Интересное тут

Дитинство у мене було складним. У батька схильність до азартних ігор. Якщо він щось і заробляв, то насамперед біг випробовувати успіх за картковим столом. А відчувати до ладу не було чого, він постійно програвав. Через нього родина була у жалюгідному стані. Я пам’ятаю дні, коли ми навіть їжі не мали. Про іграшки та інші розваги я зовсім мовчу. Я був позбавлений того, що мали мої інші однолітки. Звичайно, мене така сумна ситуація зовсім не влаштовувала, тому я вирішив, що доб’юся для себе та своєї родини кращого майбутнього. У школі я старанно навчався, а потім вступив до інституту. Закінчивши навчання, я почав працювати в одній гарній фірмі.

Спочатку я був рядовим співробітником, але моє старання оцінили, і я отримав підвищення. Незабаром почав дуже добре заробляти. Зі своєю майбутньою дружиною я вперше познайомився на дні народження спільного друга. Ми і після свята підтримували спілкування і невдовзі почали зустрічатись. Коли я зробив пропозицію, придбав квартиру. У мене були деякі накопичення. У шлюбі ми придбали так само машину. У нас народився чудовий син. На третьому році нашого спільного життя мене відправили у тривале відрядження. Коли я повернувся, то вдома не застав ні дружини, ні сина. Батьки сказали, що вона пішла до іншого чоловіка та гроші забрала.

Я не міг у це повірити, дзвонив дружині, але слухавку вона не брала. Це стало для мене важким ударом. Батьки сказали, що переїдуть до мене, щоби підтримати. А потім я випадково зустрів жінку в одному супермаркеті, вона працювала касиром. -Ну що? Добре тобі з новим чоловіком? -Про що ти?! Це ти пішов від мене. Ми розмовляли. Виявилось, що батьки набрехали дружині, що в мене інша жінка, а мені, що в неї чоловік. Пізніше вони зізналися, що батько програв їхню квартиру в карти, їм не було де жити, а з невісткою вони не хотіли, тому вирішили нас розлу чити. Я після цього з ними не розмовляю.

Віталій давно мріяв показати своїй родині рідне село, де він виріс, де минули найкращі, безтурботні роки його життя. Він народився у мальовничому куточку нашої країни. Село перебувала далеко від цивілізації, але було оточено незайманою природою. Ще будучи дитиною, він гуляв в окрузі і розглядав небачені красоти. Це потім життя і фінансова скрута змусила перебратися в місто. В принципі, Віталій про це не шкодував, адже завдяки переїзду він зустрів кохання всього свого життя. Він як побачив Оксану, так відразу зрозумів, що вона йому долею призначена.

Багато праці потрібно, щоб добитися уваги такої красуні, але це того варте. Зараз у них в шлюбі двоє чудових малюків підростають. Батьків не ста ло три роки тому. У спадок Віталій отримав батьківський будинок. Будинок був добротний, двоповерховий. Багато теплих спогадів було пов’язано з цими стінами. Встав Віталій рано. Він взагалі не міг тут довго спати, сам не розумів чому, так з самого дитинства було. Всі домашні ще спали. Він взяв з собою пляшку води і вирішив прогулятися.

Ходив по окрузі години дві, в голові багато красивих місць примітив, які має обов’язково показати синові. Коли повернулся, діти вже прокинулися. Донька кинулася до нього в обійми. -Тату, мені можна тобі дещо сказати? -Що? -Нахилися. Коли Віталій нахилився, дівчинка квапливо зашепотіла йому на вушко: -Мама з дядьком Михайлом спить. Віталій розгубився, поспішно пішов в подружню спальню. Там дружина лежала в обнімку з великим плюшевим ведмедем. А це ж він його назвав у дитинстві «дядько Михайло».

