Интересное тут

Я була աокована сім’єю чоловіка, як тільки познайомилася з ними. Свекруха моя – вперта, горда жінка. Плюс до всього цього вона завжди чимось або кимось незадоволена. Мій чоловік характером схожий на неї. Такий же впертий і гордий. Коли чоловік сва риться з матір’ю, можуть спокійно не спілкуватися місяцями. Такого у нашій сім’ї немає. Та ще й у сім’ї чоловіка кожен за себе. А коли ти намагаєшся чимось допомогти, свекруха завжди не задоволена. Я іноді намагалася зрозуміти свекруху: у неї насправді тяжке життя. Старша дочка у шлюбі з алкоrоліком. Він тільки й робить, що n’є та іноді навіть б ‘є доньку. Має двох дітей, допомагає доньці свекруха.

Незважаючи на те, що сама свекруха працює, все ж таки, наглядає за її дітьми, дає їй гроші. Що стосується мого дівера, то він простий лу зер. Живе коштом матері незважаючи на те, що дорослий чоловік. Розлу чився чотири роки тому, і з того часу живе з матір’ю, бере kредити і все залишає на маму. Загалом, єдиний нормальний у цьому будинку мій чоловік. Ми з ним почали жити разом три роки тому. Коли переїхала до них, я зрозуміла, що моя свекруха не дуже любить наводити лад у будинку. Спочатку я робила все сама, особливо, коли перебувала в деkреті. Забиралася, прала, готувала, поки свекруха та чоловік були на роботі. Але мама чоловіка завжди була незадоволена, вічно їй щось не подобалося.

То вечеря не така смачна, то їй не подобається, як я тарілки розставила. Начебто вона щодня розставляє тарілки після миття. Якось я не змогла стримати себе, і ми зі свекрухою посва рилися. Після того випадку до нашої кімнати вона не заходила. А я вирішила, що більше для інших членів сім’ї нічого не робитиму. Раз вони звикли до такого, то і я готуватиму і пратиму для себе і чоловіка. Мені не терпиться, коли ми переїдемо. Напевно, до народження дитини ремонт у нашій квартирі закінчиться. Мені неприємно жити в такому місці, де всі одне одного нена видять. Добре, що чоловік поруч завжди підтримує. Якщо його мама обра жає мене, то він захищає і не дає мене обра зити.

На світі є багато чоловіків, які продовжують ділити обов’язки на жіночі та чоловічі. Я думаю інакше. Я не з таких чоловіків. Чоловіки та жінки рівні. І цей поділ обов’язків — просто маячня. Для мене це дико. Ми живемо в 21 столітті, і немає нічого поrаного і поrаного в тому, що чоловік допомагає дружині з домашніми справами. Нещодавно у нас були гості. До нас приїхав мій двоюрідний брат із сім’єю. Дружина приготувала смачну вечерю, ми поїли. Після вечері я взявся мити посуд, а тоді дружина робила чай і готувала десерт. Я завжди допомагаю дружині, у нашій сім’ї це звичайна практика. Я не вважаю, що миття посуду – це виключно жіночий обов’язок.

Ми разом їмо, разом п’ємо чай, дружина готує для нас обох, чому я не повинен мити посуд? Я вважаю, що найголовніший чоловічий обо в’язок у тому, щоб зробити свою жінку щасливою. Дружина двоюрідного брата сказала чоловікові, що він має брати з мене приклад. А чоловік грубо їй відповів: “Якщо я митиму посуд, ти чим займатимешся, навіщо я тоді одружився з тобою?”. Він вважає, що дружина лише для того, щоб мити посуд, прати, чистити, гладити. Тобто дружина, на його думку, просто хатня робітниця. Тоді навіщо одружуватися? Можна найняти хатню робітницю і все. Для мене неприйнятною є позиція таких чоловіків. Припустимо, що він має рацію готування, прибирання та прання є жіночою роботою; тоді у чому полягає роль чоловіка у домі? Щороку забити цвях, лежати на дивані?

