На одній з зустрічей у нашому сільському будинку, оснащеному всіма сучасними зручностями, моя сватя висловила подив, що ми – професори у третьому поколінні – живемо у селі. Наш собака в цей момент гавкав, худоба теж давала про себе знати, додаючи сільської атмосфери. Ольга відкрито критикувала мого сина, який теж не прагнув міського способу життя. Незважаючи на її грубість, я втрималася саме заради сина, розуміючи, що він глибоко любить Аллу, яка була такою ж ніжною, як і її мати,
проте – не такою критичною. Весілля ми провели в нашому саду, щоб вмістити і нашу велику родину, і сімох родичів Алли. Це було чудове торжество, і незабаром я виявив, що родичі Алли – чудові люди, на відміну від її критично налаштованої матері Ольги, яка своєю гордовитою поведінкою колись замкнулася в собі, через що поступилася чоловіком більш приземленій жінці. Але танці на весіллі принесли несподівані зміни: Оля, раніше відсторонена, була зачарована нашим сільським учителем малювання Валерієм Павловичем – холостяком, який жив скромно, але пристрасно займався своїм мистецтвом. Їхні відносини розквітли, і незабаром вони одружилися, розпочавши
життя, наповнене мистецтвом і частим відвідуванням місцевих визначних пам’яток. Незважаючи на міське коріння Ольги та відсутність у неї навичок ведення домашнього господарства, що дуже тішило її свекруху, їхні стосунки процвітали. Такий поворот подій, що привів Ольгу до щастя і нового життя в нашому селі, став гідним завершенням нашої історії, показавши, що життя може складатися несподіваним і приємним чином.