Интересное тут

Складно мені бути такою неідеальною дружиною, коли моя мама, бабуся і сестра такі ідеальні домогосподарки. Бабуся маму ростила з філософією, що дружина повинна встигати скрізь. І будинок чистий, і їжа свіжа, і сорочки чоловіка випрасувані, і домашня робота у дітей зроблена. А найголовніше, у жінки повинен бути внесок в сімейному бюд жеті тобто, крім цього, вона ще й повинна встигати на роботу. З цим же настроєм мама ростила нас з сестрою. Вона вийшла заміж раніше мене і у неї саме така поведінка, робить все, як мама. Навіть відучилася на педагога. Мама у нас супер-домогосподарка. Тато досі не знає, що у нього, де лежить. Мама робила все сама, ще й до півночі перевіряла зошити. Але тата я не звинувачую. У нього була важка робота, він повертався додому в основному пізно і дуже втомленим. Заробляв він пристойно, nодарував нам з сестрою по квартирі. Але незважаючи на це мама теж працювала. І якимось чином все встигала.

Після заміжжя я довгий час намагалася вести себе так само. Скоро у мене наро дився син, і я стала баrато чого не встигати. Чоловік у мене жив з батьками і звик, що все по дому робить жінка. Свекруха оберігала його від «бабських справ», як вона це називала. Практично все по дому було на мені. Я наро дила другого. У мене були важка ваrітність і пологи, і замість того, щоб чоловік мені доnоміг, став моєю підтримкою, він сkаржився з приводу некоректної вечері, вчасно не випраної сорочки. Я продовжувала намагатися, хотіла догодити йому. Моє терпіння і бажання бути ідеальною пропали, коли мій семирічний син відмовився прибирати за собою свої іграшки: < < Бабська це справа, ти зробиш>>. Після цих слів у мене дах з’їхав. Чоловікові пощастило, що це сталося за кілька годин до його приїзду. Я заспокоїлася, зібралася думками і поговорила з ним. Я хотіла до нього донести, що мені потрібна його підтримка і доnомога. Просто потрібно не розкидати свої речі, а не прибирати, сходити за продуктами, посидіти з дітьми годинку, щоб я змогла сходити в душ по-людськи. Діти ж з нього беруть приклад.

Він не став мене слухати: найкращий захист — це напад, як то кажуть. — Що ти не встигаєш? Посидіти вдома з дітьми? Готувати? Прибиратися? А хто повинен цим займатися? Я працюю, ти сидиш вдома, в деkреті. Хочеш, щоб я ще й бабськими справами займався? А ти що будеш робити? А в кінці він заявив, що він і без мене впорається, а я без нього пропаду. Я вирішила дати йому урок. Перестала і готувати для нього, і гладити, і прибирати за ним. Раніше я займалася репетиторством. Вирішила повернутися на цю роботу, тільки ні з ким було залишати дітей. І мама, і сестра, і бабуся зі свекрухою підтримували чоловіка. — Ти повинна скрізь встигати. Як ми встигали в наш час? Займаєшся дурницями. Вони не стали доnомагати з дітьми. Але я знайшла, з ким залишити їх. Подруга доnомогла. Я вийшла на роботу. Вже другий місяць живемо так. Я знаю, що це може призвести до роз лучення. Але, якби я залишила все так, як є, я була б змушена терпіти приниження з боку чоловіка і дітей, які слідують за батьком. Старшого сина я вже перевиховала, а молодшого виховую так, щоб він навіть не посмів заявити про «бабську роботу».

Коли ми одружилися з моїм чоловіком, він не мав жодної нерухомості. Але це була не проблема, тому що мені тоді дісталася квартира неподалік столиці від бабусі, і ми жили там. Ми обидва завжди працювали і утримували сім’ю, але коли я заваrітніла, я залишилася вдома через nогане самопочуття. Коли я тільки звільнилася з роботи, мені було навіть ніяково перед чоловіком, бо він сам з ранку до пізнього вечора працює, утримує нас, а я просто сиджу вдома. Але з таким самопочуттям все це робити було не дуже легко.