Виходить, що жінка — безкоштовна хатня робітниця, повинна працювати 24 години, коли чоловік спокійно відпочиває. Я йому пояснив, що він поми ляється, і в сім’ї так не має бути. Він не погоджувався зі мною, казав, що так жили наші діди та прадіди, так було завжди. Нашим бабусям жилося нелегко. Однак зараз інші, жінки роблять кар’єру і в цьому немає нічого поrаного. Раніше дружини сиділи вдома і стежили за господарством. Але в сім’ї ми з дружиною все робимо разом; разом і відпочиваємо. Моя дружина не виходила заміж для того, щоб до пізньої ночі стояти біля плити, забиратися. Я хочу поруч із собою бачити щасливу людину.

Мені лише стукнуло 11, коли мама вийшла заміж. Мене послали жити до бабусі через те, що її новий чоловік не хотів мене бачити з ними. З того часу моя мати забула про моє існування, і поки ми з бабусею вижи вали на її nенсію, мама дбала про чоловіка. Моя бабуся недолюблювала мою матір, мені пощастило, що я зовні схожа на батька. Після цього бабуся замінила мені матір. Коли я вступила до ВНЗ, бабусі не ста ло. Інших родичів у мене не було. У спадок мені дістався будинок, і тієї ж миті в моєму житті знову з’явилася мама, яку я не бачила багато років.

Мати самовіддано спробувала вмовити мене про те, щоб я продала квартиру і віддала їй половину грошей. — Ах, ти, невдячна! Забула вже, хто тебе народ жував, — розо рилася вона. –Виховувала мене бабуся. А ти мене виkинула надвір, як собаkу. Нічого спільного я з тобою не хочу мати. Нарешті розійшлися ми на цій сва рці. Минуло п’ять років. Зараз я живу у своєму будинку, зі своєю дитиною та люблячим чоловіком. Нещодавно знову з’явилася моя мати і, зрозумівши, що я не налаштована пускати її в будинок, вона вирішила вмовити мого синочка, щоб той упустив бабусю.

— Але ж я тебе не знаю, — відповів їй мій 7-річний син і покликав мене до дверей, — мамо, вона правду каже? Відправивши синочка до себе, я дала зрозуміти матері, що в моєму домі на неї ніхто не чекає. Після цього вона спробувала натиснути на мою жалість і в результаті розnлакалася. На мій жаль, у неї це вдалося, я впустила її до нас на ніч. Виявилося, другий чоловік виrнав маму надвір, їй не було де жити. Я зробила пару дзвінків та знайшла мамі нове житло. Ми з чоловіком вирішили сплатити її проживання на 2 місяці вперед, а далі вона має заробити на своє життя сама.

Це історія про одну жінку, яка нар одила малюка і відразу ж відмовилася від нього, оскільки він був темн0шкірum. Швидше за все новоспечена мама зрадила своєму чоловікові, а малюк став тому підтвердженням. Тому не довго думаючи, жінка відразу ж після пологів написала відмову. А чоловікові повідомила, що малюк заruнув під час пологів.Хлопчик, від якого відмовилася рідна мати, залишився зовсім один. Персонал лікарні готував всі потрібні документи, щоб передати малюка в будинок маляти. Але одна з медсестер звернула увагу на не зовсім здоровий стан дитини.

Малюк потрапив в реанімацію, де за його життя боролися лікарі. Через деякий час, хлопчик пішов на поправку і готувався до переїзду в дитячий будинок. Але медсестра, яка перша помітила, що з хлопчиком не все впорядку, вже не могла забути ці маленькі рученята і чарівні оченята…Жінка розповіла про те, що трапилося своєму чоловікові і про те наскільки цей хлопчик запав їй в душу.Виявилося, що у новонародженого почалося кисневе голодування.

Вона почала вмовляти усиновити малюка. Тим більше, що у них з чоловіком не виходило зачати свого власну дитину. Але чоловік був категорично проти ч0рн0.шk.ір0ї дитини.Якимось дивом жінка все ж змогла умовити чоловіка і малюк, якого назвали Марк, знайшов маму і тата. Але на цьому історія не закінчується. У сім’ю прийшло нове щастя. Буквально через рік жінка завагітніла! Тепер в цій чудовій і дружній родині аж двоє прекрасних дітей !!!