Ольга була дівчина видна, за нею багато хто доглядав. Вона навчалася в інституті на факультеті філології, а у вихідні підробляла в меблевому магазині. Якось під час її зміни до магазину зайшов хлопець. Йому було від сили років двадцять п’ять, але він вже починав лисіти. Одягнений був досить бюджетно , у звичайні спортивки. Однак при розмові з’ясувалося, що він дуже цікавий і приємний співрозмовник . Він досить дотепно жартував. Дівчині подобалося з ним розмовляти. За кілька днів хлопець з’явився у магазині знову. Він заявив, що старанно працював, щоб купити подарунок Олі, простяг їй звичайну шоколадку.

Дівчина засміялася, але подарунок прийняла. Хлопець дивився на неї в захваті. Він наважився запросити її на побачення. Дівчина погодилася. Наступного дня він під’їхав до її будинку на пошарпаному драндулеті . Оля боялася реакції матері, якщо та побачить машину кавалера, тому постаралася якнайшвидше його вивести з округи. Однак побачення їй сподобалося . Ігор відвіз її до лісу, вони влаштували пікнік. Весь час він розважав її цікавими розмовами. При близькому знайомстві виявилося, що, крім того, він ще дуже начитаний. Їхнє знайомство продовжилося. Вони лише раз ходили до кафе, у Ігоря не було на це грошей.

Здебільшого вони гуляли. Всі подруги знущалися з Олі: -У тебе так багато добрих кавалерів. Навіщо тобі цей чудик? А одного дня біля меблевого магазину зупинилася дуже крута іномарка. Звідти вийшов чоловік із величезним букетом квітів, у солідному костюмі. То був Ігор. Він був людиною дуже заможною, але не хотів, щоб дівчина його любила через це. Він втомився, що на нього дивляться тільки як на гаманець, тому вирішив перевірити дівчину, що сподобалася. Оля стала йому ідеалом. Її справді мало хвилювали гроші. Він зробив їй пропозицію.

Марина з донькою переїхала до кімнати у гуртожитку, яку виділила їм міська адміністрація. І їй і дочці не хотілося залишати орендовану квартиру, де вони так довго жили з родиною. Та й складно було Марині пояснити дочці, чому вони переїжджають ще й без тата. А у спілкуванні з дочкою не можна було використовувати слова «зра да», «борrи» та «нова сім’я». Марина зібрала всі їхні речі, які умістилися лише у три сумки. Важко уявити сім’ю, яка за десять років спільного життя нічого не нажила. Але не було нічого дивного, адже перші шість років працювала лише Марина. Чоловік ніяк не знаходив роботу: то зарплата маленька, то поганий колектив, то робота нецікава. Марина все заспокоювала себе: «Так, він складна людина, але дуже талановита. Нічого, я потерплю, скоро ми заживемо».

Але незабаром сталося інше. Марина заваrітніла. ЇЇ було 27, і родичі вже довгий час чекали від неї таких новин, і чоловік дуже хотів дітей. Але дівчина боя лася, адже вона була єдиним годувальником сім’ї, як їй піти у декрет. «Скоро нас буде троє, чоловік точно проявить активність» — думала вона. І свекруха не була рада цій новині, адже молода родина не мала своєї квартири. — Вони точно переїдуть до мене. Мені доведеться займатися дитиною, адже їм нема де жити, і вони нічого не вміють. Марині було прикро почути таке. Щоправда, у них не було квартири, але ж Марина з 16 років була незалежною. Тому вона вирішила, що переїжджати до свекрухи не можна. Віднесла всі свої золоті прикраси до ломбарду, а їх було лише чотири, і заплатила за квартиру. Хоч як не дивно, чоловік Марини знайшов собі роботу. Щоб його підтримати Марина взяла весь побут на себе, стала ночами віддалено працювати. За три роки вона перетворилася на зав’ялу стареньку.