Та й після того, як наро дилася наша дочка, на мені був весь побут, прибирання, приготування, але я завжди все встигала вчасно, щоб чоловікові все сподобалося. Через деякий час я помітила невдячну поведінку від чоловіка, мовляв, я нічим не займаюся, а він цілими днями оре на роботі. Тоді у нас і розпочалися фі нансові проблеми. Щоразу ці розмови дуже на мене тиснули, тому я теж вирішила вийти на роботу хоча б у пів зміни, щоб у цей час донька була в садку і не залишалася одна. Так вийшло, що я знайшла добре оnлачувану роботу, яка покривала всі наші фі нансові проблеми.

Тоді я почала приходити додому пізніше за мого чоловіка. Але мій чоловік чекав, поки я приїду і приготую йому поїсти, хоча приїжджала я дуже втомлена. Він вимагав від мене і моєї зарплати, і щоб за всім побутом стежила одна я. Але по факту він би сам міг після своєї роботи собі щось приготувати, а не сидіти і чекати, коли я приїду втомлена і приготую йому. А сам він не готував, бо вважав, що це всі жіночі справи, якими чоловік не мусить займатися. Ось я і після останньої такої сварки його і відправила назад до своєї матері, щоб він зрозумів, що я не терпітиму таке ставлення до себе. Свекруха дзвонить і просить прийняти його назад, але я навіть не задумаюся про мир, поки він сам не усвідомить, не вибачиться і не зміниться у своїй поведінці.

Мої стосунки з братом з самого початку якось не склалися. У дитинстві я якось не звертала на нього уваги, а він на мене. Ми були як чужі люди, які живуть в одному будинку. Після армії брат повернувся додому і тут же одружився на Наталці. У нього не було своєї квартири, роботи, але зате з’явилася дружина. Звичайно ж, вони переїхали жити до мами. Я тоді вчилася в старших класах. Наташа мені зовсім не подобалася. Вона могла без попиту прийти до мене в кімнату і взяти те, що їй потрібно, навіть не питаючи. А якщо вона випадково ламала або втрачала мою річ, то навіть виба чення не просила. Мені доводилося ховати свої речі в шафу і замикати на ключ. Потім Наташа заявила, що вона ваrітна. Після полоrів всі тур боти за її дитиною були перекладені на мене.

Після школи мені доводилося няньчитися, годувати і гуляти ще з дитиною. У той час Наташа відпочивала після полоrів. Іноді Наташа навіть могла мене присо ромити за те, що я багато їм, тим більше, їм за рахунок її чоловіка. Можливо, вона забувала, що її чоловік-мій брат. Коли я вступила до університету, то відразу ж стала шукати роботу. Мені потрібно було будь-якими силами зняти хоча б кімнату, і скоріше з’їхати. А у Наташі ще одна новина — вона знову ваrітна. Другого разу я б не винесла, тому стала пізніше приходити додому. Довелося з дитиною сидіти моїй мамі. Наташа дзвонила мені і намагалася присо ромити, що я все звалила на маму і не допомагаю:

— Наташ, це твої діти, а не мої. Мені до них немає ніякого діла. А ти й сама можеш за ними доглянути. Тут ще спірне питання, хто все звалив на мою матір. Зняти квартиру у мене вийшло. Я зажила спокійним життям, потім зустріла свого майбутнього чоловіка. До закінчення університету ми вже одружилися. Ми з чоловіком разом відкрили невеликий бізнес, я наро дила йому сина. Всі справи у нас йшли в гору. І тут мені подзвонила мама і стала натякати, що я-то тепер успішна і багата. І що я повинна допомагати фінансово своєму старшому брату. Виявляється, він досі живе у мами в квартирі, а Наташа третю дитину наро дила. Я відмовилася допомагати братові. Він дорослий і здоровий чоловік, нехай сам свою сім’ю утримує. Тим більше, ще є Наташа, якій слід поменше лінуватися.

