Олена була приголомшена, коли син Сергій звернувся до неї з планом полегшення іпотечного тягаря. Він та його дружина Віра запропонували Олені або з’їхати зі своєї двокімнатної квартири, щоб вони могли переїхати та здавати своє житло, або продати житло та зменшити площу, щоб виручені кошти пішли на погашення іпотеки. Незважаючи на очевидну вигоду для сина та його сім’ї, Олена пам’ятала про свою дочку Сару, бажаючи забезпечити справедливість, оскільки та теж мала мати частку у будь-якій спадщині.
Це міркування підкреслювало глибокий сімейний зв’язок, який Олена прагнула зберегти, що різко контрастувало з більш утилітарним підходом її сина. На роздуми Олени наштовхнула розмова з сусідкою, яка вже багато років жалкувала про те, що піддалася тиску сина, і це призвело до погіршення умов її життя. Ця історія була для Олени застереженням та підтвердила її сумніви. Розмови про квартиру та фінансову допомогу виявили давні сімейні протиріччя та відмінності у цінностях. Спроби Олени допомогти дітям наштовхувалися на невдоволення та претензії, що ставило під сумнів її бажання підтримати дітей, не допускаючи їхньої залежності та невдоволення.
Зрештою, Олена вирішила не продавати свій будинок та не змінювати життєву ситуацію на користь сина. Але це рішення призвело до гарячого обміну думками, що виявило проблеми вдячності та поваги, які глибоко вкоренилися в сім’ї. Як би там не було, рішучість Олени зберегти свою незалежність та фінансову стабільність демонструвала її силу та далекоглядність в управлінні сімейними відносинами та особистими кордонами.