — Хто? — Підемо, сама побачиш! — не стала розкривати секрет вихователь. Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька. З криком «Мишка!» — вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, при тиснув її до себе, потім відсторонив. — Яка ж ти велика стала, Маруська! — захоплено промовив він — біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною. Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старшим дівчаткам. — Спасибі тобі! — обняла вона свою колишню кривдницю. — Їдеш? — кивнула на сумку дівчинка. — Так, за мною дядько приїхав, — радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку …

Дмитро Пилипович втра тив свою дружину давно. Йому було вісімдесят років. У нього були син та донька. Діти жили у різних країнах та приїжджали до нього рідко. Він був самотній. Того дня він повертався з крамниці. Погода була жа хливою. На вулиці був сильний вітер та мороз. Він поспішав додому, бо було дуже холодно. Дорогою додому він почув якийсь звук у засніжених кущах. Там пищало маленьке цуценя. Він підійшов до нього та взяв на руки. Собачці було холодно і він був голодний.

Дмитро дивився на цуценя і думав, як вони схожі. Обидві були самотніми та покинутими . Він вирішив взяти цуценя, думаючи, що так життя стане веселішим. Йому стало шкода і він сховав цуценя за пазуху. Він назвав цуценя Алісою. Маленьке диво змусило знову здобути щастя. Дмитро щодня гуляв зі своїм новим другом. У Дмитра бо ліли ноги, і він не міг довго стояти на ногах. Коли Дмитро дивився телевізор, Аліса лежала тихенько на ногах. Йому здавалося, що бі ль зникає і стає легше ходити.0

Дідусь ділився всім з Алісою. Якось дідусеві стало дуже поRано, а поряд нікого не було. Він дістався телефону, щоб зателефонувати в швидку, але знепритомнів. В цей час Аліса почала дряпати стіни і голосно вити. Ці звуки почули сусіди та прибігли до дідуся. Вони прибігли, щоб посва ритися, бо через звуки не могли заснути. Але побачили, що дідусь лежить непритомний. Викликали швидку та врятували дідуся. Ось таким чином Аліса врятувала свого господаря, і віддячила за його доброту.

Ми з Андрієм зіграли весілля два роки тому. Живемо з його батьками. Потихеньку до мене перейшли всі турботи по будинку. Мені самій подобається готувати і наводити затишок. А ще я люблю і вмію малювати. Взагалі-то це моя спеціальність. Я художник-ілюстратор у видавництві. Сім місяців тому народилася наша донька Аліна. Позавчора у неї почали прорізатися зубки. Дочка температурила, хникала, просилася на руки. Через це прибирання квартири я відклала.

Змогла лише приготувати вечерю. Ввечері повернувся з роботи Андрій, повечеряв і зразу ж забрав доньку собі. Я прибрала на кухні, потім сіла в крісло і насолоджувалася видом гри батька з дочкою. Незабаром повернулися з роботи свекор зі свекрухою. Свекруха, як завжди, втомлена і напружена. Сіли вони вечеряти. А потім свекруха прийшла до нас. — Ксюша! — роздратовано почала вона, — дівчинка у Андрія, а ти могла б нас погодувати! Невже так важко відірватися від крісла? У передпокої не прибрано. — Я вечерю приготувала, нагодувала чоловіка, до вашого приходу їжу підігріла. Вам так складно накласти чоловікові їжу в тарілку?! — зазвичай я не сперечаюся зі свекрухою, але тут мене прорвало.

Зіграв свою роль стан дівчинки. — Мам, донька весь день вередувала, не злазила з рук, — заступився за мене чоловік. — Обід і вечеря в домі завжди зварені. А ви мені жодного разу спасибі не сказали. Посуд, хоча б за собою, не миєте. Свекруха, не витримавши нашого дружної відсічі, вийшла, грюкнувши дверима. Було чутно, як вона взялася за миття посуду… Аліна заснула до першої години ночі. А у мене пропав сон. Я взялася за олівець і почала малювати дочку. Працювала з перервами, так як доводилося відволікатися на дитину. Малюнок закінчила до ранку… Прокинулася сама, а не від дитячого плачу.

