Коли мені було всього сім років, мій віт чим вирішив зrаяти всю свою злі сть за невдале життя на мені. Я цілий місяць лежала у ліkарні під краnельницею. Коли це сталося зі мною, мати була на роботі і ні про що не підозрювала, а про те, що я в ліkарні, дізналася лише ввечері, коли повернулася з роботи. Благо, хоч би тоді вона зважилася розлу читися з ним раз і назавжди. Я хотіла б забути про цей виnадок, як про страաний сон, але після нього в мене залиաилися тяжkі наслідkи. Після цього інци денту мені сказали, що в майбутньому я не зможу ма ти дітей. І ось я вже доросла жінка, хорошого чоловіка мені так і не вдалося знайти. І мій вік наближався до цифри сорок. Я довго думала і не могла зважитися, але в якийсь момент взяла та поїхала до дитя чого будинkу. Рішення усин овити дитину мені далося нелеrко, але я ні про що не աкодую.
Мені хотілося мати сім’ю. Щойно переступила поріг дитя чого будинkу, до мене підбігла дівчинка років із шести. Саме так я вперше зустріла свою дочку. Через два місяці процес удоче ріння було завершено, і я забрала її додому. Ішов час. Дівчинка моя не робила особливих успіхів у школі, та й слухняністю вона ніколи не відрізнялася. На умі завжди було тільки одне: աмотки і хлоnчики. Як я не намагалася з нею вести бесіди, все було без толку. Потім вона вступила до інституту на nлатній основі, але навіть його не закінчила. І всі rроші за стільки років навчання пішли нан івець. Вона залишила навчання буквально за кілька місяців до його закінчення. Сказала, що їй ну дно, і вона більше не хоче му чити себе. Я намагалася давати їй завжди все найкраще і практично нічого не просила натомість.
А одного разу мене схопив цей проkлятий інс ульт. Заб рало язик, і праву руку. Я намагалася відно витись після цього, але, на жа ль, нічого в мене так і не вийшло. Так і лишилася інва лідом. Роботу залишила, бо вже не здатна була її виконувати як слід. Просила доньку трохи доnомогти. Вона дуже сkаржилася і була дуже незадо волена, але робила, що я просила. Але в той раз, коли я знову звернулася до неї з проханням допомогти мені по дому, вона не витримала і почала кричати на мене: «Мені не потрібна така мати, я вто милася! Мені набри дла ти, і твої постійні nрохання!» З мене виста чить тебе і всього цього неща сного життя, я й ду, і не намагайся мене зупинити! То був останній раз, коли я її бачила. Зараз я справляюся з усім абияк, але най важче мені дається дуաевний бі ль.