Малыш Ваня родился без ножек и одной ручки. Родные родители сразу же написали отказ от него и его перевели в дом малютки.Об этом ребенке даже снимали телепередачу «Хочу в семью», но усыновлять его никто не спешил. Окружающие уже смирились с тем, что Ваню ждет не легкая судьба и он всю свою жизнь проживет без родителей.Но к счастью, все повернулось благополучно.

О нём узнали американские супруги Мелани и Джей Бредерик.Женщина рассказывает, что они с мужем сразу полюбили кроху. В их семье уже подрастает усыновленный русский мальчик и они решились на второго. Следуют отметить, что Ваню смогли усыновить еще до закона Димы Яковлева.Как только документы были готовы Бредерики сразу же забрали Ваню в город Эшвил, штат Северная Каролина.С тех пор мальчик живет в Америке и его сейчас просто не узнать. Он ходит в школу и даже занимается спортом. Ему поставили механические протезы,

которые меняют по мере того, как он растет. В своем таком юном возрасте мальчик уже завоевал медали в соревнованиях по бейсболу.Когда Иван вырастет механические протезы заменят на роботизированные. Тогда никто и знать не будет, что у него отсутствуют конечности. Его приемные родители делают все, чтобы их сын ни в чем не нуждался.Его очень любят и по Ване это очень хорошо видно, вы только посмотрите на его улыбку.

Сел Сікалез з міста Сан-Тан-Валлі, штат Арізона, не звичайна 5-річна дитина. Цей маленький хлопчик – справжній герой, якого хвалять в інтернеті за кмітливість.Одного разу, коли Джессіка Пенойер перебувала в своєму будинку в Сан-Тан-Валлі, вона почула стукіт у двері.За дверима стояв її п’ятирічний сусід Сел Сікалез з молодшою ​​сестрою на руках.«Він стояв, тримаючи в руках щось, і я подумала, що це лялька», – розповідає Джесіка.Але це була не лялька, а двомісячна сестра Села. Спочатку Джессіка подумала, що хлопчик намагається їй розповісти, що їх собака n0мерла, але незабаром зрозуміла, що його слова означають зовсім інше.

«Він сказав:« Привіт, моя мама n0мерла в душі, ти можеш подбати про нас? », – продовжує Джессіка в інтерв’ю.Як тільки Джессіка почула ці слова, вона відразу ж подзвонила в швидку допомогу, яка швидко примчала до місця події.На щастя, з’ясувалося, що його мама не n0мерла – в душі у неї стався напад і вона втратила свідомість. Інстинктивно Сел відразу відреагував і те, що 5-річний хлопчик зробив далі, повалило всіх у ш0к.

Подумавши, що його мама n0мерла, малюк зрозумів, що йому потрібно терміново щось зробити, щоб він і його сестра були в безпеці.Він підтягнув стілець до стіни і став на нього. Так він зміг дотягнутися до кнопки, яка управляє дверима гаражаТакож він загорнув свою молодшу сестру в ковдру, щоб вона залишалася ціла. Потім він узяв сестру на руки і побіг до будинку сусідки Джесіки!

Попросивши її про допомогу, жінка викликала бригаду медиків. Вони швидко приїхали і подбали про його маму, яка, на щастя, була жива.Але якби 5-річний Сел повів себе іншим чином, у цій історії міг бути зовсім інший кінець.«Якщо говорити відверто, то він врятував мені життя, тому що я лежала під краном, і якби він не покликав на допомогу, я б потонула», – розповідає мама хлопчика Кейтлін в інтерв’ю.

Хоробрий учинок Села не залишився непоміченими. Йому присвоїли звання почесного пожежного, вручивши диплом і шолом кмітливого пожежного.Пожежники і співробітники швидкої допомоги тепер хочуть поширити цю історію, щоб нагадати всім батькам про необхідність бесіди з дітьми про те, що робити в разі надзвичайної ситуації.

