Після 17 років шлюбу та народження двох дітей Оксана все частіше почала відчувати невдоволення своїм чоловіком Ігорем. Зовні він був привабливий і стильний, справляв враження на всіх, крім людини, яка знала його краще за всіх – дружини. Ігор був владним, завжди приймав рішення сам, не радячись із дружиною. Він ігнорував її думку, чи то вибір пальта, яке вона не хотіла, чи то перепланування будинку без її участі. Оксана пробувала говорити про своє невдоволення з мамою та подругою, але ні та, ні інші не виявили співчуття. Вони концентрувалися на поверхневих якостях Ігоря, не зважаючи на те, який емоційний удар завдають Оксані його звернення до неї. Незважаючи на те, що вона тривалий час терпіла все це заради дітей та іміджу сім’ї,
Оксана почала всерйоз замислюватися про розлучення. Останньою краплею став день її народження, коли Ігор пішов, не сказавши ні слова, а повернувшись пізно, вибачився перед нею зневажливим тоном… навіть не привітав. Приблизно в цей же час Оксана дізналася, що чоловік зраджує її з молодшою жінкою. Зрештою Оксана подала на розлучення і поїхала з дітьми до матері. Мати спочатку не хотіла її підтримувати, але, наслухавшись розповідей онуків про поведінку Ігоря, передумала. Оксана шкодувала не про те, що пішла, а про те, що так довго чекала, щоби повернути собі своє життя. Роки задушливої критики та емоційної зневаги виснажили її. Але, зосередившись на своєму добробуті та добробуті своїх дітей, вона зрозуміла, що життя продовжується, і відчула байдужість до свого майбутнього колишнього чоловіка.