Якось, повертаючись додому, я зайшла до продуктового магазину. Лише на касі я зрозуміла, що мій гаманець вкрали, поки я робила покупки. У ньому лежала вся моя зарплата у розмірі 8 тисяч, яка мала забезпечити мене та мою дитину на найближчий місяць.
Я була вражена тим більше, що мені потрібно було купити зимові черевики для сина, який вже переріс свої старі.
Ростити сина самотужки було непросто з того часу, як мій чоловік пішов до іншої жінки, залишивши нас без фінансової підтримки…
Коли я стояла біля каси, і сльози текли на моєму обличчі, до мене підійшов незнайомець і заплатив за мої продукти. За свої 30 років я ніколи не стикалася з такою добротою. Він дав мені свій номер телефону та запропонував підвезти мене до дому, але я відмовилася.
Через кілька днів Станіслав, той самий добрий незнайомець, звернувся до мене за допомогою у виборі взуття для свого 6-літнього сина, оскільки він був вдівцем, виховував хлопчика один, і не надто тямив у таких справах.
Ми зустрілися в торговому центрі, де я легко знайшла взуття для його сина Андрія, у якого був такий же розмір, як і у мого сина. Дивно, але Станіслав купив дві пари взуття та наполіг на тому, щоб відвезти мене додому. Там він подарував другу пару моєму синові.
Ми запросили його на чай, і доки наші діти грали, ми зі Станіславом спілкувалися, обговорюючи наші спільні переживання.
Ця несподівана дружба розцвіла, і за кілька місяців Станіслав зробив мені пропозицію руки і серця. Він виявився заможною людиною, і я була вражена, що такий чоловік, як він, звернув на мене увагу. Ми одружилися, і зараз він чудовий чоловік та батько наших синів.
Озираючись назад, я розумію, що саме нещастя, пов’язане із втратою гаманця, призвело до значного повороту в моєму житті. Так, і щастя може бути наслідком нещасливих подій.