Коли не стало дружини, Василь залишився один з трьома дітьми. Усі в селі дивувалися його силі духу та самовідданості. Люди дивилися на нього з повагою, особливо жінки, котрі не переставали захоплюватися його стараннями. Ситуація була трагічною. Два сини, дев’ятирічний Максим і п’ятирічний Віталік, втратили матір, а маленька Надя, яка тільки-но з’явилася на світ, залишилася без маминих рук. Василь, незважаючи на горе, ухвалив тверде рішення: дітей він нікому не віддасть. – Мамо, діти будуть жити зі мною, – твердо промовив він. – Якщо захочете допомагати, я буду тільки радий, але мої діти – це моя відповідальність.
Так і почалося його життя вдівця, сповнене турбот і труднощів. Вранці Василь встигав упоратися по господарству, приготувати їжу, зібрати дітей: Максима до школи, Віталіка до садка, а маленьку Надю передавав мамі чи родичам, які могли допомогти. Після цього він поспішав працювати, а ввечері все повторювалося. Проводячи безсонні ночі біля колиски Наді, він часто розповідав фотографії своєї покійної дружини Люди, як йому важко, як сумують діти. Минув час. Надя підросла, пішла до школи. Василю ставало трохи легше, але він відчував, що дітям все ж таки не вистачає материнської ласки. Старші сини були справжніми помічниками. Максим став студентом, Віталік вступив до технікуму. Василь пишався своїми хлопчиками, але вся його ніжність була зосереджена на Наді.
Коли діти трохи підросли, на горизонті почали з’являтися жінки, які бачили у Василі відповідного чоловіка. Хтось був у розлученні, хтось засидівся у дівках, але ніхто не міг замінити дітям матір. Василь шукав ту, яка могла б дивитися на дітей з тією самою ніжністю, як і Люда. Якось у його житті з’явилася Ліда. Жінка переїхала з міста до села доглядати за своєю хворою матір’ю. Василь помітив її господарність і задумався, чи зможе вона стати частиною їхньої сім’ї. Якось він попросив Ліду з’їздити з ним і Надею на ринок. Наставала зима, і Наді треба було купити теплий одяг. Прогулюючись між рядами, вони побачили гарну куртку.
Надя захоплено вигукнула: – Татусю, подивися! Я хочу таку курточку! Вона мені ідеально підійде та надовго вистачить! Ліда дізналася ціну і одразу почала відмовляти дівчинку: – Ні, Надю, ця надто дорога. Краще візьмемо щось подешевше. Натомість собі Ліда обрала дорогі чоботи. Василь глянув на неї і відвів убік. – Лідо, я готовий працювати день і ніч, але мої діти не будуть гіршими за інших. Якщо ти вважаєш, що я даремно витрачаю гроші на свою дочку, нам з тобою не по дорозі. Прощавай. Вони купили Наді куртку, а продавщиця, почувши їхню розмову, запропонувала велику знижку.
Цей вчинок торкнувся Василя. Через деякий час він знову прийшов до цієї жінки, Світлани, щоб придбати одяг для синів. Розговорившись, Василь дізнався, що Світлана теж виховує доньку одна, і вирішив запросити її у гості. Світлана прийшла ввечері, принісши пироги та подарунки. Надя одразу потяглася до неї, показувала свої вироби, розповідала про школу. Василь спостерігав за ними та відчував, як його будинок наповнюється теплом. – Вона мені подобається, – прошепотів Віталік батькові. Василь лише посміхнувся. Він зрозумів, що, можливо, знову знайшов ту саму жінку, яка зможе стати частиною їхньої родини.