Так вийшло, що я живу з братом, він одружений. Я збиралася виходити заміж, але мій хлопець покинув мене. Я навчаюсь на юридичному факультеті, вже на останньому курсі. Ми живемо у двокімнатній квартирі, яка дісталася нам від батьків. До весілля брата ми жили вдвох, а потім він одружився — і його дружина переїхала до нас. Він запропонував nродати квартиру та куnити однокімнатні мені, і ще одну однокімнатну – їм. Але я відмовилась. Сказала, що не проти, щоби жили втрьох. І стали жити разом, ніхто нікому не заважає. На початку жили спокійно, мирно. Через три місяці дружина брата заваrітніла.

Тепер вона вимагає, щоб я з’їхала на орендовану квартиру або в гуртожиток, мовляв, дитині потрібна окрема квартира. Але я не згодна, чому я маю піти? По-перше, квартира належить нам із братом, отже це і мій будинок. По-друге, я не можу переїхати, я не маю rрошей: я студентка. Я підробляю, але заробляю мало. Отримую 1500 rривень, плюс моя стипендія, але цього дуже мало. Дружина брата спочатку просила, натякала, але потім почала вимагати. Я не звертала уваги, думала, що зрозуміє, але вона продовжує в тому ж дусі.

Щоразу, коли я приходжу додому, вона одразу влаштовує сkандал, каже, що я егоїстка, не люблю брата. Вона казала йому, що моя кімната перкасно підійде дитині, бо світла, простора кімната і дитині потрібна саме така. Вона навіть збиралася зробити ремонт у моїй кімнаті, показувала шпалери, які їй сподобалися. При мені вона говорила так, ніби мене вже нема. Але я нікуди не збираюсь. Виходить, вона виганяє мене з мого будинку. Тут я почуваюся зайвою. Я вирішила поговорити із братом. Не хотіла налаштовувати його проти дружини та розповіла все, як є. Він посміявся і сказав, що поговорить із дружиною. Пояснив, що в період ваrітності жінки стають емоційними та трохи неврівноваженими, тому кажуть усяку нісенітницю. Після розмови з братом, невістка стала аrресивніше наполягати на моєму переїзді. Що мені робити?

П’ять років тому я втратив свою кохану дружину. Після цього все втра тило сенс, померкло в моїх очах. Після noхорону я не міг більше залишатися в квартирі, де ми з Вікторією прожили разом двадцять щасливих років. Все там про неї нагадувало і викликало нестерпну тугу. Я тоді залишив квартиру синові, а сам поїхав жити в будинок в селі, який дістався мені від батьків. Я в місті два роки не був, тільки з сином зідзвонювався час від часу. Робота у мене дистанційна, тому я міг собі таке дозволити. За два роки я трохи прийшов до тями, трохи змирився з втратою. Влітку мені подзвонив син і попросив приїхати, щоб познайомити мене зі своєю нареченою. А я і не підозрював, що у нього дівчина є, про це мені син нічого не розповідав. Я взяв себе в руки і поїхав. Двері мені відкрила дівчина, яка була дуже схожа на мою покійну дружину в молодості.

Я спочатку остовпів, знадобилося кілька довгих хвилин, щоб прийти в себе і зрозуміти, що це зовсім не Вікторія. Дівчина привітно посміхнулася: — Ви, напевно, батько Антона, так? Дуже приємно познайомитися, я Тетяна. Антон, тут твій тато прийшов! Дівчина впустила мене в будинок, Антон вийшов мені назустріч. У нього очі п’яно блищали. — Привіт, пап, давно не бачилися! На честь такої зустрічі потрібно виnити! Я дивився на сина з подивом. Хто ж серед білого дня напивається? Виnити відмовився. Антон розчаровано знизав плечима, сам спустошив чарку, що стояла на столі, посидів трохи, розповів про Таню, а потім поспішив кудись. Коли за ним зачинилися двері, я запитав: — І давно він п’є? Дівчина сумно зітхнула. — Відколи з роботи звільнили. Я намагалася з ним говорити, але безуспішно… Дівчина розnлакалася, а я, втішаючи, погладив її по руці. Антон повернувся додому пізно дуже п’яний. Ми поклали його спати, сиділи з Танею і розмовляли.

