Приємний чоловік Михайло познайомився з Тамарою через соціальну мережу. Якось він написав їй повідомлення. З першого погляду Михайло здавався порядною людиною.
Михайло почав писати Тамарі приємності, відправляти свої фотографії на повний зріст. Виглядав він привабливо: блондин у штанях та сорочці, гарної статури. Спілкувався він чемно і навіть літературно.
Михайло казав, що Тамара його дуже зацікавила. Він називав її справжньою царицею, прямо полонився від її краси неземної та очей, як озера. Він обіцяв зробити все, що вона захоче: з неба дістати зірку або стати її сильним плечем. Він був готовий на все заради неї.
Тамара на такі висловлювання тільки хмикнула.
Яка там краса неземна? Їй 40 років, а важить більше за норму на 10 кг. Верх не великий, перший розмір, низ важкий. Тамара окуляри носить з товстими шибками, через які її очі здаються маленькими і невиразними. Які там озера? Вона доглядає погано: немає довгих вій, густих брів, виразних губ. Звичайна жінка, не та, якій блондини зірки обіцяють.
«Можливо, — вона подумала, — у Михайла поганий зір. А може, я його типаж. Буває, що подобаються чоловікам, наприклад, тільки руді, навіть якщо в них є зайва вага і на носі бородавка».
Михайло не тягнув час і запросив її до кафе.
«Давайте,— написав він,— скоріше познайомимося ближче. Я волію спілкуватися з жінками наживо, щоб можна було за руку взяти і дивитися в очі».
Тамара трохи подумала та дала свою згоду. Зустрінеться з Михайлом, подивиться на нього. А там буде видно. Бувають зустрічі щасливі. Подруга Тамари 10 років тому познайомилася випадково у трамваї з хлопцем, і тепер у них 3 дітей, а четвертий на підході.
Тамара вбралася і пішла на зустріч.
Михайло, як часто буває, опинився в житті зовсім іншим. У нього також було зайвих 10 кг, окуляри з товстим склом та широка лисина. Тамара, на щастя, не мала лисини, зате був 1-й розмір грудей, що компенсувало недоліки Михайла. Так вона вирішила про його зовнішність.
Вони зустрілися у простому кафе за салатом «Цезар» та запеченим курчам.
Михайло наполегливо пропонував Томі замовити найдорожчу страву.
«Замовляйте щось дорожче, — казав він, — я все оплачу. Не звик, щоби краси неземної жінки самі платили за себе. Мене це обурює».
Тамарі було незручно. Чому сторонній чоловік має оплачувати її курча? Це виглядало двозначно. Якщо він хоче годувати нужденних, для цього є благодійні організації.
Михайло продовжував наполягати: дорожче замовляйте, замовляйте.
Сам він тільки пив чай, дивився на Тому і сопів носом. У нього ворушилися ніздрі, а на лобі з’явився піт.
Розмова у них не клеїлася.
«Напевно, від чаю спітнів, — думала Тамара нудно. — Мені не подобається це побачення. Михайло сидить, п’є чай, розмов не веде, тільки пропонує замовляти дорожче. Ніби робить з мене людину голодну, яка приїхала з далекого краю, і ніколи не їла курчати».
– А чому ви самі тільки чай п’єте? – Запитала Тамара.
– А навіщо даремно витрачати гроші? — відповів Михайло, відсьорбуючи чай. — Я вдома перед походом у кафе повечеряв макаронами. Тут все дорого. Ми не буржуї, щоб гроші на вітер викидати. Хіба що ніжку від курки погризу.
– А навіщо тоді жінок у кафе водите, якщо грошей мало? – Здивувалася Тамара.
– Тут все просто, — підморгнув Михайло. — Ви, пригоститесь дорогою стравою, станете за салат і курку вдячні. Потім до мене поїдемо та побачення продовжимо. Неправильно від продовження відмовлятися, якщо з’їли половину моєї зарплати.
Тамара мало не подавилася курчам.
Вона почала пояснювати Михайлу, що не хоче такого продовження, що за курку таких пропозицій їй не робили жодного разу за сорок років, що дозволяє він собі і за кого її тримає. Вона розповіла, що в неї вдома є курча, а в магазині їх сотні, і вона не потребує того, щоб за їжу ходити на побачення.
Тамара була настільки обурена, що захотіла покинути кафе. Встала та схопила сумку.
– Ах, ось як, — схопився Михайло. — Одразу так і сказала б, що не буде продовження. Я тобі «Цезаря», а ти мені нічого. Якщо жінка їсть дороге за гроші чоловічі, то має щось дати натомість. Так у людей чесних заведено.
– Ви збожеволіли, — відповіла Тамара. — До побачення. Я йду.
– Стривай, — кричав Михайло. – Спочатку рахунок поділимо. У мене лише чай!
Так закінчилося побачення. Більше вона з ним не спілкувалася.
Але він ще писав деякий час їй. «Чи ви змінили думку, — питав він, — щодо продовження? Я бачив, Тамара, що дуже сподобався вам. Пам’ятаю, як ви мене поїдали очима. Мені курку не шкода. Я б вам хоч порося взяв. Ви ще подумайте! У мене незабаром зарплата! І, чесно кажучи, ви вже не така і царівна, щоб від такої пропозиції відмовлятися».