– Про що саме? – спокійно спитала дружина.
– Невдовзі дізнаєшся. Де діти?
– У своїй кімнаті. Вони вже поїли. Ти сам їх бачив, – відповіла Марина, уважно подивившись на чоловіка.
– Так? Не помітив, – з усмішкою озвався Стас.
– А ти їх взагалі ніколи не помічаєш. Ти б хоч раз провів з ними вихідний, – уїдливо додала вона.
– Чим з ними займатися? Вони ще малі. Ось підросте Мишко, тоді можна і футбол з ним дивитися. А з Аллою ти сама займайся – вона дівчинка, – відмахнувся Стас.
– Все з тобою ясно, – стримано сказала Марина.
– Ні, не все. Я вирішив трохи відпочити від вас, – серйозно сказав Стас.
– Ти про це й хотів поговорити?
– Так. Нам треба пожити окремо. У тебе скоро відпустка, от і їдь з дітьми до своєї мами. У холодильнику є продукти, цього поки що вистачить. Тільки приготуй щось на перший час.
– А ти?
– Я поки що залишусь тут, – спокійно відповів він.
– Мою відпустку перенесли, а діти й так поїдуть до бабусі – вона сама за ними приїде, – заперечила Марина.
– Так не піде, – невдоволено зауважив Стас.
– Дуже навіть піде. Хочеш відпочити? У тебе теж є мати. Я тебе не тримаю. Не забудь залишити гроші для дітей, – заявила Марина.
– Як я можу відпочити у мами? Вона ж замучить питаннями. А тут я відпочину від усіх проблем.
– Рішення твоє, а квартира моя. Так що відпочивай як хочеш, але я зі своєї квартири не піду.
– Нам треба пожити окремо.
– Я тебе зрозуміла. Іду збирати речі.
– От молодець, ти просто золото!
За півгодини в коридорі стояли дві валізи. Марина непомітно забрала ключі чоловіка.
– Стас, допоможи винести речі, – попросила вона.
– А ти швидко, молодець. А діти?
– Завтра поїдуть до бабусі, а зараз вже сплять. Давай виноси валізи, я теж хочу відпочити, – спокійно сказала Марина.
Коли Стас вийшов на сходовий майданчик, Марина зачинила двері. За кілька хвилин задзвонив телефон.
– Довго мені тут стояти? – роздратовано спитав він.
– Це твої речі. Приємного відпочинку.
– Як мої? Ти серйозно?
– Абсолютно. Ти ж хотів відпочити. Всього доброго. Телефон у тебе є – виклич таксі.
– Марино…
Але дружина вже перервала виклик, а сама повернулася до квартири, зварила собі каву та сіла за роботу.
Через деякий час телефон знову задзвонив. Це була свекруха.
– Марино, що трапилося? Чому Стас приїхав до мене з речами?
– У тому й річ, що вже ніч, і ми спимо. Стас вирішив відпочити від родини. Я тут зовсім ні до чого.
– А чому саме до мене?
– Це його вибір. Я його нікуди не відправляла. Передайте йому, що він забув залишити гроші для дітей. Чекаю завтра на переказ. А зараз на добраніч.
– Здається, я тебе зрозуміла, – сказала свекруха з явним невдоволенням.
Стас образився і не надіслав жодних грошей. Раніше він теж рідко давав гроші: то другові допомагав, то купував собі одяг. Усією турботою про дітей займалася Марина.
За тиждень він знову зателефонував:
– Ти не хочеш вибачитись? Як ти там живеш? Совість не мучить?
– Чудово живу. Совість у нормі, – спокійно відповіла вона.
– А про вибачення? Ти не відчуваєш провини?
– Ні. До речі, нагадаю про борг. Ти маєш переказати гроші для дітей.
– Діти у бабусі, ти ж казала. А мені мати грошей на продукти не дає – доводиться витрачати свої. Навіть на нову сорочку не вистачає.
– Напевно, сорочка надто дорога.
– Я дешеві не ношу!
– Тоді висилай гроші, або я подам на аліменти.
– Ти серйозно? Ми ж все ще одружені!
– Поки що.
Через місяць Марина повернулася з дітьми з відпустки та швидко зрозуміла, що жити без Стаса легше та спокійніше. Він намагався повернутись, але Марина поставила жорсткі умови:
– Хочеш жити з нами – будь готовий платити аліменти, купувати продукти та проводити час з дітьми.
– Згоден, – зітхнув він. – Краще так, ніж з мамою. Вона зовсім знахабніла, забирає всі мої гроші і змушує все робити по дому.
– Тоді спробуй. Але якщо не впораєшся – знову підеш відпочивати, і це вже назавжди.
– Зрозумів. Я за речами?
Наступного дня свекруха зателефонувала Марині.
– Ну що, домовились? Він погодився?
– Так, – відповіла Марина.
– Чудово. Якщо що, ми знову влаштуємо «відпочинок». Причому такий, що запам’ятає він його надовго.