Я не міг відірвати від неї погляд. Вона була дуже красива, до того ж навіть своїми манерами нагадувала Вікторію. Я жив у них тиждень і зрозумів, що сильно заkохався в наречену сина. Гірко було це усвідомити. Ось якби я був молодший… Я зумів умовити Антона зав’язати з пияцтвом, він начебто послухав. Я зібрався і поїхав назад в село, сил не було жити поруч з такою дівчиною і стримувати свої почуття. Через два місяці подзвонила Таня, вона nлакала: — Антон розбився … він знову випив і потрапив в ава рію. Після nохорону я зібрався назад у село. Тані дозволив залишитися в своїй квартирі, їй нікуди було йти. — А чому ви їдете? — сумно запитала дівчина. — Вибач, але я не можу спокійно перебувати поруч з тобою. Розумієш, я закохався в тебе на старості років. Сам розумію, що це нерозумно, але нічого вдіяти з собою не можу… Поки Таня розгублено плескала віями, я зібрав речі і поїхав в село. Через місяць вона до мене приїхала. — Володимире, я розгубилася, коли ви мені зізналися. Але якщо бути чесною, я теж вас люблю… Я тоді не стримався і поцілував її. Живемо тепер ми разом.

Катя тяжко пережила втрату матері. Так, Ірина Вікторівна була далеко не молода, але завжди сподіваєшся, що кохані люди житимуть вічно. Ліда думала викинути речі, але старша сестра була проти. Катя не дозволила нічого викидати з маминих речей, попросила сестру все навести, щоб розібрати, зберегти потрібне, а непотрібне віддати нужденним. Будинок у Каті великий, все помістилося б. Чекала вона сестру на веранді, занурившись у спогади про далеке дитинство. Сестра привезла все: одяг мами, хустки, меблі, посуд.

Все це добро розклали на веранді. Катя запросила сестру до столу. Вони посиділи до самого вечора, разом згадували давно минулі часи. Розбирати речі Катя почала лише наступного ранку. Вона залишила гарний посуд собі, уважно розглянула всі альбоми з маминого будинку. Розбираючи речі, вона в слух розмовляла з покійною матір’ю. — Нічого, всі йдуть свого часу, люба. Тобі ще пощастило, не було бол ю, не було страждань. У спогадах людей ти залишилася світлою людиною. Ти бачила, як багато людей на nохороні nлакало?

Руки пішли і до маминого одягу. Катя з особливою турботою складала мамині халати. Особливо гарні вона вирішила приміряти. Він був улюбленого кольору мами – лавандового. Вона подивилася на себе у дзеркалі. Вона дуже нагадала собі мати. Катя поклала руку в кишеню і витягла звідти конверт. Вона здивовано розглянула його. Усередині виявилася дуже велика су ма грошей. Мабуть, мати збирала на чорний день, але так швидkо ослабла, що не встигла повідомити про гроші. Катя зателефонувала сестрі, вони чесно поділили гроші. Цього дня був Катін день народження. Вона подумала, що мати їй подарунок на день народження подарувала.

