Home Blog Page 116

Син сказав матері за столом, що вона зварила несмачний борщ. Відповідь мами здивувала навіть чоловіка

Жила в одному селі невелика сім’я. Мама, тато і двоє синів. Зовнішністю сини були дуже схожі; красиві і сильні, але ось характерами відрізнялися.Старший був ледачим і весь час злим, незадоволеним, а меншенький — працьовитий, добрий і щирий. Одного разу, як завжди, молодший син прокинувшись о п’ятій ранку, поїхав орати на поле разом з батьком.Ледар тим часом наївся різних булочок і пішов в сад. Там він приліг під грушею, з’їв десь 10 грушок, а потім заснув.Мати залишилася вдома і поралася по господарству. Потім задумалася, чого б це смачненького на обід зварити своїм чоловікам.

Вирішила приготувати український борщ. Вирізала на городі велику красиву капусту, викопала кілька буряків, нарвала кропу, петрушки, начистила картоплю і поставила варити. Після того, як були зварені всі інгредієнти, жінка заправила борщ жирною сметаною із зеленню. До борщу встигла напекти свіжого хліба. Запашний запах розійшовся по всьому будинку.Сіла вона за стіл, розлила по 4 тарілках і стала чекати свого чоловіка і синів. Першим прийшов ледачий син; але він чекав інших, тому що знав, що мама не дозволяє їсти, поки не всі за столом. Менше ніж через півгодини повернулися втомлені чоловіки з роботи.

Гарненько вмилися; подала жінка їм рушники, переодягнулися і сіли за стіл. Сів і ледачий.Почали сьорбати ложками і прицмокував.- Який же ви смачний борщ зварили, мама! — дякує працьовитий син маму.- Мені ще добавки! — просить чоловік.А ледачий син з’їв три неповних ложки і скривився, як середа на п’ятницю:- Несмачний борщ у тебе, мама. Зовсім несмачний.На що мати без образи йому відповіла:- Поїдеш, син, завтра в поле, і буде тобі тоді і борщ смачним, і хліб ароматним.

Одного дня Антон дізнався, що його дружина і ко ханка ваrітні. Хлопець не знав кого кинути, і з ким залишитись, і життя вирішило все по своєму.

Марія вийшла з ліkарні і попрямувала додому. Вона вже думала, як повідомить коханому новини. Вони домовилися зустрітись після занять. Марія із села, приїхала до міста вчитися. Подруги покликали її до клубу, де вона ніколи в житті не була. Сиділа вона там у кутку, і до неї підійшов привабливий чоловік. То був Антон. Вони познайомилися, поговорили, потанцювали разом, а згодом обмінялися телефонами. Для Марії все було вперше. Вона зустрічалася з Антоном місяць, і після цього тільки хлопець вмовив її покликати його до себе в гості. Вони провели разом ніч, а через деякий час вона дізналася, що він одружений. Антон сказав, що він у процесі розлучення, і вони скоро будуть разом. Ну, Марія подумала, що з усіма таке буває. Жили вони разом, тепер розходяться, нічого стра шного в цьому нема. А зараз вона дізналася, що вarітна, і не знала, чи зрадіє цьому факту її коханий.

Як тільки він приїхав до неї, вона одразу показала знімки у3і. Він дивився і не знав, що й казати. Вона одразу відчула, що щось не таке. Не такої реакції вона від нього чекала. А він розвернувся і вийшов із квартири. – Не залишай нас. Ти хотів, щоб ми створили сім’ю, і тепер у нас буде справжнісінька сім’я з дитиною. Але він вийшов, наче не слухав її слова. Він повернувся додому, а там дружина відчинила двері та повідомила чудову новину. Вона вarітна. Вона шість років не могла завагітніти, а тепер і дружина заваrітніла, і коханка. Не знаючи, що робити, Антон вийшов з дому. Він їхав на великій швидкіості в нікуди. Не міг зрозуміти залишитися з дружиною чи коханкою. І ось він потрапив в ав арію та лежав у ліkарні десять днів. Ніхто його не відвідував. Після виписки він пішов додому, але його дружина вигнала. Тоді він пішов до Марії, хоч і не хотів залишатися з нею.

