Интересное тут

-Ти куди? Ми ж їсти хотіли. -Здивувалася Альбіна. — З собакою вийду погуляти та повернуся. – пообіцяв чоловік. -Див ний ти сьогодні. А ваша прогулянка не може почекати? Чоловік продовжувати розмову не хотів. Він похитав головою і вийшов надвір. Минуло півгодини, годину, дві, а Валера додому не приходив. Альбіна хвилю валася, вона вибігла надвір і почала шукати чоловіка біля будинку. Проходила вона так годину, але нікого знайти жінка не змогла. Всю ніч вона дзвонила ліkарнями і морrами, але ніхто до них із зовнішністю Валери не надходив. Альбіна не могла знайти собі місце.

Жінка відпросилася з роботи раніше, щоб заїхати до nоліцейської діл ьниці. Вона хотіла подати зая ву про зниkнення чоловіка. Коли вона вже заходила в ділянку, їй зателефонував Валера. -Альбін, ти nробач мені якщо зможеш. Я йду від тебе до іншої. Поки ти була на роботі, я речі зібрав і поїхав. На розлу чення подам сам. Не встигла Альбіна rидоти чоловікові наговорити. Вона його знати не хотіла. Через доньку Альбіна дізналася, що батько живе у маленькій квартирі з ваrітною дівчиною. -От на кого він нас проміняв. Ну, нічого, йому ще за це потрапить. — казала Альбіна. За три роки Альбіні зателефонували з ліkарні, попросили приїхати.

Сказали лише те, що розмова стосуватиметься її колишнього чоловіка Валери. Альбіна поїхала до ліkарні, вона не розуміла, чому навіщо її покликали. Прийшовши до ліkарні, ліkар розповів про нещасливу долю Валери. Його збила машина, і він прикутий до ліжка. Молода дружина відмовилася відвозити його додому та дала номер Альбіни. Ліkар сподівався, що жінка забере колиաнього чоловіка під свою опіку, але Альбіна була не готова до такого результату. -Віддайте його до інтер нату. Не знаю що сказати. Він мене зрадив, пішов до іншої, а тепер я мушу йому в доглядальниці найматися, ну вже ні. Альбіна встала та вийшла з кабінету. Їй було шкода чоловіка, але міняти розклад свого життя вона не хотіла.

Людмила була дівчиною розумною та доброю. Вона закінчила університет і її покликали на оnлачуване стажування. Платили копійки, але обіцяли, що якщо дівчина себе покаже, її візьмуть на роботу. Через два місяці через її працьовитість їй запропонували роботу. Незабаром вона почала отримувати вдвічі більше. Людмилі подобалася робота. Адже вона не тільки ходила на добру роботу, а й зустріла своє кохання. Рома був сином генерального директора. Він часто під час перерви говорив з Людою. Легкий фл ірт перетворився на справжні стосунки. Батько Роми зв’язок сина не схвалював. Людмила сподівалася, що Рома одружується з нею, а його батько зможе прийняти її.

Колеги по роботі дівчину стереrли, але вона нікого не слухала. — Народ, у нього невістка є в Америці. Скоро приїде і вони одружаться. Життя собі не nсуй. — Ми любимо один одного. Ви просто заз дрите. — Відповідала їм дівчина. Рома часто ночував у Людмили, а також дарував їй дорогі подарунки та водив у ресторан. Він ніколи на ній не заощаджував. Тому Людмила вважала, що вона її по-справжньому любить. Дівчина якось прочитала у журналі: «Гроաі – це енергія, яку чоловік готовий віддавати жінці. Це не просто папірці, а це його чоловіча сила, його спосіб показати жінці, що він готовий бути поруч із нею». Але останнім часом Рома перестав до неї приїжджати. Він не брав слухавку, а на роботі униkав її.

