Я була частиною великої, щасливої сім’ї з однією старшою та двома молодшими сестрами. Все змінилося, коли ми втратили батька в автокатастрофі через його необережність та алкогольне опʼяніння. Разом з ним ми втратили й фінансову стабільність, що змусило мене відмовитися від мрії про вищу освіту на користь негайного працевлаштування. Спочатку нас підтримувала моя старша сестра Арина та її багатий чоловік. Однак її майбутнє материнство означало кінець їхньої допомоги. Незважаючи на всі мої зусилля, мої заробітки ледве покривали наші основні потреби, а пошуки більш постійної роботи були марні. У 18 років, рухаючись відчаєм, я влаштувалася на роботу в Німеччині, відправляючи додому значні суми,
сподіваючись полегшити наші тяготи. Після повернення замість подяки я стикнулася з образою за те, що не змогла забезпечити більше. Під час скромної сімейної вечері мене обурили скарги моєї молодшої сестри на наш простий спосіб життя та її право на розкішне існування: “Якщо ти незадоволена, сама заробляй собі на розкіш”, – відповіла я. “А чому я маю це робити, коли у нас є ти?” – хитро відповіла вона з глумливою усмішкою. Усвідомивши, що моя жертва не гідно оцінена, я оголосила
про свій фінансовий відхід з їхнього життя: “От і все. Грошами, які я дала, розпоряджайте самі, але більшого від мене не чекайте”, – спокійно заявила я. Того ж дня я поїхала з дому, ненадовго зупинилася у подруги, а потім поновила роботу за кордоном для свого комфорту. Я дізналася, що мої сестри врешті-решт вийшли заміж, але зіткнулися з невдачами, покладаючись тільки на пенсію нашої матері. Хоча якась частина мене співчуває їм, я вирішила не фінансувати їхні хотілки та дозволити їм самим будувати своє життя.