Просто йти було нікуди. Вона його прийняла і нагодувала, але через кілька днів йому зателефонувала подруга дружини і повідомила, чи то дружина в ліkарні лежить. Він одразу туди помчав. Виявилося, вона хоче позбавитися дитини, але ліkар сказав, що її ваrітність-чудо, і навряд чи вона ще раз зможе заваrітніти. Він одразу помчав до дружини, обійняв її і вибачився. Насилу вона його вибачила, а Марії він написав, що залишається з дружиною і відправив гроші, щоб вона позб улася дитини. Але Марія вирішила нар оджувати, а потім відмовитись від дитини. Вона залишила дитину в полоrовому буд инку, але її батьки, дізнавшись про це, одразу поїхали за онуком. — Помилки роблять усі. І що у цьому такого? Хіба ми дитину підняти не зможемо? – сказав їй батько.

Мати вже думала, що ніхто її доньку заміж не візьме. Однак, скоро в селі було весілля і мати вирішила відправити туди свою дочку. Такого повороту подій ніхто не очікував

Дивилася мати на Галю і важко зітхала. Жінка розуміла, що навряд-чи хтось дочку заміж візьме. Вона з молодших класів була вище більшості хлопчиків, личком теж не особливо вийшла. Але господиня Галя була чудова. Її батька не стало, коли їй було одинадцять. Мати залишилася одна з трьома дітьми. У селі без чоловіка в домі важко, Галя взяла на себе багато чоловічих обов’язків. Вона і дрова рубати навчилася, і город копати. Про сімейне щастя завжди мріяла, але розуміла, що шанси на це невеликі.

Всі ровесниці в селі вийшли заміж, а вона так і залишилася в дівках. Було якось у селі весілля однокласниці Валентини, голосно його святкували. Мати її вмовила туди піти, подивитися на музикантів, які з міста приїхали. Галя не хотіла, але мати була дуже наполеглива. Відчувала вона себе на торжестві ніяково, хоча і було цікаво спостерігати за людьми, а музиканти були хороші. На неї уважно дивився один з них. Тільки він Галі зовсім не сподобався, маленького зросту був і худий.

Минуло три дні після гуляння. Під вечір хтось постукав до них у хату. На порозі виявився той самий музикант з букетом квітів: -Добрий день. Вибачте, я не знаю, як вас звати, але ви мені дуже сподобалися. Ми можемо познайомитися? А потім Олег зробив їй пропозицію. Галя, недовго думаючи, погодилася. Пізніше хлопець продав міську квартиру і перебрався в село. Про цю дивну пару усі в селі постійно говорили, але вони прожили разом до кінця, двох дітей народили і жили щасливо.

Другий чоловік привів у мій будинок свою дочку від першого шлюбу, а я виставила за поріг цю зух валу дівчинку. Адже у мене була на те причина

З першим чоловіком мені не пощастило. Ми з ним прожили п’ять років, потім розлу чилися. Жили в моїй троячкі, яка дісталася мені у спадок. Раніше ця квартира належала моїй бабусі. Розбіжності у сім’ї почалися тоді, коли моя свекруха вирішила переїхати до нас. За півроку після її переїзду ми й подали на розлу чення. Він зібрав свої речі та пішов. Наш син залишився зі мною. Нещодавно хлопцеві виповнилося 15 років. Три роки тому я одружилася вдруге. Йому 40 років. Він працює водієм. Добре заробляє. Він переїхав до мене, бо залишив своє житло колиաній дружині. Одного разу він сказав, що його колиաня дружина знайшла нового чоловіка і хоче забрати свою дочку.

Так і привів доньку до нашої оселі. Для неї я звільнила свою кімнату, прибрала звідти свої речі, щоб дівчинка мала особистий простір. Дівчинка була з характером, прим хливою, самовільною. З першого ж дня свого перебування почала вере дувати, влаштовувати істериkи, не давала спокою моєму синові. Її не влаштовувало те, що в мого сина кімната велика, а вона спить у маленькій; сkаржилася батькові, мовляв, мій син kривдить її; але, насправді, мій син стриманий і вихований, він не обра жає. Вона справжня маніnуляторка. Батько завжди захищав дочку, виправдовував її.

Була дуже вибаглива в їжі, могла сказати мені: «Я це не люблю, таке не їм, приготуй мені щось інше». Минулого тижня вона просто показала пік свого наха бства. Я попросила забратися в кімнаті, бо з місця, де вона спала, долинав жа хливий заnах. Вона мені відповіла, що я ніхто й не маю права командувати. Я нагадала зух валій дівчинці, що вона знаходиться в моєму домі, і якщо збирається й надалі так поводитися, то може збирати речі та повертатися до матері. Мій чоловік став на захист доньки. Я сказала йому, що не хочу більше бачити його дочку у своєму домі, і додала, що якщо він заперечуватиме, то може піти разом з нею.

