Ніяк не могла пояснити батькам, що їхні знайомі в нашій оселі – це ненормально. Але ж я знайшла рішення

0
22

Коли з чоловіком ми одружилися, взяли в іпотеку однокімнатну квартиру. Народився син. Підріс. Стало мало місця. Ми вирішили купити будиночок. Невеликий, старенький, але щоб були всі зручності і можна було жити й там будувати новий будинок. Будинок мрії. Вирішили – купили. Почалося будівництво. Жодного відпочинку, ніякого моря. Усі гроші у будівництво. Залили фундамент. Потім допомогла свекруха, продала будинок від бабусі, частину грошей нам віддала. Ми виклали стіни, вистачило і на дах. Свої гроші вкладали. Добре, але жити у ньому не можна. Ще збирали. Донька народилася.

Всю допомогу. яку виплачують при народженні дитини, вклали. Зробили чорнову обробку та переїхали. Тільки на підлозі лінолеум, а стіни штукатурка. Але були дуже раді. Мої батьки запропонували допомогти обкласти будинок цеглою. Принадна пропозиція, свекруха ж допомогла. Вирішили не відмовлятися від допомоги. Погодилися. І почалося… Ось ми добудувати не могли, а вони збудували. Ні, саме, не добудувала, а збудували будинок. Я почала виявляти у своєму дворі сторонніх. Батьки водили до нас своїх знайомих. Показували будинок. Ми приходили з роботи та виявляли їх у нас удома.

Ми пили чай на кухні і бачили їх у нас у дворі. Гаразд, але почалося, що тут треба зробити так і тільки так. А ми так не хочемо. Загалом закінчилося все скандалом; вони красу зовні навели, а ми поклеїти шпалери до кінця не можемо. Змінили на хвіртці замок. А їм ключа не дали. Радикально? А що робити, хочеться жити своїм життям. Може нам зручно влітку на море з’їздити, а взимку поклеїти шпалери. Це ж наше право? Тепер вони приходять саме до гостей, а не як до себе додому. І ми їм раді. І це правильно.