я живу один після того, як дружини не стало 2 роки тому. Синам начхати на мене з того часу, як я вийшов на пенсію, адже до цього я регулярно відправляв їм гроші. Мені 54 роки, і я живу один. Моя дружина пішла з життя два роки тому, залишивши мене в порожньому тихому будинку. Мої сини, здавалося, втратили до мене інтерес після того, як я вийшов на пенсію. До цього я регулярно відправляв їм гроші, підтримував їх, але тепер, без підтримки, мабуть, я був їм уже не потрібен.
Щодня я прокидався з думкою про те, що день пройде так само, як і попередній – на самоті та у тиші. Мої спроби зв’язатися із синами зазвичай закінчувалися короткими та формальними розмовами. “Привіт, тату. У нас все добре. Ми зайняті зараз, передзвонимо пізніше,” – зазвичай говорили вони, але це “пізніше” так і не наставало. Якось, сидячи в парку та годуючи птахів, я познайомився з Оленою – жінкою мого віку, яка теж часто приходила туди. Ми почали зустрічатися, обмінюючись історіями з життя, сміючись та насолоджуючись компанією один одного. “Знаєш, я теж почуваюся самотньою іноді.
Мої діти виросли і поїхали, а я залишилася сама,” – поділилася вона одного разу. “Я розумію тебе. Мої сини, здається, забули про мене з того часу, як я перестав бути їх гаманцем” – відповів я з гіркотою в голосі. Але згодом Олена допомогла мені подивитися на життя по-новому. Ми почали разом ходити до театрів, відвідувати виставки і навіть зайнялися волонтерством. Я зрозумів, що моє життя не закінчилося з виходом на пенсію і що у мене ще багато чого попереду. Мої стосунки з синами так і не налагодилися, але я навчився цінувати те, що маю. Життя тривало, і я був рішучий насолоджуватися кожним його моментом, незважаючи на все.