Безсонні ночі відбилися на її зовнішності та поведінці. Вона стала дратівливою та нер вовою. Незабаром Марині зателефонували з контори мікропозик і повідомили, що її чоловік має борги. А той каявся і божився, що потрапив у погану ситуацію, тому він пропадав і не приходив додому ночами, і тому брав кредит. Марина продала єдине, що мала, батьківський будинок у глухому селі і погасила його борrи. Але ситуація ще раз повторилася. І незабаром чоловік прийшов до Марини зі славами: «я йду». Він почав збирати свої речі і до хати под’їхала іномарка. Водила її літня жінка в дорогих шмотках. Вона дивилася на їхній тісний дворик так само гидливо, як і на Марину в суді, прийшла туди підтримати свого коханця, а той заявив Марині: — Ти з себе нічого не уявляєш! Що ти могла дати мені? Марина не стала впадати у відчай, але ночами по її щоці тихо текли сльо зи. «Життя продовжується з чоловіком чи без нього».

Ксенія і Роберт були одружені сім років. Обидва займали хорошу посаду і дуже добре заробляли. Вони дуже щасливими разом були. Тільки ось Ксенія не могла наро дити дитину. Вони неодноразово зверталися за медичною допомогою, але Ксенія була безnлідна. Однак, це не вплинуло на відносини подружжя, вони просто змирилася, стали думати про уси новлення, але поки всерйоз цим не займалися. Ніколи було. Ксенія провідний адвокат дуже успішної компанії, а у Роберта свій будівельний бізнес. До Ксенії стали доходити чутки про невірність чоловіка, що він на секретарку задивляється.

Ксенія в це не повірила, вирішила сама на цю дівчину подивитися. Секретаркою виявилася дуже худенька дівчинка років вісімнадцяти. Одягнена дуже скромно, без смаку, по ній відразу видно, що з села. Ксенія подивилася на неї з сумнівом. — Дитинко, ти хоч школу закінчити встигла? Дівчина зніяковіла. — Так, до технікуму документи подала на заочне відділення. Ксенія пішла з офісу чоловіка спокійна. Як з нею могла конкурувати ця дівчинка? У неї за плечима три вищі освіти. Ксенії тридцять п’ять, але вона виглядає значно молодше свого віку. На неї досі на вулиці чоловіки озираються. Ксенія і думати перестала про цю дівчину, від усіх чуток відмахувалася, а потім сама через рік зустріла цю дівчину зі своїм чоловіком і коляскою.

Вона не повірила своїм очам. Чоловік після цього благав не подавати на розлу чення. — Ксюш, я тільки тебе люблю. З Танею було один раз, а потім ваrітність. Ти розумієш, вона з села, живе дуже бідно. Я просто не можу кинути її і свою дитину. Між нами немає ніяких відносин, просто фінансово підтримую і відвідую малюка. Але Ксюша була непохитна. — Ти можеш робити все, що захочеш. Мені плювати. Вони розлу чилися. Від спільних знайомих жінці стало відомо, що чоловік після цього впав у деnресію, його бізнес розва лився, а потім він захворів і швидко згас. Ксенія зустріла Тетяну на nохоронах. Таня підійшла до неї і спокійно подивилася в очі. — Все своє життя він любив вас.

Зі мною недавно сталася дивна ситуація, від якої я просто прийшла в сказ, я не змогла стриматися і сказала пару слів цій жінці. Ми з чоловіком вирішили трохи прогулятися, взяли дочку, синочка і пішли в парк гуляти. Моя дочка взяла з собою на прогулянку коляску рожеву і свого пупса, і ось Іринка захотіла води, чоловік мій сказав, що він з донькою піде куnить води. Я зі своїм сином чекала їх, сидячи на лавці. Поки ми чекали, син взяв коляску сестри і почав гратися, ми з ним розмовляли, він ставив багато питань, і ось, до нас підійшла якась жінка і почала мене соромити.

