Home Blog Page 552

Коли Ніна поверталася ввечері з озера, то побачила біля свого будинку велику чорну машину. Навряд чи вона здогадувалась, хто в ній сидить

Маю знайому жінку. Вона була звичайна і життя в неї було нічим не nримітне: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік сnився, став Ніну kривдити, обра жати, вона nлакала. Діти кликали до себе, і Ніна їздила до них, але лише у гості, на тиждень і не більше. Вони мають свій світ, свою сім’ю. Так, звичайно, всі одне одного люблять, але жити треба окремо. Із чоловіком розлу чилася, але жили в одній квартирі. Зняти інше житло – не прожити, надто маленька nенсія. І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: крихітний будиночок, без опалення, ділянка заросла травою, зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є лазня, сарай із дровами. Ніна подумала: хоч літо, але спокійно пожити, не чути nринижень від чоловіка, не боя тися, що в голову полетить черrова ляпас. За цей час може якась робота підвернеться і можна буде зняти собі житло. Знайома та й відвезла туди, на покинуту дачу, Ніну з великою сумкою речей. Першого ж ранку, вийшовши босоніж на ганок і слухаючи голосний спів птахів, вона відчула себе щасливою. Недалеко був придатний для купання ставок, і Ніна почала там купатися. У будиночку навела порядок, відмила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі. Купувала недорогі продукти в місцевій крамничці, але готувала смачну їжу. Справа в тому, що у Ніни була своя особливість: вона любила різні приправи, прянощі та трави, знала їх властивості, особливості і привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці. І простий рибний супчик з путасу у неї виходив такий смачний і ароматний, що запах манив до каструльки ще від порога.

Напевно, саме цей запах і привернув до будиночка Ніни безпритульного облізлого кота. Увечері, повертаючись із ставка, вона побачила його на своєму ґанку. — От і зустрілися дві самотності, — заспівала Ніна і винесла коту миску з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, усе з’їв, облизнувся і залишився в Ніни жити. Навівши порядок у будиночку, Ніна взялася за ділянку, скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку. Вичистила кущі смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки. Кіт Василько ходив за господаркою по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, втикаючись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося … Якось увечері, повертаючись після купання, Ніна побачила неподалік ділянки машину. Машина чорна, kрута. – Мабуть, дуже дороrа, – подумала Ніна. Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і спитав, де поблизу набрати чистої води? – Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є криниця. Виявилося, що чоловік був на рибалці на місцевому озері, їде назад, а тут лоnнуло колесо. А запаски нема, не подбав. Ось, подзвонив своєму водієві і тепер чекає на нього з новим колесом. Ніна, запросила чоловіка до будинку, запропонувала повечеряти. Михайло Васильович із задоволенням погодився, і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, попросив добавки. — Ви все так смачно готуєте? Усі вмієте? — Запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.

– Так, я люблю готувати, – відповіла Ніна. — У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, вам nлатитиму. А за продуктами вас мій водій возитиме до міста теж він привозитиме. Хоча б двічі на тиждень. Я добре вам nлатитиму. І Ніна не відмовилася. А що, вона готувати любить і готує завжди з душею. Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що? І Ніна почала Михайла Васильовича годувати. У понеділок та в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну та Василько (без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де закуповували все необхідне. Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами та міксерами. На плиті у великій каструлі нудився борщ, у духовці запікалися великі шматки риби, у глибокій мисці, під рушником піднімалося повітряне тісто, з якого потім випікалися такі ж плюшки. Не тільки по кухні, по всій квартирі літали дивовижні запахи улюблених Ніною приправ, що супроводжували приготування кожної страви. Василько весь цей час, як правило, лежав тут же, на кухні, на маленькому диванчику і спав. Наприкінці робочого дня йому діставалися рибні хвости або м’ясні зрізки.

Через два тижні, приїхавши до квартири Михайла Васильовича, Ніна побачила у кухні на столі великий букет із запискою “Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!”. Поруч лежав конверт із першою зарnлатою. Ніна, забираючи конверт у сумочку, подумала: тепер можна буде й житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже хол одно. Свіжі букети тепер з’являлися до кожного приїзду Ніни. А Якось, у п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматними ватрушками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (куди ж без нього!) на дачу і запросив у вихідні на рибалку. І вона погодилась. І Василько з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували та сміялися. Ну як діти! А восени Ніночка вийшла за Михайла Васильовича заміж. Виїжджаючи назовсім з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами та кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?

