Руслан з нетерпінням чекав на літні канікули, знаючи, що проведе їх з дідом Петром у селі.”Є час для веселощів, а є час для справи”, – казав дід, коли вони вирушали на пошуки пригод або справам по господарству.Петро став вдівцем ще до народження Руслана, тож мешкав один. Незважаючи на слабке здоров’я, його покійна дружина Надя прожила довге життя, залишивши по собі люблячу сім’ю.
Хоча батьки Руслана і тітка Варя жили неподалік, зв’язок між дідом і онуком був надзвичайно міцним, особливо через загальні захоплення, такі як рибалка.
Петро навчив Руслана не лише гачкам і наживкам, а й заповітним рецептам пиріжків з вишнею та картопляних вареників.”Чоловіки теж люди і вміють плакати”, – говорив Петро зі сльозами на очах на могилі дружини, показуючи Руслану, що справжня сила полягає у висловленні своїх почуттів.
Через трагічну випадковість Петро пішов і життя, коли онук навчався на третьому курсі ветеринарного коледжу. Тільки коли в його житті з’явилася Катя, Руслан знову відчув спрямовуючу руку діда.
Мріючи виростити своїх майбутніх дітей у дідусевій хаті, Руслан поділився своїми надіями з Катею, яка його палко підтримала.Однак на їхньому шляху постала невдача, коли Руслан дізнався, що його батько і тітка продали будинок. Засмучені, Руслан і Катя поїхали до села і зустріли там нового власника, дядька Рустама, який саме збирався продавати будинок.
Висловивши свою зацікавленість, вони поїхали з сумішшю надії та розпачу.За кілька днів дядько Рустам погодився продати їм будинок. На новосілля у родинному колі Руслан і Катя відсвяткували своє нове починання.Коли вечір добіг кінця, Руслан поцілував Катю, переповнений подякою.
“Незабаром у тебе буде більше причин для подяки”, – сказала Катя, показуючи фотографію їхньої майбутньої дитини, – “ми станемо батьками”, – оголосила вона, наповнивши будинок радістю та обіцянками майбутнього.