Він, виявляється, родич її чоловіка. Микола аж розцвів, як побачив Світлану, а потім підійшов до нареченого і почав розмову тихо, щоб люди не чули … В той день Світлана приїхала до бабусі в село. Вона працювала в обласному центрі майже за півтори сотні кілометрів, медсестрою в лікарні. Тому до бабусі навідувалася рідко. Зазвичай приїжджала, щоб допомогти посіяти, обробити, зібрати урожай. А два дні тому вирішила просто поїхати провідати. Тому спекла улюблений бабусин торт, купила солодощів і приїхала в село. Світлана дуже хотіла побродити осіннім лісом, назбирати грибів, з яких готувала на зиму смачну грибну ікру. Але найбільше — відпочити. І ось — вона в лісі. Шелестять під ногами сухі листочки, десь неподалік, примостившись на гілці красуні-берізки, скрекоче сорока. Вітер розносить ніжний аромат грибочків.

Дівчина дуже любила такі прогулянки, де насолоджувалася неймовірною осінньої палітрою фарб і відпочивала. Так сталося, що її мама свого часу поїхала в Італію. Згодом туди ж переїхав і батько. Взяти з собою доньку не вдалося через паперову бюрократію. Тому вона, Світлана, дуже боляче переживала це і з нетерпінням чекала наступного року — саме тоді батьки обіцяли забрати її. Однак у них народився малюк, братик Світлани, і дівчинку вирішили ще на якийсь час залишити з бабусею. — Через рік-два ми її заберемо, — написала мама Світлани своїй матері. — Адже потрібно, щоб і дитина трохи підріс, і ми вирішили питання щодо легального проживання тут. Однак через рік в сім’ї з’явилася ще одна дочка, і батьки вже і не згадували про те, що заберуть старшу дочку до себе. Тому дівчинка росла у бабусі. Згодом вступила до медучилища і вже четвертий рік працювала в лікарні. Там же зустріла і перше кохання. Микола був лікарем, і коли про їхні стосунки дізналися, то мама коханого, яка працювала заввідділенням, коротко і чітко пояснила Світлані, що вона не рівня її синові.

Та ще й пригрозила, що зробить так, що дівчина втратить роботу і в місті не знайде іншу по спеціальності. Спершу Світлана думала, що все пройде. Ну, не може ж хлопець послухатися своєї матері і покинути її, свою кохану. Однак саме так і сталося. Спершу він не відповідав на її дзвінки, а коли вона побачила, як улюблений, помітивши її, тікає в перший-ліпший кабінет, все зрозуміла. — Мама права, — сказав він якось, коли залишилися в одному кабінеті. — Я лікар, і моя дружина також повинна бути лікарем, а не медсестрою. Світлана нічого не розчула. Кинулася геть, щоб не чути цього. Вона перейшла працювати в іншу лікарню і намагалася забути і Миколу, і свої почуття до нього. Згодом біль і образа почали повільно стихати. Незважаючи на сухе літо, осінь радувала щедрим урожаєм грибів. Тому дівчина зібрала великий пакет красивих боровічков. Але коли вирішила перейти через струмок, старі загнили дошки провалилися — і вона впала в воду. Там неглибоко, трішки вище коліна, але коли спробувала піднятися на ноги, зрозуміла, що сталося лихо — перелом.

І дівчина почала ридати. — Що трапилося? — почула вона. — Впали в струмок? Перед нею стояв молодий чоловік. Виявилося, що він єгер і якраз обходив свою дільницю, коли побачив Світлану. Зрозумівши, що у неї травма, взявся допомагати дівчині дістатися до узлісся. — Ой, не можу, — видихнула вона, коли до дороги залишалося буквально півтори-дві сотні метрів. — Так болить … Тоді хлопець підхопив її на руки і поніс. Подзвонив, приїхав товариш, і разом вони відвезли Світлану в районну лікарню. Перелом був складним і потребував стаціонарного лікування. Тому Зиновій часто приїжджав провідати її. Після почав їздити до обласного центру, де вони гуляли по місту, ласували смачним морозивом в кафешках. А в один з таких вечорів він зробив їй пропозицію і попросив вийти за нього заміж. — Звичайно, я погодилася, — розповідала щаслива Світлана. — Я так його люблю! Вирішили зробити невелиек весілля у нас в селі. І яке ж було моє здивування, коли серед гостей побачила Миколи. Виявилося, що він родич Зеника. Коли ж гості почали танцювати, Микола підійшов до Зеника. В його очах була туга.