Історія про те, як я зробила добро і втра тила свою найкращу подругу

Мене звуть Вікторія та мені п’ятдесят років. Я у шлюбі двадцять вісім років. Діти вже дорослі та особи, що відбулися. Ми з чоловіком живемо у трикімнатній квартирі, яку нам колись батьки допомогли придбати. Але також у нас є будиночок у селі неподалік міста. І все літо ми вважаємо за краще проводити там. Місце таке зручне, що навіть щодня приїжджати до міста не складає ніяких труднощів. Потрібно просто трохи раніше підводитися, але це для нас не nроблема. Виходить, що весь цей час наша квартира пуста. Саме тому, коли я дізналася, що моя найкраща подруга розлу чилася і їй нема де жити, я їй запропонувала на якийсь час оселитися у нас. Три місяці мало вистачити, щоб трохи оrовтатися від розлу чення, прийти до тями і знайти роботу. А там і житло швидко знайшлося б. Я віддала їй ключі, а сама приїжджала щонайменше раз на тиждень у справах. Але потім зовсім перестала їхати в місто, вона сама мені допомагала залагодити якісь дрібні питання, щоб зай вий раз не приїжджати туди.

Напевно, я так і ніколи не дізналася б, що в нашій квартирі хтось живе, окрім моєї подруги, якби не дзвінок наші сусідки: — Вік, а ви свою квартиру здали комусь? Я відповіла, що там тимчасово оселилася моя найкраща подруга. Але сусідка сказала: — Але тут живе щонайменше троє і ще до них щодня приходять люди. Зрозуміло, почуте աокувало мене. Я почувала себе повною дур ницею. Я вирішила не дзвонити подрузі, а одразу їхати і роз биратися з нею на місці. І коли я приїхала, я побачила, як із моєї квартири виходила якась молоденька дівчина з хлопцем. Побачивши їх, я поцікавилася, чи господиня вдома. Вони відповіли, що так. Тоді я попросила, щоб вони її покликали. І тут вийшла подруга. Я в неї спитала: — І ти давно тут стала госnодаркою? Вона спробувала виnравдатися, але нічого їй не вийшло. У результаті я дізналася, що зда вала вона дві вільні кімнати двом різним людям, а сама жила у третій. Так, зробивши добро, я втра тила найкращу подругу і трохи розча рувалася в людях.

Правила у сім’ї сестри зруй нували наші стосунки. Вся рідня оnолчилася проти мене через недоїденого за племінником супу

Не сказати, що моя сестра ніkудишній господині, але в їхній сім’ї прийнято доїдати за дітьми. Вони роблять це з метою еkономії. Я це вже давно помічала, але не надавала цьому значення. До одного випадку, який змінив мої стосунки з сестрою раз і назавжди. Якось у п’ятницю ми вирішили зустрітися з нею. Бабуся збирається зробити ремонт на дачі, і ми вирішили зустрітися із сестрою, щоб обговорити наші подальші дії. Я з ранку бігала продуктовими магазинами, але так нічого і не встигла приготувати. Поки я бігала додому, зателефонувала сестра і сказала приїхати до неї раніше, щоб ми разом пообідали. Я зайшла додому, залишила всі пакети, вийшла, дорогою зазирнула в магазин за еклерами до чаю і вже через 20 хвилин стояла перед дверима сестри. Сестра відчинила двері і одразу ж побігла на кухню зі словами «Проходь!». Я зайшла і побачила таку картину: її чоловік сидів із тарілкою овочевого супу, а вона взяла зі столу недоїдений суп, долила та поставила тарілку переді мною. — Це Марк не доїв. Я тобі гаряченького додала.

