— Їду у відрядження-оголосив чоловік. — Ти надовго? — питаю у Павла. — Ні, на кілька днів і назад. До тебе! Зібрався, взяв рюкзак і вийшов. Не минуло й півгодини, як задзвонив телефон. Відповідаю, в трубці незнайомий жіночий голос. Підлітковий, років на 18. — Привіт-каже вона — а це дружина Паші? — Так, я-кажу у відповідь, вже відчуваючи, що розмова ця не віщує нічого хорошого. Чоловік вже не юнак, і те, що його хтось такий юний називає «Паша»-насто рожило. — А де він сам? — Поїхав у відрядження. А що? — А знаєш, – каже вона, продовжуючи звертатися до мене на «Ти» — Він до мене поїхав. Накотилася хвиля неnриємних емо цій.
Може вона жар тує все-таки? — А ви хто? — питаю у неї. — А він ноутбук залишив удома? — Залишив. — Відкрий його і прочитай листування з Настею Захарченко. — Передзвоню, — відповіла я і завершила дзвінок. Відкриваю ноутбук. З контакту чоловік вийшов. Але аккаунт зареєстрований на вільну сімку, яка у нас про запас лежить. Відкриваю сервант, Міняю сімку. Відновлюю пароль. Заходжу в контакт Паші. Листування з цією Настею… Понаписали він їй такого, що мені і не снилося. Навіть уявити собі не могла, наскільки у нього багата уява. І талант фотографувати себе. За підсумком розмови стає зрозуміло, що поїхав він дійсно до неї.
Для відмінного проведення часу. І знову ж таки збирається надати їй, так скажемо матеріальну допомогу. Передзвонюю цій дівчині. — Так чого ти хочеш? — питаю у неї. — Хочу, щоб ти приїхала сюди, і ми зустріли його разом. Влаштуємо сюрприз? — тут вона якось глузливо посміялася. — А тобі навіщо це треба? — Від нас батько так пішов, і мені не подобається те, що робить твій чоловік, — відповіла вона. — Та й мені, якщо чесно, теж не подобається. Просто було цікаво, наскільки далеко він зайде. Так що, я тобі і rроші його теж поверну. — Щось ти дуже свідома для своїх років, — відповідаю їй. — Ти навіть не уявляєш, наскільки, — усміхнулася Настя.
— Мені 18 років. А твоєму Паші майже 50. Що тут можна не зрозуміти? Що він старий для мене? – Виїжджаю … — зітхнула я. Обігнати чоловіка ніяк не вийшло б, минаючи поїзд. Але, як я зрозуміла по листуванню, він планував заселитися на знімну квартиру, і вона повинна буде туди прийти. Так що, було ще трохи часу. Взяла квиток на швидкісний поїзд. На щастя, в будній день вільних місць вистачало. Приїхала, подзвонила Насті. Зустрілися. Розмовляти було особливо нема про що. Вона просто перевела мені rроші, кілька тисяч, які відправив їй мій чоловік. Посиділи трохи в кафе. Незабаром подзвонив Павло. Вона, вдаючи що все в порядку, запросила і його в кафе. Про мене, звичайно, не згадала. Павло з’явився через півгодини. Побачив нас, постояв пару секунд, розвернувся і пішов. Пройшов вже майже місяць, він досі не дзвонив і не писав. Живе на дачі.