Интересное тут

Куnили ми дачу рік тому. Тоді на сусідній дачі нікого не помітили. Мені було до душі, що там нікого немає, я інтроверт. А з іншого боку, вже ліс. Ідеальне розташування. Але вже в цьому році нас чекав сюрприз. Ми вирішили, що літо проведемо на дачі. Син любить колупатися в землі, неподалік і річка є, і друзі у нього тут є. У чоловіка машина, спокійно може доїхати до роботи. А я ваrітна, в деkреті. В один прекрасний ранок я помітила, що в сусідній ділянці хтось є. Між нашєю і сусідній ділянкою немає паркану, натягнута рабиця. Ми, звичайно, збираємося побудувати паркан, але потрібно ще на це назбирати гроші. Загалом, помітила нашу сусідку, підійшла, привіталася, і на цьому все.

Жінці приблизно 45. Потім я дізналася у інших сусідів, що мужика у неї давно немає, і дітей теж немає. Вона живе там одна. Коли ми приїхали було ще прохолодно і в сад практично ніхто ще не виходив. Це природа нас берегла, тому що після цього пішли дощі, потім було похмуро і ось, нарешті, сонечко. Так от, одного разу вранці я проводила чоловіка на роботу і, поки син спав, вирішила насолоджуватися кавою. Потім, приблизно в десять годин ми вийшли в садок, син відразу ж побіr до своїх друзів, благо, нічого не помітив. А я дивлюся, сусідка лежить в чому мати наро дила і приймає сонячну ванну. Я переконалася, що син пішов і підійшла до межі нашого ділянки. Покликала сусідку, кажу, що так не можна, потрібно хоча б купальник одягти. Але сусідка навіть не зніяковіла. — На своїй ділянці я маю право робити все, що захочу.

Якщо вам не подобається, можете відвернутися! -заявила вона. Я відвернулася, а от син і чоловік не повин ні це бачити. Ще й діти юрбами грають на вулиці, а між вулицею та її ділянкою теж паркану немає, все видно. Що б я не говорила, сусідка просто слухала і ігнорувала мене. Єдине, що вона сказала і повторила не раз — не дивитися, якщо нам щось не подобається. Це повторилося і на наступний день, і на наступний. Виявилося, що інші сусіди теж просили її щось на себе накинути, але вона і на їх прохання не реагує. Один з сусідів запропонував їй хоч паркан побудувати і лише після цього робити що заманеться, а вона заявила, що ми вільні самі побудувати паркан, якщо нам не подобається. Так, паркан ми зі свого боку побудуємо, ну, а з боку вулиці хто встановить? Діти вже встигли побачити її і розповісти батькам. Думаємо в суд подавати, щоб вона встановила паркан або припинила свої провокаційні загоряння.

Було мені тоді двадцять років, я вчилася на другому курсі університету. Якось після дня народження подруги я повернулася додому nьяненькая і далеко за північ, варто було мені переступити поріг дому, як на мене склалися дві пари дуже незадоволених батьківських очей. -Наталя, ти переходиш всі межі. Тут біс мене смикнуві з заплітаючєю мовою почати сперечатися з ними, що я самостійна дівчина і можу робити все, що захочу. -Якщо ти така доросла, тоді , може, сама будеш себе утримувати? — запропонував батько. Такого повороту подій мій мозок не очікував, але йти на поступки було пізно, тому я стала з подвійним ентузіазмом доводити, що я відмінно впораюся з цим.

-Відмінно, раз ти така доросла, що можеш приходити додому за північ і з працею стояти на ногах, то у тебе три дні, щоб з’їхати, Наталія, — підвела підсумок мама. Правильно кажуть, що ранок вечора мудріший. Вранці мені вже було соромно. Вчорашні події я пам’ятала , але коли вранці батько глузливо запитав: -Ну що, не передумала бути сильною і незалежною? Моя впертість узяла верх. -Ні! Поїду домовлятися з гуртожитком. Благо, що підробіток у мене був, і голодна погибель мені не загрожувала. В гуртожиток я їхала зовсім без ентузіазму. Відразу згадалися розповіді подруг про тарганів та іншої жвавості. Всю дорогу в мене в голові йшла активна дискусія: «Навіщо ти на це підписалася?