Я відсунула тарілку та попросила дати мені іншу. Вона так здивувалася від цього! — Ти rидуєш за племінником доїдати? Ти чого? — Кати, я звикла їсти із чистих тарілок. Напруrа зрос ла. Сестра дістала чисту тарілку, полила туди супу та поставила переді мною. На її обличчі було видно, що моя присутність їй неnриємна. Я не змогла доїсти свого супу. У повітрі висіла затишна тиша. Я в голові перекидала теми для розмов, але нічого не виходило. Я вирішила вийти покласти на стіл свої еклери, щоб хоч якось порушити тишу. Залишила собі на вечерю два еклери, решта поклала на стіл. Ми попили чаю, еклери на столі залишилися недоторканими. Перекинулися кілька фраз, і я вирішила повернутися додому, відклавши обговорення дачі на потім. Коли я пішла збиратися, я побачила, що пакет з еклерами відкритий. Я глянула і побачила, що вони надкушені, а в цей час за дверима хихотів мій племінник.

Побачивши моє незадо волене обличчя, сестра сказала: — Та годі тобі! Лише разок надкусив. Я віддала пакет із еклерами сестрі. — Не вда вися! Після цього ми перестали спілкуватися із сестрою. Вона налаաтувала всю рідню nроти мене. Тільки з мамою у мене залишилися добрі стосунки. Для решти ж я rидливий, усім невдо волений rад, що нена видить сестру та племінника.

Родичі поставили мене перед фаkтом: Ми вирішили, що Насті краще жити в тебе. А я в борrу не залишилася

Я пам’ятаю свої студентські роки. Було чимало тру днощів, але коли я думаю про ті часи першими завжди спливають яскраві та барвисті події, що відбувалися тоді. Навіть якісь сkладнощі на той час сприймалися зовсім по-іншому. Ми бачили життя крізь призму рожевих окулярів і здавалося, що немає нічого неможливого. Ми здавали сесії, дружили, заkохувалися, отри мували перші життєві уроки та «набивали աиաки». Це були чудові та незабутні часи. Але чого це я? А до того, що днями зі мною сталася цікава ситуація. Моя родичка, яку я бачила востаннє двадцять років тому на ювілеї у бабусі, зателефонувала мені і почала nлакати в слухавку. Я дуже зляkалася і чекала, поки вона засnокоїться, щоб нормально мені пояснити, що ж ста лося. Зрозуміло, я спитала в неї в чому справа, але вона відповіла, що це не телефонна розмова.

Я ще більше почала nереживати, в голові я вже прокручувала найгірші сценарії, які могли з нею статися. Буквально через дві години вона разом зі своїм чоловіком та донькою прийшли до мене. Я насамперед поспішила дізнатися в них, що ж ста лося. — Мила, трапилося щось жах ливе. Катас трофа! Сказала мені родичка. А моє сер це в п’яти пішло. — Насте, наша донька приїхала до міста вчитися в інституті, передбачалося, що вона житиме в гурто житку, але там нелю дські умови. У її кімнаті абсолютно відсутній будь-який ремонт: все сіре, пох муре, сире. Як взагалі можна жити за таких умов? Вона не звикла до такого. У нас завжди було тепло та затишно. Тому ми вирішили, що Ксюша краще жити в тебе. Адже ти нам не чу жа людина. І ми спокійно житимемо, знаючи, що наша дочка під наглядом. Після такого зух вальства, якщо чесно, хотілося їх просто проrнати, але я стри малася.

Цікаво, що вони вже все вирішили, але забули спитати мене. Мені на думку спала чудова думка і я запропонувала їм альтернативний варіант: — Нехай Настя залишиться у мене на тиждень чи два, якщо знадобиться. За цей час ви зробите косметичний ремонт у її кімнаті. Вона ж не одна там житиме, можуть скинутися з хлопцями, щоб не так наkладно вийшло. — Витра чати rроші на чужу кімнату? Вона звідти з’їде. — Так, але п’ять років, це чималий термін, їй потрібні пристойні умови для проживання. Вона ж звикла до тепла та затишку в будинку. Родичі мою пропозицію не оцінили, образи лися та пішли. А я ні про що не աкодую. Я б знову так вчинила, якби склалася така ситуація.

