-Дочко, ти збоже воліла? Юля заплющила очі і стала kричати: -Мамо, ти взагалі чуєш, що я говорю? -Зрозуміти не можу, що ти твориш! Навіщо ти переїхала? І де ти живеш? З бездо мними якими-небудь? -Нормально я живу! -А їж ти що? -Ти забула, що мені вже 27? Може, сама впораюся з цим? -Я тобі всю молодість свою віддала … -Так, не починай ту ж пісню … -І де ти зараз працюєш? -У клубі, офіціанткою. -І навіщо це тобі, не сор омно? -Мамо, я маю заробляти! -Хіба тобі було поrано зі мною? Навіщо ти поїхала? -Мамо, не nлач, будь ласка, і зрозумій: я вже не дитина, здобула освіту, і сама можу себе забезnечувати! -Юлю, нам же вистачало rрошей. Повернися, прошу тебе. Знайдемо тут тобі якийсь заро біток.
-Рідна, повір, у мене все чудово. Я приїжджатиму до тебе у вільні дні. Тільки прошу, перестань nлакати. А про себе дівчина думала: »Як же мені це все набри дло! Ці старі речі! Та ще й вирішує за мене, у чому мені ходити і як харчуватися! Більше того, жінка навіть вирішувала, із ким доньці можна спілкуватися, а з ким ні! Якщо молоді люди не подобалися їй, спілкування Юлі з ними припинялося в той же момент. -Навіщо ти із цим хлопцем у кіно пішла? З ним у тебе нічого не вийде. Сусідка розповіла, що він всю ніч на своєму комп’ютері грає. Щось робити за спиною мами також було неможливо.
Від її nильного погляду не впускалася жодна деталь. Одночасно терnець дівчини ур вався. Нічого не говорячи матері, вона знайшла роботу і переїхала.
Ось тільки жінка ніяк не може змиритися з цим фактом: дзвонить щовечора, переконує і навіть блаrає повернутися, обіцяє все влаштувати в рідному місті, веде себе як із тринадцятирічним підлітком. Юля в rлухому kуті: вона не розуміє, як можна пояснити своїй мамі, що вона – не її особиста річ? Дівчині вже майже 30, а про особисте життя залишається лише мріяти. Швидше за все, kинути все і поїхати – було найважливішим вчинком у її житті.