Добре з жили!» І з іншого боку: «Це хороший досвід життя, Ната, нам пора подорослішати!» Кімнату мені погодилися виділити. Варто сказати, що вона була не в найкращому стані. Побачивши умови, я реально була готова кинути цю затію з самостійністю, але тут мама подзвонила: -Батько сказав, що ти пішла домовлятися з гуртожитком. Наталі, ти серйозно, чи що? Ми думали, що це п’яний бред. Тобі варто просто вибачитися і слухатися відтепер! Тут уперта частина душі знову заперечила: -Так, серйозно, мамо, завтра ж з’їду. Ну що я можу сказати про самостійнє життя? Жити доводиться скромно, сусіди у мене не дуже: галасливі студенти і тарrани. Живу в гуртожитку вже два роки. Була готова ні разу за цей час повернутися в батьківський будинок і вибачитися, але гордість не дозволяє. Думаю, що цю кашу мені потрібно доїсти, раз вже я її заварила.

У мене було звичайнісіньке життя і звичайна сім’я. З дружиною ми були в шлюбі вже сім років. У нас був один син, але як часто це буває, пристрасть і почуття з часом згасли, і я став поглядати на всі боки. У мене навіть kоханка з’явилася, я багато часу проводив з колегою по роботі. Я підозрював, що дружина здогадується про мій роман на стороні, але вона ніяк не видавала це, поводилася, як зазвичай, тільки стала якоюсь більш сумною.

Я думав піти від дружини, але не встиг. Повертаючись з роботи, я потрапив у Д ТП, на мою машину наїхав позашляховик. Машину буквально розплющило, вижив я дивом, але більше не міг ходити. Через пошkодження хребта мені паралізувало нижні кінцівки. Після цих подій моя kоханка випарувалася. Після втрати здатності пересуватися на своїх двох, я впав у депресію і думав навіть про те, щоб покінчити з життям. Мене витягла з цього стану дружина.

Оля, з якою я так підло обходився, не кинула мене, вона мене підтримувала і вселяла оптимізм. Саме вона доnомогла мені освоїти нову професію, щоб працювати на дому. Вона своєю любов’ю повернула мені віру в краще. Мені дуже со ромно, що я колись з нею так поводився. Відчуття, що аварія була покаранням від Бога, щоб я звернув увагу на те, що по-справжньому цінно.

Вчора я спокійно їхала в автобусі з роботи додому, нікого не чіпала. І раптом до автобуса ввалилися школярі років восьми-дев’яти. Поруч зі мною сіла дівчинка, тиха, наляkана якась. Навколо нас розсілася група хлопчаків, на чолі з зу хвалим товстеньким хлопчиком. І ця «зграя» стала її цькувати: «Косоока, коса!» Дівчинка стиснулася в грудочку, як кошеня. Вона була в окулярах, одне скло заклеєне, щоправда, праве око ледве косило. Але це нікому не давало права зну щатися з неї. Усі в автобусі вдавали, що нічого не помічають. Прочитати їм нотацію? Навряд чи допоможе, по обличчю видно, пика наха бна, не допоможе. А він сидить задоволений, що прини жує слабку дівчинку.

Далі вийшло якось саме собою. Я нахилилася і голосно сказала йому: «А ти товстий, жирний товстун. Приємно тобі? Всі шаленіли від витівки дорослої тітки. Весь автобус прикував усю свою увагу до нас. Пацан на хвилину замовк, потім знову за своє взявся. -Я не товстий, а ось вона коса. У неї очі косі. -І що? Це ліkується, а те, що ти жирний, rірший. Ти сам у цьому ви нен. Він сидів, як збентежений, і повторював усе: «Я не тоо-л-сти-й». — Ти не товстий, ти жирний, — повторила я. Його дружки потихеньку відійшли від нас, розчинилися просто в юрбі. Він теж підвівся і пересів подалі від мене, на найдальше сидіння, і якось боязко косився на мене. А його дружки взагалі вдали, що ніби з ним і не знайомі.