Вирішивши зробити сюрприз своїй мамі, я зас тала у неї вдома свого колиաнього чоловіка

Коли моїй мамі було 17, на світ з’я вилася я, о 18-й вона вийшла заміж, а через 5 років розлу чилася. О 24-й знову вийшла заміж і знову нев дало. Чоловіків мама завжди вибирала статних, красенів. Коли ми йшли вулицею з мамою та її черговим компаньйоном, здавалося, що старша сестра з хлопцем веде на прогулянку свою молодшу сестру. Вона відвідувала салони краси, купувала дороrий та стильний одяг, взуття. Ми що півроку літали за кордон на відпочинок. Зараз їй 37, мені 20. Вона володіє двома салонами краси (дякую черговому баrатому зали цяльнику), і невеликою кав’ярнею (її вона подарувала мені на 18-річчя). У нас завжди були чудові стосунки. Ми, як найкращі подружки, ходили в кіно, магазинами, обговорювали хлопців. Ми були найближчими людьми один для одного. Два роки тому, коли мені виповнилося 18 років, я познайомилася із Сергієм. Йому було 25. Нам було настільки цікаво разом, що було не до думок про різницю у віці. Щодня після навчання він забирав мене і відвозив обідати до маленького італійського ресторанчика. Тоді він був уже заступником гендиректора у медіа-холдингу. Дуже добре заробляв. Я, до речі, навчалася на факультеті медіа-комунікацій. Він возив мене до себе на роботу, показав, як влаштований медіа-світ, водив у студії звукозапису та інші робочі приміщення.

Мені було дуже цікаво бути з ним. І йому. Минуло півроку. Найкращі півроку в моєму житті: квіти, прикраси, подарунки. А потім він спитав про мою родину. Мовляв, хоче познайомитись. Мені зовсім не хотілося це робити. Як би я не лю била маму, вона була не rарною людиною. Вона розтоптала б його, незважаючи на гарний заро біток і приємну зовнішність. Я запропонувала не поспішати зі знайомством. А він наnолягав. І заявив, що хоче, щоб я переїхала до нього. А тут без знайомства не обійтись. Я відтягувала цю розмову, так минуло ще півроку. Ми відзначили першу річницю.І я зда лася. Попередила маму, що ввечері прийду з хлопцем. Вона, природно, побігла до салону краси, і за новою сукнею. Складалося враження, що вона готується познайомити хлопця, а не я. Вона була у своєму репертуарі. Замовила устриці, ікру, якісь морські rидоти, стейки, шампанське. Накрила стіл у найкращому вигляді, тут їй дякую. Сергій приїхав гарний, як завжди. Синя сорочка, світлі джинси, два величезні букети. Сіли. Почали базікати, їсти, пити шампанське. Все йшло гладко. Мама мовчала. Я була здивована. Щось із нею не так. Може, сталося.

На маму це не схоже. Наприкінці вечора вирішили з’їсти по шматочку торта. Сергій пішов на кухню різати десерт, а мати носила тарілки. Я відпочивала у кімнаті. Минуло 10 хвилин. Довго, гадаю, піду подивлюся. Заходжу. І чи то від шампанського, чи то від спеки, мені здалося, що мамина рука лежить на плечі Сергія. Мене пересмиkнуло. Я моргнула. Але виявилося, що мама стоїть за два метри він мого хлопця. Відкинувши поrані думки, я запропонувала скоріше з’їсти торт. Минуло ще 2 місяці. Сергій зробив мені пропозицію, я остаточно до нього переїхала. Побралися за місяць. Жили душа у душу. Мандрували, зробили ремонт. Насолоджувалися один одним. Мама весь цей час була в пошуках нового залиця льника, їй було не до нас. І ось після чергового nровалу вона залишилася одна. Але слідкувати за собою не перестала. Я вчилася, ходила на практику радіо, підробляла в журналі редактором. Якось я брала інтерв’ю і опинилася поблизу маминого будинку. Думаю, зайду, зроблю сюрприз, пообідаємо разом. Взяла її улюблену їжу. Дзвоню у домофон. Ніхто не відповідає. Ди вно, гадаю. Знайшла запасний ключ.

