Нещодавно, повертаючись із роботи, я стала випадковим свідком розмови двох дівчат у автобусі. Одна розповідала, що батьки несправедливо допомагають її братові, коли вона потребує грошей більше. Мовляв, у нього гарна робота, квартира, а вона живе на орендованій. Їй гроші потрібніші, а дбають батьки більше про брата. Їй це здавалося несправедливим. Ця розмова мені нагадала одну давню історію, яка трапилася в моїй сім’ї і мало не зруйнувала мої стосунки з сестрою . Вийшовши заміж, ми із сім’ями перебралися до столиці. Наші батьки люди незабезпечені, ми ніколи не голодували, та й у розкоші не жили.
Вони працювали все життя, але ми ніколи не могли собі дозволити піти на широку ногу. Таня молодша за мене на чотири роки. Вона на той момент ще навчалася в інституті заочно, жили вони з чоловіком на орендованій квартирі. Я жила в квартирі чоловіка. У нас обох були певні фінансові труднощі, але не можна сказати, що у когось ситуація була критичною. Ніхто не голодував. Коли ми поїхали до батьківського дому відзначати мамин день народження. Батьки зненацька оголосили, що вирішили нас фінансово підтримати. Це було несподівано, адже ми ніколи на це не розраховували і були здивовані таким поворотом подій.
Нам дали два конверти з грошима. Чомусь у Тані в конверті сума була втричі більша, ніж у моєму. Папа, урочисто вставши на чолі столу, каже: — Ми вирішили, що Тані допомога потрібна більше, у тебе є дах над головою, а вони змушені тулитися на орендованих квартирах. Сподіваюся, що сестрі ти не заздриш. Я розгубилася від такого розкладу, мені він здався несправедливим. Батьки не мали жодного зв’язку з квартирою, де я живу. Образа засіла глибоко в душі. Деякий час ми навіть із сестрою не розмовляли через цю історію.
