Интересное тут

Якось Ніна поверталася додому, коли помітила фігуру дитини, яка сиділа на сходах будинку. Суворим поглядом Ніна запитала Артема, що він тут робить у таку годину. Дитина нічого не відповіла, і Ніна зрозуміла, що хлопчик на вулиці, бо у сусідньому будинку сталася чергова сварка.Виявивши співчуття, вона запросила хлопчика в будинок і пригостила його свіжим борщем, що супроводжувалося помітним натяком на теплоту та співчуття.Потім вона поговорила з хлопчиком, Артемом, про його школу і навіть похвалила його за успіхи. Артем був ввічливою, чуйною і вихованою дитиною, часто допомагав сусідам по господарству або доглядав домашніх тварин.

Ніна знала Артема з раннього віку, ще за життя його батька Андрія, доброї та досвідченої людини, і матері Галини веселої, привабливої жінки.Після смерті Андрія Галина овдовіла, і Ніна втішала її, вмовляючи знайти іншого партнера заради Артема, якому потрібна була чоловіча постать у житті.Зрештою, у житті Галини та Артема з’явився чоловік на ім’я Віктор. Спочатку Ніна зраділа, вважаючи, що це принесе стабільність у їхню родину.

Однак вона помітила, що з їхньої квартири все частіше чути крики. Артем завжди сидів на вулиці під час цих сварок, що зрештою змусило Ніну втрутитися та спробувати допомогти Галині . Незважаючи на небажання Галини прийняти своє становище, сварки тривали.

Якось увечері Артем прийшов до Ніни додому в засмучених почуттях і попросив допомоги , бо його матері стало погано, а Віктор поїхав. Ніна поспішила на допомогу Галині, яка згодом висловила жаль, що зазнавала мінливого характеру Віктора, запевнивши Ніну, що тепер вони з Артемом задоволені тим, що живуть одні.Згодом світ було відновлено, а Галина з Артемом жили гармонійно. За кілька місяців Галина прийшла до Ніни з букетом квітів і повідомила, що в неї з’явився залицяльник. Незважаючи на минулий досвід, Ніна порадила їй зберігати оптимізм.

Невдовзі після цього Ніна побачила, як Артем спілкується із чоловіком, граючи з ним у футбол. Чоловіком виявився новий залицяльник Галини, Володимир. У чоловіка та хлопчика почалися близькі стосунки: вони грали у футбол, ходили на рибалку і навіть виготовляли власними руками подарунки для Галини.

Зрештою, Галина, Артем та Володимир вирішили жити разом у будинку чоловіка. Перед від’їздом Галина подякувала Ніні за її доброту та пообіцяла підтримувати зв’язок. Вірна своїм словом, Галина часто відвідувала Ніну, іноді разом із Артемом.Під час одного із візитів Галина радісно повідомила, що вагітна донькою. Ніна була рада за них, розуміючи, що Галина тепер щаслива, і пишалася тим, що подружжю вдалося створити для Артема сприятливі умови.

Якось 10-річна Яна разом із бабусею прийшла на цвинтар. Того ранку жінка похилого віку була зайнята випічкою млинців і фарбуванням яєць. На цвинтарі, незважаючи на безліч людей, бабуся впевнено вела її по дорозі, проливаючи світло на історію їхньої сім’ї, а поряд з деякими могилами на очі наверталися сльози.Одна могила, зокрема, привернула увагу Яни – могила з пам’ятником вусатому чоловікові. Бабуся пояснила, що ця людина була дідусем Яни, але дівчинка на цей момент помітила щось дивне. На могилі було написано прізвище “Микитенко”, а прізвище її та бабусі – “Антоненко”.

У відповідь бабуся просто запевнила Яну, що, незважаючи на різні прізвища, ця людина справді її дідусь. Вона пообіцяла розповісти подробиці пізніше.Того вечора жінка похилого віку дістала старий альбом, розповідь у якому починалася після однієї події. Вона розповіла історію свого кохання з Петром Микитенком – людиною, яку прислали до її села, щоб той допомагав по господарству.

