Интересное тут

Після шести років шлюбу та 2 років виховання близнюків Андрій вирішив піти від Дани до своєї давньої коханки. Чекаючи на драматичне протистояння, він був приголомшений, коли Дана спокійно погодилася на розлучення. Вона знала про його пригоди і готувалася до такого результату. Дана наполягла на тому, щоб близнюки залишилися з татом, а вона відвідуватиме їх у вихідні та виплачуватиме значні аліменти, щоб мінімізувати травму. Після цього Дана спокійно з’їхала.

Швидко знайшовши перспективну роботу та чудову квартиру, Дана почала заново будувати своє життя. Незважаючи на фінансові труднощі на початку свого шляху, Дана регулярно брала близнюків на вихідні, обсипала їх любов’ю і справно платила аліменти. А Андрій тим часом долав труднощі. Жонглювати роботою та доглядом за дітьми було непросто, знайти няню виявилося неможливо,

а коханка не допомагала і врешті-решт пішла від нього. Ці труднощі змусили його з новою повагою поставитися до Дани і усвідомити весь тягар потенційної відповідальності, якби вона взяла близнюків. Зрозумівши свою помилку, Андрій задумався про примирення, але вже було пізно. Дана вже пішла з його життя і вписувала близнюків у своє нове життя.

Вихователька з іншої групи принижувала дівчинку за те, що вона одягла старий, перешитий одяг. Я такого витерпіти не змогла… Якось, забираючи сина з дитячого садка, я зіткнувся з неприємною ситуацією. Перебуваючи в приміщенні, я почула, як вихователька голосно вичитує дітей «за кохання», що змусило мене замислитись про її методи навчання. Але це було ще не найстрашніше. Керуючись інтуїцією, я почала записувати все на телефон, коли йшла за сином. Коли ми вже готувалися виходити,

я почула несамовитий дитячий крик. Вихователька з іншої групи публічно принижувала дівчинку через те, що вона одягла старий, перешитий одяг; вона сказала, що дівчинка ганьбить свій сад і неприйнятно виглядає. Вихователька ігнорувала мою присутність, зосередившись на приниженні дитини. Обурені, я та ще одна матуся підійшли до неї. Не витримавши, вона почала кричати на нас. З мене було достатньо. Я відірвала її руку від плеча дівчинки і сказав,

що все записалося і я відразу звернуся до поліції з доказом її провини. Вона спробувала вдарити мене, але я змогла ухилитися від її руки, знявши і цей момент на камеру. Я подала заяву до поліції та надала всі відеодокази. Після цього ми перевели сина в більш солідний приватний дитячий садок. Я вирішила не йти на поводу директора нашого саду, а одразу вжити заходів. А на вашу думку, чи правильно я вчинила, що відразу звернулася до поліції, а не поговорила спочатку з керівництвом дитячого садка?

Наталя переїхала в інше місто для здобуття освіти та вийшла заміж за Владислава. Спочатку вони відчували матеріальні труднощі, але зрештою накопичили достатньо коштів на купівлю двох квартир, одну з яких подружжя планувало віддати дочці після її заміжжя. У цей час сестра Наталії Марія, яка була двічі розлучена і була матір’ю двох синів, попросила, щоб її дочка на час навчання в університеті тимчасово пожила у другій квартирі Наталії. Не маючи нагоди відмовити сестрі, Наталя погодилася.

Дочка Марії Віка переїхала до неї, влаштувалася на роботу і незабаром завагітніла від свого хлопця. Коли Наталя дізналася про плани Віки вийти заміж та створити сім’ю, вона наполягла на тому, щоб Віка знайшла собі житло. Хоча Віка обіцяла з’їхати після весілля, вона продовжувала витрачати час, наводячи різні відмовки. Дочка Наталії теж знайшла собі партнера, що посилило потребу звільнення квартири.

Коли терпець закінчився, а весілля дочки наближалося, Наталя та Владислав силою виселили Віку з їхнього дому. Це призвело до розладу в сім’ї, родичі звинуватили Наталю в безсердечності, що вона виставила вагітну на 8-му місяці Віку на вулицю. Наразі Наталя не спілкується зі своїми рідними вже 2 роки. Вона знає, що іншого виходу в неї не було, але все одно ця ситуація дещо напружує.