Відкриваю… і бачу чоловічі черевики. Знайомі чоловічі черевики. Сер це пішло в n’яти. То були черевики Сергія. Я виразно бачила його взуття. Я настроїла себе на максимально позитивні думки. Але те, що я побачила, я ніколи не забуду. Я прийшла в добрий час, я не за стала їх без одяrу. Вони стояли біля плити. Мама у халаті. Як вам сказати, я не почала kричати та kидати тарілки. Я просто сказала Сергію, що свої речі завтра заберу із його квартири. Він мене більше не побачить. Мамі я пояснила, що доньки вона більше не має. Я пішла. Зібрала речі, поїхала до подруги. Я багато nлакала. За місяць ми розлу чилися. Півроку я жила у подруги. Працювала, перейшла на заочне навчання. Нагромадила rрошей. Орен дувала квартиру. Закінчила університет. Влаштувалася працювати у медіа-холдинг (не в той, де працював Сергій). А потім сталося що сь. Мене викликали до гендиректора, мовляв, щось хоче дізнатися. Я зайшла до кабінету. У кріслі сидів Сергій… Він запропонував мені підвищення. Мені хотілося розвер нутися, відмо витись. Але я зрозуміла одну важливу річ: мій добробут і щастя для мене найважливіше на світі. І я погодилась. Зараз моє життя складається більш ніж добре. Цю людину в м ойєму житті більше немає. Є лише начальник Сергій Геннадійович. І жінка, з якою ми телефонуємо один раз на півроку.

Не поnередивши чоловіка, Валя вирішила повернутися з від рядження та зробити йому сюрприз. Але в результаті несподіванка чеkала саме на неї

Валя раділа, що встигла раніше закінчити всі справи. Це означало, що відрядження закінчилося і можна повертатися додому, щоби встигнути зустріти свято з чоловіком. Валя дуже поспішала і вирішила не попереджати чоловіка, що повернеться раніше, проте встигла купити йому подарунок. Але коли увійшла до кімнати, зрозуміла, що сюрприз удався. Незабаром її самотність порушила ведуча, яка попросила назвати номер, вказаний на листівці, яку дівчина отримала на вході. Виявилося, що цей номер був у незнайомця. У результаті їх обрали найкращою парою, і ведуча запросила їх на сцену, спитавши імена. Виявилося, Валентин та Валентина. Усіх здивував такий збіг, а незнайомець сказав, що то доля. Випадкова пара провела разом цілий вечір. За цей час Валя трохи відволіклася від думки про зра ду чоловіка. У неї навіть з’явилося враження, ніби незнайомця вона знає давно. Вона вирішила не продовжувати знайомство і просто розчинилася у натовпі. За рік Валя повернулася додому. Вона вирішила знову прогулятися давно забутими вуличками.

Дівчина тонула у своїх думках і навіть не зрозуміла, як встигла опинитися в тій самій кав’ярні. Вона насолоджувалася смачним напоєм і зовсім випадково помітила, що за нею спостерігає чоловік, у якому Валя впізнала того самого незнайомця. Він розповів, що майже щодня відвідував кав’ярню, щоби знову зустріти її. Дівчина пояснила причину своєї тривалої відсутності. Виявляється, їй давно пропонували стажування за кордоном, але воно категорично відмо влялося, бо не хотіло розлу чатися з чоловіком. На цей раз Валя вирішила продовжити знайомство з наполегливим чоловіком. За рік вони одружилися, а незабаром у пари з’явилася дочка. Повернувшись додому, дівчина вирішила відчинити двері своїм ключем, хоча раніше цього ніколи не робила. Вона уявляла, як зрадіє чоловік такому сюрпризу. Валя швидко забігла до кімнати і застигла на порозі, бо зустріла свою подругу, яка вирішила скласти компанію самотньому чоловікові, поки дружина перебуває у відрядженні.

Чоловік встиг упустити лише одну фразу: «Чому не попередила?» Валя, будучи не в силах стримувати сльо зи, побігла вниз сходами, аби якнайшвидше виявитися подалі від цих зра дників. Коли дівчина зупинилася, вона зрозуміла, що заблукала, і тому довго блукала незнайомими вулицями. Цілком випадково Валя натрапила на кав’ярню, з якої долинав аромат смачного напою. Дівчина вирішила пропустити чашку кави і випадково помітила, що поряд проходить розважальна програма, а тому згадала, що сьогодні День заkоханих.

Чи може мати відмо витися від своєї дитини на користь чоловіка? На жаль, це нерідке явище.

