40 років тому, коли я була неосвіченою молодою матір’ю, мій тодішній партнер Гнат різко припинив наші стосунки, залишивши мене і нашого 3-річного сина перед загрозою виселення. На той час я повністю залежала від Гната – бажаного чоловіка, який мав свою квартиру і машину. Після відрахування з інституту я вже забула про роботу, оскільки фінансової підтримки Гната мені здавалося достатньо. Коли він поїхав, порадивши мені якнайшвидше знайти роботу і звільнити квартиру протягом року,
я була збентежена раптовим переходом від заповітного життя до того, в якому я мала сама дбати про себе. У результаті я переїхала до села, і мама влаштувала мене до тітки Марти, яка колись пережила схожі труднощі. Вона допомогла мені знайти роботу та освоїтися на новому місці. Згодом я вивчила іноземну мову, здобула освіту в місті і навіть перевезла свого сина до себе. Зрештою, я знову вийшла заміж, ставши дружиною власника готелю, і побудувала нове життя, сповнене успіху та щастя. Через роки, коли наші з Гнатом дороги знову несподівано перетнулися, він висловив жаль про своє життя, розповівши про свою самотність і невдачі. Він оплакував зроблений ним вибір та результати, до яких він привів.
У цей момент я зрозуміла, що доля просто відобразила в ньому ту ізоляцію та проблеми, які він колись нав’язував іншим, зокрема – мені та синові. Як би там не було, Гнат залишився для мене просто фігурою з минулого – нагадуванням про те, що я здолала…