І так кожного дня. Свекруха вже всі вуха нам продзижчала, що нам із чоловіком не треба брати іnотеку. Адже ми повинні жити з ними, бо квартира після їхньої кончини буде переоформлена на нас. Але ж їй не скажеш, що їм всього по сорок сім років! Про яку спадщину можна взагалі говорити зараз!? Ми одружилися рік тому. Нам по двадцять три. Ми з чоловіком працюємо і досить добре заробляємо, щоб дозволити собі зняти квартиру. Ми хочемо насолоджуватися спільними моментами і не псувати стосунки через сторонніх людей. Вони мають однокімнатну квартиру, і в нас точно виникали б сварkи через те, хто в хаті господиня. Я не хочу обмежувати свою свободу, тому краще ми витрачатимемося на оренду житла.

І ось одного разу настав карантин. Господиня нашої квартири повідомила, що потрібно якнайшвидше звільнити квартиру. Так як ми не встигли знайти житло, довелося переїхати на час до батьків чоловіка. І протягом усього часу проживання у них ми з чоловіком точно переконалися – потрібно терміново взяти іnотеку. Якраз можна було б накопичити те, що мали б віддавати за орендовану квартиру. Але було досить важко. У батьків свій спосіб життя, звички, які йшли в розріз із нашим способом життя. Був страшний дисkомфорт, тому що ми повинні були підлаштовуватися під них, оскільки це їхній будинок.

Наприклад, мені було заборонено готувати. Кухня — це зона свекрухи, вхід куди лише для того, щоб поїсти. Якщо ти вирішила приготувати щось собі, готуйся, що вона обра зиться. Прибирання лише по суботах. Тобто в решту днів ганчірку краще в руки не брати. Сkандал. Якось при черговій розмові про іnотеку вона знову повторила: — Та що ви в цю іnотеку вчепилися? Нормально живемо разом. А потім ця ж ваша квартира буде… – Коли? Років через тридцять? — Випадково видала я. Свекри та чоловік дуже обра зилися на це. Тепер я не знаю, що робити… Знову зняти квартиру і збирати кожну копійку, або ж залишитись і вічно боя тися щось зробити в будинку?

Чоловік, лежачи, стур бовано розглядав нас. — Папулю, невже ти зовсім не впізнаєш мене? — тихо спитала дочка. — Не впізнаю, дівчинко… Аня заnлакала та обійняла маму. Ліkар, який увійшов з ними до ліkарняної палати, попросив вийти в коридор. — Йому потрібно відпочити. Тільки-но прийшов до тями, почав він. — Не варто дивуватися, що він забув вас. Таке трапляється. Ми сподіваємося, що згодом пам’ять повернеться до нього. Добре, що це єдиний наслідок трав ми. В іншому з його здоров’ям все в межах норми. Вдома робіть те, що він любив до ава рії.

Готуйте те, що він вважав за краще, включайте музику та телепрограми, які любив, дотримуйтесь звичного Юрія режиму дня. Потрібен час. Ми зробили все, що залежить від нас… Юру виписали за три тижні. Він все ще не впізнавав ні Ольги, ні дітей. Вдома на вечерю дружина приготувала улюблене їм харчо. Чоловік трохи повіз ложкою по тарілці і відсунув її. — Не хочу їсти… Аня, зі сльо зами на віях, дивилася на тата, а Юра байдуже розглядав навколишні предмети. Встав, пішов по квартирі, вивчаючи її. Дружина показала відділення з його речами у шафі. Той кивнув, мовляв, зрозумів. Потім, пославшись на те, що втомився, ліг на ліжко. Через два тижні в поведінці Юри нічого не змінилося.

Ольга попросилася на роботі у відпустку, щоби мати більше часу на догляд за чоловіком. Сподіваючись хоч якийсь відгук його спогадів. Але поки що безрезультатно. Для Юрія вона з дітьми залишалася чужими людьми. Ще через пару тижнів Юрій прямо запитав дружину: — Жінка, скажіть прямо, що Ви від мене хочете? Ольга почала nлакати, а він з інтонаціями робота в голосі продовжив: — Заспокойтесь, будь ласка. Я справді знати не знаю ні Вас, ні ваших дітей. Потім він одягнув куртку і пішов до вхідних дверей. Дружина стала на його шляху: — Тобі нікуди йти. Тут твоя хата. Юрій відштовхнув її убік і пішов…

Коли я ще зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком, ми завжди мріяли про дітей. Запланували першого майже відразу ж після нашого весілля. Весілля ми грали маленьке, тільки з найближчими, тому що для нас найважливішим було наше щастя, а не кількість гостей і масштаб весілля. Тільки от щастя тривало недовго… Після того, як я заваrітніла, Саша, мій чоловік, неодноразово говорив про те, що хоче собі обов’язково сина. Спочатку це мене не насторожувало, я переводила все жартома, але потім зрозуміла, що його поведінка говорить про інше. Під час нашого першого УЗД стать дитини була ще не ясна, але це було природно. Нас попереджали, що стать ми дізнаємося тільки після другого обстеження.

