Спостерігаючи за щоденними сварkами батьків, він дивувався, як ці люди пов’язали своє життя одне з одним без любові. У Вадима з дитинства був принцип, а скоріше навіть обіцянка самому собі: ні до кого не залицятися, доки не зустріне ту єдину, з якою він зв’яже свій життєвий шлях. Він на відмінно закінчив школу. Але досі його серце не здригнулося не перед однією зі своїх шанувальниць. В інституті він виділявся глибокими знаннями і тут він навчався тільки на відмінно, хоча не був ботаніком: відвідував усі студентські вечірки, екскурсії, розважальні заходи тощо. Глибоко в душі він був переконаний, що зустріне ту єдину, яка буде його щастям на все життя. Після закінчення інституту з червоним дипломом, він влаштувався працювати у фірму “Престиж”/ сама назва цієї фірми говорило багато про що. у всьому він звик бути першим, та й тут його невдовзі помітили. Негайно було його підвищення по службі:
у 30 років він став керівником виробничого відділу. Начальство виявляло, що він незамінний, цінний працівник. Батьки жартома вважали, що він одружений на своїй роботі і залишиться назавжди холостяком. Але все-таки серце Вадима здригнулося, коли одного разу він побачив у коридорі свого офісу ту єдину, на яку так довго чекав. Це сталося так швидко і несподівано, що йому навіть не повірилося і він запитав своїх колег: Хто це? Виявилося, що це нова співробітниця, яка ще й працює під його керівництвом. Надія Вікторівна Одинцова – так вона представилася своєму керівнику, Павлу Вікторовичу – була невимушена та дружньо налаштована до свого керівника. Його долали сумніви, чи зможе він завоювати серце цієї неприступної красуні. На щоденних ранкових виробничих нарадах він давав кожному індивідуальне завдання. але незабаром помітив, що він боїться у присутності Надії. Він не наважувався запросити її на побачення.
Напередодні нового року працівники відділу влаштували корпоратив. вечір ставав бурхливим. Випивши пару чарок коньяку, Вадим наважився запросити Надію на танець. Поспілкувавшись із нею, він зрозумів, що дівчина до нього небайдужа. Доглядав він дуже красиво. Ні в чому їй не відмовляв, дарував гарні букети та дорогі подарунки. Відносини розвивалися дуже динамічно, і Вадим навіть вирішив зробити пропозицію. Зрозумівши це, Надія попросила його не поспішати. Справи на роботі йшли успішно, відділ виконував усі завдання у строк та якісно. Керівник фірми доручив Вадиму розробити проект для тендерів. Для цієї розробки було залучено вузьке коло фахівців, щоб не було витоку інформації. Конкуренти не дрімали, потрібна була особлива пильність. Якось Вадим вирушив з інспекційною перевіркою на один із об’єктів. Після повернення до офісу він дізнався, що Надія звільнилася.
Йому все здалося дуже дивним. Він стрімко попрямував до свого керівника, той же, своєю чергою, вже чекав його і зустрів його з дуже несподіваною фразою: » сподіваюся ви не в змові зі своєю співробітницею?» висунув свої сумніви, що стосуються Вадима. Як виявилося, стався дуже важливий витік інформації, який потрапив до рук головного конкурента Андрія Томіна, який був рідним дядьком Надії. — Не може бути такого, — збліднувши, промовив Вадим. І тут він згадав, як одного разу, прокинувшись, побачив Надію, що сидить за його ноутбуком. Вона одразу зніяковіла. Наразі це йому здалося підозрілим. «От і допрацював проект будинку!», — подумав Вадим. Коли директор велів порозумітися, Вадим обнадіяв його, що нічого ще не втрачено, у нього є ще один проект, який він розробляв паралельно. Невелике доопрацювання — і новий проект буде готовий. При успішному розкладі Вадим стане головним інженером компанії.
Все це треба було тримати в найсуворішому сеkреті. Через два дні новий проект лежав на столі керівника, а Вадим став головним інженером фірми Престиж. Але його це ніяк не тішило, думки про Надії постійно мучили його. Як могло так статися, адже вона була такою щирою з ним!? Листя пожовтіло, настала осінь. Та й настрій Вадима був похмурим. Думки про Надію не покидали його. Якось, повертаючись додому, він побачив знайомий силует. Але дощ і туман, що мрячить, не дали йому розглянути уважніше, адже до цього йому часто мерехтіла Надія. Але це насправді була вона – Надія. йому так хотілося привезти її додому, обігріти, розпитати, чому так сталося, але він зупинив себе і не наважився піти на цей крок. Піднявшись у квартиру, він знову визирнув у вікно. Надія сиділа там же. Терзаючись у сумнівах, він став зіставляти факти. Щось тут було не так. Через деякий час він знову глянув у вікно. картина та сама. тут він не стримався і помчав униз.
— Давай поговоримо, — сказав він, запросивши її до себе. Вона тремтіла від холоду і від якоїсь внутрішньої напруги. Вадим напоїв її гарячим чаєм, прагнучи якось підтримати її. – Так недовго й зах воріти, – бурмотів Вадим. — Мені все одно, я б ніколи не пішла, поки ти мене не вислухаєш, — крізь сльо зи говорила Надія, — Мій батько мав бізнес, для його розвитку він узяв kредит, який не зміг погасити. Йому загрожувала конфіскація майна. Батько звернувся по допомогу до свого свояка, який був власником будівельної фірми. Він міг допомогти, але відмовився. Взагалі він був непорядною людиною, дуже багатьох підводив і мав погану славу. Тоді я сама пішла просити про доnомогу. Він поставив умову: ти приносиш проект конкурентів, я оплачу kредит. Розумієш? В мене не було виходу. Спочатку я прийшла з цим наміром, але по вуха у тебе заkохалася і ніяк не можу забути. Вадим обійняв її і прошепотів на вухо «і я не можу жити без тебе.» У них все було добре, а за рік вони зіграли пишне весілля.