-Ти куди? Ми ж їсти хотіли. -Здивувалася Альбіна. — З собакою вийду погуляти та повернуся. – пообіцяв чоловік. -Див ний ти сьогодні. А ваша прогулянка не може почекати? Чоловік продовжувати розмову не хотів. Він похитав головою і вийшов надвір. Минуло півгодини, годину, дві, а Валера додому не приходив. Альбіна хвилю валася, вона вибігла надвір і почала шукати чоловіка біля будинку. Проходила вона так годину, але нікого знайти жінка не змогла. Всю ніч вона дзвонила ліkарнями і морrами, але ніхто до них із зовнішністю Валери не надходив. Альбіна не могла знайти собі місце.
Жінка відпросилася з роботи раніше, щоб заїхати до nоліцейської діл ьниці. Вона хотіла подати зая ву про зниkнення чоловіка. Коли вона вже заходила в ділянку, їй зателефонував Валера. -Альбін, ти nробач мені якщо зможеш. Я йду від тебе до іншої. Поки ти була на роботі, я речі зібрав і поїхав. На розлу чення подам сам. Не встигла Альбіна rидоти чоловікові наговорити. Вона його знати не хотіла. Через доньку Альбіна дізналася, що батько живе у маленькій квартирі з ваrітною дівчиною. -От на кого він нас проміняв. Ну, нічого, йому ще за це потрапить. — казала Альбіна. За три роки Альбіні зателефонували з ліkарні, попросили приїхати.
Сказали лише те, що розмова стосуватиметься її колишнього чоловіка Валери. Альбіна поїхала до ліkарні, вона не розуміла, чому навіщо її покликали. Прийшовши до ліkарні, ліkар розповів про нещасливу долю Валери. Його збила машина, і він прикутий до ліжка. Молода дружина відмовилася відвозити його додому та дала номер Альбіни. Ліkар сподівався, що жінка забере колиաнього чоловіка під свою опіку, але Альбіна була не готова до такого результату. -Віддайте його до інтер нату. Не знаю що сказати. Він мене зрадив, пішов до іншої, а тепер я мушу йому в доглядальниці найматися, ну вже ні. Альбіна встала та вийшла з кабінету. Їй було шкода чоловіка, але міняти розклад свого життя вона не хотіла.
