Місяць синові дзвонила, трубку не брав. Думаю, може щось трапилося в нього, навіть невістці набрала. Вона тоді сказала мені, що з Олегом усе гаразд, не знає, чому він трубку не бере. Загалом, складна у нас доля була. Я з чоловіком розійшлася, коли Олегові було 13 років. Я працювала день і ніч, щоб діти мої нічого не потребували. Дочка моя, Маша, молодша за Олега на 5 років. Так склалося, що вона завжди була зі мною. А Олег завжди був ображений, що я його від батька забрала. Так минув час, я продовжувала працювати. Діти роз’їхалися, і лише дочка завжди цікавиться мною.
Я пішла з роботи, колектив уже новий, я там найстарша була. Терпіти їхні накази я вже не могла. Здорове підвозило. Дочка сказала йти, і я пішла. Удома я займалася своїми справами, пенсії мені вистачало, дочка допомагала. За весь цей час я щотижня дзвонила синові і лише чула незадоволені вигуки. Потім я зрозуміла, що йому не до мене, у нього своє життя, сім’я та діти. Я не заважала йому. Олег навіть не знав, що я пішла з роботи. Я казала йому, а він усе повз вуха пропускав. Йому не було діло до рідної матері. Дочка допомагала і з комуналкою, і з продуктами, вся хата була на ній.
Я вирішила, що якщо я за весь цей час не була потрібна своєму синові, то і після моєї смерті йому не буде потрібна моя квартира. Я вирішила зателефонувати і повідомити його про своє рішення. Він розлютився, і мабуть після цього заблокував мене скрізь. Не знаю, може я погарячкувала, але зрозумійте, мені як матері прикро. Він жодного разу за всі ці роки не спитав, як у мене зі здоров’ям. Я навіть коли в лікарні лежала, він не приїхав, поряд була лише дочка. У Олесі теж є своя сім’я, я їй не заважаю, вона мені сама дзвонить і приходить із дітьми, до неї додому я навіть не приходжу. Я люблю сина, ось тільки він мене ні.