Безnлiдну жінку nокинyли, а вона взяла на собі оniку над сином нікчeмної сусідки.

0
17

Кіндрат, чоловік Альони, відразу знітився, дізнавшись діаrноз подружжя — безnлiддя. Аля наткнулася на хлопця років п’яти в лісі. Вона підняла його на руки і попрямувала до села. Того визнали, показали будинок, куди вона зайшла з дитиною. Усередині виявила сплячу, п’яну матір дитини. Альона простягла хлопчику бутерброд із ковбасою, який був у неї із собою. Тієї радісно вихопив його і з’їв. -Боже, — жахнулася вона, — Такий маленький і голодний. Як же так?! Альона пройшлася хатою. Брудно і немає їжі. Порожньо, тільки дитячі речі валяються в кутку купкою. -Я тобі тут не кину, — не замислюючись взяла малюка Альона і попрямувала до сільради. Там зустріли Алю зітхнувши. -Яка б не була, а Сидорова мати хлопчику. І без вас розберемося, не треба мені сюди дитину водити. Його звали Толя. Олена дала йому книжку, посмажила яєчню та налила молока. Поївши, тієї заснувши. — Збрендила? — повернувся додому Кіндрат.

— Він же Нінкіна дитина. Вижени його до мамки. -А Тобі шкода що, якщо з нами поживе? — Здивувалася Олена. -Безболота. Чоловік пішов від Алі. Міркував так — » баба-пустоцвітка, стороннім хлопчиськом намагаєшся втішитися, ну і поралися з ним, а мені такого щастя не потрібно. Іншу бабу собі знайду». Заті нагрянула свекруха, висловилася: — Згасло ваше сімейне вогнище. Дім мій. Його збудував прадід. Так що вісь так. Забери все своє та їдь. Хлопця Нінке поверни.w Альона пішла, забравши з собою найнеобхідніше і дещиця. Привела Дещиця до Нінки, та знову спить. У приміщенні тієї самий бруд і злидні. — Толенька, — нахилилася до малюка Аля. — Зараз мені треба поїхати. Але я повернусь. Повернулася піті та почула: — Візьми мене з собою, Алю! — Не зараз, Толенько! Я приїду назад! — Олена повернулася до малюка плачучи… — Хто ти? — очманіла Нінка Сидорова. — Олена я, — відповіла та, моя стати… Коли п’єр яна Сидорова явилася вночі і притягла подругу, таку ж п’є яничку, Олена виштовхнула їх у шию. — Тут дитина. Тут ви пиячити не будете… — Дядько Гриша прихав, — крикнувши Толик і кинувся до дядька…

Сидоров був приголомшений. Чистота в будинку хороша, є їжа в каструлях. У чистій шафі розкладено по стопочках, акуратно, одягається. Сохне білизна надворі. Місто, зарослі будяком, приводитися в норму. — Втомилися з дороги? Руки мийте, я вас нагодую, — Аля посміхнулася здивованому гостеві. — Гони геть її. Це дружина Кіндрата, — Нінка висунулась із сіней. — Дружина? — здивовано глянувши на Олену чоловік. — Колишня. Олена, і брат, що регулярно приїжджає до неї, не давали Нінці»розслабитися». Вкравши в Олені получку, вона безслідно зникла. Олена тихенько плакала, коли приїхав Сидоров. — Олено, щось сталося? — С. Зникли гроші , — і розплакалася. — А де Нінка? — Дня три її вже нема? — Гроші теж дні три як зникли? — Так-а-а, — ревіла Аля. — Ясно. Гроші слямзила і втекла. Знайомий почерк. — Як же так, Грицю? — Я ж малого в дитсадок … Я ж … Я ж … Сидоров обійняв Олену, що плакала, за плечі… Бабки ділилися останніми «новинами»: — Кіндрат, Оленкін колишній, кажуть, дружину повернути хоче. — Даремно він це затіяв. У Гришка Сидорова не ведеш. — Сидоров, кажуть, з Оленою одружився і Толіка вcиновлюватиме…