Коли чоловік вирішив переїхати до його хв орої матері, я поставила ультиматум; якщо іде, нехай не повертається. Ось що він зробив

Ми з Олегом одружилися з великого kохання. У період стосунkів він так мило доглядав за мною, що я не сумнівалася, що з такою людиною буду найщасливішою дружиною. Мені здавалося, що нічого не зможе зруйнувати наше kохання. Ми після весілля почали жити окремо на орендованій квартирі. Мої батьки та мама Олега залишилися жити у селі. Все було чудово. У нашій сім’ї панувала цілковита гармонія. В нас з’явився син Михайло. Ми, напевно, так і жили б далі мирно та щасливо, якби не захворіла його мама.

Олег після цього вперся, що треба її забрати до нас. -Ань, вона на лежачу хвору перетворилася, за нею сусідка доглядає, нам потрібно її забрати до себе. Вона ж таки моя рідна мама. Я зовсім не хотіла, щоб Поліна Ігорівна жила з нами. У мене дитина маленька, я не можу ще дбати про лежачу хво ру! У мене ні сил, ні нервів, ні бажання. І взагалі, від хворих людей неприємно пахне. Чому я маю це терпіти? Тому я одразу сказала; -У тебе старша сестра є, нехай приїжджає та стежить за матір’ю.

Чи не набридло їй гуляти у Франції? -Ань, вона не зможе, у неї там робота … -Ми теж не можемо, у нас дитина і багато справ! Олег якийсь час мовчав, а потім видав: -Ну тоді я сам до мами поїду! Такий стан справ мене теж не влаштовує. Незрозуміло ж скільки свекруха хворітиме. Я не хочу жити без чоловіка. -Якщо підеш, знай, що можеш не повертатися. І він все одно зібрав свої речі та поїхав. Ну що ж, скатертиною доріжка! Він зробив свій вибір і покинув нас із сином.

Хлоnчик з дuтячоrо будuнку вдавався до зуnuнкu, де йоrо залuաuла мама. Те, що сталоcя одноrо разу աокув ало очевuдців

Никита попал в детский дом будучи совсем маленьким. Мать принесла его зимой несколько лет назад. Он еще плохо говорил, но своим детским чутьем понимал, что происходит. Когда мама ушла мальчик не плакал, он лишь печально смотрел ей в след. С этого дня прошла шесть лет. Никите исполнилось 8. Он все чаще стал спрашивать, где же его родители. Воспитатели отвечали, что его мама уехала на большом красном автобусе и обещала вернуться к любимому сыну. Они понимали, что тешить пустыми надеждами ребенка нельзя, но очень боялись за него. Мальчик рос слабеньким, часто попадал в больницу. Но он отличался от своих сверстников тем, что уже в пять лет показал свои способности к музыке. Да и вообще Никита был мальчиком разносторонним: он любил рисовать, читать детские книжки, имел много приятелей. Но самая главная черта, которая позже окажет большое влияние на его жизнь — настойчивость.

Когда во втором классе у детей начали преподавать английский, Никита очень заинтересовался своей семьей. Ему казалось, что маму от него отделяет что-то важное. Ведь не приходить за ним без причины она не может. Мальчик просто не понимал, как можно бросить своего ребенка. Каждый раз, пролистывая учебник по английскому языку и видя в нем картинки счастливых семей, Никита представлял там себя и маму. Он думал: «А какая она? Полная или совсем худенькая? Сколько ей лет? У нее такие же темные волосы как у меня? Вот бы она умела готовить пирожки с капустой, которые я так люблю!». Поверив в легенду, мальчик стал рассказывать всем друзьям, что мама вот –вот придет за ним. Теперь он постоянно смотрел на проезжающие автобусы во время прогулки и надеялся, что один из них остановится у двери в детский дом. Прошел новый год, а мама Никиты так и не появилась. Мальчик потихоньку угасал, терял надежду. Ему казалось, что такой автобус проходит тут раз в несколько лет.