Подивилася на годинник — опівдні. Накинула халат, пішла на кухню. Андрій пив каву і милувався портретом дочки, що висить на стіні. — Де дочка? — запитала я його. — Вийди на балкон. Вийшла. Вперше в житті Аліни дідусь і бабуся вивели її погуляти в колясці. — Що відбувається? — запитала я чоловіка. — Твій малюнок відбувається. Мама з татом відірватися від неї не могли. А мама сказала, що треба тобі давати більше можливості малювати. Ти геній. Він поцілував мене і став годувати сніданком…

Свекруха моя вважає, що ми їй винні. Досі не зрозумію, до чого тут її рідня, якщо нам постійно допомагали мої батьки? Ми з Антоном одружилися майже п’ять років тому. Тоді з моєю свекрухою жив Сашко, старший брат Антона, та його сім’я: дружина та двоє дітей. Виходило, що для нас із Антоном у них місця не було. Та ми й не сподівалися. І я, і Антон думали, що спочатку треба мати будинок, а потім уже думати про дітей. Чотири роки ми орали як коні, але зуміли таки зібрати пристойну суму на квартиру. Мої батьки завжди були поруч, підтримували нас та допомагали у всьому.

Ось так, за чотири роки, ми зібрали гроші на перший внесок. Тоді й батько потішив нас. Бабусі тоді було важко жити одній, вони забрали її до себе. Квартиру її продали і суму віддали нам. Щоб ми не брали іпотеку. На ці та наші зібрані гроші можна було купити однокімнатну квартиру. Але ж у нас у планах були діти. Ось ми і вирішили взяти іпотеку і купити одразу двійку. Все пройшло дуже добре, і за шість місяців ми були в нашій квартирі, відсвяткували новосілля. За цей вечір ми й дізналися, який був підступний план моєї свекрухи. Виявляється, вона хоче, щоб ми допомогли Саші з покупкою житла.

-Ви ж купили собі квартиру, вам свого часу допомогли, зараз ваша черга,-сказала вона. -Не зрозумів, до чого тут ми з дружиною? Ми ж працею досягли своєї мети. Ми нікому, крім батьків дружини, не винні, — відповів Антон. Потім чоловік заявив, що якщо його брат стільки років не змінив нічого у своєму житті, то йому і так добре живеться. Нехай роблять, що хочуть, тільки подалі від нас. Моя свекруха спробувала тиснути на жалість, мовляв, у Сашка діти, в її квартирі більше немає місця. Але Антон не піддався цьому. Свекруха встала і пішла з нашого будинку. Чоловік мій спочатку дуже багато думав із цього приводу, але зараз це не хвилює. Адже він нещодавно дізнався, що незабаром стане батьком.

Петро прийшов до лікарні до дружини, щоб відвідати її перед випискою. Дружина сиділа на ліжку і годувала дитину грудьми. -Танечка, дай же мені на дочку подивитись! Петро нахилився до дитини, але дружина махнула рукою в інший бік. -Так он же вона! Лежить і губи підтискає, як твоя мама, не дарма все ж таки її ім’ям назвали. Петро здивовано завмер і повільно обернувся у бік, який вказувала дружина. Там справді лежала донька. -Так, я не зрозумів. А то тоді хто? Чому ти чужу дитину годуєш? Петрові це не сподобалось.

Чому їхня рідна дочка лежить осторонь, а на руках дружини чужа дитина лежить і почувається, як у себе вдома? -Ну, його всі жінки, які мають багато молока, годують. Тут така страшна історія, навіть повірити важко. Погляд дружини сильно зник, у краєчках її блакитних очей майнули сльозинки. -Це студентка народила якась потай і викинула у сміттєпровід. Він тієї ж ночі народився, що й наша дочка. Вижив один, голий. А ти пам’ятаєш який холод був тієї ночі? Петро здригнувся від картини, що постала перед очима. -І що тепер із ним буде? -Сподіваюся, що хтось усиновить. Петро глянув на хлопчика іншими очима. — Петро, а давай ми візьмемо його, га?!