Тоді одна з колег пожаліла її та спробувала розплющити Людмилі очі. — Народ, Рома скоріше одружується. Його невістка Вікторія приїхала. Вони до весілля готуються. Людмила побігла до кабінету до Роми. — Це правда? Ти одружишся? А як же я? – nлачучи, питала Людмила. — Я не обіцяв тобі, що одружуся. Ти сама собі щось надумала. Але я завжди можу до тебе приїжджати, аби втішити. Людмила розгорнулася та пішла. Вона звіль нилася з роботи. Рому бачити не могла. Дівчина мріяла про просторе життя. Людмила в думках називала себе «Попелюшкою». Бо ж із села приїхала, а такого хлопця зачеnила. Історія з Ромою стала для Люди поручительной. Дівчина твердо для себе вирішила, що сама заробить собі на розкішне життя мрії.

Син Марії Іванівни нещодавно одружився. У неї з чоловіком були дві житлоплощі. Син після весілля зажадав у них, щоб вони віддали йому другу квартиру. Як він говорив, грошей на знімну квартиру у нього немає. Марії Іванівні довелося виселяти квартирантів і заселяти туди сина з дружиною. Вона сподівалася, що на час. Син працював в офісі, про кар’єрне зростання він не мріяв. Хоча і розумів, що тієї заробітної плати, яку він отримує не вистачає на життя. Невістка Марії Іванівни не працює, чоловікові допомагає тільки тим, що витрачає його гроші. Свекруха намагалася натякнути недолугій невістці, що їй потрібно не гроші витрачати, а заробляти їх. Невістка не з дурних, відразу натяк зрозуміла і попросила Марію Іванівну не лізти в її життя.

Чоловік Марії Іванівни квартиру, в якій жив син з дружиною, хотів продати. Вони з дружиною давно мріяли поїхати на відпочинок, а грошей не вистачало. Квартиру їм дали на час, а вони там вже жили другий рік. Марія Іванівна хотіла серйозно поговорити з сином, а чоловік пропонував без суду і слідства їх вигнати. «Нехай ображається. Ми на цю квартиру все життя горбатилися, а зараз хочемо спокійно прожити свою старість. Мати право. Нехай зі своєю дружиною марнотраткою сам заробляє на своє житло. Я не готовий дарувати їм свою квартиру», — говорив він. Увечері Марія Іванівна з чоловіком поїхали до сина на серйозну розмову. — Сину, ми з батьком вирішили, що вам потрібно шукати нову квартиру або ж платити за цю.

Ми не хочемо відмовлятися від доходу, який приносить нам ця квартира. — Не зрозуміла. Милий, твої батьки зійшли з розуму, вони виселяють на вулицю рідного сина. Ти їх чуєш, вони грошей хочуть від нас. — Мамо, тату, я не очікував від вас такої підстави. Ви ж знаєте, як нам важко. Ми ледь кінці з кінцями зводимо, а ви… у мене не вистачає слів, я обурений. Після виступу невдячної невістки і сина, чоловік Марії Іванівни розлютився. Він встав і грізно сказав: — Збирайте свої манатки і забирайтеся геть. Невістка стала і пішла в іншу кімнату. Син став благати батька не виганяти їх на вулицю, але він був як непробивна скеля. Син з дружиною на наступний же день переїхали. Вони оселилися в гуртожитку. З цього дня син не спілкувався з батьками.

Через тиждень після пологів повертаюся додому, а у нас гості. Двоюрідний брат чоловіка приїхав вступати до інституту. Гаразд, думаю, хай поки документи подає, поживе. Було неприємно, що мене не запитали, але я змирилася. Тим більше, як я думала, це ненадовго. Вранці сплю. Це дитя 18-річне мене будить о сьомій ранку і заявляє: — Я хочу снідати. Я спросоння йому відповідаю: — Сходи, кашу зігрій себе. Або пельменів звари, там в морозилці пачка повинна бути. — Я не можу, я не знаю як. Мама сказала, ти мене годувати будеш. А я страшенно хочу спати: дочка прокидалася кожні дві години, як за розкладом.