Розповідь була багата подробицями їхнього роману, їхнього гармонійного життя та випробувань, з якими вони зіткнулися. Вона розповіла, як вони не могли офіційно одружитися через різні обставини, але їх таки таємно повінчав літній священик їхнього села.Проте їхнє щастя було недовгим. Петро зізнався, що у нього був роман з іншою жінкою, яка була вагітна і змушувала його одружитися з нею – або втратити роботу і отримати ганьбу на все життя.

Після цього зізнання він поїхав, і протягом п’яти років бабуся його не бачила. Однак одного вечора Петро таки повернувся. Він пробув лише на два дні, але після його відходу бабуся виявила, що вагітна.Петро відвідував її час від часу, допомагаючи, наприклад, полагодити дах. Однак зрештою він помер у віці 60 років. Він був похований на тому цвинтарі, але бабуся Яни та її син дивилися на всі здалеку, не маючи можливості підійти через свій неофіційний статус.Через рік дружина Петра з’явилася в хату бабусі, вибачилася і розповіла, що завжди знала про попередні стосунки свого чоловіка. Залишивши квіти на могилі Петра, вона зникла – з чуток, переїхавши до столиці з новим чоловіком.

Незважаючи на душевний біль і складність стосунків з Петром, бабуся згадувала про своє життя з ним із любов’ю та вдячністю, вважаючи, що прожила щасливу молодість, сповнену любові та вдячності.Поділившись своєю зворушливою історією, вона поклала Яну в ліжко і провела ніч, занурившись у спогади про своє минуле.

Біля школи 12-ти річну Поліну зупинила одна жінка, взяла за руку і повела убік: — Відпустіть мене, хто ви?! — обу рено сказала дівчинка. — Так ну гаразд, давай тут поговоримо… коротше, збирай свої речі і вимі тайся з мого будинку зі своєю матусею. — А де ж ми жити будемо? — А мене це не хви лює, де хочеш там і живи. — Як же тато? — А твій тато більше не твій. У Поліни виступили на очах сльо зи, і вона тут же побігла додому. У цей час почався дощ, який швидко посилився. До будинку Поля підбігла вся мокра і заме рзла. Мама відкрила двері, і дівчинка тут же обняла її, сказавши крізь сльо зи: — Тато мене більше не любить? Він виrаняє нас з дому?

Мама обіймала Поліну і з нена вистю дивилася на її батька. — Ну що ти, донечко… потрібно було тобі відразу сказати. Ми з тобою переїжджаємо, але тато тебе любить. Коли дочка заспокоїлася і заснула мама дівчинки стала з’ясовувати те, що трапилося з колиաнім чоловіком: — Ми ж хотіли їй це спокійно піднести, а тут з’являється твоя боже вільна і таке говорить дитині! — Ну просто Алла вже втомилася чекати. І що поробиш, вже все зроблено. Тобі допомогти зібрати речі? – мимрячи, виголосив колиաній чоловік. — Ні вже, сама впораюся. Тільки щоб більше твоя Алла на кілометр до моєї доньки не підходила. Поліна переїхала з мамою і перший час батько часто відвідував доньку. Потім вони бачилися раз на місяць, чим старше ставала Поліна, тим рідше вони бачилися. Як тільки їй виповнилося 18 років, то алі менти приnинилися.

Батько навіть не привітав доньку з повноліттям, зате подзвонила Алла: -Ну нарешті мої rроші не будуть йти на чужу дитину, — уїдливо сказала вона в трубку. День народження був зіnсований і Поліна всю ніч прори дала в подушку. Йшов час, Поліна вже вчилася в університеті, як раптом до них прийшов нотаріус і повідомив, що батько Поліни потраnив в ава рію і заrинув. Потрібно було прийти, щоб отримати спадок. Поліна сиділа в кабінеті нотаріуса, туди ж прибігла і Алла. — А ця що тут робить? Невже і їй щось дістанеться? — rидливо запитала Алла саму себе. Чоловік у костюмі з подивом подивився на Аллу і зачитав заповіт. По ньому випливало, що свою трикімнатну квартиру отримує Поліна. Про Аллу в заповіті не було ні слова. — Що?! Та як так, а як же я? Та я з ним стільки років прожила, як він міг! — Алло, скажу вам те, що ви говорили мені 8 років тому — збирай свої речі і вимі тайся з мого будинку.

