Коли до Григорія прийшла сестра покійної дружини, він одразу зрозумів, що візит непростий. Тетяна рідко заходила без вагомих причин, і її поява завжди супроводжувалась якоюсь справою. Цього разу все виглядало особливо дивно: вона ніби зволікала, починала розмову здалеку. Спочатку Тетяна поцікавилася здоров’ям Григорія, потім поставила питання про господарство та поточні справи. Але Григорій, людина пряма і нетерпляча, не витримав і перервав її: — То що насправді сталося, Тань? Чого ти зайшла?
Вона задумливо подивилася у вікно, ніби збираючись з думками, а потім видала: — Цей будинок, Грицько, колись належав моїм батькам. Я вважаю, що він має повернутися до нашої родини. Григорій насупився, не розуміючи, куди вона хилить. — Тань, до чого ти ведеш? — спитав він насторожено. Тетяна важко зітхнула і продовжила: — Слухай, дітей у вас з Вірою не було. Спадщиною краще розпорядитися заздалегідь, поки ти сам можеш вирішити. Моя старша дочка виходить заміж цього року, а жити їм нема де. Напиши дарчу на молодят. Ці слова приголомшили Григорія. Але Тетяна не дала йому часу на заперечення: — Ніхто тебе виганяти не збирається.
Нехай живуть з тобою, допоможуть по господарству. Ти подумай про це, Грицю. Я зайду завтра дізнатися про твоє рішення. Коли вона пішла, Григорій залишився збентежений. Йому було 75 років, і він уже відчував, що справлятися з господарством стає дедалі складніше. Молода пара могла б стати підмогою. Але що якщо вони не вживуться? А раптом вони його просто витіснять з дому? Ця дилема здавалася йому надто складною. Григорій ламав голову, намагаючись вирішити, що буде правильно. Тепер він не знав, що робити, і все ще не міг знайти відповіді.