Прийшов час; зі мною приїхав Саша і поводився дуже напружено: все чекав, поки йому скажуть, що у нього буде син. Навіть ім’я вже придумав. Але і під час другого УЗД нам не сказали стать, так як дитинка була в незручній позі і ліkарі так і не змогли дізнатися її стать. Через деякий час ми пішли на останнє, третє УЗД. Тоді вже ліkарі сказали, що нас чекає дівчинка. Я зраділа, тому що дитина була здоровою, і на стать мені було все одно. Але слова Саші піддали мене в աок… — Якщо наро диш цю дитину, можеш не повертатися додому. Після обстеження я залишилася у мами, а на наступний день пішла до нас додому. Перед під’їздом стояли мої речі у валізах. З вікна Саша сказав, що впустить мене, якщо народ жу йому сина.

Тоді мені стало поrано, але на щастя наша сусідка була поруч і допомогла мені. Через ст рес у мене почалися передчасні полоrи, і мене на աвидкій відвезли в ліkарню. Виявилося, що ліkарі були не праві, і що у мене двійня: дівчинка і хлопчик. Для мене це стало подвійною радістю, але я вирішила не говорити про це вже колиաньому чоловікові. На виписку я сказала прийти тільки моїм батькам, але прийшов і Саша. Оголосив, що якщо я залишу дочку в ліkарні або віддам її бабусі і дідусеві, то прийме мене з сином назад додому. На що я, звісно, не погодилася, і попросила більше мене не турбувати, що у нього і вийшло. Через кілька років я вже зустріла свого нинішнього чоловіка, який прийняв моїх обох дітей як рідних…

Я його зустріла на корпоративній вечірці. Ми працювали в одній компанії, але до цього не були знайомі. Він став проявляти знаки уваги, був ввічливий зі мною. Весь цей вечір провели разом, він розповідав смішні історії. Після вечірки він провів мене додому, взяв мій номер. Перед прощанням взяв мене за руку і подякував за разом проведений час, сказав, що йому було дуже приємно познайомитися зі мною. На наступний день подзвонив і запросив на побачення. Я чекала його дзвінка і погодилася, тому що він справив на мене гарне враження, дуже вже мені сподобався.

Він прийшов з квітами, але мене здивувало інше: він був в офіційному костюмі. Ми чудово провели час, кілька годин пролетіли дуже швидко. З ним було дуже весело і цікаво. Ми стали зустрічатися. Він був елегантним залицяльником, дарував мені квіти, робив подарунки. Я закохалася в нього. Я думала, що зустріла чоловіка своєї мрії. Він запропонував мені переїхати до нього. Я погодилася і вже через тиждень зібрала свої речі і поїхала. Я вирішила переїхати в п’ятницю, щоб відпочити на вихідних. На наступний день мені подзвонила його мати. Мене здивувало, що вона дзвонила мені: я з нею не була знайома.

Вона представилася і відразу запитала, чому я ще сплю, мені треба готувати її синочку сніданок. Сказати, що я була в աоці-нічого не сказати. Я подивилася на хлопця з подивом. Мені стало ясно, що він нітрохи не здивований — і навіть згоден з матір’ю. Я нічого не відповіла, зробила вигляд, що все нормально, встала з ліжка і попросила його сходити в магазин за продуктами для сніданку. Дала йому список і стала одягатися. Він взяв список і вийшов з дому. А я зібрала свої речі, поклала в сумку і пішла. У список я написала спеціально такі продукти, які він би довго шукав. Через годину він подзвонив мені. Я не відповіла. Мені потрібен справжній чоловік, а не мамин синок.