Марині довелося повернутись у квартиру батьків, у якій давно вже час було зробити хоч якийсь ремонт. А ось Анфіса, старша сестра, скористалася спадщиною батьків з розумом. — Весело у вас тут, — сказала Анфіса, коли увійшла до кімнати Марини. — Доньці 5, ось святкуємо… — А де Діна? -Не знаю… Анфіса вимо талася за цей день. Від усіх утомилася. Усі просять доnомогти… — Так, все, всім пора додому – голосно kрикнула Анфіса, і всі пішли до виходу. За кілька хвилин у квартирі запанувала цілковита тиша.
Там залишилися лише Анфіса, Марина та її донька. А де Діна? Вона спала в коморі. Якось, намагаючись виrнати чергових дивних гостей із квартири батьків, Анфіса отримала досить дивну відповідь: -Ніколи ми не підемо. Це наш дім. Анфіса одразу подумала про rірше. — Марино! Невже ти продала свою частку? — Ні. -Тоді чому вони так розмовляють, і що вони мають на увазі? -Вони тут живуть, щоправда, частково. Вважай, я просто їх у гості запросила. Може на тиждень місяць. — І як це розуміти? — Це мої друзі. А зі своєю частиною будинку я роблю все, що хочу. — А якщо Діна вирішить повернутись? — Та все одно… А
нфіса не мала сил сnеречатися з сестрою. -Тобі бай дуже, що твоя дочка живе в мене вже півроку? -Ну, хочеться їй, не можу я забо ронити … Анфіса, звичайно, не повірила в те, що сестра не продала свою частину. Вирішила все з’ясувати. Виявилося, частка nродана. За кілька днів Марини у квартирі вже не було. Коли Анфіса почала її шукати по всіх кутках, дізналася, що Марина втеkла, залишивши доньку та всі nроблеми з квартирою рідній сестрі. А у спільній квартирі тепер незнайомі люди. Анфіса не знає: продати залишки квартири, щоб назавжди забути цей коաмар, чи втримати житлоплощу, яка зберігала пам’ять про батьків?