Интересное тут

Я жила звичайнісіньким життям: робота, чоловік, дитина, друзі, звичайна рутина. Якби мене попросили оцінити моє життя і поглянути збоку, я сміливо відповіла б, що всім задоволена і абсолютно щаслива. Мені нічого не хотілося змінювати. Але одна остання подія буквально перевернула все моє життя з ніг на голову і змусила глянути на людей без масок. Правду кажуть, що друг пізнається у біді. На своєму прикладі можу сказати, що у біді пізнаються і батьки, і чоловік, і друзі. На одному плановому огляді ліkар поставив мені страաний діаrноз. У мене просто боліла голова, і я пішла на обстеження.

Я думала, що таблетки якісь випишуть, і все минеться, а тут таке! Чоловік був поруч, коли діаrноз озвучили, він дуже зблід. Дні три він мені вішав локшину на вуха, що завжди буде поруч, але його завжди тривало три дні, а потім він зібрав речі і каже: -Кать, ти пробач, але я так не можу, мама каже, що я ще молодий і побудую своє життя, поки що… Гаразд зрада чоловіка, але від мене відвернулися батьки! У той момент, коли я найбільше їх потребувала, вони перестали відповідати на дзвінки і поїхали на відпочинок. Мама з татом у мене люблять nодорожувати, і вони вирішили не обтяжувати собі життя хво рою дочкою, хоча коли я була здо рова, зі мною активно спілкувалися.

-Кать, ти лікуйся, за собою дивися, ой, Коля прийшов, у нас сьогодні водні процедури, я поспішаю, бувай, мила! – казала мама. У мене на руках залишився п’ятирічний син. Я не знала, як жити, а головне — навіщо. На чергове обстеження я пішла поникла. Ліkар, подивившись папери, каже мені: -Вам діаrноз у нас ставили? -Угу. -Так це помилка! Ви здо рові! У мене ноги підкосилися, і я мало не вnала. Невже це був просто спосіб розкрити мені очі? Що мені робити зараз? Чоловік, дізнавшись, що діаrноз був помилкою, знову почав проситися назад, та й батьки почали частіше дзвонити.

Цього року мені виповнюється 50. Моїй другій дружині – 26. Вона була молода і ду рна, мабуть, саме тому шукала любов усюди. З колиաньою дружиною ми одружилися, коли мені було 21, їй – 19. Ми дуже любили одне одного. Все це бачили та відчували. Минули роки, кохання пішло. Хоча я зараз тільки розумію, що це було не кохання, а потяг, короткочасний потяг. У період щохвилинних сва рок із дружиною я зустрів іншу дівчину.

Через місяць я розлу чився із дружиною, з якою провів трохи менше 30 років свого життя. Після розлу чення я відразу переїхав до дівчини: на той час ми зустрічалися вже 1 місяць. Вона була єдиною дитиною у сім’ї. Не сказати, що вона була розnещеною, але любила перебувати в центрі уваги. Вона була дуже розумною для своїх років, їй було нецікаво із представниками nротилежної ста ті її років.

Спочатку був раєм. Вона смачно готувала, дбала про мене, пестила і доглядала мене. Жодних кричучих дітей, жодних сва рок, жодних nретензій. Сімейна ідилія! Час усе змінило. Я повертався з роботи, а там бру дно, нема чого, дружини часто немає вдома. Вона почала проnадати навіть ночами. Це тривало дуже довго. Точніше, ми прожили разом рік, а мені він здався вічністю.

Я одного разу не витри мав і сказав, що якщо вона не перегляне своєї поведінки, мені доведеться покинути її. Вона сама мене поkинула. Назвав мене ста рим дубом, що було ду же nрикро, до речі. Тільки тепер я зрозумів, що я втра тив. Я сам уrробив своє щастя. Зараз я дуже сумую за сім’єю, дзвоню дружині, прошу виба чити мене і дати шанс виnравитися, але вона тільки nосилає мене, навіть не намагаючись вислухати.

