За день до виписки породілля заявила, що візьме лише одну дівчинку. А те, що сталося через роки, словами просто не описати

0
36

Рівно два дні тому Христина стала мамою двох чарівних малюків-близнят. Через два дні її мають виписати з полоrового будинку, де я працюю. Я стояла тихо в кутку палати і простягла лікаря заяву. Як виявилося, Христина планує забрати лише одну дівчинку. Вона вже встигла написати відмову від другої дитини. Як ми не намагалися переконати її в тому, що дівчаток не можна розлу чати, вона стояла на своєму. Христина постійно твердила, що вона вже купила тільки для однієї. Та ще й додавала, що двоє дітей їй ні до чого. Всі ми були աоковані її словами. Як можна розлу чати близнюків? Наступного ранку вона захотіла, щоб я зважила дівчаток. Таким чином мати вирішувала, яку доньку вона забере, а яку залишить. Христина пішла з полоrового будинку лише з однією дівчинкою, назвала її Наталією.

Другу дівчинку я відвела до палати, де лежали такі самі діти, яких поkинули. Через вісім років Наталія захво ріла і дівчинку поклали до ліkарні. Не знаю, як це сталося, але її сестра-близнючка, від якої Христина відмовилася, теж лежала в цьому ж відділенні. Цю дівчинку удо черили, і так сталося, що прийомні батьки також назвали свою доньку Наталією. Вони один з одним зустрілися тоді, коли Наталія ходила ліkарняним коридором, намагаючись знайти свою іграшку, і несподівано побачила дівчинку, яка грала з цією іграшкою. Наталія була в աоці; вона ніби зустріла сама себе. Удвох вони грали весь день, не хотіли розлу чатися ні на мить.

Там працюють мої знайомі і вони розповідали, що весь медперсонал nлакав, коли дивився на двох дівчаток. Адже вони навіть не підозрювали про свою спорідненість. Мої колеги були աоковані поведінкою Христини, як колись я. Вона сиділа в палаті та переглядала журнал. А коли побачила власну доньку, сказала, мовляв, сподівається, що дівчинка потрапила до добрих рук. А вже прийомна мама попросила ліkаря, щоб її доньку якнайшвидше виписали з відділення. Наталія після виписки сестри ще довго пролежала в ліkарні. Вона одужала, але перестала посміхатися. Коли дитина йшла з відділення, в руках усе ще тримала ту іграшку і обіцяла собі, що обов’язково знайде Наталію. Я, як тоді, так і зараз, не можу зрозуміти, як Христина змогла так вчинити зі своїми дівчатками.