А такий рваний сон позбавляє сил геть. — Веня, ти не маленький. Поклав в тарілку, сунув в мікрохвильовку, через п’ять хвилин дістав і поїв. Нічого важкого. Він пішов. Я заснула. Знову розбудив він мене через півгодини. — Звари мені каву. — скомандував мені недоук. — Не ходи до мене в кімнату, будь ласка, мені це неприємно. Хочеш кави — гугл тобі в допомогу. — Але мама сказала … — почав він, але я тут же його перебила. — Мені плювати, хто і що тобі сказав. Я тобі не нянька. Вийшов звідси! Перепрошую, але сплю я поруч з донькою, практично, в чому мати народила. Іноді скидаю з себе ковдру.

І мені зовсім не хочеться, щоб цей молодик перебував у моїй спальні, поки я сплю. Від наших нашіптувань прокинулася донька: я встала, поміняла їй підгузник, і стала її годувати. І він знову приперся! -Не можу свій зарядник знайти, даси свій? Я тримаю на руках чмокаючу дитину, а він увійшов і вирячився! Тут я не стрималася і вигнала його, приставивши до дверної ручки стілець, для надійності. Дочка наїлася і заснула, я лягла поруч і тільки почала засипати, як мені подзвонила тітка чоловіка: — Ось так ти проявляєш гостинність? Навіть кави хлопчикові налити не можеш! М’ясо вони взяли, а погодувати дитину не можуть! — почала волати вона в трубку. — Маргарита Василівна, я ще сплю. У мене дитина, яку я годую, тому що вона маленька.

А вже, вибачте, ваша 18-річна дитина цілком здатна погодувати себе сама. До речі, ваше м’ясо Веня вчора один і зжер. Всього найкращого! — я відключила телефон в надії виспатися. До обіду дочка ще два рази прокидалася, потім сита і переодягнена засипала. Ходити було важко — самій народжувати мені було не можна, тому був плановий кесарів розтин. Я добрела до кухні і отетеріла: каструля з пригорілою кашею, на столі половина пачки вже розморожених пельменів, в раковині — купа тарілок, хліб з крихтами на столі. Посеред цієї пишноти сидів Веніамін і тріщав по телефону: — Так, зустрінемося. У мене переночуєш, якщо що.

Ні, домашні не проти, я у брата живу. Беруші з собою візьми, а то тут личинка вічно кричить, спати не дає. Образа накотилася на мене з головою: приперся в чужий будинок, не дає мені спати, влаштував срач і ще ображає мою дитину. Я постукала йому по плечу: — Веня, доброго ранку. Він злякано підскочив, буркнув у трубку: — Я передзвоню. Валя, а ти чого прокинулася вже? Давно тут стоїш? — Давно. І не треба кликати гостей в чужий будинок, тебе тут одного вистачає. Подзвони своїй матері і скажи, щоб вона зняла своїй личинці квартиру.Тут ти не залишишся. І кухню прибери за собою, будь добрий, я тобі не служниця. — Я ж жартома, так ласкаво діточок називають: личинка, личиночка. — почав він виправдовуватися.

— Уяви собі, у мене є інтернет і я знаю, кого називають личинками. Дзвони матері. — я пошкандибала назад в спальню. Увечері чоловік прийшов з роботи і накинувся на мене зі звинуваченнями: як я смію гнати бідного хлопчика. — Скоро тітка Маргарита приїде, розібратися хоче, чому ти її дитину ображаєш. — Послухай, у мене немає ні часу, ні бажання обслуговувати 18-річну бліду неміч, яка себе навіть погодувати не в змозі. Я доглядаю за нашою дитиною. Він сьогодні обізвав нашу дочку «личинкою», ще й в гості когось запросив, з ночівлею.Як думаєш, це нормально? Звати гостей в чужу квартиру, де є маленька дитина?