– Тату, подивися! — вигукнула Оленька, підбігши до свого батька Ігоря, коли вони прогулювались у парку.Ігор узяв телефон, який дочка йому простягла, та оглянув його. Батарею було розряджено. Він спитав, де вона його знайшла, і Оленька з азартом в очах вказала напрям.Дівчинка хотіла залишити телефон собі, бо її вже був старим.Ігор припустив, що хтось, можливо, тривожно шукає цей телефон. Оленька заперечила, зазначивши, що він лежав на очах і ніхто його не шукав.

Оглянувши околиці та помітивши, що ніхто справді не шукає гаджет, Ігор запропонував повісити оголошення в парку та на автобусній зупинці, на випадок, якщо господар ще не помітив зникнення. Оленька була засмучена цим.Помітивши її похмуре обличчя, Ігор пояснив, що недобре залишати собі те, що їй не належить. Він розповів історію зі своєї юності, коли вони з другом Миколою знайшли велику суму грошей, загорнуту в газету.

Вони залишили її собі, незважаючи на те, що почувалися винними. Пізніше до Ігоря прийшла мамина подруга, засмучена тим, що їй потрібні гроші для хворої дочки. Ігор передав гроші, щоб допомогти їй та позбутися почуття провини.Через роки Ігор зустрів у поїзді чоловіка, який розповів, що якось втратив великі гроші.Зрозумівши, що йдеться про знайдені їм та інші гроші, Ігор пояснив йому ситуацію. Чоловік залишився задоволений тим, як були використани гроші, і навіть не сказав нічого поганого про «крадіжку».

Оленька, захопившись розповіддю, почала розуміти, як важливо повернути телефон.Наступного дня, після того як вони повісили оголошення , власник телефону прийшов із зарядним пристроєм, розблокував телефон і з вдячністю прийняв його назад.За місяць Ігор подарував Оленьці на день народження новий телефон, помітивши, що дочка сильно змінилася після цього випадку.

Наталя повернулася додому втомлена та засмучена після довгого робочого дня. Вона зайшла в магазин за продуктами і мріяла про відпустку, поки піднімалася темними сходами до своєї квартири.Коли вона увійшла, її чоловік, Вадим, був поглинений комп’ютерною грою. Її дратувало, що він навіть не допоміг їй із сумками.Вадим був затятим ігроманом, часто нехтував домашніми справами заради свого віртуального світу.На кухні панував безлад, і Наталя почувала себе обділеною увагою і роздратованою через все, що звалилося на неї.

Раптом задзвонив телефон. Це була її найкраща подруга, Марина, яка була у сльозах і потребувала когось, з ким можна було поговорити.Марина приїхала, засмучена частими нічними гулянками свого чоловіка Олега. Якщо Вадим був залежним від ігор, то Олег, навпаки, майже не сидів удома.Наталя втішала Марину за чаєм із тістечками.

Марина зазначила, що Вадим хоча б удома, натякнувши, що проблеми Наталії здаються дрібницею, порівняно з її проблемами. Це допомогло Наталі оцінити ситуацію.Після відходу Марини Наталя відчула хвилю співчуття до Вадима. Вона зрозуміла, що, незважаючи на свої ігри, він був поруч із нею весь час. Вона розігріла для нього макарони, визнаючи, що у будь-яких відносинах можливі компроміси.Цей вечір став для Наталії тонким нагадуванням про відносність проблем і про те, наскільки важливо цінувати присутність близьких людей, навіть якщо у них є недоліки.