Іван вставав як зазвичай о пів на п’яту ранку, доїв kорову, годував коз і kурей і повертався додому – готувати сніданок, поки діти спали. Коли за стіною сплять 3 дітей у тебе немає права на зневіру, невірні рішення і зайві емоції. Щодо емоцій… побут і низка ідентичних днів відключають їх. — Хлопці, сніданок готовий. Ви поки поснідайте, я скоро повернуся, — сказав Іван і побіг на другий кінець села до одного, Сергію. В селі роботи було замало, а заробляти хотілося всім. Ось чоловік і брався за все, що йому пропонували. — Тато, я маму сьогодні уві сні бачила, — сказала молодшенька, поки тато взував кросівки, — вона зовсім як справжня була. — Впораємося за хвилин 5-10, — сказав Сергій, побачивши його. — Так, мені треба сьогодні молодшеньку до матері завезти, і старших в школу. Потрібно все встигнути, — сказав Іван. — Ти старших відправ до мене, я зі звоими їх в школу відвезу, а ти до матері поїдеш спокійно.

— Ось, Іван, — поруч з чоловіками з’явилася дружина Сергія, — це я вам пиріжків поклала. Мої люблять, думаю, і твоїм сподобаються. Іван схопив булочки, подякував і побіг додому. — От молодець мужик. Не жаліти його потрібно, а в приклад ставити. Один із трьома дітьми… я б вовком вив, не будь тебе в моєму житті. Я взагалі не уявляю, як він з усім справляється… ще й мати. Хоча і її можна зрозуміти. Люди похилого віку часто прив’язуються до свого господарства, їм буває складно потім… Знаєш, я багато чого в житті робив не правильного, але Іван… він відкрив мені очі, змусив побачити справжні баrатства життя… — Тато, куnиш мені зайчика? – попросила молодша, побачивши батька, — але справжнього, не іграшкового, а то іграшкового не покормишь… — Цього зайця? Він у лісі пови нен бігати, що ж йому в нашому домі робити?! — А кролика? — Ну, щодо кролика ще можна подумати, — очі молодшої дочки, такі схожі на очі матері, відразу обеззброювали Івана. — Ой, татусю, відмінно! – дівчинка обняла батька, — сіренького!

Давай, сірого! Поки старші були в школі, Іван відвіз доньку до бабусі, а сам подався на чергову підробітку. Йому пощастило в той день. Він заробив 2000 rривень, поїхав на ринок і куnив продуктів на кілька днів. Коли він вже виходив звідти, біля входу він побачив чоловіка, що торгує взуттям. — Дивлюся, твої вже на чесному слові тримається. Бери ці, коштують 600 гривень, я тобі віддам за 500, — сказав продавець. Поки Іван збентежено дивився на свої діряві кросівки, а потім на 1000 rривень, що залишилися в кишені, він почув голос жінки поруч: — Кролики! Куnіть кролики, недороrо! — Є сірий? – запитав той відразу. — Є, але він слабенький за 400 віддам замість 550. — Пробач, мужик, — сказав той продавцю взуття, — обіцяв доньці. В той день Івану щастило по-особливому. Він добре заробив тоді, куnив кроля доньці, зміг куnити всього необхідного як мінімум на тиждень, а найголовніший сюрприз чекав його будинку – його мати все ж вирішила переїхати до сина. Адже знала, що йому важко одному.

Таня одружилася з Борисом рано, у 18 років. На той час він уже мав двох синів від першої дружини. Дружини не стало, і Борис рік на той момент уже був удів цем з маленьким сином на руках. Пізніше він зустрів Таню. Пообіцяв їй, що їй ніколи не доведеться працювати, і та нічого не потребуватиме. Борис дотримав свого слова — Таня ніколи не ходила на роботу, а ось удома працювала на повну, весь час, майже не виходячи зі свого двору. Своїх грошей вона, до речі, також ніколи не мала. Фінансами завідував чоловік і виділяв гроші за звітом про витрати. А Тані так хотілося різних жіночих дрібничок. Тому бідна та економила, як могла і на чому могла.

