Ми поділили квартиру і роз’їхалися. Я почала спокійно жити на самоті, звикаючи до нового життя

0
2

Ми з чоловіком розписалися одразу після університету. Я народила йому двох синів, які вже стали дорослими чоловіками та завели свої сім’ї. Але ще тоді, коли діти були маленькими, я почала помічати, що чоловік почав заглядатись на інших жінок. З часом я зрозуміла, що він за вдачею людина, яка не пропускає жодної спідниці. Коли діти виросли, закінчили університет, між нами з чоловіком остаточно зник зв’язок. Ми стали чужими один одному. Я продовжувала терпіти його зради лише заради дітей, щоби не травмувати їх.

Але коли вони стали дорослими, я зрозуміла, що більше не бачу сенсу продовжувати цей шлюб. Тоді я прямо сказала чоловікові, що хочу розлучення. Ми поділили квартиру та роз’їхалися. Я спокійно жила на самоті. Про чоловіка згадувала іноді, все ж таки стільки років разом прожито. Але образа залишалася: навіть у свята він не згадував про мене, не дзвонив, не писав. Єдине, що пов’язувало його з минулим, — це рідкісні контакти з нашими синами. Діти, розуміючи, що між нами нічого більше немає, намагалися не згадувати його у розмовах. Минуло 12 років. Моє життя текло розмірено, поки одного разу в двері не постукали.

Я відчинила, і в мене перехопило подих. На порозі стояв він – мій колишній чоловік. Він сильно постарів за ці роки. Було видно, що його здоров’я похитнулося. Ми мовчки стояли кілька хвилин, не знаючи, з чого почати. Потім я таки впустила його в будинок. Розмова не клеїлася. У голові крутилося стільки запитань, недомовленості, але слів чомусь не було. Лише до кінця другої чашки чаю він почав розповідати про своє життя. У нього все склалося непросто: жодної стабільності, здоров’я підірвано, йти йому більше нема куди. І тепер він запропонував знову бути разом. Він вибачався за все — за свої зради, за те, що колись зруйнував наш шлюб.

Я не знала, що йому відповісти. З одного боку, ми не спілкувалися 12 років. Він навіть не намагався дізнатись, як у мене справи. Але, можливо, він дав мені шанс прожити ці роки без болю та образ. З іншого боку, він залишився хворим і самотнім, а для мене він таки не чужа людина. Він батько моїх дітей, людина, з якою я провела найкращі роки свого життя. Перше і єдине кохання. Я не дала йому однозначної відповіді. Сказала, що мені треба подумати. Тепер зважую всі плюси та мінуси, намагаючись зрозуміти, чи готова я знову впустити його у своє життя.