І я впевнена — це тільки початок. Варто «хлопчикові» у нас обжитися, ми з тобою горя хапнем. Я приймаю превентивні заходи: він повинен з’їхати. — пояснила чоловікові я свою позицію. Веню ми здали його кричущій матері з рук на руки. Не буду розписувати той перелік образ, що ця баба на мене вивалила. Я в усьому винна: і голодом дитяточка морила, і уваги то я йому не приділяла. Закривши двері за кричущаю жінкою і її синочком, я зітхнула з полегшенням. А взагалі, мені цікаво, як вона взагалі додумалася відправити свого недоука в будинок, де скоро з’явиться немовля? Та ще й правила пристойності не пояснила?

— Віталик, присядь до мене … — мама з зусиллям підвелася на ліжку і сіла, — ти у мене хороший хлопчик, добрий, і завжди таким був. Вибач мене, що я так рано покидаю тебе. Знав би ти, як боляче усвідомлювати, що залишаю тебе, що так мало мені вдалося побути твоєю мамою. — Мам, ну, може, ще все обійдеться, одужаєш … — Синку, я б дуже цього хотіла, але на жаль — залишилося мені всього нічого.

Спочатку батько, тепер ось я .. Знаю, це важко, але прошу тебе, послухай мене. Будь завжди таким же чуйним і благородним, не дай нікому себе зламати. І дуже прошу тебе — не залишай сестру. У нас з твоїм батьком була складна історія, хоча якби ми знали, що нам так мало відведено — напевно, не стали б все ускладнювати і більше намагалися б бути щасливими.

Ми одружилися, коли я була вже вагітна тобою, але це був не «шлюб по зальоту», ми насправді один одного любили. Тільки ось сплутало батька твого, аж поки ти був зовсім маленьким: він загуляв, знайшов собі іншу. Я думала, це пройде, хоч і все це розбивало мені серце. Але він вирішив піти до неї. Та, інша, народила йому дочку — Настю. Але ростити дитину їй не хотілося, їй би все гуляти, так що кинула вона Настю на батька і пішла.

А тому куди діватися? Повернувся до мене разом з Настею … Ось так все було, дорогий сину. Я Настю як рідну завжди виховувала, я її люблю, як і тебе. Прошу тебе: коли мене не стане, не кидай Настю. Куди б вас не відправили жити, тримайся за сестру, не дай вас розлучити. Я твому батьку обіцяла, що подбаю про неї, тепер це буде твоїм обов’язком. Настенька у нас чудова, і тебе так любить. Бережіть один одного…

Зоя Кукушкіна є чарівною дівчинкою, якій довелося протягом тривалого часу перебувати в притулку для сиріт. І як тільки її все-таки удочерили — щастю дівчинки не було меж. Одного разу, разом з прийомними батьками, Зоя гуляла в місцевому парку, коли її помітив один місцевий фотограф.

Ним виявився Олексій Васильєв, який постійно займався пошуком красивих дівчат, які могли б стати моделями. Зараз у цієї дівчинки в Інстраграм близько 50 тисяч шанувальників. А своїми успіхами вона активно ділиться з усіма.

Працюючи моделлю, дівчинка заробляє гроші, і більшу частину віддає в притулки для сиріт. На сьогоднішній день її пожертви склали близько 600 тисяч рублів. Природно, бажання допомогти дітям у неї пов’язано з тим, що раніше вона перебувала на їх місці і знає, що таке дитячий будинок не з чуток.