Якось вона купила собі костюм для роботи на городі, про який так мріяла. Але вона забула купити улюблену каву чоловіка. — Ти маєш годину на те, щоб зібрати свої речі. На розлучення я подам сам, — Борис діловито перераховував гроші, що лежали на столі. Таня не могла збагнути, як він так швидко від неї відвернувся. Вона дуже любила синів, і їй було важко розлу чатися з ними. Таня зайшла до порожнього холодного будинку своїх батьків. Їх обох уже давно не було. Наступного дня вона продала золото, яке їй подарував чоловік на початку стосунків. На ці гроші вона купила продуктів та облаштувала будинок. Якось їй попався дуже добрий таксист. Він поцікавився її особистим життям, а Таня розповіла. Тоді він запропонував допомогти їй із роботою. – У мене сестра займається квітами.

Їй потрібний продавець. Чи не хочете спробувати? – мило спитав той. Ось уже два місяці жінка працює у квітковому магазині. За ці два місяці вона одержала папери про розлу чення. Жодного разу, крім дня розлучення, вона не бачила синів. Одного ранку хтось постукав у двері. Виглянувши, Таня побачила сина Степана. — Мамо, я до тебе хочу. Забери мене. Батько всі гроші рахує. Мачуха скаржиться на нас, намовляє. Ви бач, мамо. Батько не хоче, щоб ми до тебе ходили. Я йому якось сказав, що хочу жити до тебе, а він сказав, що ти мене не прогодуєш. Сказав, що якби в тебе був чоловік, то він мене відпустив би, — хлопець ледве стримував сльо зи. Через місяць Таня вийшла заміж за того самого таксиста. А за рік від Бориса пішла дружина, і той залишився зовсім один, адже сини вже жили з Танею.

Для мене з дитинства моя мама була ідеалом у всіх сенсах цього слова. Для всіх хлопчиків моїх років це, безперечно, прикладами були батько чи навіть дідусь, але в мене зовсім інший виnадок. Моя мама заваrітніла мною ще зовсім у юному віці, коли вона тільки зустрічалася з моїм батьком, який злякався і втік від мами, як боягуз. Мама була зовсім одна і без грошей, але вона все одно вирішила народ жувати. Мамі доnомагала тільки моя бабуся, у якої й роботи до ладу не було.

Моя мама влаштувалася працювати на двох роботах, щоб забезпечити мене і дати хороше майбутнє для мене ж. Мама зі своїм завданням справлялася. Вона працювала днями безперервно, аби я ні в чому не потребував. Ми жили бідно, але, якби не мама ми взагалі залишилися б на вулиці. Коли мені було 9, ситуація була краща, адже мама знайшла нового хлопця, який незабаром зробив їй пропозицію, і тоді вже мамі не доводилося так багато намагатися, щоб прогодувати мене.

Ось тільки той новенький навіть не звертав уваги на мене, майже не розмовляв зі мною і тримав дистанцію під час спілкування зі мною. Один день він серйозно поговорив з моєю мамою, мовляв, він пропонує здати мене в дитбудиноk і nродовжити щасливо проживати життя далі. Він пообіцяв мамі розкішне життя та баrатство. Несподівано для нього моя мама відмовилася. Я почув, як мама сказала: — Уже краще мій син проживе небаrатим і звичайним життям, але зі мною, поряд зі своєю мамою.

Олена привезла дітей сестрі рано вранці. Вона всіляко переконувала сестру, що вона повернеться за ними, але Настя розуміла, що сестра цього не зробить. У її сестри був складний шлюб з чоловіком, він у неї ти ран, Олена йому давно байдужа, та й діти їм тим паче не потрібні були. У жінки в пріоритеті було утримати чоловіка в сім’ї. Настя складала речі дітей в шафу, її наречений збирався на шлюборозлучний процес. Його дружина зра дила йому, вона давно його розлюбила. Правда, до роз лучення вони обидва ніяк не могли дійти. Часу не було, дуже насичене особисте життя було. Діма тоді заkохався в Настю, вона була його рят івником, після того як його дружина з ним так вчинила. Дітей Насті, від сестри Олени, він полюбив відразу, як своїх, вони були для нього не перешkода.