Життя непередбачуване, і ніхто не застрахований від несподіванок. Деякі жінки прагнуть бути ідеальними – бездоганною дружиною, матір’ю, домогосподаркою – домагаючись схвалення суспільства, рідних та близьких. Тим не менш, таке ідеальне сімейне життя може бути нудним для чоловіків. Я вже місяць живу з чоловіком на 10 років молодшим за мене. Я не готую для нього, ми замовляємо їжу у ресторанах.

Проте наші відносини, як кажуть, є досить видовищними. Він покинув свою дружину – жінку з бездоганною зовнішністю та кулінарним талантом, щоб бути зі мною. Його колишня перетворилася на квочку після народження їхніх близнюків, і іскра їхніх стосунків сильно потьмяніла. Ми познайомилися на вечірці з нагоди дня народження спільного друга, і він був там один, його дружина була вдома зі своїми новонародженими.

У результаті ми провели разом ніч, що призвело до наступних зустрічей. Коли його дружина дізналася про це, вона вимагала, щоб він зробив вибір. Він обрав мене. Ви все ще вірите, що дружина та діти – це все? Моя історія говорить про інше. Вдосконалюйте свої навички у всіх сферах – і чоловіки завжди будуть біля ваших ніг. Якщо ви не згодні з моєю точкою зору, тоді тільки час доведе, хто мав рацію.

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене.

Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука. Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив.Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію,що не змогла б інакше.Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте?

Як складеться доля? Ці питання мучать мене. Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

Коли я оголосила, що купую будинок і запрошую свою свекруху жити зі мною, багато моїх друзів і родичів були зненацька захоплені. Навіть моя власна мати зреклася мене, сказавши, що в неї більше немає дочки. Коли я росла, моя мати навряд чи поводилася так, наче я була їй рідною. Я була плодом першого шлюбу, який швидко розпався. Коли вона знову вийшла заміж, цього разу за вдівця, дядька Віктора, я стала менш пріоритетною. Вона дбала про свого нового чоловіка та його дітей, часто відсуваючи мене на другий план.

Прагнучи втекти, я поїхала до міста вчитися і врешті-решт вийшла там заміж. Моя мати навіть не була присутньою на моєму весіллі, віддавши перевагу своєму чоловікові, а не мені. Але доля мала свої плани: я знайшла матір в особі своєї свекрухи. Після 17 щасливих років шлюбу мій чоловік зненацька помер. Потребуючи фінансової стабільності, я переїхала до Італії, залишивши свою дочку під опікою свекрухи. 12 років, проведених за кордоном, дозволили мені збудувати будинок. Тепер, коли в мене комфортне життя, а моя дочка влаштувалась у Німеччині, я запросила свою свекруху пожити зі мною,

щоб вшанувати зв’язок та підтримку, які вона мені надавала довгі роки. Моя мати, яка нині овдовіла і відкинута своїми прийомними дітьми, розраховувала переїхати до мене. Але після багатьох років, коли я почувала себе покинутою, я не могла ні забути, ні пробачити її. Я запропонувала їй стару оселю моєї свекрухи, але вона вважала, що має право на більше. Незважаючи на те, що багато хто розкритикував моє рішення, я вірила, що вчинила правильно стосовно того, хто завжди був поряд зі мною.

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому. Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка.

— Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка. М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину.

Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому. Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Якось Віра повернулася додому з роботи та виявила, що її чоловік Віктор поспішно збирає свої речі. Збентежена, вона запитала, що відбувається, але зіткнулася лише з його гнівом і тривогою з приводу того, що вона зробила з їхньою дитиною. Віра усвідомила, що Віктор дізнався про її рішення пройти процедуру переривання вагітності від своєї матері. Вони були одружені три роки і уявляли майбутнє з дітьми. Однак через два роки після початку їхнього шлюбу у Віктора виявили серйозне захворювання, яке загрожувало не лише його життю, а й його здатності вести нормальне життя після одужання. Віра, тоді вагітна, зіткнулася з важким рішенням.

Її мучила перспектива ростити дитину поодинці, якщо Віктор не виживе, або піклуватися як про новонародженого, так і про свого хворого чоловіка, якщо він видереться, але буде непрацездатний. Зрештою, вона вирішила перервати вагітність – рішення, ухвалене в умовах невизначеності та фінансових труднощів. Віктор, який помітно одужав за останні місяці і старанно шукав роботу, був спустошений такою звісткою. Він з’їхав із квартири, щоб пожити зі своєю матір’ю, яка ненавмисно розповіла йому про рішення Віри.