Він народився тієї ж ночі, що наша дочка! Це доля. -Тань, Ну не починай. Навіщо нам чужа дитина? Ми й самі сина народимо. Таня заплакала. Петро від такої бурхливої реакції розгубився ще більше. -Лікар сказав, що я не можу більше народити. А ти так мріяв про сина! І я теж хочу синочка. Петро, ну як ти не розумієш, це дар божий. Це маля нам було послано! У той момент, коли Петро хотів заперечити, малюк відірвався від грудей і подивився чоловікові просто у вічі. Він дивився якось дуже проникливо, наче в саму душу. Петро завмер, то нічого й не сказав. Вони малюка всиновили.

Мене з дитинства вчили, що треба доnомагати рідним і близьким. Я завжди була слухняною дівчинкою, підміняла маму по дому, готувала вечерю, до приходу батьків накривала на стіл, доnомагала молодшому братові зробити уроки. Перед тим, як вийти заміж, я працювала і доnомагала батькам, давала грошей братові. Після весілля ми взяли іnотеку на невелику квартиру. Доводилося багато працювати. Рідні просили доnомоги постійно. Ми намагалися не відмовляти. Скоро у нас наро дилася дитина — і я пішла в деkрет.

Дитина вимагала дуже багато грошей, і ми не встигали. Доnомогти іншим вже було неможливо. Ми самі потребували доnомоги. Родичі почали ображатися. Не розуміли і не приймали нашого стану. Але я не люблю сидіти склавши руки. Скоро я знайшла нову роботу, яку могла робити сидячи вдома. Я зайнялася рукоділлям. Спочатку клієнтів не було, але я не засмучувалася і не втрачала надію. З ростом замовлень росла і прибуток. Так пролетіло три роки, а рівень мого доходу перевищив той, що я отримувала на своїй роботі.

Я була рада, але мою радість родичі не ділили. Між ними ходили неприємні розмови про нас. Я тепер приховую свої доходи від них. Як тільки родичі дізнаються, що я звільнилася і працюю вдома, знову почнуться неприємні розмови. А пояснювати їм, що вдома я заробляю більше, ніж на колишній роботі, вже дуже не хочеться, тому що знову почнуться прохання і вимоги позичити гроші, розмови про брак фі нансів і kредитів. Може, з часом вони навчаться жити без нашої доnомоги. Адже я не можу наліво і направо роздавати гроші, які потрібні моїй дитині. Нехай самі трудяться і заробляють.

Ми з Танею одружилися відразу після закінчення університету. Рік тому у нас наро дилася дочка Маша. Жили нормально, як то кажуть «в любові та злагоді». Сімейну ідилію порушувала лише подруга дружини Тома. Вона так часто приходила до нас додому, що з’явилося відчуття — нас в сім’ї не троє, а четверо. Мене такий стан справ не влаштовував, просив Таню скоротити частоту появ Томи у нас. Але дружина не бачила в цьому нічого небезпечного і ніяких заходів не робила. Тим більше, що коли Тома приходила, то багато грала з Машкою.

Дружині це було вигідно… Того дня Таня вже п’ять днів, як була у відрядженні в столиці, а дочка, на час відсутності мами була у бабусі. У мене на роботі трапилася стре сова ситуація. Ситуацію виправили, а стрес я, вже вдома, вирішив зняти відомим способом — за вечерею оприбуткував «бойові» сто грам. Ледве прибрався на кухні, як у двері подзвонили. Прийшла Тома. Вся в сльо зах. Я запросив її зайти, пригостив чаєм, і запитав про причину сліз. Як виявилося, від неї пішов хлопець. Я став її втішати, мовляв вона красива, молода, знайде собі ще молодої людини. Так ми проговорили до першої години ночі.

Я хотів викликати таксі, щоб проводити гостю, але Тома відмовилася. Довелося виділити їй простирадла з ковдрою і запропонувати спати на дивані у вітальні. Сам же відправився до себе в спальню. Ліг і вирубався, вже дуже день видався клопітким. Прокинувся від жіночих наполегливих ласк. Томі було мало моральної розради, їй захотілося ще й фізичного. Я пручався. Але не сильно і не довго… Вранці я випровадив дівчину з квартири, сказавши, щоб більше у нас не з’являлася. Коли повернулася Таня, я їй все чесно розповів. Вона пішла до матері. Через тиждень пробачила мене і повернулася з дочкою. Після цього виnадку Таня більше ніяких подруг у нас в квартирі не шанувала.