«А что, если мама не успеет приехать? Вдруг меня тут уже не будет?», — постоянно спрашивал себя Никита перед сном. Воспитатели поняли, что пора что-то делать, когда Никита сбежал во время прогулки. Спустя три часа мальчика привез полицейский. Он сказал, что ребенок был в километре от дома и стоял на остановке. Когда мальчика стали расспрашивать о том, что же он там делал, то он признался, что один из прохожих рассказал ему, что большой красный автобус в городе только один, остальные желтые. Это был маршрут №8, который возит пассажиров из близлежащей деревни через весь город до большого дачного поселка. Воспитателям пришлось обращаться к директору. Он решил, что рассказывать правду мальчику стоит постепенно. С этого времени ребенок ходил к психологу, чтобы тот подготовил почву для новости. Никите, как ни странно, нравились такие занятия. По вечерам он в своей спальне тоже играл в психолога. Мальчишки рассказывали, что их беспокоит, а Никита давал советы.

Спустя пару недель руководство посчитало, что ребенок уже может узнать правду. Ему рассказали, что маме было очень плохо, и она не могла позволить, чтобы ее любимый сын страдал из-за этого. Именно поэтому она отдала малыша в детский дом. Директор признался, что очень давно не слышал ничего о матери мальчика, и она вряд ли вернется за ним. Никита принял новость со свойственным ему внешним равнодушием. И только глаза заблестели от наворачивающихся слез. На всякий случай воспитателей попросили следить за ребенком тщательнее. Но Никита не подавал никаких признаков для беспокойства и вскоре все решили, что все обошлось. Но все оказалось не так просто. Никита решил, что все это обман, и воспитатели просто не хотят дать ему увидится с мамой. Мальчик выбрал подходящий момент, выбрался за территорию детского дома и побежал к остановке. Он был уверен, что, если доехать до конечного пункта, то мама обязательно найдется. Собрав все силы, он побежал к остановке что есть мочи.

Через пять минут подошел нужный автобус, и, затерявшись в толпе входящих людей, он попал внутрь. Вот только о таких вещах, как кондуктор и оплата проезда он не знал. К нему подошла женщина и попросила оплатить проезд. В ответ на это Никита предложил ей три карамельки с лимонным вкусом. Женщина уже хотела начать разбираться, как вмешался пожилой мужчина. Он спросил у ребенка, куда же тот едет. Никита был фантазером и быстро придумал историю о том, что потерял маму в толпе в торговом центре. А она всегда учила его, что красный автобус довезет его домой. Также мальчик добавил, что дома есть телефон и оттуда он сможет позвонить маме и сказать, что уже дома. Мужчина уже хотел заплатить за ребенка, но рассказ тронул кондуктора в самое сердце, и денег она не взяла. Спустя пол часа была объявлена конечная остановка, и Никита вышел на ней. Вокруг простирались ряды кирпичных домов. Ему казалось, что как только он увидит маму, сразу поймет, что это она. И он принялся бродить по узким улочкам поселка.

На дворе стоял март. Зимние морозы, казалось, только крепчают. Юлия ехала на своей машине на дачу. Нужно было постепенно приводить дом в порядок перед новым летним сезоном. Проезжая мима маленького парка, женщина заметила одинокую фигурку, сидящую на скамейке. Женщине показалось, что это ребенок. Она поспешно заглушила мотор и быстрым шагом направилась в ту сторону. Никита три часа ходил по поселку. Несмотря на теплую зимнюю одежду, его ноги и руки очень замерзли. Он решил присесть на скамейку и отдохнуть. Последнее, что он запомнил, как свет фонаря расплывается в его глазах. Очнулся мальчик в теплой уютной гостиной. Он был укутан в несколько теплых одеял, в комнате стоял приятный запах хвои, горел камин. Рядом с ним сидела испуганная Юлия. Как только женщина заметила, что мальчик пришел в себя, тут же кинулась с расспросами.

Они познакомились, но когда она узнала, что Никита живет в детском доме, тут же решила, что сегодня мальчик никуда не поедет. Она набрала номер и сообщила, что нашла ребенка и завтра утром обязательно его привезет. Засыпали они вместе по просьбе Никиты. Юлия рассказывала мальчику сказки, а он, почему-то, постоянно называл ее мамой. Когда ребенок уснул, женщина решила, что это знак. Ей почти сорок. После трех неудачных беременностей она и мечтать не могла, что станет мамой. Спустя несколько долгих месяцев Никита зашел в класс новой школы. Учитель попросил его рассказать о себе. «Я Никита. Мне девять лет. И у меня самая лучшая мама на свете», — с гордостью произнес ребенок.