Віра, що все ще не оговталася від конфронтації, зателефонувала своїй свекрусі того ж вечора, яка вкотре висловила жаль з приводу свого ненавмисного одкровення. Тепер Віра розривалася на частини. Вона все ще любила Віктора, але була пригнічена його реакцією та відходом. Мати радила їй піти від Віктора через його непередбачувану поведінку, тоді як свекруха сподівалася на примирення. Розриваючись між любов’ю та образою, Віра досі залишається невпевненою у своєму майбутньому з Віктором.

Він був практикантом. Практику проходив у міській ліkарні, в дитячому відділенні. Добре вчився, думав, що готовий до роботи в якості дитячого лікаря. Але реальність іноді не збігається з нашими уявленнями. Головлікар показав кабінет, познайомив з хво рими і підкреслила, що у відділенні є діти з дитячого будинку. І сказала, що до них потрібен особливий підхід. Роботи було багато. Йому було нелегко. Від дитячого nлачу у нього стискалося серце. Одного разу він увійшов до палати, де лежала блакитноока дівчинка зі світлим волоссям. Вона посміхнулася. Дівчинка не nлакала, а великими блакитними очима дивилася на нього.

Їй було рочки три або чотири. Він підійшов, привітався. Вона подала руку і широко посміхнулася. Вона була як янголятко. Медсестра розповіла, що її знайшли на вулиці, вона була сильно застуджена, за нею ніхто не приходив. Вона жила у тітки, але та її не любила, і вона втекла. Тітка відмовилася від неї. Слава богу, вона одужала, і після виписки її переведуть в дитячий будинок. Тільки дівчинка про це ще не знала. Малятко дуже сподобалася йому. Вони подружилися. Дівчинка в свою чергу теж до нього прив’язалася. Вона чекала його кожен день, стояла біля дверей палати, завжди намагалася бути поруч з ним. Ходила з ним у відділенні, доnомагала, чим могла.

Всі її любили, називали «янголятком». Одного разу дівчинка показала ліkарю фотографію своєї мами. Вона міцно тримала фото в руках, цілувала. Сумно сказала, що вона на небесах. «Мама була добра, не те що тітка, вона зла, як відьма з казки». Практика підійшла до кінця. Янголятко не хотіла відпускати його: — Не йди, не йди, ти мій татко. Прощання було важким для обох. Вона nлакала. Потім дівчинку забрали в дитбудинок. Минув рік. Він одружився на хорошій, добрій дівчині. Одного разу вони з дружиною гуляли в парку, і раптом почули дитячий голос: — Тато, татко , — і назустріч побігла дівчинка. Він впізнав дівчинку. Дружина з подивом подивилася на нього. Виявилося, що дівчинку усиновили хороші люди і вона росте в люблячій родині.

Місяць тому я втратила свого дядька Руслана. Він був самотнім, бездітним чоловіком. Я часто відвідувала його після роботи, приносила ліки, продукти та прибирала у нього вдома. Усвідомлюючи погіршення його здоров’я після нападу, я спробувала всіляко втішити його. Вдячний за моє кохання та турботу, він залишив мені свій двоповерховий будинок. Житло потребувало ремонту, але воно було моїм.

Хоча в той час будинок був порожнім, я не наважувалася здавати його в оренду, вважаючи його пам’ятником моєму дядькові. Крім того, я фінансово не готова до ремонту. Проте мої родичі з боку чоловіка відчули сприятливу нагоду . З моменту мого весілля 2021 року я жила з ними. Їхня хата була прекрасною, але жити з ними було нестерпно, особливо – під керівництвом моєї владної свекрухи Ольги Петрівни. Їхній вплив поширювався і на мого чоловіка Мирона, який, здавалося, ставив свої бажання вище за мої.

Побачивши будинок, який я успадкувала, вони натякнули, що мені слід продати його та використати виручені кошти для покращення їхньої власності. Збентежена їхніми намірами та підтримкою Мирона їхнього плану, я твердо стояла на своєму. Цей будинок був моїм єдиним зв’язком із покійним дядьком, і вони не мали права їм розпоряджатися. Їхні маніпуляції змусили мене засумніватися у шлюбі з Мироном. Якщо він завжди був їм відданий, то, можливо, йому краще залишитися з ними.