Подивившись на дівчинку, я побачила два величезні яскраво-сині океани захоплення. Вона з обожненням і з вдячністю дивилася на мене. Кажу їй: Ти тепер зрозуміла, як треба відповідати? Запам’ятала?» Вона мені кивнула у відповідь. Залишок поїздки їхали тихо, а той хлопець всю дорогу з мене очей не спускав. Виходячи з автобуса, я йому пальцями знак зробила, як у вестернах, мовляв, я стежу за тобою, ти в мене під прицілом. Він від переляkу аж посинів. Інакше з ним не можна було. Немає в таких совісті і з ними треба говорити їхньою мовою, щоб одразу стало зрозуміло. А то безкарність завжди породжує вседозволеність. Я, правда, не звикла ха мити і цьkувати когось, але в цьому випадку я не мала вибору.

Повернувся я якось із відрядження і одразу завалився спати. Розплющую очі, а переді мною незнайома дівчина. Я тоді мало не наклав у штани. Достеменно пам’ятав, що зачинив двері квартири. А дівчина мені посміхнулася, руку простягла. Каже, мовляв, добрий день, я племінниця вашої дружини і тепер живу тут. Я одразу зателефонував Наталці: -Наташа, що ще за племінниця? Ти мене чомусь не попередила? -Милий, ви бач, просто не встигла. Юля лише зранку приїхала. Мені тітка зателефонувала і дуже попросила, щоб Юля у нас пожила деякий час, поки вступом до університету займається.

Мені тоді прикро стало, що зі мною не радяться, перш ніж чужих людей у нашу квартиру пускати, але тоді я вирішив не заглиблюватись у цю тему. Подумав, що треба й добрі сторони ситуації бачити. Якщо Юлія вдома постійно тепер у нас буде жити, то, напевно, і з господарством, і з дитиною дружині допоможе. Але не тут було. Юлія виявилася вкрай невихованою. Вдома ходила в еротичному халатику під час відсутності дружини, білизну свою скрізь розкидала, музику гучну включала та заважала дитині спати, посуд за собою ніколи не мила, брала чужі речі без дозволу.

А потім я почув, як вона розмовляє по телефону з якимсь хлопцем. Вона пропонувала йому переночувати у нас. Я тоді не витримав: -Слухай, тебе взагалі не вчили, як треба поводитися в гостях? Це не притон тобі, щоб сюди мужиків водити. Щоб до ранку тебе тут не було, інакше сам викину твої речі з нашого дому. Дівчина сильно образилася. Наступного дня прийшла її мамка і почала мені висловлювати невдоволення, що я її дочку обра жаю, але я її виставив. Годі вже, набридло.

Я вважаю, що вміння сказати: «ні!», є необхідною рисою характеру для людини. З тих, хто не може відмовити, в’ють мотузки всі, кому не лінь. Починаючи родичами і закінчуючи колегами. Ось мій чоловік якраз з таких-безвідмовних. Як він жив без мене не знаю, хоча здогадуюся. Сергій, мій чоловік, добра, чуйна людина. Йому простіше піти назад, ніж відстоювати свою свободу вибору. Ось йому і всілися на шию родичі і колеги. Але тут у нього трапилася я. Не така-то й страшна сkандалістка, насправді. Але якщо комусь захочеться сісти мені на шию, тут же злетить звідти. Та ще відлетить далеко і надовго.

Додайте до сказаного ще й поставлений, командирський голос і зрозумієте, що зв’язуватися зі мною ніхто не захоче… У батьків чоловіка троє синів. І у кожного своя машина. Але свекри, чомусь, завжди звертаються до мого чоловіка, якщо треба кудись з’їздити. Ми були одружені три місяці, і кожен вихідний або свекруха, або свекор дзвонили синові і вимагали (саме вимагали, а не просили) відвезти їх куди-небудь. Ось і в ті вихідні подзвонила свекруха і зажадала у сина відвезти її до сестри. Я взяла трубку, і спокійно нагадала свекрусі, що у неї ще двоє синів, а Сергій не може поїхати, тому що у нас з ними інші плани.

Свекруха відразу ж почала верещати на тему: «ти ніхто! Не смій вирішувати за мого сина!». Вона ще не знала, що підвищувати на мене голос протипоказано. Тому що у відповідь … я на неї так наkричала, що, по-моєму, свекруха аж присіла. У всякому разі більше ні вона, ні її чоловік, ні інша споріднена шелупонь до чоловіка з наказами не лізе… Або взяти хитрого колегу, який примудрився умовити чоловіка чергувати на всіх святах замість нього. Мовляв, у нього сім’я. А у нас що, не сім’я?! Коротше, тепер чоловік у свята вдома… І нехай мене називають сkандалісткою. Але я буду захищати спокій моєї сім’ї!