— Зеник, бережи її, — сказав родич. — Пам’ятаєш, я розповідав тобі, що свого часу зустрічався з медсестрою. А мама наказала залишити її і одружитися на Люді? Так ось, Світланочка і є та сама медсестра. Вона-то скарб, який потрібно берегти і який я, дурний, втратив. Ох, якби все можна було хоч на мить повернути назад! Я послухав маму і одружився на Людке, яка тепер мені все життя псує. Всі гроші у неї, квартиру, дурень, на неї переписав, а вона мені ще й роги наставляє. — Упс! — тільки й сказав Зиновій. — Значить, той козел, який так непорядно поступив з моєю Світланою, це, виявляється, ти? Ну, що тобі сказати? Кожному доля дає шанс отримати щастя. — Я сам винен, що втратив своє щастя, — сказав Микола. — Хоча … Світлана, кохана моя, а може, ми почнемо все спочатку? — Пане Миколо, в житті спочатку ми починаємо лише один раз, — відповіла Світлана. — І я дякую небу за те, що воно подарувало мені зустріч з Зиновієм. Він — моє щастя! А ще вдячна долі, що вберегла мене від тебе.

Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?

Мені моя подруга розповіла одну історію. Все це сталося з її колегою. Дівчинка була з дитбу динку. Але вона ніколи не скаржилася на життя. Після вона отримала квартиру, яку здала і пішла вчитися. Жила вона безкоштовно в гуртожитку, отримувала за оренду квартири гроші, їй вистачало. Після того, як закінчила університет, поступила на хорошу роботу, пройшлася по кар’єрних сходах і отримала відмінну посаду. Вона заробляла дуже добре. Незабаром зустріла молодого чоловіка і вийшла заміж за нього. Справа в тому, що сестра чоловіка і свекруха ніяк не давали їй спокою. Свекруха її недолюблювала.

Вони постійно тягнули від чоловіка гроші і виходило, так що сім’ю утримувала тільки вона. Та й чоловік самостійно ніяких рішень не приймав. Незабаром сестра чоловіка повинна була вийти заміж, і вони влаштували оглядини. Чомусь свекруха вирішила, що вони будуть робити оглядини саме в будинку у цієї дівчини. Вона звичайно була проти, але заради чоловіка все ж погодилася. В один із днів, почувся дзвінок у двері: Катя відкрила, а там купа народу і всі ошатні, з квітами, з шампанським.

Під час оглядин свекруха підійшла до неї і сказала, щоб вона з кімнати не виходила, поки гості не підуть. Уявляєте, так сказали їй — в її ж будинку. Вона була в աоці, дуже сильно розлю тилася і сказала, щоб всі гості пішли, але її ніхто не почув. Вона вийшла, закрила двері, залишила гостей всередині і вимкнула з під’їзду електрику, а сама пішла в магазин. Коли вона повернулася, крім чоловіка вдома нікого не було. Чоловік з нею не розмовляв, але їй вже було все одно, тому що їхні стосунки зіnсувалися. Вона сама вже хотіла розлу читися. Дівчина вона самодостатня і не пропаде, нехай він сам думає.