— Як тобі не со ромно, сидиш собі спокійно, поки син твій грає з рожевою коляскою. Вам, що шкода купити йому машинку, щоб він не грався чиєюсь коляскою, — сказала жінка. — Вибачте, але (M/V), по-перше, це наша справа, яку іграшку давати дитині, по-друге, це коляска моєї дочки. Чоловіки повин ні з самого дитинства виховуватися так, що вони повин ні допомагати слабкій статі, — відповіла я. Ми почали з нею сперечатися, справа дійшла до того, що вона почала на мене кричати,

підняла свій тон, я їй ввічливо сказала, що вона не має права нав’язувати свою точку зору. Вона почала говорити, що це не чоловіча справа, що потрібно привчати до того, що чоловік повинен знати, що є чоловічою, а що жіночою справою. До цього часу підійшов мій чоловік з донькою, і перед тим, як піти, я ввічливо сказала, що я залишаюся при своїй думці і не потрібно свою точку бачення нав’язувати іншим. Чоловік в աоці стояв і дивився на мене і на цю жінку, і ось в такому настрою ми пішли гуляти.

– Я втомилася від суперечок, від проблем, від твоєї мами. Я хочу пожити окремо. Але без розлу чення. Свою половину виплат за іпотекою, я надсилатиму тобі. А ти подбай про свою половину, — сказала Карина і пішла від Андрія… Минуло півтора роки. Якось зателефонували у двері. — Вітання. Ключі не підійшли. Довелося зателефонувати, — сказала Каріна. — Чого ж ти прийшла? — Запитав Андрій. – Жити. Моя квартира. — Не твоя. Та й не моя … — Як так?

– А так. Якби відповідала на мої дзвінки, або відповідала б на мої і-мейли, то була б в курсі того, що сталося. — І що сталося? – А те, що квартира вже два місяці належить іншому. — Ти її продав? Як? – Ні. Її банк відібрав за борги. — Які борги? — Ти коли востаннє посилала гроші? — Нещодавно. — Півтора роки тому. Ти це називаєш нещодавно? – Ну-у. Були проблеми з фінансами. — А я сам не потяг. Намагався закрити пролом підробітками, але не зміг. — Якщо у квартири інший власник, то чому ти живеш у ній?

— Орендую. Нинішньому господареві вона поки що не потрібна, а мені зручно тут жити. — А я також можу тут жити? — Запитання не до мене. У квартири є хазяїн. Але я, у разі чого, заперечуватиму проти твоєї присутності тут. — Чому ж? — Бо якби не твої закидони, ми змогли б продовжувати оплачувати іпотеку. Тому що ми з тобою вже не чоловік і дружина. Нас роз вів су д, бо від тебе не було звісток понад шести місяців. Так що можеш прийняти душ, кілька годин відпочити, а потім прошу звільнити приміщення. — І куди я піду? — Туди, звідки прийшла. Це вже не мої проблеми.

Коли я народилася, кар’єра моєї мами випарувалася на її очах. Спочатку декрет, а потім вона не змогла повернутися на роботу, і ми отримали те, що отримали. Мама казала, що я помилка в її житті, а я вчилася не ламатися від її слів і жити, беручи до уваги лише підтримку батька. Коли тата не стало, мама про моє існування взагалі забула. Я росла, як сирітkа. Вже з 16 років я знайшла роботу і паралельно навчалася на найвищі бали, щоб вступити на бюджет. Я досягла свого: я вступила. В універі я познайомилася з Арсенієм. Він здався мені дуже класним хлопцем.

Ми почали зустрічатися, і ось, раптом він запропонував познайомити мене зі своїми батьками. Я так хвилювалася… у мене навіть відповідного одягу не було, була тільки стара сукня, яка була місцями зашита, місцями тканина вицвіла… Я хвилювалася, чи не помітить моя майбутня свекруха, і чи не подумає вона, що я її синові не рівня, проте, попри мої страхи, знайомство пройшло просто ідеально. За кілька днів мені зателефонувала свекруха і попросила приїхати до неї.

Я захвилювалася: чи не сталося чогось… Свекруха зустріла мене з посмішкою, запросила на кухню, ми попили чайку, побалакали, а перед моїм відходом вона вручила мені величезний пакет. У пакеті була нова сукня, яку можна носити як кожен день, так і на вихід, обігравши його аксесуарами, і пара туфель, що поєднуються із сукнею. Я не змогла стримати сліз. Адже я в житті не відчувала такої турботи до себе… Свекруха стала для мене матір’ю. До речі, ми одружилися через півроку після знайомства, а зараз ваrітна. Мати Арсенія і мені замінює матір.