Тоня всіма способами прагнула вийти заміж за людину з Києва зі статком. І тут вона дізналася про Дениса через свою подругу Галю.

Тоня, непохитна у своєму рішенні вийти заміж за розрахунком, прагнула вийти заміж за людину з Києва зі статком. Вона мріяла після закінчення школи оселитися у столиці та вступити там до інституту.Доля розпорядилася на користь Тоні, коли вона дізналася про Дениса через свою подругу Галю. Денис, довготелесий, білобрисий студент третього курсу, не привертав уваги, але багатство його сім’ї приваблювало Тоню.Тоня з її яскравою зовнішністю та магнетичною чарівністю легко привернула увагу Дениса.

Вони зустрілися на новорічному святі, де Денис був уражений наповал з першого ж погляду. Тоня дозволила йому проводити її додому, а за місяць познайомилася з його батьками.Його мати, прониклива і скептично налаштована жінка, розгадала мотиви Тоні до її сина . Однак і чоловік, і син відмахнулися від її побоювань.Через місяць Тоня і Денис зареєстрували свій шлюб, відзначивши це скромно в улюбленому ресторані, оскільки батьки Дениса не були зацікавлені в пишному весіллі.

Тоня переїхала до Дениса та зосередилася на успішному навчанні. Вона змирилася з тим, що повна інтеграція у сім’ю Дениса займе час.Вони також домовилися відкласти народження дітей до закінчення навчання.Денис, який завжди дбайливий і прагне догодити Тоні у всьому, часто просив фінансової допомоги у своїх батьків. Його мати відмовлялася, але батько завжди був готовий допомогти синові, не ставлячи зайвих запитань.

Незабаром Денис став завідувачем хірургічного відділення, що свідчило про його талант і безмірну працьовитість.Тим часом Тоня проходила переддипломну практику у тому самому відділенні. Тут вона стала свідком перетворення Дениса – його врівноваженість, компетентність та повага, яку він викликав, повністю змінили її сприйняття.Вона відчула себе зачарованою, побачила в ньому кохання всього свого життя і зрозуміла, що він означає для неї більше, ніж просто засіб досягнення матеріальних цілей.Тоню раптом охопило почуття захищеності поруч із чоловіком, коли вона помітила, що інші жінки уважно спостерігають за ним і намагаються добитися його уваги, поки він не зводить очей з дружини.

Все було добре в сімейному житті Сергія, поки у свої 35 років він не закохався у шикарну яскраву 21-річну дівчину.

У звичній обстановці сімейного життя світ Сергія зруйнувався. Він був одружений уже десять років, у них були діти, вони проводили разом звичайні сімейні вечори – його життя було повсякденним, але стабільним. Однак доля підкинула йому сюрприз: у тридцять п’ять років Сергій закохався у чудову яскраву 21-річну дівчину.Вона притягувала, він не міг встояти перед її чарами. Те, що почалося з ввічливої поїздки додому в дощовий день, переросло в сильне тяжіння. Однак сталося зіткнення бажань – Сергій шукав притулку в її обіймах, а вона через вік жадала нічного життя.

Напруга наростала і вдома з того часу, як його дружина відчула, що у чоловіка роман на стороні.На роботі теж зчинився галас, і навіть його робота опинилася під загрозою. Потім дружина завела серйозну розмову та м’яко допомогла чоловікові побачити незрілість та легковажність його молодої пасії.Наступного дня матеріалістичні бажання дівчини випливли на поверхню, і Сергій відчув, у якій дурній ситуації він перебуває. Він припинив роман, усвідомивши, що його серце належить дому та сім’ї.Але наслідки були відчутними. Його діти боялися бути покинутими, а шлюб був на тонкому льоду. Він звільнився з роботи, розуміючи, що йому необхідно відновити довіру та загладити свою провину.

На рік Сергій став зразковим чоловіком та батьком, повністю присвятивши себе родині. Його дружина зберігала спокійну манеру поведінки, приділяючи увагу сімейному життю, але емоційно дистанціюючись від чоловіка.Наступного літа Сергій повіз дружину на дачу, що знаходиться на березі моря. Серед гуркітливих хвиль їхні душі знову спалахнули. Сергій був переповнений подякою до жінки, яка була його опорою, його маяком у бурі, яку він сам викликав.Завдяки її мудрості та непохитній вірі в їхню сім’ю і любов він знову відкрив для себе скарб, який мало не втратив через свою дурість.