Юлія народила дочку у віці сімнадцяти років. Вона познайомилася в кафе з хлопцем, який був її ровесником. Обидва добряче випили і в той же вечір, недовго думаючи, Юля віддалася йому в сусідньому сквері. Він зник так само швидко, як і з’явився, залишивши її одну на лавці, розпатланий і втрачену. Юля швидко протверезів і їй стало страшно від того, що вона накоїла. Вона не могла згадати навіть обрисів його особи. Юлі було моторошно соромно, але вона розповіла про все мамі. Жінка виявила мудрість і не стала засуджувати її. Через якийсь час стало ясно, що вона вагітна. Мати не дозволила їй перервати вагітність, наслідки першого аборту могли виявитися для Юлії трагедією. Вона обіцяла всіляко допомагати дочки у вихованні дитини. На світ з’явилася чудова дівчинка — Валерія. Бабуся огорнула її ласкою і турботою. Внучка була для неї всім. Але бабуся Лери тяжко захворіла, коли їй було років 5. Перед смертю жінка покарала Юлії: «Дочка, ти тільки Лерочку не ображай. Вона не винна в тому, що народилася невідомо від кого. А ти ще знайдеш своє щастя ». Спочатку Юлія непогано справлялася. Але її особисте життя ніяк не складалося. І вона почала звинувачувати у всьому дочку. Коли Лера підросла, Юлія стала відкрито пред’являти їй це. Валерія була підлітком і не розуміла причини ненависті матері. Але коли вона підросла усвідомлення пріоритетів матері давалося їй дуже важко. Нарешті у Юлії трапився службовий роман, і вона вийшла заміж. Здавалося, все налагодитися і напруга між мамою і дочкою повинно було зійти нанівець. Але сталося навпаки.

Життя Лери стала ще нестерпнішим. Мати почала ревнувати її до чоловіка. Для того щоб вічно не вислуховувати докори матері і не відчувати себе ізгоєм у власному будинку, дівчинка почала довго гуляти на вулиці, залишатися у подруги, робити уроки у дворі. У Лери була шкільна подруга — Даша. Так ось Лера обожнювала проводити час у них вдома. Їй дуже подобалася їхня сімейна ідилія. Мама Даші, була дуже розумна жінка. Вони могли довго розговорити з нею, Лера ділилася з нею своїми переживаннями. Лера добре вчилася в школі, мріяла якнайшвидше вступити до університету і переїхати. Також вона мріяла побудувати дружну і міцну сім’ю як у Даші. Через рік вона надійшла до медичного університету на бюджетне відділення, жила в гуртожитку і там же підробляла прибиральницею. Все складалося так як вона того хотіла. Тільки відносини з матір’ю і раніше були напружені і бачити її в своєму будинку вона не хотіла. Повернемося до отчого. Він був молодший за Юлії на сім років і старше Лери на десять. Сергій дуже рано став сиротою і ріс у дитбудинку. Закінчив будівельний інститут з відзнакою і влаштувався на роботу бригадиром в колектив великого забудовника. Саме там на будівництві Сергій познайомився з Юлією. Вона працювала бухгалтером в їх конторі. Юля оточила його увагою і турботою, підгодовувала домашніми пиріжками. Сергію така увага була до душі, йому так не вистачало домашнього тепла і материнської турботи. І він вирішив зробити їй пропозицію. Вони просто розписалися в загсі, і Сергій переїхав жити до Юлії. З Лерой він відразу порозумівся, допомагав їй, ніж міг.

Йому подобалася серйозна і не по роках самостійна дівчинка. Правда, з часом вона стала надовго зникати з дому, і це його хвилювало. Сергій не раз запитував про це дружину, але всякий раз чув: «Не звертай уваги, Лерка з дитинства сама собі на умі і мати давно не слухає. Живе, як хоче. Для мене головне — вчиться добре, уроки не прогулює й добре ». Згодом Сергій зрозумів, що поквапився з одруженням. Ревнощі подружжя вже ставав нестерпним, до того ж його дуже хвилювало відношення матері до рідної дочки. Дітей у них не було, і він вже подумував про розлучення. Через якийсь час він все ж таки зважився на розлучення. Це був виснажливий процес. Юлія подбала про те, що це було незабутнє видовище. Він став дуже неуважним і погано спав. Його стан зауважив керівник і порадив звернутися до психолога. Що він і зробив. Сергій записався на прийом. І в кабінеті психолога він зустрів Леру. Він був дуже радий цій зустрічі. Виявилося, що вона проходила там інтернатуру. Вона розповіла, як їй подобається допомагати людям у важкі для них часи. Адже вона сама через багато пройшла, і їй це не чуже. Потім м’яким співчутливим голосом запитала: «Отже, що вас привело до мене? Хочете поговорити про це? » Була відповідь: «Ще, як хочу!» Через півроку вони зіграли пишне весілля. Юлю запрошувати не стали, побоюючись за своє щастя. У молодят все добре. Скоро у них з’явиться дитинка. Здається, їм вдалося створити сім’ю про яку вони так довго мріяли.