Дивилася мати на Галю і важко зітхала. Жінка розуміла, що навряд-чи хтось дочку заміж візьме. Вона з молодших класів була вище більшості хлопчиків, личком теж не особливо вийшла. Але господиня Галя була чудова. Її батька не стало, коли їй було одинадцять. Мати залишилася одна з трьома дітьми. У селі без чоловіка в домі важко, Галя взяла на себе багато чоловічих обов’язків. Вона і дрова рубати навчилася, і город копати. Про сімейне щастя завжди мріяла, але розуміла, що шанси на це невеликі.

Всі ровесниці в селі вийшли заміж, а вона так і залишилася в дівках. Було якось у селі весілля однокласниці Валентини, голосно його святкували. Мати її вмовила туди піти, подивитися на музикантів, які з міста приїхали. Галя не хотіла, але мати була дуже наполеглива. Відчувала вона себе на торжестві ніяково, хоча і було цікаво спостерігати за людьми, а музиканти були хороші. На неї уважно дивився один з них. Тільки він Галі зовсім не сподобався, маленького зросту був і худий.

Минуло три дні після гуляння. Під вечір хтось постукав до них у хату. На порозі виявився той самий музикант з букетом квітів: -Добрий день. Вибачте, я не знаю, як вас звати, але ви мені дуже сподобалися. Ми можемо познайомитися? А потім Олег зробив їй пропозицію. Галя, недовго думаючи, погодилася. Пізніше хлопець продав міську квартиру і перебрався в село. Про цю дивну пару усі в селі постійно говорили, але вони прожили разом до кінця, двох дітей народили і жили щасливо.

Карина накривала на стіл, коли чоловік повернувся з роботи. Вона встигла акуратно нарізати салат, розкласти тарілки. Основна страва була на плиті, вся кімната наповнилася приємним запахом. Чоловік виглядав якимось похмурим і відстороненим. Він поклав портфель в передпокої, повісив пальто і увійшов на кухню. — Милий, щось сталося? — Так, Карина, нам потрібно поговорити. Перевіривши на смак суп, Карина вимкнула плиту і сіла поруч з чоловіком. — Що ж сталося? — Нам потрібно роз лучитися. Дружина здивовано застигла. — Але чому? У чоловіка рот не відкрився зізнатися, що вже півроку у нього є kоханка, що він збирається піти до неї.

— Це не важливо. Я просто так хочу. Жінка глибоко задумалася, мовчала хвилин п’ятнадцять. — Але у мене є умови. Я не претендую на квартиру і на майно. У мене є лише пара умов. Син закінчує школу через місяць, у нього на носі випускні іспити. Давай нашими розбірками не будемо йому заважати? Це перша умова. По-друге, я хочу, щоб цей місяць ми прожили на моїх умовах. Не такої реакції очікував Дмитро, він навіть дещо розгубився. — На яких ще умовах? — Спільний сніданок, спільна вечеря. На вихідних прогулянка з сім’єю або спільне якесь проведення часу.

Я хочу, щоб цей місяць ми прожили так само, як на самому початку наших відносин. Чоловік не знав, що відповісти. Він не розумів, навіщо дружині це потрібно. Він був швидше готовий до істерик і слі з, а не до такої пропозиції. Але він не хотів ще більше ображати дружину, тому погодився. Вина за зраду і так сильно тиснула на його плечі. Так почався цей див ний експеримент. Спочатку Дмитру було дуже ніяково у всьому цьому брати участь, але потім звик. Та й поступово прокидалися спогади. Вже під кінець місяця він згадав, за що колись полюбив дружину. Ні в кого в усьому світі не було такої світлої посмішки. Вже в кінці місяця він ясно для себе зрозумів, що піти з сім’ї не може. Немає у нього нічого дорожче.