Олена прийшла додому пізно і сильно втомлена. Знявши туфлі і вимивши руки, вона попрямувала на кухню, де на неї чекала вечеря від батьків.Марія Петрівна, її мати, подала їй тарілку супу із фрикадельками. Олена, однак, була надто занурена у свої думки, щоб звернути увагу на їжу.Занепокоєна, Марія запитала Олену про її поганий настрій. Олена зізналася, що не знає, який подарунок подарувати своєму хлопцеві Сергію на день народження. Її батько, почувши це, жартівливо запропонував як варіант пляшку білого вина. Олена відкинула цю пропозицію – і кімната наповнилася тишею.

Жарти батька продовжувалися. Він із гумором зазначив, що вони з дружиною вже два роки з нетерпінням чекають на пропозицію руки та серця від Сергія. Він навіть пожартував про очікуваний переїзд Олени.Марія спробувала розрядити обстановку, запропонувавши як подарунок теплий різнокольоровий светр.Легковажне жартування тривало. Батько припустив, що Сергій міг сприймати Олену просто як друга, а не як майбутню дружину. Олена запротестувала проти такого припущення.

Як останній жарт батько запропонував у подарунок електробритву. Олена спочатку не була певнена, але мама теж схвалила такий варіант. Це призвело до грайливого допиту про бороду на обличчі Сергія та про їхні звички цілуватися.

Несподівано отець Олени запропонував ідею про вудку. Він стверджував, що “справжній чоловік” повинен обов’язково мати якісну вудку, навіть якщо він взагалі не ходить на рибалку. Його ексцентрична логіка в тому, що вудка символізувала здатність чоловіка добувати їжу. Він додав також, що вибір чоловіка має бути ґрунтується на реакції Сергія на такий подарунок. Якщо йому сподобається – Олена має залишитися з ним. Якщо ні – то їй слід подумати про шлюб із їхнім сусідом Віктором.

Наступного дня Олена купила дорогу вудку. Але повернулася з вечірки з нещасним виглядом, але не промовила жодного слова.Через кілька місяців вона порушила мовчання, повідомивши батькам, що незабаром отримає пропозицію руки та серця. Батьки зраділи та вирішили, що це Сергій. Але Олена перебила їх, і з усмішкою на обличчі повідомила, що це Віктор – їхній сусід.Обійнявши батька, Олена підтвердила правоту його твердження про вудку.

Оля оселилася у квартирі на першому поверсі, в одному будинку з Ксенією та її веселим сином Пашкою. Вони мирно співіснували, Оля цінувала тихі ранки та незайняту ванну.Проте таємничий сусід з передчуттям турбував Олю. Цей великий чоловік щодня прискіпливо оглядав свій джип, викликаючи в ній страх та цікавість.Стурбована Оля довірилася Ксенії за чаєм. Ксенія у свою чергу поділилася своєю тривогою з приводу дивної поведінки чоловіка, що ще більше посилило побоювання Олі. Їхні побоювання посилилися, коли вночі Оля помітила підозрілу людину поруч з джипом.

Наступного ранку, коли вони планували зустрітися з сусідом, сталося непорозуміння за участю сина Ксенії, Пашки. Хлопчик безневинно згадав про ймовірну загрозу під машиною, чим викликав переполох.Увечері сусід, Іван, з’явився з тортом і кошеням, пояснивши, що його щоденні перевірки – це забезпечення безпеки кошеня, яке сховалося під його машиною.

Атмосфера пом’якшала, і вони випили чаю, зав’язавши дружнє знайомство.Іван, менеджер спортивного клубу, виявив особливий інтерес до Ксенії, що призвело до виникнення зв’язку, який переріс у стосунки. Незабаром вони переїхали до Івана, утворивши нову родину.Ось так іноді життя виявляється цікавішим за будь-який фільм і серіал.

Нещодавно, готуючи їжу, я натрапила на те, що мій чоловік потай перераховує у своїй кімнаті значну суму грошей. Вигляд не менше десяти тисяч доларів, акуратно розкладених по стопках, приголомшив мене, особливо з огляду на нашу постійну фінансову боротьбу та ощадливість.Протягом 17 років ми з Владиславом підтримували довірчі стосунки, виховуючи двох синів на тлі злетів та падінь його доходів від роботи у таксі.