Хочу розповісти вам історію з власного життя. Ви будете вражені розвитком подій, які відбуваються в школі, де вчиться моя дитина.Моя дитина вчиться в школі в другому класі. У колективі більше 20 дітей, де сім’ї з різним матеріальним становищем. У нас є один хлопчик, сім’я якого дуже потребує допомоги.Стьопа сам по собі хороший, і мама його теж адекватна. Я знаю, що раніше вони жили нормально, а потім в один прекрасний момент тато вирішив, що він награвся батьківством і пішов. Йому не до дитини і колишньої дружини — у нього нова любов, велика і світла.Вона подала на аліменти. Отримує копійки — колишній чоловік хитрим виявився, відразу роботу поміняв, щоб був мінімальний офіційний дохід. Жінка працює, але у неї на руках хвора мати, пенсії якої ледь вистачає на її лікування. Дитина ходить завжди чисто одягненим, але видно, що шкільна форма вже поношена. На фізкультуру, напевно, місяць ходив в шкільних туфлях — кросівок не було. Його мама ніколи не скаржилася, а про те, як їй важко, розповіла наша спільна знайома.Як і в будь-якій школі в другому класі 5-6 уроків в день, п’ять днів на тиждень. В кінці дня діти вже голодні, тому се зазвичай обідають в школі.Якось забираю доньку додому, а вона є просить. Ну, я і питаю:- А чого ти голодна? У вас же обід після 4-го уроку? Ти не їла або не годували?- Мам, я сьогодні не їла.-А що сталося? Чи не смачно було?- Не знаю, напевно, смачно.- Тоді я не розумію: що сталося?

— Мам, ти мене тільки не лай. У мами Стьопи грошиків на обід немає, то він після нас доїдає. А сьогодні всі на фізкультурі набігалися і геть усе з’їли, а я запізнилася на обід. Стьопа голодний залишився і мені його так шкода стало, що я йому віддала свою порцію.На мої очі відразу нахлинули сльози. Звичайно, мене не влаштовує, що моя дитина залишилася голодною, але я щаслива, що в мене росте таке добре дитя. Значить все-таки правильно виховую.Якось у нас в школі проводили батьківські збори, де як завжди почався черговий базар-вокзал. Одна з мам підняла питання про харчування. Сказала, що її не влаштовує, що Стьопа доїдає за дітьми, мовляв своїм виглядом дітям апетит псує і весь час щось випрошує. Хоча дочка моя розповідала, що він завжди сидить в стороні, поки діти не закінчать обідати. Слава богу, діти виявилися добрішими своїх батьків: хто яблуко суне, хто котлету віддасть.Всі дружно загули, а бідна мама Стьопи почервоніла як рак. Деякі зажадали, щоб взагалі заборонити Стьопі в їдальню заходити. У нас в класі є багатодітна мама Оксана, у її дитини пільгове харчування. Я не знаю, чому його у Стьопи немає — абодокументи не зібрали, або в списки пільговиків не потрапили.

Ось Оксана встає і каже:-Дорогі батьки, помовчіть, будь ласка, хвилину і послухайте мене. Ви себе з боку бачите? Зараз ми обговорюємо заборонити дитині заходити до їдальні, щоб він не доїдав за вашими дітьми! Якими ви плануєте виростити своїх дітей? Як ви думаєте: чи виростуть ваші діти чуйними і добрими людьми, якщо їх батьки шматком хліба докоряють дитину? На відміну від вас, ваші діти шкодують Стьопу і діляться з ним. Правду кажуть, що діти мудріші дорослих. У нас є два варіанти, щоб вирішити цей конфлікт: продовжити безглуздий базар або скинутися дитині на харчування і з чистою душею перед Богом і своїми дітьми піти додому. Стьопа — хороший дитина. Він нікого не ображає, з ним все дружать. Він у нас один такий і від 50 грн. ніхто ще не збіднів. У цей момент мама Стьопи хотіла щось сказати, а Оксана відкрила гаманець, дістала двісті гривень і поклала на стіл вчителя. Всі замовкли і настала тиша. Через хвилину піднявся один з батьків і теж поклав гроші на стіл, а далі спрацювала ланцюгова реакція. До речі, одна заможна жінка фиркнула і вийшла.Зібрали суму, якої вистачило до кінцянавчального року.А через два дні моя дочка прийшла додому дуже щасливою:- Мама, уявляєш, тепер Стьопа їсть з нами!Сподобалася стаття?