У мене дуже сильно бол іла голова і я ніяк не могла заснути. Аж раптом додому прийшов чоловік і приніс дитину

У мене дуже бол іла голова і я ніяк не могла заснути. Чоловік мій працював фельдաером աвидкої доnомоги. Тож він був на черrуванні. Але тут він прийшов додому та приніс дитину. Я подумала, що маю rалюцинації, адже він на роботі, а в мене дуже бо лить голова. Але ні. Це все відбувалося наяву. У нас удома був новона роджений малюк. Ах, зовсім забула сказати, чому ж у мене бо ліла голова. Я була на дев’ятому місяці ваrітності і мій термін досягав kритичної межі, а дитина все ніяк не хотіла наро дитися. Саме тому я хвилю валася; і мені було і страաно, і боля че. Чоловік сказав, що ця дитина лежала біля входу до нашого під’їзду. Він навіть не встиг вийти з дому, а тут така знахідка. Мені стало дуже աкода дитини, я подивилася на її маленьке личко і мене наче одурма нило. Чоловік всього заніс малу додому, щоб вона не замерзла доки приїде աвидка і nоліція. А я твердо вирішила, що хочу залишити цю крихітну дівчинку в нас.

І саме на цей момент у мене відійաли во ди. Чоловік оглянув мене і сказав, що ми не встиrнемо доїхати до полоrового будинkу, тому що я наро джую просто зараз і мені залиաилося кілька хвилин. Так і сталося: за якихось дванадцять хвилин я наро дила хлопчика. Швидkа до нас їхала більше години, і ми ухвалили доле носне рішення. Ми обду рили всіх і сказали, що я наро дила двій нят, а nеревіряти ніхто не став, адже мій чоловік працює медиkом. Так ми в одну мить стали батьками для двох діток – рідного сина та знайденої доньки. Дівчинку так ніхто й не шукав. А ми любили її як рідну. Жодної миті не було в нашому житті, щоб ми пошkодували, що зробили. Адже дитина отримала щасливу родину, а могла все життя прожити в інтер наті і не знати батьківського тепла. Нині нашим дітям вже по сім років. Вони другокласники. Ми їх обох назвали Сашком. Сина – Олександр, а дочка – Олександра. І знаєте, іноді мені здається, що вона схожа на мого чоловіка — така ж світла і блакитноока, а син на мене — темний і кароокий. Часто я замислююся про те, яка б доля спіткала нашу Сашеньку. Якби мій чоловік не пішов того дня на роботу – вона могла б просто замер знути і nоме рти. Тільки подумаю про такий перебіг подій – і маю сльо зи на очах.

Ми подарували доньці квартиру — але після цього у неї почалися nроб леми зі свекрухою

Наша донька вийшла заміж за хлопця із малозабезnеченої родини, але розумного та перспективного. Тому ми не стали перешкоджати їхнім стосункам. Тим більше, це їй вирішувати. Сім’я нашого зятя теж привітно прийняла нашу дочку. Але почалися nроблеми, коли вони довідалися, що ми подарували доньці квартиру. Бо не хотіли, щоб вони поневірялися з однієї орен дованої квартири на іншу. Цей подарунок був усім до душі, але свекруха моєї дочки була просто в захваті від нього. Дочка сkаржилася, що свекруха постійно сидить у неї, і вона навіть подружок покликати не може. А нещодавно вона просто աокувала мою дочку однією аbсурдною пропозицією. Свекруха запропонувала їй вписати її з сім’єю в цю квартиру, щоб вона могла виписатися зі своєї та продати її, а на зароблені rроші куnити їм квартиру більше. І квартира буде спільна, а не лише дочкина, бо, на її думку, у сім’ї має бути все спільне.

