Кожна людина приходить до того моменту, коли потрібно приймати рішення щодо проживання з батьками похилого віку.Всім, у кого вони є, дуже пощастило. Але більше пощастило тим, хто має обох батьків і живуть вони поблизу.Адже коли вони живуть далеко і не можуть нормально себе обслуговувати або залишився лише один з батьків, то доводиться щось вирішувати.
Мої батьки мешкають в іншому місті. З кожним роком їх здоров’я стає слабшим, а вони старішими. Я теж думаю, що незабаром заберу їх. але зараз вони налаштовані проти цього і стверджують, що самі ще здатні доглядати за собою.Але вони не знають того, що той добрий хлопець, який мешкає по сусідству, який почистив сніг і відремонтував телевізор, отримав від мене плату за свої послуги.
Вони не здогадуються, що соцпрацівник Анечка, яка крім своїх обов’язків миє їм удома підлогу, вікна та робить дрібний побутовий ремонт теж виконує це за окрему плату.Я не хочу, щоб вони про це знали. І нехай живуть окремо, доки мають ще сили.
Я більше переймаюся тим, що з кожним роком може бути все складніше їх перевезти на нове місце проживання. Звичайно, ще й совість не дає спокою, що за моїми немолодими батьками доглядають чужі люди.
Моя сусідка Еля теж не хотіла, щоб її мучила совість, тому вмовила свою стару маму переїхати до неї. І життя їхнє життя змінилося.
Зараз від імені Елі:«Моя мама намагалася якомога довше залишатися незалежною у фінансовому, фізичному та психологічному аспектах. Проте все ж таки настав час, коли їй довелося переїхати до нас. Вмовила на це я її, запевняючи, що так почуватимуся спокійніше. Мені не давала спокою совість, що мама живе зовсім одна і далеко від мене.
Більше совість мене не мучить. Проте чи спокійно мені тепер?
Після переїзду мами моє життя перетворилося на боротьбу за свободу. Такого контролю я не відчувала навіть тоді, коли діти були маленькими. Мама хоче, щоб я весь час була поряд з нею. Доглядальниці їй не підходять. Я маю піти з роботи і сидіти з нею. Вона каже, щоб мій чоловік працював.
Мені весь час доводиться брехати та виправдовуватися, коли я хоч ненадовго йду з дому. Іноді у мене виникає таке відчуття, що я знову стала дитиною і перебуваю під контролем мами. А часом у мене складається відчуття, що в мене з’явилася маленька дитина, якій не подобаються няні.
У мами все гаразд з ясністю мислення і періодично вона любить мені нагадати, що я сама хотіла її до себе забрати.
Каже, що в дитинстві теж няньчилася зі мною. Однак коли мені виповнився рік, мене без проблем віддали в ясла. А я маму нікуди не віддаю, я готова найняти їй доглядальницю і платити їй за роботу понад половину моєї зарплати. Але її це не влаштовує.
Усі твердять, що я маю бути більш жорсткою з мамою і стояти на своєму. Я так і роблю, але потім мені за це соромно».
Дуже важливо виявляти у спілкуванні з батьками терпіння, щоб потім не звинувачувати себе і не відчувати муки совісті після того, як їх не стане. Тож будьте терплячими і цінуйте своїх батьків!