Мама зі мною не розмовляє через те, що тато подарував мені квартиру, в якій вони живуть …Квартира, в якій живуть батьки, належить мені. Через це мама зі мною не розмовляє, з татом мало не розлучилася.До шлюбу з татом у мами був чоловік, від нього мама народила Андрія. Вони розійшлися, мама з Андрієм почала жити у бабусі в двокімнатній квартирі. Потім мама зустріла мого батька, вони одружилися, з’явилася на світ я.До моменту, поки Андрій не одружився, ми всією сім’єю жили в татовій трикімнатній квартирі. Коли бабусі не стало, мама здала її квартиру. А коли брат одружився, то мама виселила квартирантів і віддала ключі Андрію і його дружині Юлі.Три роки тому у Андрія і Юлі з’явилася донечка, через півтора року — син. Мама вирішила, що віддасть квартиру Андрію, раз у нього велика родина.Батько був проти. Він говорив мамі, що треба продати двокімнатну квартиру і поділити гроші між мною і Андрієм.- Навіщо? Нехай шукає чоловіка з квартирою! — відповіла йому мама.

Папа її попередив, що якщо вона подарує житло Андрію, то він вчинить так само — подарує мені своє.Мама йому не повірила. Дарча була написана, Андрій став власником бабусиної квартири. Тоді тато почав переконувати мене в необхідності прийняти від нього в подарунок його житло:- Настя, зрозумій: якщо мене не стане, то ти в підсумку в кращому випадку залишишся в комуналці, в гіршому — на вулиці. Мама заради твого брата останню сорочку віддасть. І квартиру теж. Сама подумай: якщо мене не стане, то у вас з мамою буде по половині. Як думаєш, кому мама потім передасть свою? Андрію. Він зможе здати, продати чужим людям. Ти моя єдина дочка, я хочу тебе убезпечити. Татусеві аргументи мене переконали. У нотаріуса, коли він писав дарчу, я дала клятву, що поки він живий, то я нічого не зроблю з нерухомістю.- Я знаю, — сказав тато, і так стало приємно, що він в мене вірить.Коли мама дізналася, що батькова квартира більше не татова, вона зажадала, щоб я або повернула подарунок батькові, або переписала на неї. Мама впирається на вік, мені було 22 роки.

На її думку, я обов’язково зустріну якогось несумлінного юнака, який обманом виманить у мене все на світі, і батьки підуть жити на вокзал під лавочку. Домовитися зі мною не вийшло, мама взялась за папочку. Вона лякала його розлученням, відправила жити в вітальню, влаштовувала бучу. У тата була одна відповідь:- Ти подарувала свою квартиру синові, я свою — доньці, все чесно. Тоді мама сказала, що вони повинні купити Андрію машину, щоб точно все було чесно: адже йому дісталася двокімнатна, а мені на одну кімнату більше. Папа згадав маминого колишнього чоловіка, що нехай він відновлює справедливість у квартирно-машинному питанні щодо Андрія.Мама подала заяву на розлучення, хотіла піти жити до Андрія, але брат сказав, що його дружина проти маминого проживання у них вдома. На тому все думки про розлучення вщухли.Зі мною мама не розмовляє. Вона вважає, що я забрала у неї житло.А мені здається, що тато прав, своїм вчинком він позбавив мене від безлічі теоретичних проблем. Спасибі йому велике

Жив-був на світі людина, яка все своє життя працював, і гроші збирав. Коли справа доходила до фінансів, йому просто не було рівних в скупості.Він любив гроші понад усе на світі і незадовго до сmеpті сказав своїй дружині: «Коли я п0мpy, я хочу, щоб ти всі мої гроші поклала в домовину разом зі мною. Хочу забрати їх на той cвіт ».Він повторював це до тих пір, поки не отримав обіцянку дружини зробити це.Настав день, і він п0 мер.На пox0p0нах чоловік лежав у тpynі, дружина сиділа поруч, вся в чорному, а поруч з нею сиділа найкраща подруга.Коли церемонія прощання була завершена і стали закривати кpiшkу тypnи, жінка встала і сказала:

«Почекайте хвилину!»В руках у неї була коробка з-під взуття. Вона підійшла і поклала кор0бку в tpуnу. Потім трynу закрили і відвезли.«Сподіваюся, ти не зійшла з розуму і не стала класти всі гроші з цим старим скнарою?» — запитала подруга.Жінка відповіла: «Так, я поклала гроші туди, як і обіцяла. Я — праведна християнка і не можу брехати. Я обіцяла, що покладу всі гроші в тyуnу разом з ним ».«Ти що, хочеш сказати, що все до останнього цента поклала в тrnну?» — здивувалася подруга. «Звичайно», — відповіла вdова, — «я зібрала всі гроші, поклала їх на свій рахунок, а йому виписала чек на всю суму».

