У нас з чоловіком є дача, як і у багатьох інших людей. Ми майже не буваємо там узимку: дороги не кращі, та й сенсу немає, нема чого там робити в холодну пору року.
Ось і зараз ми вперше приїхали на дачу вже навесні, коли розпочався квітень. Потрібно було прибрати сміття в будинку та вирішити ще низку питань. І тут ми виявили, що хтось був у будинку до нас. Це нас дуже здивувало: у дачному будиночку немає нічого, що можна було б вкрасти, та й двері ми, коли приїжджали востаннє, зачинили. Начебто в кімнатах було чисто, але я все ж таки знайшла деякі продукти та іграшки. Нічого з цих речей точно не належало нам.
Ключі від нашого будинку були лише у Анатолія – сусіда. Саме до нього ми й подалися.
З сусідом у нас завжди складалося гарне приятельське спілкування. Іноді він допомагав нам у різних справах, а ключі ми залишили йому для того, щоб, якщо виникне потреба, він міг доглянути будинок. Адже ми приїжджаємо зрідка, а Толя постійно поруч.
Двері Толіного будинку відчинила незнайома нам жінка. Це нас дуже здивувало, адже Толя у розлученні і живе, наскільки мені відомо, один.
Жінка запитала, хто нам потрібен, і покликала Толю. Той з усмішкою вийшов на ґанок. Я одразу здогадалася, що саме ця жінка була у нашому домі. Адже ми її бачили вперше.
– Чому ти вирішив, що можеш заходити до нашого будинку просто так? – Уточнила я у Толі.
– Та що тут страшного? Вам не потрібен цей будинок взимку. Я пустив свою сестру з сім’єю, нічого страшного, вони не чужі люди. У них грошей зовсім немає, не знали, куди податися. От я й підсобив, – судячи з тону Толі, совість його зовсім не мучила.
– У такому разі, твоя сестра винна нам грошей. Газ, опалення, плита. Тисяч сім вийде.
Сусід скривився, заявив, що платити ніхто не буде, і зачинив перед нами двері свого будинку. Але ми не мали наміру залишати все просто так. Справа зовсім не в грошах, сім тисяч не варті того, щоб витрачати нерви. Але за законом Толя повинен був відповісти!
У нас не було жодних доказів, що сестра Толі жила в нашому будинку. Але ми знали дещо важливе про сусіда, щоб покарати його по-іншому. Кілька років тому він міняв паркан на своїй ділянці і зробив на ньому довгий виступ – майже два метри – який заходив на суміжну територію. За законом Толя ніяк це не оформив, адже йшлося не про чужу ділянку, а про порожню вулицю, але за фактом він порушив закон.
Ми звернулися до земельної інспекції, і вже за тиждень на нашу заяву відреагували. Толі довелося переробити паркан. Це зажадало чимало зусиль: коригувати паркан, що вже стоїть, завжди складніше, ніж ставити новий. Ймовірно, сусід був дуже незадоволений усім, що відбувається.
Після цього Толя навіть вітатися з нами перестав. Ми відібрали у нього ключі та змінили замки. Нехай ця ситуація буде йому уроком.