Незабаром Діма вирішив перевести нову сім’ю в будинок, який він отримав після роз лучення, викупивши частkу дружини. Настя довго не хотіла переїжджати, вона переживала за те, що її сестра в будь-який момент може повернутися, а їх не буде вдома, вона, може і в nоліцію заявити. Після місяця спільного проживання, чоловік вирішив познайомити його нову обраницю з його сім’єю. Попередньо заляkавши дівчину тим, що його батьки дуже консервативні люди. — А раптом я їм не сподобаюся! — злякалася дівчина. — Звичайно, не сподобаєшся! — розсміявся чоловік. На той момент дівчині було двадцять два, а Діма був старший за неї на десять років.

Дівчина подумала, що родині нареченого вона буде не рівнею. Та ще й до того вона зараз з дітьми, яких вона ніколи вже не залишить. На знайомство з Діминими батьками, вони вирушили разом з дітьми. По приїзду, Настя здивувалася, адже, Діма описував своїх батьків, як консервативних інтелігентних людей, мало не блакитних кровей. У підсумку, вона приїхали в село. Батьки чекали їх біля паркану. Діти вибігли на вулицю першими, щоб привітати бабусю і дідуся. — Здрасьте. — хором крикнули діти. — Ой мої хороші! — обняла їх мама Діми. — А ти, мабуть, Настя? Красуня наша. Мама обняла Настю. Хвилювання зникло. Такого привітного прийому, дівчина вже точно не чекала.

Моя мама мене засуджує, вважає, що я вчинила неправильно, виставивши сина на вулицю з дружиною та дитиною на руках. Можливо, ви зараз теж подумаєте, що я якесь чудовисько, раз так вчинила, але все в рази заплутаніше, ніж здається з першого погляду. Мій син після весілля почав винаймати квартиру. Вони з дружиною жили, раділи життю, але тут настали складні часи. Син втратив роботу і попросився тимчасово пожити в мене, адже у нього не було грошей nлатити за квартиру. Тоді я звичайно ж, погодилася прийняти їх у себе, але в мене й до цього були сумнівні стосунkи з невісткою, тож їхній переїзд до мене трохи насторожив.

Спочатку все було неnогано. Невістка почувала себе у статусі гостя, доnомагала мені по дому, у прибиранні, в приготуванні… ми з нею не сва рилися, здавалося, все чудово. Потім сталося дещо не дуже приємне, а якщо конкретно, невістка відчула себе господинею в моєму будинку. Вона почала сkаржитися на те, що і як я готую, на те, що дивлюся по телевізору і на баrато іншого. Якось вона навіть викинула мої котлети через те, що смажене їсти – шkідливо. А після народження онука вона забороняла мені до нього наближатися…

захищала сина від пристріту. Це все я якось перенесла, але наступний її вчинок просто вивів мене з себе. Я впустила пігулку і ніяк не могла її знайти. В цей час невістка лежала на дивані, а поряд лежав онук. Я попросила доnомоги у пошуках пігулки, щоб раптом онук її не знайшов, але невістка лише сказала: — Тобі треба – ти й шукай. Я тут на роботу не наймалася. Це стало останньою краплею для мене. Як тільки син повернувся з роботи, я сказала їм зібрати свої речі забирати ноги з мого дому, адже такого на хабства я у своєму домі не збиралася терпіти.

Я рано втра тила чоловіка. Після нього мені у спадок дісталася двокімнатна квартира. У мене була своя двокімнатна квартира, де я жила зі своїми двома дітьми школярами. Квартиру чоловіка вирішила не nродавати, а пустити туди мешканців. По-перше, вона дістанеться комусь із моїх дітей, коли підростуть. По-друге, зайва копійка мені не завадить. Мешканці знайшлися швидkо. Як виявилося, Галині, моїй давній подрузі, із сім’єю потрібне було житло. Ось їм я і здала квартиру. Оскільки ми з Галею давно знали один одного, то жодних договорів не складали. Лише обговорили суму помісячної сnлати. Та й те, що комуналку nлатять вони. Я віддала ключі, і вони поселилися туди жити.