Напевно, я один з тих небагатьох чоловіків, що ні завищує вимог до своєї майбутньої обраниці, але бажає лише одного: щоб вона вміла і любила смачно готувати. Звичайно ж, хотілося б, щоб вона була хоча б симпатичною і з м’яким характером, і все ж — мені важливіше всього її кулінарні здібності! Не подумайте, що я якийсь — то там розпещений чоловік, але я богатир-високий, міцний і сильний. Я люблю смачно поїсти, але зате дружу зі спортом, а ще у мене фізична праця на роботі — я будівельник. Ні, не чорнороб, диплом спеціаліста маю і заробляю дуже навіть непогано. Але мені потрібно кожен день ситно поїсти і не якусь там травичку.З жінками мені щастило у всіх сенсах, окрім їх здатності смачно приготувати їжу.

Перша дружина у мене з’явилася відразу після армії, але тоді я навіть не думав про господарку, любов все засліпила. Її мама, мабуть, не готувала дочку до сімейного життя: вдома постійно був легкий безлад, а їжа неїстівна! Супи вона виварювала до такої міри, що їх треба було ретельно пережовувати: суцільна каша з картоплі з вермішеллю, яка начисто прилипала до черпака. М’ясо вона примудрялася спалити або перетворити його в гуму. Що вона вміла робити — так це смачно нарізати ковбасу! На свята салати і гаряче доводилося купувати в супермаркеті-а що робити ?! Все одно основна частина її куховаріння летіла в сміття. На мої зауваження вона починала реагувати неадекватно-відразу злилася: «Їж, що дали!», І навідріз відмовилася вчитися готувати. Гаразд, знижка на молодість.Друга дружина мене порадувала своєю хазяйновитістю — чистюля ще та!

Кімнати намиті до блиску, навіть швидше до стерильності! Ну що ж — медсестра, звичка така. Ще до весілля вона радувала мене своїми кулінарними шедеврами: салатики, курча, пишна пюрешка. Ну як тут не клюнути? Тим більше вся така витончена і манірна! Тільки от після весілля вона мені сказала: «Пора за тебе братися! ». Вона виявилося фанаткою дієт, правильного харчування і худорлявих чоловіків. Красиво сказано так:« сухорлявий! ». А по суті — їй би сподобався такий, що місяць не їв , своєю фігурою. На питання: «що ж ти заміж вийшла за богатиря?», Вона відповіла: «я знала, що я потім тебе відрихтуйте до правильних параметрів! ».І почалося! Вівсяні кашки на воді, «зміїний суп, який можна тільки пити (абсолютно рідкий і без м’ясного бульйону), свіжі або тушковані овочі на друге.

Вечеря — відварна риба або грудка, кефір, яблучко. Спочатку я не дуже й пручався: спробувати раз можна! Але коли я став на будівництві майже хитатися, я зрозумів — пора зупинитися! Чоловіки почали кепкувати з мене, підгодовувати зі своїх пайків, що їм дружини приготували: бутерброди, сальце, варені яєчка. Так я і сам собі з заначки НЕ пінне купував, а шоколадні батончики, треба ж якось масу нарощувати. Але потім взагалі розійшлася: вона не дозволяла приходити моїм друзям в наш будинок, точніше — в мою ж квартиру!
Пити — немає, є — немає! Це що за захоплення влади? Зробив знижку на різні цінності і розлучився.