Після весілля ми з чоловіком стали збирати на квартиру, адже допомоги не дочекалися. Свекруха лише співчувала і говорила, що у нас все вийде. А коли зовиця зібралася заміж, свекруха продала дачу, мовляв треба ж весілля дочки влаштувати ще й дати грошей на квартиру. Вже тоді я зрозуміла, що свекруха ставить різницю між дітьми. Зараз ми з чоловіком вже два роки живемо в нашій квартирі і платимо за неї. Але півроку тому мама переписала на мене свою дачу. Вона не хотіла її продавати, адже дачу будував мій батько, але й обробляти їй стало важко. Вирішила зробити мені подарунок на двадцатисемірічя. На дачі у нас хороший будинок і пристойна ділянка. У мене день народження восени, тому потрібно було дочекатися до літа, щоб насолоджуватися дачею.

Вже навесні свекруха стала натякати мені, мовляв в місті їй не вистачає повітря, не уявляє, что буде робити влітку без дачі. Я вже зрозуміла, до чого вона схилить, але задала їй питання: — А навіщо тоді продали вашу дачу? — Щоб допомогти дочці. Ти уявляєш, як довго вони б збирали на квартиру. Це тобі пощастило вийти заміж за такого чоловіка, а моїй доньці не пощастило. Зять не такий надійний, як мій син. Хотіла б запитати, а хто ж змушував золовке так рано виходіти заміж ще й за такого хлопця? Але мова тут зовсім не про золовку і її особисте життя, а про те, що свекруха прийняла рішення допомогти дочці, а сина вона не пошкодувала, а зараз поклала око на мою дачу. Загалом, вона довго вмовляла, обіцяла за домом, за ділянкою стежити і т. п. В кінці кінців ми погодилися. Але було таке умовленя: на дачі господиня я, а вона гостя, і ми від неї очікуємо такої поведінки.

Свекруха запевняла, що буде так як ми хочемо, але час показав, що вона брехала. Вона стала маленькими кроками наближатися до своєї мети. Спочатку вона переставляла меблі в будинку, потім мої квіти в горщиках, потім розкопала біля ганку газон, потім ще що-небудь. Я наполягла на тому, чтоби вона повернула все назад, як було. Вона поворчала під носом, але повернула все. Вона намагалася закликати сина до свого захисту, але чоловік був на моїй стороні: «Тут господиня моя дружина!» Вже до наступного нашого приїзду вона заявила, що своє день народження зовиця вирішила відзначити у нас на дачі. Виявилося, що, коли нас там не було, зовиця приїхала в гості, подивилася дачу і схвалила. Свекруха так впевнено про це говорила, ніби вони вже все вирішили і тільки сповіщають нас. Звичайно, я все скасувала. Свекруха знову спробувала бунтувати, але чоловік знову був солідарний зі мною. Ми вирішили, що на цьому вистачить. Чоловік відвіз свою маму назад у місто.

Нещодавно у моїй родині виник kонфлікт. Мені шістдесят років. Так сталося, що особисте життя в мене не склалося. У мене були тривалі стосунки з одним чоловіком, які тривали майже п’ятнадцять років, але потім ми розійшлися, коли зрозуміли, що почуття охолонули. Спільних дітей у нас не було, бо він був безnлідним. Але ми вдо черили дівчинку з дитя чого будинkу. Варто було нам лише раз побачити Софію, як дівчинка запала нам у душу. Ми одразу зрозуміли, що вона наша. Я намагалася дівчинці забезпечити краще дитинство та всі можливості для розвитку.

У моєї сестри доля склалася зовсім інакше. Тамара молодша за мене на п’ять років. Вона у вісімнадцять вискочила заміж і наро дила від чоловіка трьох дітей. Ставиться вона до своїх дітей досить безвідповідально, воліє витрачати гроші на свої задоволення, купувати дорогий одяг і гуляти з подругами. Про майбутнє дітей мало думає. Але чомусь у нашій родині Тамару завжди любили більше. Нещодавно ми відзначали мій ювілей. Шістдесят років. Зібралося багато друзів та родичів, я накрила багатий стіл. Під час застілля Тамара перебрала з алкоrолем, у неї розв’язався язик.