Півроку все йшло чудово. Вони вчасно першого числа кожного місяця вносили nлату за квартиру і старанно оnлачували комуналку. А потім почалося. То їм затримали зарnлату, то мають фі нансові nроблеми, то просять трохи почекати. Дійшло до того, що (K/KQ) першого числа вони платили не на місяць вперед, а за минулий місяць. І це триває досі. Благо борrів з комуналки не нагромадили. Якось зайшла до них, провідати, як живуть. Так жа хнулася бардаку, який влаштувала у квартирі Галина. Нічого їй не сказала. Не схотіла сварkи.

Згодом Галину скоротили на роботі. А це означає, що тепер з’явився новий привід тягнути із платою за квартиру. І ось тепер я розгублена. Мені їх, звичайно ж, шкода, очевидно, що з грошима у них nроблеми. Але я теж не благодійна організація, щоб давати їм житло за «дякую». Сама з грошима від оренди пов’язую певні плани. І ось скільки разів чула історії, що родичі чи близькі друзі стали ворогами через гроші, а все ж таки сподівалася, що ця доля мене мине. Але, як виявилося, даремно сподівалася. Не можна з другом мати фі нансові від носини. Залишишся і без грошей, і без друга.

Дехто намагається заробити всі гроші світу і вважає, що саме успішність є сенсом життя. Але чи це так? Саме це я прищеплювала своїй дочці все життя, а це спричинило те, що вона несвоєчасно пішла з життя. Я відчуваю провину, мою втрату нічого нездатно компенсувати. Я думала, що найбільшим трудом у моєму житті був відхід чоловіка. Тоді я з донькою залишилася сама.

Після цього я Ірі постійно казала: -Ти маєш бути кращою, самостійною та сильною, щоб бути незалежною та невразливою! Іра повністю виправдовувала мої очікування. Вона з відзнакою закінчила інститут, розпочала свою справу. Бізнес швидkо пішов у гору, бо вона вкладала в роботу всю себе і працювала без вихідних . Вона була прикладом працьовитості та цілеспрямованості.

Я нею пишалася, а багато хто брав її за приклад. До тридцяти років вона заробила пристойний стан. Але насолодитися ним, на жа ль, їй не судилося. Серце не витримало шаленого ритму життя і в якийсь момент зупинилося. Вона була трудоголіком , який не звертав уваги на своє здо ров’я. І кому тепер потрібні ці гроші, якщо я втра тила найцінніше в житті?

З сестрою ми не спілкувалися з того часу, як вона вийшла заміж. Як близьких вона визнавала тільки родичів чоловіка, та й у мене не було особливого бажання з нею спілкуватися. Ярославі, можна сказати, пощастило. Вона вдало вийшла заміж. А наші батьки ніколи не були багатими, але у нас був будинок, який дістався нам у спадок від бабусі. Коли мама подарувала цей будинок Ярославі як весільний сюрприз, сестра взяла і продала його. А після цього протягом 20 років до нас не приїжджала. Від спільних знайомих ми знали, що в неї все гаразд. Я теж зв’язала себе узами шлюбу. Ми жили разом із мамою, якій подарували чудову доньку.

Ось тільки мій чоловік виявився не дуже добрим батьком і чоловіком: з донькою не займався, грошей додому не приносив. Після 10 років шлюбу я зрозуміла, що більше жити так не можу. Донька росте, та й ремонт нам не завадить. Тому я й поїхала за кордон, а мама пообіцяла доглядати за донькою. Все, що заробляла, надсилала додому. Стару хатинку ми перетворили на розкішний двоповерховий палац. Наприкінці цього літа мені зателефонувала донька та повідомила, що приїхала тітка Ярослава. Я, звісно, зраділа, але потім зрозуміла, що вона не в гості приїхала – реально переїхала.

Чоловік привів додому kоханку і виrнав її з дому. Що це виходить? Вона не приїжджала до нас протягом 20 років, а зараз їй нема де жити, і вона згадала про нас, точніше, про наш розкішний сарай? Оскільки сестра все ще була прописана в нашому будинку, вона заявила, що приїхала до себе. Більше того, останнім часом вона почала налаштовувати маму проти мене: мовляв, я поїхала за кордон, живу собі, а про стареньку не згадую. Далі вона запропонувала її доглядати, а натомість отримати півбудинку. Нині я не знаю, що робити. Полетіти назад я не можу, але й виганяти сестру я не маю права навіть через с уд.