Чого ж ти мого улюбленого пирога з джемом не спекла? Ти ж знала, що я приїду сьогодні”, – сказала родичка з самого порога. Це нах абство я терпіти не стала.

0
26

Іноді родичі – найгірше, що може бути у вас удома. Так, ви рідні люди, але це не зобов’язує вас ні до чого. У мене далеких родичів більше, ніж хотілося б. Взаємини у мене з ними нейтральні. Я не верещу від радості, коли вони приходять у гості, але й не плачу — прийшли і прийшли, що я можу з цим поробити. Карантин тільки-но закінчився, мені зателефонувала тітка з проханням пожити у мене 3 дні. Їй треба було сходити до свого лікаря, який перебував у нашому місті, а тітка живе за 4 години від нас. Ну, я жила з чоловіком, дітей у нас ще не було, подумала, нехай поживе у нас 3 дні, що може піти не так. Як би не так! Першого ж дня в нашому домі в почала пред’являти претензії: — Чого ж ти мого улюбленого пирога з джемом не спекла? Ти ж знала, що я приїду сьогодні, — сказала вона за столом. Тут навіть мій чоловік оскаженів. Він за своєю натурою взагалі зухвала людина, але навіть він у гостях собі таке не дозволяє.

Тітка сама приїхала без гостинців, а від нас вимагає пирога. Звичайно, я могла б спекти, але я працювала весь день, мені вистачило часу всього на кілька основних страв. Наступного дня вона повернулася від лікаря і одразу з порога: – Що у нас сьогодні на обід? Я така голодна. Мій чоловік у порівнянні з нею — не нахабний, виявляється, повірте. Наступного дня вона мала повернутися до себе, але заявила, що залишиться у нас ще 2 дні, мовляв, знайшовся вільний час. Слово честі, я була готова виставити її за двері за руку, але знала, що тоді мама мені не пробачить. Коротше, ми з чоловіком підлаштувалися під цю тітку. Вона щодня вимагала від нас чогось, скаржилася на житлові умови, на їжу, обслуговування. Після закінчення терміну вона зібрала речі, але поставила свою зубну щітку і в маленьку шафку в передпокої.

Я побачила це і перед виходом, ніби випадково помітивши її речі, сказала: — Тіто Ань, ви тут гребінець із щіткою залишили, давайте я їх сюди покладу, — і взяла її маленьку сумочку. Так вона кинулася, вирвала з моїх рук сумку і гребінець, поклала їх на свої місця і з милим личком, як ні в чому не бувало сказала: — Слухай, я ж до вас за тиждень збираюся повернутися — мені ще аналізи здавати. Ось я і подумала — щоб не тягати їх туди-сюди, краще у вас залишу. Мій дах у цей момент злетів. Я не стрималася і висловила їй усе, що нагромадилося, але намагалася подати все це спокійним тоном, не переходячи на крик. Вона взяла речі та заявила, що більше я її не побачу. Зібралася викликати таксі, але чоловік її випередив. Він сам відвіз її на вокзал, відправив її, переконався, що вона не повернула з дороги і щасливо повернулася додому. Ох, як було спокійно у власному будинку без неї. Наголошу: мама сказала, що не варто було з нею так грубо, але й розуміла мене, бо не мене одну ця тітка діставала.