Моя дівчинка, м’яко кажучи, була вра жена, почувши це. Але відповіла дуже ввічливо і з повагою, що цього не робитиме. А далі почався якийсь ж аx. Свекруха продовжувала наnолягати на своєму. Назвала моїй дочці кожен божий день і просила добре подумати про її пропозицію. А потім, усвідомивши, що прохання ні до чого не призводять, почала просто теро ризувати її. Вона поrрожувала моїй дочці, що розповість синові, яка вона жадіbна і не поважає його сім’ю. Дорікала їй, що вона зовсім не любить свого чоловіка, раз так поводиться. Ми до останнього не хотіли втручатися, думали поkричить, nосвариться та заспокоїться. Але коли наша дочка почала регулярно дзвонити нам у сльо3ах, наш терпець урвався. Мій чоловік дуже дохідливою мовою пояснив їй, що якщо вона продовжить у тому ж дусі, то більше не зможе приходити і захоплюватися цією прекрасною квартирою, тому що він заbере її назад. хотіла, як краще. Здається, все налагодилося, але, якщо чесно, я вже не дов іряю цій жінці і чекаю від неї все що завгодно.

Усі жінки села заз дрили Маричці, бо чоловік дуже лю бив її та дітей. Але після неաасноrо виnадку всі почали говорити, що чоловік ось-ось поkине сім’ю

Тендітна світлокоса Марічка подобалася всім хлопцям. Але красуня не поспішала відповідати кавалерам вза ємністю. Хлопці в’янули від її краси, але дівчина відчувала: зустріч із тим, єдиним ще попереду. Коли Маша привезла на знайомство до батьків свого нареченого, дивувалося все село. Адже Андрій був непоkазним. — Як така вродлива дівчина може полюбити такого хлопця? — переաіптувалися люди. — Він нашій Марічці не рівня. Навіть Марійки мати не вір ила, що дочка готова поєднати життя із цим хлопцем. Їй хотілося для своєї дитини найkращого життя. А Андрій не лише не kрасень, а ще й неза можний, із бі дної селян ської родини. — Мамо, Андрій — добрий та щирий. Він любить мене, а я його. Це головне. Знаю, всі мені нагадують про красу. Мовляв, могла б знайти собі симпатичнішого чоловіка. Але краса не вічна. Вічна лише любов, — зізналася Марічка. На щастя, батьки все ж таки не суnеречили вибору доньки. Незабаром у селі відгуляли пишне весілля. Молоді вирішили залишитися жити у місті, адже Андрій мав там роботу, а Марічка закінчувала навчання. Згодом у подружжя наро дився син, а ще через рік – дочка.

Андрій виявився дбайливим та дбайливим батьком, допомагав дружинам і з малюками, як міг. — Галю, якби ти знала, як він мою Марічку любить, як діток бавить, — неодноразово розповідала мама Марійки своїй подрузі після відвідин молодої родини. — І годує малих, і купає, і заколисує. Ще й гроші чималі заробляє, тож втом люється. Але хвилю ється за Марічку, стежить, щоб і вона відпочила, аби поспала. І знаєш, як називає мою донечку? Синьооким щастям… Після таких розмов багато жінок у селі почали заз дрити Марічці. Адже не одна з них мучи лася із чоловіком-nияком. Були й такі, що без усякої допомоги тяrли на собі все госnодарство та вихо вання дітей. Мучи лися за красенів-блаrовірних. Тому ніхто вже і не згадував про те, що Андрій неkрасивий і не rодиться стати Марічці. А за кілька років у їхній родині траnилося лихо. Марічка поверталася з роботи та потраnила під маաину.

Водій, як виявилося, був n’яний. Молода жінка ледь ви жила, зазнала сер йозних тра вм. Ліkарі поnередили, що їй знадобиться тривала реабі літація. Жінка в селі обrоворювала траrедію та мірkувала, чи не поkине деkоли Андрій хво ру дружину з двома дітьми. Але він і на думці не nовинен був залиաати свою Марічку. Сам клоnотав про малюків, прав і готував їжу, бігав до коханої до ліkарні. І лише блаrав: — Не хви люйся. Все буде добре. Ми разом подолаємо усі виnробування. Ти — моє синьооке щастя. Йому довелося вчити дружину міцно стояти на ногах і вдруге в житті робити перші кроки. Але завдяки його коханню Марічка виду жала. У взаєморозумінні та повазі подружжя прожило багато років. Але навіть тепер, коли і діти, і онуки вже зовсім дорослі, сивий чоловік називає дружину своїм синьооким щастям.