Згода жити зі свекрухою була, мабуть, моєю найбільшою помилкою. Паша від початку був налаштований оптимістично.
«Давай поживемо у моєї мами, поки будемо накопичувати на квартиру. Так і до роботи ближче, і мама у мене поступлива», – запропонував Паша одразу після весілля.
Я з небажанням погодилася, хоча в мене було своє житло – подарунок батьків.
«А твою квартиру ми здаватимемо, залишивши її на майбутнє, коли у нас з’являться діти», – переконував мене Паша.
Інна Василівна, моя свекруха, схвалила цю ідею.
«Звичайно, переїжджайте до мене жити. У мене багато місця, тому що дочка з’їхала».
Моя мати була налаштована скептично, але підтримала.
«Спробуй, Даша. Якщо не вийде, ти завжди зможеш повернутися».
Переїхавши до будинку свекрухи, я звернула увагу на відсутність сучасної побутової техніки.
Проте я привезла всі свої нові прилади – телевізор, мікрохвильову піч, блендер і багато іншого, щоб зробити життя в будинку зручнішим.
«Як зручно!», – Вигукувала Інна Василівна, користуючись новою пральною машиною.
Але це не покращило наших стосунків. Вона ображалася на мене, майже не розмовляла, тільки скаржилася, може, від ревнощів…
«Чому ти мене ігноруєш, Паша? Материнський зв’язок – це зовсім інше», – говорила вона з нотками гіркоти в голосі.
Наситившись, я сказала Паші, що через три тижні переїжджаю назад до своєї квартири. Він може приєднатися, якщо захоче.
Проте я не протрималася й трьох тижнів. За тиждень я переїхала до батьків, чекаючи, поки з’їдуть нинішні мешканці.
«А за своїми речами я прийду пізніше!», – Оголосила я, йдучи.
«Ти візьмеш тільки свій одяг! Доведи, що інше – твоє!», – заперечила Інна Василівна.
Але за допомогою братів та їхніх значних друзів я все забрала.
«А як же телевізор та пральна машина?» – нарікала Інна Василівна, коли ми всі забрали.
Брати не могли втриматись від сміху.
Через два роки, вдруге вийшовши заміж, народивши доньку і живучи далеко від Інни Василівни, я здала свою стару квартиру. Що там з Пашею та його матір’ю, я не знаю, та й не цікавлюся.