Його потайлива поведінка з такою значною сумою суперечила нашому спільному життю, особливо коли ми заощаджували і берегли гроші, а я рідко дозволяла собі особисті витрати.Таємниця ставала все глибшою, поки я не підслухала його розмову з матір’ю. Виявилося, що гроші – це його частка від продажу майна тітки, про що він не повідомив.

Після кількох днів сум’яття і роздумів я зустрілася з ним віч-на-віч, домагаючись прозорості щодо цих коштів.”Які гроші?”, – він вдавав себе необізнаним, посиливши моє почуття зради після майже двох десятиліть шлюбу.Ми жили в квартирі, яку надали мої батьки, жертвуючи собою заради благополуччя нашої родини, але тепер я відчувала себе відстороненою від ухвалення фінансових рішень і сумнівалася у солідарності, яка, як я вважала, у нас була.

Розриваючись між мовчанням та вимогою чесності, я міркувала про правильний підхід: чи варто мені добиватися подробиць про його наміри щодо грошей чи мовчки чекати, спостерігаючи за розвитком подій та борючись з ерозією довіри до нашого давнього союзу?

Протягом восьми років ми з чоловіком винаймали житло, розглядаючи квартиру його бабусі як потенційний будинок для нашої зростаючої родини. Однак після народження нашої дочки сімейні стосунки зіпсувалися, що призвело до погіршення наших стосунків з бабусею.

Спочатку ми сподівалися успадкувати квартиру, погоджуючись на труднощі спільного проживання заради надії на стабільний будинок.

Спочатку життя з бабусею було гармонійним, пропонуючи проблиск сімейного блаженства, якого я не очікувала, враховуючи її напружені стосунки з моєю свекрухою.

Бабуся, яка, здавалося, була в захваті від нашого майбутнього батьківства, запропонувала передати квартиру в нашу власність за однієї особливої умови: наша дочка має носити її ім’я – Ольга. Але я давно плекала думка назвати дочку Ларисою на честь моєї покійної матері.

У хвилину відвертості я висловила свою перевагу, чим мимоволі викликала відторгнення у бабусі. Наступного дня мій чоловік повідомив, що бабуся вирішила відмовитися від своєї пропозиції, не витримавши хаосу турбот про немовля.

Ми відмовилися від тісного притулку в однокімнатній квартирі моїх родичів, вирішивши знімати житло. Тим часом бабуся замкнулася у собі, залишивши майбутнє свого майна невизначеним і, мабуть, виключивши нас з заповіту.

Розмірковуючи про розірвані зв’язки та втрачені можливості, я задумалася про складнощі сімейних очікувань і значення імені, а також про те, чи не коштувала наша прихильність до традицій нам більшого, ніж просто будинку…

Моїй сусідці сьогодні виповнилося 90 років, і я вирішила піти привітати її. Але коли увійшла до неї в будинок — не змогла стримати сліз …Моїй сусідці днями виповнилося 90 років.Не те щоб я була з нею занадто близька, але чужими нас назвати не можна.Іноді зупинялася поговорити зі старенькою, приємна, цікава жінка.Так і стався на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей.Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла, що прийду з тортиком, привітаю бабусю.Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах.

Я вирішила не приходити занадто рано, щоб бабка могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабця.Тому, коли прийшла я додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж.Будинок був охайно прибраний, доносився запах свіжих страв і бабка сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор.»Напевно, все вже поїхали» — подумала я, сама в то не вірячи, адже я б помітила машини.Коли бабуся мене помітила, вона засвітилася в усмішці, помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов привітати, на очах у неї можна було помітити легкі сльози; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні.

Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися, по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. Ми сиділи, бабуся мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей і з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла, що і говорити, мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльози.Я, як могла, намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день так бути зайнятим, щоб навіть не привітати маму і бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості, вони вас завжди чекають!