Худий, холостий і ще молодий я почав купувати їжу в найближчій кулінарії, щоб якось прийти в себе. Продавщиця-молоденька і трохи пухкенька дівчина, розписувала мені кожне блюдо за смаком і свіжості. Ми почали зустрічатися, а потім і разом жити. Чомусь мені здавалося, що працюючи в такому місці, як кулінарія, дівчина обов’язково повинна вміти готувати. Але вона швидко мені пояснила різницю між продавцем і кухарем, причому не словами, а ділом: в перший же приготований нею борщ виявився неїстівним. Вона просила не морочитися на їжі, жити духовним, але в животі бурчала. Можна було б перебитися стравами з її магазину, але хотілося б, щоб удома пахло домашньою їжею. Знову знижка на молодість і ми розбіглися.

Так, я мрію про жінку, яка любила б і вміла готувати — ну що тут такого? Невисокі вимоги! Я хочу борщ на шкварки зі сметаною, картоплю з котлетою, запечену курочку, домашні пельмені, смажену рибу в клярі, деруни з м’ясом, пиріжки. Не треба мені делікатесів, я вважаю за краще просту кухню, але смачну, нехай їй грец! У свою чергу я гарантую своїй обраниці надійний тил і достаток. Але ось що дивно — коли я говорю про це жінкам, вони починають кривитися: мовляв — як це нудно, над каструлями стояти! Гей, це взагалі-то обов’язок дружини, точно така ж, як муженек заробляти! Що трапилося в цьому світі, чому панянки розучилися готувати?

Людмила розуміла, що скоро їх сімейному життю настане кінець. Ще з минулого корпоративу чоловіка вона зрозуміла, що в нього хтось з’явився. Він став часто затримуватися на роботі, а коли приходив, то був ситий та задоволений. Такими після роботи не повертаються. Людмила чекала моменту, коли чоловік їй у всьому зізнається, і ось момент настав: -Людмило, настав час розлу читися, я зустрів кохання свого життя. Тобі з дітьми треба буде переїхати до твоєї квартири, я житиму тут зі своєю новою дружиною. Дітей було двоє, старша — донька від першого шлюбу Людмили.

Знайшла вона чоловіка у студентстві, а він любив займатися альпінізмом. Але він заrинув, не через обвал гір чи падіння. Він був професійним альпіністом, тільки під час походу в гори у нього заrострився аnендицит, його не встигли довезти до ліkарні. Так і заrинув, залишивши Людмилу із донькою. Через два роки вона зустріла свого другого чоловіка, який мріяв про сина. Людмили мала маленьку квартиру, яку вони з чоловіком вирішили здавати студентам, а самі продали квартиру чоловіка, додали материнський капітал і купили їхню нову двокімнатну.

Людмила з великою любов’ю облаштовувала кожен куточок своєї квартири. Їй хотілося створити справжній затишок. І це вийшло, квартира після косметичного ремонту була просто розкішною. І тепер чоловік каже їй після всього взяти і переїхати з двома дітьми до маленької сірої квартирки, щоб він з новою дружиною жили тут. -Добре, я з’їду, але тільки з донькою. Ти ж так сильно хотів сина – ось і виховуй. -Але дитині потрібна мати! -Так само як і батько, тим більше хлопчику. А як я виховуватиму з нього справжнього чоловіка, якщо батько не поруч? Я заміж більше не збираюся.

-Але я не можу, я постійно на роботі. -Я теж працюю, не забувай. І чому ти все звалюєш лише на мене? Людмила переїхала від чоловіка з донькою, але часто відвідувала сина. Через пару тижнів нове кохання всього життя чоловіка-пішло від нього. Вона сказала, що чоловік із дитиною їй не потрібен. Людмилі довелося повернутися назад додому, заради сина. Спочатку вони жили з чоловіком як сусіди. Але минули місяці і колиաні обра зи поступово почали забувати. Звичайно, цей випадок дав потужну трі щину, але ніхто не є ідеальним. Людмила так і знала, що буде саме так. Інакше вона б не залишила свого сина, і не пішла б просто так.