Олег вирішив відвідати рідні краї і зустрів Вітьку, давнього друга. Все одразу стало похмурим, коли Вітька розповів, що трапилося з їхньою давньою подругою, Оленою.

Серце Олега забилося, коли він під’їхав до села, яке колись називав своїм будинком.

Через 26 років він нарешті повернувся.

У дитинстві він був на рік старший за своїх однолітків, коли через хворобу пішов до школи пізніше. Олег та його друзі – Вітька та Олена, були нерозлучні, грали біля річки і мріяли поряд з дубом, який хлопець посадив з дідусем.

Коли він під’їхав до села, спогади накрили його як ковдру. Він зупинився біля поваленого дерева і перенісся в минуле.

Він згадав, як посадив дуб біля річки.

Його дерево росло поряд із ним. Коли він йшов на службу, він шепотів дереву, закликаючи його рости сильним і здоровим.

Шляхи Олега та Олени розійшлися, він пішов на службу і пізніше переїхав до міста, а Олена, глибоко закохана в нього, зайнялася викладанням.Сидячи біля свого дуба, тепер уже великого та міцного, Олег відчував сильне задоволення.

Раптом до нього підійшов дід Петро. Вони згадали село, і дід Петро розповів, що мешканці села ласкаво називали дерево “дубом Олега”.Після недовгої розмови Олег відвідав могили своїх батьків, а згодом зустрівся з Вітькою. Їхня радісна зустріч стала похмурою, коли Вітька розповів, що Олени не стало три роки тому через хворобу, і лише перед смертю вона зізналася, що все життя любила Олега.

Виїжджаючи наступного дня, Олег востаннє зупинився біля свого дуба. Гігантське дерево наче помахало йому на прощання.З важким серцем Олег пішов, не знаючи, чи повернеться він колись. Завдяки своєму дубу він став невід’ємною частиною історії своєї малої батьківщини, а ось образ Олени назавжди залишився шрамом на його серці – шрамом від історії величезної любові, яка так і не відбулася.

Після сімнадцяти років мук ми нарешті змогли народити сина, і здавалося – тепер все має бути ідеальним. Але не тут-то було.

Коли я йшла, тримаючи на руках свою дитину, шлюб з моїм чоловіком, що тривав сімнадцять заповітних років, розбився вщент перед моїми очима.

Здавалося б, у нас було все: будинок, регулярна відпустка, розкішне життя, але дітей не було до сімнадцятої річниці.

Поява сина перевернула наше життя. Кількість наших зобов’язань зростала, а моменти проведені разом скорочувалися.

Робота Антона змінилася, оскільки він став співпрацювати з другом. Безперервний робочий час не дав йому спокою, і він став ображатися на мої прохання про допомогу.

Його виправдання, чому він ніколи не проводив час із нашим сином, були слабкими, і я знала, що робота була не єдиною причиною його відсутності. Його парфум поєднувався з дорогими духами, а його телефон, що ніколи не випускався в нього з рук, натякав на роман.

Коли він нахабно представив свою коханку в нашому домі, моя рішучість стала непохитною. Я зібрала наші речі і поїхала із сином, не припускаючи, що наші шляхи знову перетнуться.З сином на буксирі та сумкою з речами я шукала притулку у друзів, перш ніж повернутися до села мого дитинства.Мій родовий дім чекав на мене, вимагаючи жіночої руки. А коли мої заощадження закінчилися, я знайшла роботу в сільській крамниці, куди мене влаштував добрий сорокарічний чоловік, Павло.

Життя пішло в гору, поки моє минуле не сколихнуло мене дзвінком від сестри Антона. А я ж відмовилася від будь-яких зв’язків із ними.Якось Антон знайшов мене і зустрівся зі мною в мене вдома. Він був вражений, побачивши, як я перетворилася на впевнену в собі жінку з оновленим будинком та набутою стабільністю у житті.Його очікуваний тиск було зупинено Павлом, який випадково виявився поруч. З непохитною силою Павло захистив мене та мою честь. Коли Антон зник, я стояла, тремтячи. Ніжні слова Павла огорнули мене, і вперше я відчула себе захищеною та поважною.