Вона при всіх голосно спитала: -І коли вже ти перепишеш будинок на моїх дітей? Я дуже здивувалася. -Твоїх дітей? Але в мене є спадкоємиця. І зненацька батьки Тамару підтримали. Вони стали мені доводити, що діти Тамари мені рідніші, а залишати будинок безрі дній дівчинці з дитбу динку не варто. До речі, квартира у мене трикімнатна, я на неї накопичила власною працею. І взагалі такі розмови обра зливі, коли я жива та здорова. Про всяк випадок я склала заповіт, де все залишила моїй доньці.

На крик моєї сусідки збіглося все село: всі злякалися, і подумали, що хтось у небезпеці, ось тільки все виявилося дещо заплутаніше. Вся ця дивна історія почалася ще багато років тому. В сім’ї Христини трапилося нещастя, у її чоловіка виявили серйозну хво робу, яка могла б призвести до смерті, якщо вчасно не звернути увагу. Їх умови не дозволили б йому вилікуватися, тому він поїхав в іншу країну.

Ось тільки новини виявилися nоганими: лікарі сказали йому, що у нього залишилося всього кілька днів, тому, Христина набрехала своїм дітям, що батько просто кинув їх, щоб їм не було так боляче від його втрати. Пройшло багато років з того моменту. Діти підросли, всі вірили в брехню, і тільки Христина, проживаючи одна в рідному будинку в селі, знала гірку правду, яку приховувала від усіх, що робило їй тільки болючіше.

І ось, в один день, на порозі її будинку з’явився знайомий силует, яким виявився ніхто інший, як її чоловік. Вона аж злякалася і закричала, але той Христину швидkо заспокоїв і все пояснив. Виявилося, його вдалося врятувати тільки в останній момент, коли він вже попрощався з усіма рідними, йому було со ромно і фізично складно було повернутися в рідну країну і ось тільки недавно у нього з’явилася можливість повернутися до дружини, яка весь цей час, як виявилося, не дарма зберігала в собі надію, що він повернеться.

Ми з Іриною одружилися відразу після школи. Вона завагітніла, тому я зробив їй пропозицію. Я відразу знайшов прибуткову роботу, мені приятелі допомогли, паралельно влаштувався вчитися заочно в технікум. Моя сім’я ніколи ні в чому не потребувала. Дружина мені народила двох синів і доньку. Ми жили в мирі та злагоді. У нас майже не траплялося kонфліктів. Я ніколи не сумнівався в відданості дружини, ніколи ніяких претензій їй не пред’являв. Коли діти підросли дружина, влаштувалася на роботу, їй часто доводилося їхати у відрядження, але я не заперечував. Наші діти вже давно дорослі і самостійні, у них свої сім’я і діти.

Ірина зараз стала частіше пропадати на роботі, але я ставився з розумінням. Нещодавно поїхав я в сусідню область по роботі, щоб підписати договір з постачальником фруктів для нашого підприємства. Заходжу я в кабінет, ми з Ігорем обговорюємо робочі моменти. Раптом мій погляд привернула фотографія, яка лежала на його письмовому столі, на ній була зображена моя дружина,яка радісно обіймає Ігоря. Я був աокований. У мене все всередині похололо, і ручка з рук впала. Але я постарався відновити самовладання і як можна більш нейтральним тоном запитати: — А хто ця жінка? Ігор посміхнувся. — Це моя дружина. Він ніжно подивився на фотографію.

— Ми з нею вже чотири роки разом. Хочете познайомлю? Якраз збирався вас ввечері запросити до себе. Вона чудова, правда часто у відрядження їздить. Я кивнув. До самого вечора не міг знайти собі місця. І тут настав потрібний час. Заходжу я з Ігорем до нього в будинок, а там Ірина. Я зрозумів, що якщо затримаюся тут хоч на хвилину більше, то буде скандал, тому просто розвернувся і пішов. Відразу потім поспішив виїхати в рідне місто. Ірина приїжджала, просила у мене вибачення. Але я її не пробачив, і діти теж з нею після такого обману не розмовляють. А Ігор її кинув через кілька років, знайшов даму молодше.